Єдиноначальність — привілей, тягар чи можливість?

Єдиноначальність — привілей, тягар чи можливість?


Наталья Калмикова, керівник військового відділу фонду «Повернись живим»:

Коли випадає вільна хвилина, я дивлюся кіно. Особливо полюбляю фантастику. Там часто-густо герой є ідеальним керівником або командиром. Все знає, все розуміє, може прийняти миттєве рішення в будь-якій критичній ситуації, при цьому вміє планувати на сотні, а то й тисячі років наперед, та й ще знає досконально свою команду й орієнтується в тому, що кожен з підлеглих відчуває в той чи інший момент. Дуже рідко помиляється, але завжди потім обертає ситуацію на свою користь, і добро перемагає. Це реально магія.


Але ми живемо у звичайному, на жаль, не магічному світі. І командири – такі самі люди, як і кожен з нас. Зі своїми талантами та слабкими сторонами, зі своїми мріями та страхами, зі своїми проблемами та перемогами. Вони звичайні живі люди, але від них вимагається бути непогрішними богами, все знати та все вміти. Хто вимагає? Та певно ніхто особисто, але при цьому всі разом. Згори – вище керівництво, знизу – підлеглі. Чому? Тому що єдиноначальність.

Згідно зі Статутом Внутрішньої Служби Збройних Сил:

«Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України й полягає в:

  • наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
  • наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
  • забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України».

Але чи вимагає цей принцип від командира знати й вміти абсолютно все, знати про все, що відбувається кожної миті? Чи здатна жива людина відповідати такій вимозі? Чи не обмежує цей принцип (або його трактування в сучасних ЗСУ) можливості окремо взятих командирів та армії в цілому досягати кращих результатів? Це об'ємне питання, торкнусь сьогодні тільки маленької частини проблематики. Тієї, що стосується результативності роботи керівника, яка залежить від спроможностей виконувати всі функції управління однією особою.

Де юре єдиноначальність – це повнота розпорядчої влади та одноосібна відповідальність за прийняття рішення. Де факто – ця дефініція перетворює керівника з одного боку в людину, яка змушена робити роботу своїх підлеглих («ти приймаєш рішення, ти й оцінюй ризики, ти ж начальник» – цей механізм ми розглянемо в подальших публікаціях) і бути їм «мамою та татом», а з іншого – ростить в командирах відчуття всемогутності й ілюзію того, що він знає та вміє все.

Наше незалежне медіа існує завдяки вашій підтримці. Допоможіть нам робити більше, підтримавши нас будь-якою сумою на Патреоні.

Гуру сучасного менеджменту Іцхак Адізес каже, що в менеджменту (а командир в армії – це той самий менеджер) є 4 функції: забезпечення результативності, адміністрування, підприємництво (не зовсім слушне слово для армії, тому розшифруємо його – генерування нових ідей) та інтеграція (налагодження зв'язків всередині колективу). Модель, яку пропонує Адізес (модель PAEI) – альфа й омега для мільйонів підприємств та підприємців світу. Її вивчають в бізнес-школах, гуглять в інтернеті, пишуть дослідження. Для всіх тих, хто хоче досягати результатів, заробляти гроші, бути попереду, перемогти конкурентів в боротьбі за ресурси (дешевші витратні матеріали, кращі працівники, гроші клієнтів) ця модель є одним з дієвих інструментів у досягненні мети. Навряд чи мільйони бізнесів свідомо обирають невигідні собі інструменти.

Тож Адізес доводить, що виконувати всі чотири управлінські функції не може одна людина. Просто через особливості генетики 😊 Адже володіти взаємосуперечливими здібностями неможливо. Реально одна людина на високому рівні зможе виконувати дві функції з чотирьох, інші дві будуть слабші, хоча, можливо, прийнятні. «Один в полі не воїн» і для досягнення результатів таки прийдеться посилювати себе командою, використовувати сильні природні властивості різних людей. Якщо реальною метою є справді результат, а не процес.

Що ж отримує керівник, коли застосовує здібності своїх підлеглих та готовий їх слухати (не формально, а реально усвідомлюючи, що підлеглий може бути компетентнішим):

  • Підвищену лояльність підлеглого, адже кожному з нас приємно, коли його думку чують та враховують
  • Посилення особистої відповідальності підлеглих: «Я пропоную рішення, я знаю, що керівник мені довіряє, а отже я перевіряю всі ризики, щоб не виявитись некомпетентним. А в разі відсутності керівництва, я зможу якісно його замінити без втрати результативності організації». Це справедливо, до речі, і для критичних бойових ситуацій.
  • Підлеглі енергійніші та мотивованіші, адже їхню роботу помічають та цінують
  • Врешті решт начальник отримує час для розв'язання інших задач або для свого розвитку

Талановиті командири саме так і роблять, але далеко не всі. Чому ж так складно відходити від звичного режиму та давати можливість підлеглим брати на себе більше відповідальності й виконувати ті задачі, в яких вони сильні? Здебільшого тому що підлеглий не з першого разу зробить справу ідеально, тому що бракує взаємної довіри, тому що бракує часу та терпіння. Ще частіше – тому що немає звички так робити та тому що організаційна культура в середовищі не спонукає до цього.

Але, коли йдеться не про ситуації під час бойових дій, а про щоденну службу, то вигоди від поступового переходу до нормального продуманого менеджменту – очевидні. Було б бажання у своєму окремому «організмі» навести лад і взяти ті можливості, які дає єдиноначальність та поєднати з найкращими управлінськими практиками.

Автор: Наталья Калмикова

Рубрика «Експертна думка» містить матеріали, які відображають винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Останні матеріали:

Переглядів: 1046

Останні новини