Пережити полон — випуск зі Станіславом Печонкіним

Пережити полон — випуск зі Станіславом Печонкіним


Станіслав Печонкін просто знімав сніг в окупованій Горлівці, але в кадр потрапив автомобіль "начальника" міського відділу так званого "міністерства безпеки ДНР". Катуваннями та погрозами чоловіка змусили підписати зізнання, і зрештою незаконне "судилище" окупантів засудило його до 10 років колонії суворого режиму. В полоні Станіслав Печонкін провів майже три роки.  Відверто про ув'язнення та ув'язнених, тортури та допити, влаштовані йому, ймовірно, співробітниками російських спецслужб – в одинадцятому випуску подкасту "Пережити полон".

Одразу після затримання Станіслав не сприймав усе серйозно та вважав, що за пару днів повернеться на роботу у Бахмут.

"Все серйозно почалося, коли мене повезли в Донецьк, коли я потрапив у офіс так званого «міністерства», розташованого у будівлі «віджатій» у НДІ. Там все було вже інакше. Там вже були професійні допити й професійні побиття. Міри фізичного впливу одразу почали застосовувати. Якщо у Горлівці майже не застосовували, то там з цього почали. І тоді я усвідомив, що певно все серйозно".

Окупанти вимагали зізнатися, що українська Служба безпеки дала завдання Станіславу стежити за ватажком одного з підрозділів так званого "міністерства безпеки ДНР", і саме тому він робив свої фото. У Донецьку чоловіка помістили в сумнозвісну "Ізоляцію".

"Умови там, якщо чесно, жахливі. І жахливі навіть не побутові умови, хоча умов як таких і немає, бо це не в'язниця. Тобто жодних умов для побуту й комфорту там звісно немає, але жахлива моральна атмосфера, яка там панує, вона діє гнітюче. Там постійний моральний та фізичний терор, постійна робота: утримуваних на той час людей залучали до важкої фізичної праці. І все це супроводжувалось постійними знущаннями, побиттям і вдень, і вночі, без кінця та краю".

 Навіть після того, як так зване "слідство" завершилось, і окупантом вже нічого не було потрібно від Станіслава, катування не припинились.

"Просто тому що ми всі були віддані на поталу керівництву цього місця. І вони робили все, що хотіли. При цьому вони були схильні до вживання алкоголю, а у стані алкогольного сп'яніння вони втрачали контроль над собою і над ситуацією і відбувався справжній жах", – згадує жахіття "сучасного концтабору" Станіслав Печонкін.

Ув'язнені прибирали територію, дбали про худобу, розбирали будівлі та частини заводу, ремонтували та будували камери – загалом в'язниця утримується саме роботою заручників окупантів.

Постійні побиття, брак їжі та важка робота позначилася на здоров'ї Станіслава, окрім загальної слабкості, в нього був постійний сильний біль у ногах. Зрештою у напівнесвідомому стані його відвезли до лікарні, де він провів 5 днів під конвоєм, а коли йому полегшало – перевезли до табору для засуджених, де Станіслав провів ще понад півтора року.

Тривалий час окупанти навіть не підтверджували, що Станіслав Печонкін перебуває в них у полоні. Про своє звільнення він дізнався лише за три дні до великого обміну 29 грудня 2019 року.

Повну розмову слухайте тут

Розмовляла Ярослава Вольвач

Коллаж: Анна Колеснікова

«Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.»


Переглядів: 2114

Останні новини