"Я ніколи не хотів бути багатим у бідній країні" – засновник АІМ Юрій Богун-Щирін про бізнес, війну та мільйон мільйонерів в Україні

"Я ніколи не хотів бути багатим у бідній країні" – засновник АІМ Юрій Богун-Щирін про бізнес, війну та мільйон мільйонерів в Україні


Ми зустрічаємося рано вранці у середу в офісі неподалік столичної Шулявки, який розміщений у колишній будівлі наукового інституту з характерною радянською індустріальною естетикою коридорів. Іронічно, що людина, до якої ми прийшли брати інтерв'ю, спеціалізується не тільки на промисловості, а й на інноваціях й активно займається їх впровадженням майже 2 десятиліття. 16 років тому на власній кухні, взявши у товариша як "інвестицію в бізнес" привезений з США ноутбук, Юрій Богун-Щирін заснував "Агенцію Індустріального Маркетингу", яка сьогодні є лідером у своїй галузі, займається ІТ-розробкою, фінансовим консалтингом, аналітикою ринків та інвестиціями.

Після початку агресії Росії, у квітні 2014-го Щирін сам пішов до військкомату, але у армію його не взяли. У січні наступного року, під час активних боїв за Донецький аеропорт він був призваний до 5 БТГр 81 аеромобільної бригади, а згодом – створив та очолив пресцентр 93 окремої механізованої бригади, який став хабом для роботи вітчизняних та світових ЗМІ по висвітленню російсько-української війни. Зараз Юрій продовжує вести свою війну вже як підприємець, працевлаштовуючи ветеранів, допомагаючи їм створювати власну справу та вкладаючи час та гроші у розвиток країни. 

Про створення успішного бізнесу з нуля, вплив війни на світогляд підприємця та мільйон мільйонерів в Україні – читайте у матеріалі медіапроєкту Фонду "Повернись живим". 

"One person company" на кухні, Помаранчева революція та перші прибутки

Поки ми влаштовуємося у переговірній, готуємо техніку, Юрій запалює свічку та ставить її у спеціальну підставку для чайника. "Це наш трайбал-ритуал", – посміхається і пояснює засновник та директор AIM. Розмову ми починаємо про "буремні" 2000-ні, коли лідерство в галузі ринкової аналітики, контракти з Європейським банком реконструкції та розвитку й міжнародними промисловими корпораціями були амбітною мрією 26-річного колишнього маркетингового директора компанії "ДКС". 

"В мене була мрія з самого початку, ще з університету, створити ідеальну компанію, де всі працівники могли максимально реалізували свій потенціал. І ця ідея постійно "бродила" у мене в голові, аж раптом – почалася Помаранчева революція і я повністю пішов з тогочасної роботи в "поля"

Натхненний подіями в Революції, він долучився до популяризації ідей Майдану, створюючи мультимедійні та просвітницькі проєкти: видав книгу "17 днів, які змінили Україну", записував та розповсюджував на CD-дисках інформацію про події зими 2004-2005 року, про Ющенка та Януковича та розважальний контент, пов'язаний з президентськими виборами та протестами. 

Книга "17 днів, які змінили Україну", яку видав Юрій Богун-Щирін серед іншої символіки періоду Помаранчевої Революції

"Книжка "17 днів, які змінила Україну публікувалася за два тижні до інавгурації Ющенка. Це був період транзиту влади, коли робити подібні речі було небезпечно, існувала неформальна заборона. Видавництво, яке друкувало агітацію Ющенка, розгромили вщент й інші відмовлялися це робити. Відчула на собі цензуру періоду Кучми і моя дружина Оксана, яка тоді працювала телевізійним журналістом. Але нам таки вдалося видати цей невеличкий Coffee-book, в якому було 17 сторінок. Тексти писала дружина, фото для ілюстрацій надав її одногрупник Мишко Марків, а дизайн розробили друзі, як інвестицію. Це була свого роду партизанська творчість, але вона збуджувала кров"

Книга "17 днів, які змінили Україну", яку видав Юрій Богун-Щирін, у його особистому архіві. Англомовну версію книжки тодішній президент України Віктор Ющенко дарував прем'єр-міністру Японії та президенту Литви. 

