Якщо ви хочете жити добре, за це доведеться поборотися, – ветеран Олексій Олексюк

Якщо ви хочете жити добре, за це доведеться поборотися, – ветеран Олексій Олексюк


Ветеран та бізнесмен Олексій Олексюк про війну та повернення, власний бізнес та досвід абілітації (який може допомогти іншим).

“Коли ми заходили у село Виноградне під Іловайськом, у нас була задача пройти й закріпитися. Ми пройшли, але був дуже близький контакт з ворогом – закидали один одного гранатами. В тому бою загинули двоє моїх друзів і четверо були поранені. Тоді я офігів конкретно. Для мене це було шоком, стресом. Це було дуже моментальне дорослішання”.

Це спогад Олексія Олексюка про війну і про перший бій, який вразив його найбільше і найсильніше.

Олексій Олексюк народився у місті Лутугине на Луганщині (зараз місто окуповане російськими силами – прим ред). З дитинства він знав, що таке “Пласт” і був активною дитиною. До війни був студентом, закінчив Харківський Національний автомобільно-дорожній університет за спеціальністю “Будівництво доріг і аеродромів”.

“Це фізична війна, і думати про кар’єру не було коли”

Зізнається, що початок війни на Луганщині не так на нього вплинули, як події у Харкові під час Революції гідності й навесні 2014 року.

“Від початку я не слідкував за тим, що відбувалося в Луганську, бо вистачало харківського двіжу. Я знав, що в мене вдома є батько, мудра людина, і що він не допустить ворога. Бо для мене на той час асоціація з домом – це був Харків. Наступного дня після штурму ОДА у Харкові, я спілкувався там зі студентами, намагався зрозуміти їхні думки та настрої, – говорить Олексій. – Але паралельно до подій в Харкові я їздив до Києва".

Частіше це було автостопом, одного разу навіть сталася кумедна історія.

"Їхав я і дві дівчини. На Харківській трасі на протилежному боці зупинилося авто (а тоді дуже активно викрадали активістів), з нього вийшов чоловік спортивної статури. Він в нас запитав: «Че, на Киев?», а в нас табличка картонна в руках «на Київ». Він каже: «Садись в машину». Я не знав, що робити, ми стояли на трасі, куди тут втікати. Сів в машину, він там був один, я трохи заспокоївся, мовляв, в мене шанси є. Він дістав гаманець, почав рахувати 200-ки, нарахував тисячі три, може більше. Каже: «Столько хватит? С тобой же девушки, вам нужно где-то нормально поселиться, что-то кушать…» Я взяв гроші й сказав: «Слава Україні». Він нічого не відповів, цей вислів був популярним на заході України, але в Харкові це сприймалося як вороже гасло, радикальне”.

Олексій Олексюк

Оскільки в Харкові була своя інформаційна війна, Олексій привозив студентам відео з київського Майдану, розказував, показував, пояснював, що вони не фашисти, а люди, які відстоюють своє, не хочуть бути рабами, а прагнуть жити в правовій державі.

“Ми пояснювали, що Харків – це українське місто”, – каже він.

Свій вибір піти на війну обдумував два тижні. Слідкував за новинами, моніторив.

“Я ж не вмію воювати, навіть в армії не служив. Я не шукав пригод, героїзму, медалей, визнання. В такому контексті війна була мені нецікавою. Але мені тоді треба було чітко визначитися з роботою, – пригадує Олексій. – Критичним рішенням стало те, що схопили мою сестру, завезли в СБУ, катували її і її хлопця. Тоді в мене відпали думки про кар’єру і роботу. Я зрозумів, що треба діяти вже і негайно. Не було часу думати про роботу, тоді був ворог і це вже була не інформаційна війна, а фізична”.


Наше незалежне медіа існує завдяки вашій підтримці. Допоможіть нам робити більше, підтримавши нас будь-якою сумою на Патреоні. 


На курсі молодого бійця під Києвом зібралася компанія полтавських хлопців. Олексій був разом з ними.

“Там зібралася компанія полтавських хлопців. І я до них. Тиждень пройшов цей курс, повернувся до Харкова, захистив магістерську роботу. Потім поїхали: Бердичів, Урзуф, Маріуполь, Іловайськ, Широкине…” – розповідає Олексій.

