Святослав Горбенко – воїн, захисник, єдиний син

Святослав Горбенко – воїн, захисник, єдиний син


Син

Святослав Горбенко народився 26 грудня 1994 року. Його день народження нерозривно пов’язаний з католицьким Різдвом, яке святкують у родині.

Змалечку Святослав мав чимало талантів.

Один із них вражав батьків, коли він був ще зовсім малим, – умів знаходити речі. Помічати те, що лишалося захованим від очей інших.
Приміром, міг знайти мамин кульчик, який десь загубився.

Або своєю вдачею допомогти батькові, Сергію Олександровичу, відомому українському вченому-антропологу, здійснити унікальну знахідку під час роботи у Франції на початку 2000-х.

Студент

Інший талант, який одразу помічаєш, коли слухаєш історії про Святослава, – його дар до навчання, спрага розбиратися в речах, дошукуватися до суті й опановувати нові навички і знання.

У школу пішов в 5 років, закінчив – у 15, і завдяки блискучим результатам іспитів мав можливість обирати серед найкращих університетів країни.

І так було з усім.

Хоч би вміння зготувати лимонний пиріг, яким здивувати маму, чи навчитися грати на гітарі. Чи опанувати англійську, французьку, польську і японську мови.

У Харкові він навчався паралельно у двох університетах: на англо-японській філології в Харківському національному педагогічному університеті ім. Сковороди та заочно на історичному факультеті Харківського національного університету ім. Каразіна.
Він мав дивовижну пам’ять і талант до мов та історії: дати, імена, факти – все запам’ятовував з легкістю.
Коли після Майдану Святослав перевівся з Харкова до Київського національного університету, складав академрізницю в 17 іспитів. Сімнадцять іспитів.

Уже згодом його друзі розповіли батькам Святослава, що він два роки у Харкові займався фехтуванням.
Він часто так робив. Приміром, влаштувався на роботу, аби утримувати себе під час навчання.
І це не можна назвати «потайки». Радше скромністю, спокоєм людини, котра знає, що робить.

Активіст

Під час Майдану Святослав долучився до харківської Самооборони. Тоді бувало різне, і сутички з ошалілим, сповненим ненависті натовпом, теж.

Батько тим часом рятував життя майданівців у Києві. Коли Святослав приїхав до нього на Майдан, скромність не дозволила йому сфотографуватися на фоні Майдану. Сказав просто: «Тато, мене тут не було. Я не заслужив».

Рід

А потім був переїзд до Києва і марафон з іспитів. Кілька місяців навчання й початок війни. Батьки казали, що треба довчитися. Ще один рік, ще один курс. Святослав прозирав у суть речей і відповідав, що найманці й бойовики не дадуть довчитися. Прийдуть і до Києва.

Таке вже бувало в його родинній історії.

Три гілки роду – українці, поляки, литовці – колись предкам з кожної родової доводилося йти на війну. Як, приміром, його дід 17-річним юнаком пішов на фронт 1941 року і повернувся додому, коли йому було вже 22.

Воїн

17 серпня 2014 року Святослав пішов на війну. Залишив батькам листа.

Що було в тому листі? Він уже все вирішив.

Батько і син зустрілися на початку вересня у військовому навчальному центрі «Десна».

Згодом батько скаже, що вперше відчув не юнацьку мудрість молодого воїна.
Про що вони говорили?...

«Тато вони все одно не дадуть нам довчитися, – сказав тоді Святослав. – Вони не дадуть нам спокою, не дадуть спокою Україні, поки українці самі не відіб’ють цю навалу. І ми всі рано чи пізно підемо на цю війну. Не забирай мене від хлопців. Завтра вони їдуть і я з ними. Я не можу їх лишити, як так буде: вони підуть, а я ні…? Тут я їх всіх знаю, це мої друзі, а потім мені доведеться йти з невідомими людьми».

«13 воїн»

Так називається улюблений фільм Святослава. Знятий 1999 року режисером «Міцного горішка».
Про що фільм?
Про загін з 13 воїнів, які змушені боронити свій край і вступити в боротьбу з племенем людожерів, котрі вірять, що вони – ведмеді. І вдягнуті у шкуру вбитої тварини, вони поклонялись своєму тотемному Ведмедю, винищували беззахисних людей: старих, жінок, дітей.
У маленькому загоні відважних побратимів одного з воїнів звали Скельд. Саме його ім’я Святослав візьме за свій позивний.

Скельд

Скальди – норвезькі й ісландські співці.
Складали пісні, що підіймали на бій.
Могли знеславити ворога силою свого слова.
Їхні пісні дослідники називають перевіреними історичними джерелами, котрі зафіксували час та пам’ять.
Скельд у фільмі гине у першому бою.