Про ті часи Щирін розповідає з усмішкою. Ранок засновника та директора АІМ починався не у офісі в центрі Києва, а на невеличкій кухні орендованої квартири на Святошино, де окрім столу метр на метр та табуретки не було нічого. Юрій жартує, що хоче цю табуретку привезти у новий офіс та підвісити на стіну, щоб його співробітники розуміли, які "стартові інвестиції" потрібні для започаткування власного бізнесу. 

На той час маркетологи на промислових підприємствах у своїх рішеннях керувалися здебільшого інтуїцією та власним баченням ринку, на якому вони працюють. Якісного багатофакторного аналізу, який б давав можливість комплексно поглянути на ситуацію не вистачало, а тому АІМ швидко почав здобувати нових клієнтів. 

"Я вірив у те, що якісна компетентна аналітика про ринки, особливо про певні технічні, технологічні, інженерні ринки, кабельні структури, металоконструкції, сортове скло може змінити ситуацію. Тому я сідав за комп’ютер, збирав дані, аналізував їх, створював таблиці, бази даних, формував діаграми, графіки. Так само наповнював сайт, писав email-розсилки. Вів переговори з клієнтами телефоном чи приїжджаючи до них в офіс" 

В розпорядженні директора "Агенції Індустріального Маркетингу" тоді був автомобіль ВАЗ-2101, якому на той момент було 37 років, а тому кожна виїзна зустріч перетворювалася на випробування та тренування з кросфіту.

"Ранок починався з того, що машина не заводиться, і завдання моє полягає в тому, щоб витягнути її руками з стоянки і штовхати 30 метрів до дороги. Завести я її сам не міг, а тому доводилося шукати водія, який протягне мене на тросі, щоб машина завелася. Якщо вона заводилася, то вже цілий день можна було на ній їздити по зустрічах. Головне – завести зранку. Отака була розминка перед "боєм", заряджала позитивною енергією" 

За перші 3 місяці роботи АІМ принесла своєму засновнику прибутку на $20 тисяч. Ці, на той час, великі гроші вдалося заробити завдяки аналізу рентабельності інвестицій десятків мільйонів доларів у будівництво високотехнологічного заводу. На отримані кошти у компанії з'являється перший орендований офіс та перший найманий працівник – аналітикиня Олена, яка займалася збором даних по ринку напоїв та склотари.

"Табуретку замінив, залишив на кухні, а в Metro купив собі крісло, на якому я років 10, мабуть, працював. Як зараз пам'ятаю, купив його за 299 грн. Таке собі крісло для Big Boss, хоча на той момент я був сам собі і секретар, і офіс-менеджер, і вебдизайнер, і контент-менеджер, перші три роки навіть бухгалтером був. Все повністю автономно та самостійно"

У цей же період до Юрія звернулися з Адміністрації Ющенка з проханням організувати в АП систему інформаційного забезпечення та звітності для президента. На заперечення Щиріна, що він тепер будує компанію й не має можливості її відкласти, співрозмовник заперечив: "Давай, треба будувати державу, а ти все про себе й про себе". Аргумент був прийнятий й у період старту роботи АІМ, її засновник на 8 місяців переходить на державну службу та отримує високу посаду в АП. Його відділ займався організацією соціально-економічного моніторингу і зведення аналітичної інформації для Віктора Ющенка. За відсутності електронного документообігу, доводилося їздити по ключових відомствах: Міністерству фінансів, Кабміну, податковій та збирати дані, які потім у вигляді довідки покладуть на стіл першій особі в державі. 

"Я отримав звання державного службовця якогось високого рангу, навіть “ксива” була красива. Я пам’ятаю, заїжджаю в Міністерство фінансів, охоронець шлагбаум відкриває, а в мене “Жигуль” такий, іржавий, десь я, по-моєму, ще справа тролейбус зачепив – і половина крила прогнулася. Показую йому цю “ксиву” і такий ніби: “Давай, пропускай, начальство приїхало”. А там на парковці Mercedes-Mercedes, BMW-BMW і я такий приганяю на старенькому ВАЗі: "Зараз будем вам робить нову державу"

Після Адміністрації Юрій Щирін повертається до бізнесу. Компанія поступово зростає. За першою аналітикинею приходить третій співробітник, а далі – підприємство переїжджає у офіс на 10 осіб. АІМ відкриває свій контакт-центр, першою на пострадянському просторі отримує сертифікацію від американської компанії Satmetrix по Net promoter score (Індекс лояльності) та намагається просуватися на ринок США та ЄС за напрямком систем управління лояльністю. Станом на літо 2013 року, Богун-Щирін 35-річний бізнесмен, чия компанія має 20 співробітників, оборот на рівні $200-250 тисяч, а ще – щасливий чоловік та батько двох донечок – Катрусі та Даринки. 