Під час першого прицільного обстрілу ти перетворюєшся на рептилію і починаєш виживати

Олексій пригадує, що на війну потрапляєш з думками: в мене непогана фізична підготовка, світоглядне бачення є, але після першого обстрілу розумієш, що це щось незвідане. А коли вогонь прицільний, то відчуття страху, потреба сховатися та усвідомлення того, що ти не думаєш про щось конкретне, а переходиш в такий стан рептилії – починаєш виживати.

“Коли ми заходили у село Виноградне під Іловайськом, у нас була задача пройти й закріпитися. Ми пройшли, але був дуже близький контакт з ворогом – закидали один одного гранатами. В тому бою загинули двоє моїх друзів і четверо було поранених. Тоді я офігів конкретно. Для мене це було шоком, стресом.
На той момент я зробив все, що міг, щоб ми відійшли від тої точки, але втрату побратимів пережив дуже болісно. Це було дуже моментальне дорослішання. Розсіялася вся романтика, пригодницькі, патріотичні настрої, залишилася тільки сувора реальність, яка казала: «Гинуть люди, твої друзі, з якими ти йшов, і ти несеш за це відповідальність, тому що, ти командир відділення».
Я відчуваю провину за це. Можливо, ми були не такі тихі, як наш ворог, ми йшли впевнено, бо не знали, що вони близько до нас. А бути військовим і бути патріотом чи свідомим – це різні речі”.

За словами чоловіка, перебуваючи постійно у напрузі, в якийсь момент просто стаєш до всього байдужим. Людина фізично не може постійно знаходитися у напрузі.

“До загиблих побратимів ти не можеш спокійніше ставитися, але до побуту і всього, що оточує, – стаєш байдужим і безпечним”, – говорить Олексій.

Абілітація, план на 5 років, дитячі табори

Олексій називає програму соціальної адаптації від громадської організації “Побратими”, на яку потрапив по поверненню з війни – абілітацією.

“Це коли вчишся жити з тим досвідом, який набув”, – каже.

“Побратими” проводять програму з чотирьох блоків для груп повернення. А в кінці цього тренінгу кожен має побудувати власний план на 5 років, – чим би хотів в житті займатися.

“Я поставив перед собою три цілі. Дві вже виконав і цього року моя “п’ятирічка” добігає кінця, тому я виконаю і третю. Ця програма для мене вийшла дуже ефективною. Вважаю, що її мають пройти всі”, – каже ветеран. – “Коли я був на групі повернення, зрозумів, що найбільшим сенсом і найбільшою цінністю для мене – мати сім’ю. Це моя точка координат, моя планета, навколо якої все обертається”.

Олексій Олексюк

Він зазначає, що люди, які пробули досить довго на війні, змінили своє ставлення до оточення і до життя, а повернувшись, треба вчитися жити саме цивільним життям:

“На війні все чорно-біле, – задача, побратими. А в цивільному житті все багатогранне, кольорове і неоднозначне”.

Після піврічної абілітації Олексій займався створенням патріотичних таборів для дітей. Він започаткував табір “Азовець” на Київщині та ще шість таборів в регіонах. Важливим етапом у житті називає роботу в Українській академії лідерства – організації, що займається інформаційною освітою. Олексію подобається робота з підлітками, участь в освітній програмі.

“Вони за річну програму намагаються дати підлітку знання як користуватися соціальними ліфтами, як шукати інформацію, як представити себе. Програма наповнена різними мандрівками. Спочатку я працював в київському осередку, а потім ми переїхали під Полтаву – я очолював той осередок. Там я пропрацював три роки. Це був класний час, бо була молода і весела команда”, – розповідає Олексій. – Наша війна почалася ж не у 2014, а значно раніше. Наразі ми програли Крим і частину Донбасу, але ми не можемо скласти лапки, потрібно боротися. Але молодь за хорошу зарплату обере закордон. Вони бачать свою реалізацію в набуванні матеріальних благ. Та всього й одразу не буває. Тому мені хотілося донести свою історію до дітей і студентів, мовляв, якщо ви хочете жити добре, за це доведеться поборотися. Звичайно, не всі хочуть йти воювати, але є безліч інших фронтів: освіта, медицина, дороги, будь-які сфери життя. Тому ми або приймаємо реальність і боремося, або емігруємо. Зараз йде війна за ідентичність. Наприклад, я все життя говорив російською, читав книжки, слухав музику. Але Україна починається з мови”.

