Пережити полон — випуск з Дмитром Шеретуном

Пережити полон — випуск з Дмитром Шеретуном


Киянин Дмитро Шеретун до Євромайдану вже 5 років жив у Москві. Перший візит хлопця не вразив, але після подій на Грушевського він приїхав в Україну та долучився до Революції Гідності. Коли почалася війна, записався до батальйону "Донбас". Разом із нашим попереднім героєм Володимиром Гуньком опинився у катівнях бойовиків так званої "ДНР" після підступного нападу на колону українських військ, яка виходила з Іловайська.

"Зненацька починається обстріл колони. Спочатку зі стрілецької зброї, потім – танки. Бійцям нашого батальйону вдалося захопити російську позицію з танками й з десантниками та захопити їх у полон, захопити техніку. Росіяни явно не очікували, що ми підемо у лоб їм. Завдяки цьому ми трималися. У нас було майже дві доби постійних боїв. Вийти не змогли, бо у нас було багато поранених".

Про Іловайськ та наступні 4 місяці в підвалі в Донецьку, про звільнення та відбудову себе заново – у дев'ятому випуску подкасту "Пережити полон".

"Іловайськ – це звісно трагедія: загинуло за дуже короткий проміжок часу багато хлопців. Але для нас, тих, хто там був, це все-таки переважно прояв героїзму вчорашніх менеджерів, простих хлопців, котрі нічого не знають з військової справи, вони реально стояли до кінця. Ми виконали наказ до кінця. І якщо б був наказ стояти далі, ми стояли б далі", – розповідає ветеран батальйону "Донбас" Дмитро Шеретун.

Він каже, що до цього вони ніколи не відступали, тому сам відступ викликав дивне сумне відчуття.

За обіцянку командира російського підрозділу передати поранених Червоному Хресту та не віддавати полонених "днрівцям" Дмитро з побратимами здалися. Проте обіцянку росіяни не виконали.

"Я думав, що це мій останній день", – говорить Дмитро про момент, коли вони з побратимами зрозуміли, що росіяни здають їх бойовикам "ДНР".

Бійці з місцевих, пояснили – їх везуть у Донецьк:

"У Донецьку, ну що там могло бути? 24-го провели цей «парад полонених». Думаю: нас теж так проведуть, а потім швидесенько розстріляють і все, я та мої побратими були впевнені в цьому... Але нас не розстріляли, не провели парадом, нас просто спустили в підвал".


Наше незалежне медіа існує завдяки вашій підтримці. Допоможіть нам робити більше, підтримавши нас будь-якою сумою на Патреоні. 


У бомбосховищі донецького СБУ, розрахованому на щонайбільше 20 людей, тримали майже сотню полонених – без місця для спання, без їжі, з одним туалетом. Раз на два дні бійців годували супом із соляркою. І майже всі чотири місяці полону – допити, катування, побиття та майже жодного зв'язку з рідними...

"Був такий голод, що все, що можна було робити, це прокидатися за хвилин сорок до приймання їжі, швиденько їсти кашу з камінням, а потім просто лягати спати цілий день, тому що просто немає сил".

Дмитро зізнається, іноді було так важко, що думав про смерть.

"Можна було в будь-якої миті зробити якусь дурість, за котру тебе можуть або сильно побити, або взагалі вбити. І часто це хотілося зробити, щоб це все вже завершилось. Тому що реально було важко. Але я постійно думав про те, що я обіцяв повернутися мамі, і тому тримав себе в руках".

Дмитро повернувся. Разом з іншими полоненими його звільнили в грудні 2014 року.

"Не скажу, що ми сварилися. Просто я не розумію їх, а вони – мене. Плюс до того для мене 2015-2016 роки – це постійна депресія від нерозуміння себе, нерозуміння життя, суспільства. Плюс ПТСР – різкі реакції на подразники. Це було суперважко", – розповідає Дмитро Шеретун.

Повну розмову слухайте тут

Розмовляла Валентина Троян

Коллаж: Анна Колеснікова

«Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.»

 

 

 

 


Переглядів: 1789

Останні новини