Юрій Богун-Щирін під час виступу на конференції для українських експортерів у Києві, 2011 рік

В цей період сім'я Юрія придбала 8 соток землі у Криму поблизу Євпаторії, а навесні 2014-го мало відбутися транспортування з материка та встановлення на ділянці невеличкого будинку з терасою, де родина підприємця могла б спокійно відпочивати на березі Чорного моря. Але російська агресія докорінно змінила життя Щиріна: він обрав військову форму замість звичного одягу, а своєю метою зробив не прибуток, а захист країни від ворога. 

Нова Революція, війна та "Армія.FM"

Напередодні Революції Гідності у активі АІМ контракти з іноземними інвесторами, філіями міжнародних компаній в Україні та бізнесами всередині країни. Поворотною точкою стало 21 листопада 2013 року, коли тогочасний український уряд призупинив процес підписання Угоди про Асоціацію України з Європейським Союзом. Люди вийшли на протести, серед них була і родина Богунів-Щиріних. 29 листопада дружина Юрія з доньками зорганізувала групу мешканців Білогородки, які вийшли на Житомирську трасу на "Євроланцюг" – акцію, яка мала з'єднати Київ з Перемишлем у Польщі живим ланцюгом, завдовжки 625 кілометрів. 

Юрій Богун-Щирін під час акції "Євроланцюг", 29 листопада 2013 року

"Я пам’ятаю, дружина взяла Катрусю за руку, а Даринку на руки і вийшла на пост ДАІ по Житомирській трасі та долучилася до "Євроланцюга". Вона підняла всю вулицю в Білогородці і люди вийшли туди з прапорами “Ми в Європу”, “Ми за свободу”. Холодно було, вітер тоді такий піднявся й вона з двома дітьми стояла там. Я пам’ятаю, розказувала, що люди зупинялися на посту ДАІ, сигналили, вітали, виходили й пропонували їй якийсь чай, щоб зігріти" 

Як і під час Помаранчевої революції, Юрій підтримав прагнення людей, що вийшли на Майдан. Він бачив протести можливістю здобути свободу для себе та своїх дітей, шансом для розвитку підприємництва та виходу країни з бідності. 

"Оце хотілося зробити, а не просто побудувати своє комфортне життя, а від всього іншого відгородитися. Я ніколи не хотів бути багатим у бідній країні. Для мене, як для особистості, це дуже принизливо. Ти живеш просто як равлик, як бур’ян, забезпечив собі комфортні умови, а фактично те, що навколо, тебе мало цікавить. Це не моя модель розвитку"

Загострення ситуації в країні: розстріли протестувальників, викрадення людей та бої в центрі Києва так чи інакше впливали на стан справ у бізнес-середовищі, зокрема і серед клієнтів. Втеча Януковича, транзит влади та окупація Криму ще більше розгойдали й так складний стан справ у економіці. В цей час АІМ, як розповідає Щирін, на відміну від багатьох гравців на ринку, вдалося зберегти клієнтів, контракти та стабільність компанії. 