Наставник

У 17 років Святослав проходив практику у літньому таборі на морі, у Феодосії. Йому дали під опіку близько 30 шибайголів, майже того ж віку, що і він.
Що могло піти не так? Будь-що. Занадто багато небезпек і спокус для зграї підлітків.
І головне: як здобути авторитет і повагу в такій спільноті?
Та Святославу вдалося майже неможливе.
Уже згодом його загони (він провів тоді дві зміни) дивувалися, що різниці у віці майже не було. Та все одно продовжували називати на ім'я, по батькові.
І продовжували тримати з ним зв’язок.

Учитель

У житті Святослава була ще одна практика, коли він був на 4 курсі.
З 20.01.2014 по 15.02.2014 у самий розпал Майдану він проходив педагогічну практику у харківській школі №99, у 9-А.
Провів 10 уроків і позакласний захід.

У характеристиці Святослава директор школи написав: «Врівноважений, до дітей ставився доброзичливо, з повагою, не підвищував голос, вислуховував терпляче і давав учням поради. Здобув повагу учнів».
Про цю доброту, доброзичливість, підтримку згадуватимуть і його побратими, і однокурсники, і ті, хто траплявся на його шляху.
Коли Святослав ішов на війну, то залишив удома улюблений армійський планшет (звичний радянський фасон, усередині клеймо 1973 року), який придбав колись у рідній Полтаві на блошиному ринку.

Тривалий час батьки не зважувались торкатися до планшета. Та згодом відкрили і побачили кілька буденних речей, схованих у цій капсулі часу. Капсулі пам’яті.
Довідку про проходження флюорографії, датовану кінцем серпня 2013 року.
Ручка, олівець, точилка і звична гумка для стирання з зображенням слона.
План-конспект проведення заняття із захисту від зброї масового ураження, датований 15 липня 2014 року (Тема: «Засоби індивідуального та колективного захисту і користування ними»).
Словник з іноземної мови ще часів навчання у полтавському ліцеї. У словнику рівно 1100 слів. Першою проходили тему «Погода»: як англійською «роса», «прогноз погоди», «заметіль», «гроза», «ураган». Останньою у словнику записані «Риси характеру»: «той, хто заслуговує на довіру», «тактовний», «безкорисливий». Останнє слово – 1100-те – «буремний, бунтівний».
Програма Дев’ятої всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми японознавства в Україні» (Харків, листопад 2012 року). Святослав, студент ІІІ курсу, виголосив доповідь «Культ поклонів та вибачень у японському суспільстві». Роком раніше мав доповідь «Японський етикет як прояв менталітету японців».
Там же був збірник пісень українських січових стрільців – «Ой, у лузі червона калина».
І була там ще одна річ, яку батьки помітили не відразу.

Конверт.

Всередині конверта – складені вчетверо два аркуші з зошита у квадратик. І шоколадна цукерка у формі медалі з позолотою.
То був лист. Лист, який він написав учням 9-А.
У тому листі є такі рядки:
«На жаль, я зустрічав поганих вчителів, я можу це казати тепер, адже сам вже майже вчитель. Однак саме ці випадки, цей досвід роботи з поганими вчителями і допомагає мені уникати їх помилок. І хоча в університеті нам кажуть, що учні поганими не бувають, я хочу підкреслити – ви не просто непогані учні – ви класні».
І трохи нижче:
«Я впевнений, що кожний з вас стане достойною людиною. Якщо ж хтось з вас вирішить обрати шлях вчителя – … значить гарних вчителів у вас було більше, ніж поганих і ви щиро та відкрито любите дітей та людей взагалі».
Медалька була призначена тому, хто читатиме цього листа першим.
Вперше цей лист учні почули у жовтні 2018 року.
Коли вже самі досягли віку Святослава.

Захисник

Святослав загинув у жовтні 2014 року.
Він став першим воїном ДУК ПС, який поліг, захищаючи Донецький аеропорт.
Йому було 19 років.

Згодом побратими і друзі впорядкували книжку спогадів про Святослава. Згадуючи його. Викарбовуючи в пам’яті найважливіше.
Один із побратимів каже у книжці: «Після Свята я почав дивитися на речі інакше».

Захисник

Учитель

Наставник

Скельд

13 воїн

Воїн

Останній із роду

Активіст

Студент

Єдиний син

 

Автор: Олександр Михед

Фото: Youry Bilak

Матеріал виготовлений в межах проєкту PLUS 1, автор Мар'ян Присяжнюк, директорка проєкту Марина Лук'янова 

Останні матеріали:


Переглядів: 5616

Останні новини