Після роботи з підлітками Олексій повернувся до роботи з побратимами й запускав мобільні офіси Ветеран Hub на Київщині. Його команда виїжджала на місце виклику до ветерана і там намагалася вирішити його потреби. Він залишився в комфортному для себе середовищі – серед ветеранів, бо на тренінгу зрозумів, що “можна головою пробивати стіни, але краще відкривати двері”.

“Я можу робити те, що мені подобається і ще й отримувати гроші. Можна вбиватися і йти працювати за спеціальністю, але наші компанії не надто комфортні для мене. Я знаю, як будуються в Україні дороги й не хотів бути до цього причетним. Мені хотілося долучитися до нового, цікавого і того, що мало б позитивний вихід. Це однозначно діти та молодь. А про ветеранів, на мою думку, має піклуватися держава, – каже Олексій. – Вони ж отримали поранення не на підприємстві, вони отримували поранення, коли несли службу”.

Графік не може постійно падати вниз

Люди, які пережили події на війні, змінюють своє ставлення до різних процесів: у політичному сенсі, в бізнесі, у повсякденному житті. Вони розуміють ціну всьому. І в переважній більшості ветерани після повернення хочуть працювати по-білому й самі на себе. Так вийшло і в Олексія. Він започаткував власну справу зі створення свічників. І його не зупинив карантин, локдаун та складнощі для підприємців, особливо, початківців.

“Я все життя мріяв працювати з деревом. Від того моменту, як взяв паличку і почав ганятися за півнем у селі. На війні в мене було кілька стамесок і я трохи займався різьбленням, коли був час. Після війни знайшов людину, яка показала мені базові принципи роботи на станку”, – розповідає ветеран. – “Я сам в себе запитую, чим би хотів займатися, якби в мене не було фінансових потреб і я себе спокійно почував би. І зрозумів, що хотів би займатися теслярством – робити столи, шафи, ексклюзивні речі”.

Свічник виробництва Олексія Олексюка

На думку Олексія, до своєї мети він може дійти поступово, – але наразі йому легше і цікавіше робити свічки. Виглядають витвори ветерана стильно і гарно – пробкове дерево, віск і ґніт. Змінювати воскову свічку можна після того, як попередня догорить. Від такого спокійного вогника у будинку стає затишно, пахне воском і деревом. Олексій зізнається, що обожнює поєднання цих запахів, а різьблення з дерева картриджів його заспокоює і надихає. Перед тим як створювати власну справу, на думку ветерана, потрібно зробити аналіз. А найперше, що має бути – впевненість в собі й переконання, що все зможеш.

“Я б можливо не почав цим займатися, якби дружина не сказала, що підтримує мене. Так і домовилися – я роблю, а вона допомагає продавати. Тому, я переконаний, що потрібна людина, яка скаже, що це «фігня», або, що це «прикольно». Важливо також вивчити ринок конкуренції, бо ринок свічок архіконкурентний. Але можна робити значно краще за інших. Той, хто не намагається, той і не помиляється, і нічого не має. А секрет в тому, що ти береш і пробуєш робити. В процесі будеш змінювати, вивчати ринок і зможеш дійти до того, що прагнеш. Якби я не спробував, я б поняття не мав, що хочу робити”, – зазначає Олексій.


Олексій Олексюк з дружиною

І додає, що серед ветеранів є багато таких підприємців-початківців, які створюють щось власне і пропонують побратимам спробувати разом з ними. Або можуть дати пораду та розповісти як вони починали власну справу.

“Спочатку в мене теж були думки, що всі ніші зайняті, і що в мене немає коштів. Але зараз я з побратимом організовую майстерню, де людина зможе прийти й попрацювати руками. Будь-яка справа потребує часу. Не вийде, щоб зразу все злетіло, тому потрібно розрахувати так, щоб перший час якось вижити. Але після пандемії буде сплеск і підняття, буде бум на все, тому що роками нас стримували, а це людська природа. Графік не може постійно падати вниз, рано чи пізно, він підійматиметься вгору. Тому, все, що зараз можна зробити – це та робота, яку можна робити в час пандемії – розробляти, шукати інформацію, спілкуватися з людьми".

"Коли ми проходили реабілітацію, нам розповідали як наповнюватися ресурсом, – додає Олексій. – Один з ефективних способів – медитація, відчуття свого тіла. Важливо відчувати те, що ти тут і зараз, а не відлітати думками у спогади й проблеми. Наші свічки – це медитація”.


Переглядів: 2524

Останні новини