"Мені завжди щастило з клієнтами. Вони підтримували нас, не відмовлялися, не зупиняли контракти, не припиняли платити. Директор чи власник – це завжди людина, яка може пояснити, з нею можна сісти й домовитися, як ми живемо далі за нових умов. Навіть якщо все зупиняється – життя не зупиняється! Всі власники компаній, весь топменеджмент хочуть далі жити, працювати в будь-яких кризах. У будь-яких складних ситуаціях завжди є вихід, який дасть можливість успішно продовжити співіснування. Десь ми йшли на поступки, десь ми могли потерпіти, дати замовнику заплатити пізніше, але компанія продовжувала працювати, люди продовжували отримувати зарплату, продовжували забезпечувати свої сім’ї. І це основна така, базова умова нашої роботи у той час" 

Окупація Криму Росією чітко окреслила для Юрія стан справ в країні – на неї напали, треба діяти. У квітні 2014-го він йде до військкомату та просить записати його до лав Збройних Сил аби йти захищати Україну від нападу. Натомість отримує пропозицію служити в охороні РВК, що не мало нічого спільного з обороною дому від навали зі Сходу. Своє прагнення записатися у військо він пояснює коротко: 

"Взагалі йти на війну, коли на тебе нападає ворог – це нормально. Це взагалі zero-point, ватерлінія. Тобто це в принципі нормально для всіх чоловіків, для всіх нормальних людей. Це не є щось екстраординарне. Навпаки – відхилення, коли люди кажуть: “Ну, ви знаєте, у мене там нога, рука, сім’я" або ж "Я ж професор, я не піду, я ж тут директор, навіщо я буду бігати з автоматом, якщо я тут такий розумний”

Рольовою моделлю для бізнесмена, а згодом і воїна, тут став давньогрецький філософ Сократ. Окрім просвітництва та інтелектуальної праці, давній грек брав участь у війні Афін зі Спартою та Олімпійських іграх. Бюст Сократа стане талісманом Щиріна на фронті, завжди стоятиме на видному місці, про нього підприємець навіть писатиме пости у Facebook під час служби. 

Юрій Богун-Щирін з побратимом та бюстом давньогрецького філософа Сократа під час служби в Збройних Силах України в зоні проведення АТО

Період між квітнем 2014 року та кінцем січня 2015-го Юрій перелаштовує роботу у компанії. Він пояснює співробітникам, що з початку агресії РФ, настав час, коли кожен має працювати краще, більше та ефективніше задля того аби дати можливість та ресурс державі фінансувати армію. Щирін назвав це "війною на мирному фронті". Адже з початком російської агресії економіка України обвалилася вдвічі: ВВП країни знизилося у 2 рази, розірвалися виробничі та енергетичні цикли, впали кредитні рейтинги держави, розпочалася стагфляція та зникло 25% ринків збуту. У таких умовах АІМ продовжувала залучати іноземні та внутрішні контракти.

Повідомлення про призов за мобілізацією Щирін отримує наприкінці січня 2015 року, майже в свій 37-й день народження. Його направляють до новоствореної 5 БТГр 81 аеромобільної бригади заступником командира роти вогневої підтримки. В цей час поблизу Донецького аеропорту тривають напружені бої. За рекомендацією знайомих по військовому інституту та на прохання тогочасного командира 93 окремої механізованої бригади Владислава Клочкова, у частині  започатковують ледь не перший у підрозділах Збройних Сил пресцентр за стандартами НАТО, завданням якого буде висвітлювати бої на Донбасі, а також координувати роботу іноземних та українських журналістів. Саме Юрія запрошують його очолити. 

Юрій Богун-Щирін після мобілізації, Зима 2015

"Вайфай", а саме такий позивний отримав Щирін через те, що провів інтернет у гуртожитку військового інституту ім. Т.Г.Шевченка, де навчався, забирає журналістів і операторів, яких за мобілізацією було призвано до війська, з інших частин та розпочинає разом з ними формувати пресцентр. Саме через нього у період 2015-2016 років працювало до 85% всіх журналістів, зокрема й іноземних. 

"У нас Костя Бернатович, Саша Візгін та я знали англійську і ми могли проводити інтерв’ю для іноземних ЗМІ, в нас були і Wall Street Journal, й інші приїздили знімати сюжети. Я виступав як модератор і перекладач. Багато в цей період переосмислилось – роль взагалі інформації, інформаційної політики, пропаганди в побудові держави. Я зрозумів, як влаштована російська пропагандистська машина, наскільки це складний процес"

Ми довго говоримо з Юрієм про вплив російської пропаганди на війну та важливість якісної протидії медійним атакам з того боку фронту. Він переконаний, що 90% успіху у веденні війні – це якісний інформаційний вплив на ворога та своїх військовослужбовців. Щирін виступає прихильником застосовування для Збройних Сил методу "скраму", управлінської моделі, яка передбачає отримання максимального ефекту з мінімального об'єму ресурсів. 

Юрій Богун-Щирін на фронті поблизу Водяного, Донецької області, 2015 рік

"Місячні витрати на утримання бригади сухопутних військ без урахування боєприпасів та зброї – це 25 млн грн. На рік – це $10 млн. З цієї суми на інформаційну протидію ворогу витрачається менше ніж 0,001%, а за впливом на ворога – це понад 90% успішності ведення війни. І ці ресурси здатні дати стократний ефект, якщо їх належним чином збільшити"

Після оформлення пресцентру 93 ОМБр у сталу структуру, Руслан Кавацюк запросив Богуна-Щиріна на роботу у Генеральний Штаб аби екстраполювати його досвід на всі Збройні Сили. Він брав участь у створенні радіостанції "Армія.FM": вів переговори з американськими соціальними інвесторами та спільно з проєкт-менеджерами з США брав участь у зборі інформації, підрахунках та тендерних процедурах на встановлення передавачів для ретрансляції сигналу радіостанції в зоні бойових дій. В реалізації завдання Юрію допоміг ентузіаст, як він сам його називає, Джоел Монгомері. Цей проєкт, як вважає сам Щирін, і був реалізований за методом "скраму" та виявився надзвичайно вдалим кейсом співпраці української армії та міжнародних донорів. 

Про квінтесенцію війни

Запитання про найбільш пам'ятний момент перебування на війні різко змінює тональність нашої з ним розмови. Адже найяскравіший спогад Юрія пов'язаний з доправленням родині тіла загиблого українського воїна, солдата 93 ОМБр Руслана Ігнатишина. Заступник командира бригади Олександр Василенко звернувся до Щиріна з проханням передати матері тіло її сина. 

"Насправді, мені здається, це і є квінтесенція війни – саме в факті смерті. Наприклад, комерційна діяльність, там певним критерієм результативності є прибуток. А от в категоріях результативності війни, які я найбільш відчув і осмислив, пропустив через себе – це факт смерті"

Юрій з напарником їдуть до моргу при Дніпровській обласній лікарні ім.Мечникова, де їм мають передати тіло полеглого солдата. Там, у морзі, він знайомиться з офіцером, капітаном ЗСУ, якого без зайвого пафосу називає одним з найбільших героїв війни. Цей молодий, але сивий, блідий, як лист А4, чоловік особисто передав тіла 1,5 тисячі (!) загиблих українських захисників рідним та близьким. 

"Я запитав у нього: ”Як? Як так можна? Як ти це психологічно витримуєш?”. Він каже: “Ну, я проєкт-менеджер, хочу працювати в комерції, займатися успішними інвестиційними проєктами, але я роблю цю роботу. Я просто роблю цю роботу, бо я знаю, шо інші її не зроблять так, як я"

Після оформлення всіх паперів, збору особистих речей Руслана Ігнатишина, Юрій ще майже дві доби віз його з Дніпра у рідне Закарпаття. Полеглого героя зустрічали стоячи на колінах усім селом, а перед в'їздом до населеного пункту, з неба, як у кіно, почав падати дощ. 

Фото з архіву Юрія Богуна-Щиріна, зроблене під час доправлення родині тіла загиблого воїна 93 ОМБр Руслана Ігнатишина

"Я пам’ятаю, ми в’їжджаємо в село і починає йти дощ. От немає-немає, а тут раз і він починає іти. І він так капає рідко, але такими великими-великими краплями. Пум-пум-пум… На скло лобове. Всю дорогу стоять люди на колінах, квіти – все село зустрічає його, і я пригадую ці великі краплі такі… Як небо плаче, серйозно" 

Момент передачі тіла виявився найбільш травматичним. За словами Щиріна, його залишила частина життя. Й це відчувається в голосі та погляді, поки ми говоримо. 

"З цим бійцем ти віддаєш частину себе, бо автоматично мати, родичі, близькі – вони вважають, що ти є втіленням смерті, адже саме ти в цей момент супроводжуєш процес, саме з твоїх рук вони отримують тіло свого сина. І які б аргументи раціональні можна було наводити, саме в цей момент вони не спрацюють. Сім'я Руслана для мене залишила найчіткіше уявлення про те, що таке війна"

Повернення, відновлення та новий етап розвитку АІМ

Загалом, Юрій провів на службі у ЗСУ трошки менше ніж півтора року. Він демобілізувався на початку травня 2016. Весь цей час компанією керував виконавчий директор Сергій Казанцев. Він зробив майже неможливе, йому вдалося зберегти АІМ, а головне – команду. Але, як розповідає Юрій Щирін, для нього це був тільки початок шляху: йому доводилося заново входити в курс справ, стратегувати та повертати свої цивільні звички. Завдання і цілі після повернення були переглянуті та замінені на більш амбіційні: компанія переїхала у втричі більший офіс, під контракти, яких ще навіть не було, був створений ІТ-відділ. Перебудовувалася і інфраструктура підприємства, адже ринок, на якому працювала АІМ, також змінився. 

Фото з архіву Юрія Богуна-Щиріна, зроблене після переїзду компанії у новий офіс

В той самий час, відбувалася й особистісна перебудова засновника компанії, адже війна змінила його ставлення до бізнесу, людей та побутових речей. 

"Коли я повернувся в компанію, то як раз завершував процедуру звільнення з Генерального Штабу. Близько двох тижнів я ходив на роботу з ножем на одній нозі та табельним пістолетом – на іншій. Місяць я ходив на роботу у формі, для мене це було абсолютно нормальним. Пам'ятаю обличчя веброзробника, коли ми прийшли з колегами погоджувати новий дизайн корпоративного сайту. Він був нажаханий, бо перед ним сидів озброєний чоловік у військовій формі і розповідав, що треба змінити в макеті. Лише через місяць я усвідомив, наскільки іноді шокуючим я був для оточення й зняв мундир та перестав носити з собою ножа"

Зміну свого керівника у компанії не могли не помітити, але колеги та партнери, як він сам говорить, сприйняли цей процес з розумінням та повагою. Почалася постфронтова соціалізація, у якій неабияку роль відіграла родина. 

"Це все "вивозить" першою, як правило, дружина. Дружина найбільше це розуміє, бо вона знає кожну твою клітинку, кожну твою думку, кожну твою емоцію. І вона пояснює це найкраще. Діти так само: ти бачиш, що вони ж то тебе люблять, вони ж то знають тебе. А те, що ти там почав якось по-іншому дивитись на речі, вони тобі дають рефлексію, яка тебе переконує в тому, що це, тут, справжнє, а то – тимчасове. Ти повертаєшся – і життя тут не гірше, тут формується майбутнє, тут створюються речі, тут будуються будинки, будуються компанії, тут люди радіють, тут люди так само плачуть. Тут все по повній програмі"

Дисонанс мирного Києва після фронту періоду 2015-2016 років теж відбився на ставленні до цивільних людей і це потрібно було змінювати для того аби продовжувати успішно працювати. Робота з психотерапевтом та самоаналіз допомогли Юрію зрозуміти, що переусвідомлення картини світу та суспільства по поверненню з війни ніяким чином не вплинуло на те, як цей світ сприймають оточуючі ,які не мають такого специфічного досвіду. 

"Для тебе світ стає іншим – і ти дивуєшся, чому це люди, ось тут Сергій стоїть спокійно, дивиться на мене, чому він не розуміє, що там гинуть люди, що там стріляють, там війна?! А він тут стоїть спокійно і дивиться на мене. Насправді суть-то в тому, що Сергій і до війни так само стояв. З ним все нормально, він такий, як треба. Просто я змінився, у мене змінився світ і в мене трансформувалось сприйняття, трансформувалися критерії оцінки. У мене адреналіновий фон змінився, у мене багато психологічних, психічних моментів змінилися всередині – і це самоусвідомлення важко дається, над ним треба працювати, тому перша реакція, що “я тут чужий, мене тут не розуміють. Тут світ інший. Там такий чесний: є біле, є чорне, а тут "сіро-буро-малинове" й не таке, до якого я звик...”, але це ж проблема в мені"

На запитання: "скільки потрібно часу, щоб відновитися, після повернення з передової?", Юрій відповідає, що цей процес завершити повністю неможливо, адже отриманий на війні досвід потужно впливає та назавжди змінює людину. Засновник АІМ назвав це "деформацією". Його колега, волонтер та побратим по 93 ОМБр Євген Кожирнов зауважив, що "деформація"  має негативну конотацію. 

"Чому негативну? Ми деформуємося і в позитивну сторону. Я вважаю, що ця частинка змін...деформація – це зміна, не значить, що це якась негативна патологія. Просто треба сприймати, що ти змінений. Ти вже не такий, як був до цього"

Мене цікавило, чи можуть зміни, які відбуваються з людиною після війни, бути позитивними і корисними, зокрема і в бізнесі. Ми присвятили цьому питанню хвилин 20 розмови, розібрали як це впливає на особисте ставлення до проблем,  а також про користь бойового/армійського досвіду при ухваленні бізнес рішень. Сам Юрій відзначив, що агресивність трансформувалася в амбітність та рішучість при ухваленні як глобальних для компанії рішень, так і у точкових моментах. Армійська дисципліна теж наклала свій відбиток: дисциплінованість у роботі стала для нього надважливим фактором, який становить 90% успіху. Водночас агресивність стосовно команди, вважає Щирін, може навпаки деструктивно вплинути на її роботу. Людей можна просто "зламати" й вони підуть, а ти, як керівник, втратиш цінний інструмент. 

"З'явилося більше агресивності – я вважаю, що це плюс, бо щоб досягати великих цілей, треба мати "яйця". Треба відверто говорити про свої амбіції досягати великих цілей. Те, що ти будеш мати в результаті залежить як раз від твоїх "яєць". В основному не від інтелекту, не від якихось твоїх талантів, не від чогось іншого – це амбіція в чистому вигляді. Якщо ти мислиш розумно, то оцінюєш власні здібності, які потрібні для досягнення результату та додаєш те, що може компенсувати команда. І далі весь твій талант лідерства полягає в тому, щоб ти не впав у цю прірву між поставленою метою, бажаннями і тим, що ти маєш зараз. Завжди є дилема між обмеженими ресурсами і досягнутими цілями. І весь секрет полягає в тому, яку ти оцю відстань зможеш подолати, яким чином ти можеш намагнітити свою команду харизмою і вірою в те, що ми зараз "тут", але скоро будемо "там". Це можна робити в рамках своїх особистих цілей, групових цілей, командних цілей, а можна в цілях країни"

Юрій, м'яко кажучи, скептично ставиться до того, що після війни люди втрачають страх й тому вони відчайдушно, за всяку ціну, можуть досягати мети. Для нього страх перетворився на інструмент, який допомагає бачити напрямок для розвитку. 

 "Про втрату страху – це все маячня. Той, хто каже, що він там втратив страх – бреше. Це пряма дорога в банкрутство, якщо говорити бізнес-категоріями, або в смерть на війні. Тому страх насправді – це найкращий твій друг, це найкращий інвестор у твій талант. Він тобі показує, де знаходиться зона розвитку. Там, де тобі найбільше страшно – от саме туди тобі й потрібно йти"

Зміни торкнулися й уявлення директора АІМ про обмеженість людських можливостей. І якщо з вуст бізнес-тренерів, різноманітних "філософів" та коучів фраза: "Насправді, обмежень не існує" звучить, м'яко кажучи, непереконливо, у випадку з Юрієм, він, як мені здалося, справді щиро у це вірить й заряджає цією вірою оточуючих. 

Минуло дві години після початку розмови. Питань залишається багато, а відповіді на них потрібні, щоб цей текст виглядав цілісним. Тому ми робимо перерву й йдемо знайомитися з командою та оглядати офіс. На вході помічаємо прапор 81 аеромобільної бригади, де засновник компанії починав свою службу. 

Заходимо в кімнату до медіавідділу АІМ: тут на шафі зберігається бронежилет та шолом Юрія, які, як він сам говорить, позичив у капелана 93 ОМБр і провів з ним усю війну. Жартує, що капеланське спорядження і вберегло його від поранень та травм.

На стіні ще один прапор Десантно-штурмових військ. Цього разу – 95 ОДШБр. Історія того, як він потрапив до Щиріна по-військовому комічна. Адже на БРДМі, до якого був прикріплений цей прапор, бізнесмен проїхав усю країну від Миколаєва до Житомира та навіть "тріумфально в'їхав" на ньому до української столиці. 

"Пам'ятаю, заїхали ми на цій машині в Київ, хоча цього, мабуть, робити не можна: нагорі кулемет, всі в "броніках", в касках, розвивається прапор десантників та 2 синьо-жовтих стяги. Водії всюди пропускали, люди були, м'яко кажучи, шоковані побачити нас посеред столиці. Ми успішно доправили БРДМ на полігон, але ось цей момент з мандрівкою Києвом був ну дуже епічним"

Юрій Богун-Щирін та той самий БРДМ-2

Ветераноорієнтований бізнес 

Сьогодні у команді АІМ з 30 співробітників 7 – учасники російсько-української війни. Толерантність до військового досвіду засновника перетворилася на правило в організації. Для них робота стала не тільки способом заробляти кошти та самореалізовуватися, а й колективом, де їм дають можливість соціалізуватися. 

"Це все люди інтелектуальної праці. Тобто це аналітики, це програмісти, це керівники, в тому числі. Ми компанія, яка виробляє інтелектуальний продукт. Ну, з того, що я бачу, в Україні АІМ поки єдина така організація, яка вкладається великою мірою у ветеранів, яка працює у сфері інтелектуальних послуг, програмування"

Водночас ключовим критерієм для роботи в компанії залишається не ветеранське минуле, а професійність та ефективність. Про бойовий досвід деяких співробітників Юрій довідався вже коли наймав їх на роботу. З іншого боку, до нього іноді звертаються учасники російсько-української війни з проханням працевлаштувати їх виключно через їх статус.

"Коли мені дзвонять і кажуть: "О, я бачив на сайті у вас, ви там ветеранів приймаєте – у вас є робота для ветеранів? Тобто розмова починається не з здібностей і компетенцій, а зі статусу. Це свідчить про те, що вони виступають в ролі просителя. А це неправильна позиція по життю. Це значить, що вони будуть скаржитися. Ось їм там недодали, їх держава недозабезпечила чи ще щось"

Цією відповіддю Юрій Щирін сам вивів нас на розмову про його ставлення до того, що у держави та суспільства є зобов'язання перед учасниками війни. Законодавчо ці права ветеранів визначені, однак, на думку бізнесмена, зациклюватися на них, а потім ображатися на державу не варто. 

"В принципі, тобі держава, якби… можливо, це жорстоко звучить, але по суті це як з дітьми – вони тобі нічого не винні. Вони тебе не просили, щоб ти їх народжував. Дитина сама по собі є особистість. Так само це твій вибір як вільної людини – служити в Збройних Силах чи не служити. Воювати за Україну чи не воювати. Битися чи не битися. Ризикувати чи не ризикувати. Так, справедливо, коли ти щось робиш для країни – країна щось робить для тебе. Ну, але, мабуть, зараз це ще не про Україну. Якщо говорити мовою математики, то це радше не рівняння, а нерівність. Ми маємо це розуміти й приймати. От скажіть мені, коли засновувалася держава Ізраїль, а зараз фактично Україна засновується з нуля, будемо відверті. Чи могли тоді офіцери ЦАХАЛ чи МОСАД говорити: “Ой ви знаєте, якщо мене там підстрелять чи заріжуть, то ви там якось попіклуйтесь про мене, добре? Зрозуміло це було б правильно, але на початкових фазах це не завжди так працює. Це самовідданість. Чи міг Бандера говорити: “А які у мене будуть соціальні гарантії, якщо мене пристрелять чи підірвуть гранатою?”

В одному зі своїх відео на каналі АІМ Щирін говорив, що ветеран – найкращий співробітник, а АІМ – найкраща для них компанія. Просимо Юрія пояснити, чому учасників бойових дій він вважає найкращими, які саме їх якості дають підставу таке говорити. Він сміється і каже, що, як маркетолог, любить трошки перехвалювати. 

"Вони такі самі люди. Єдине що, мені з ними простіше, ніж іншим, а їм буде простіше у нас, бо тут їх розуміють. Якщо взяти всіх ветеранів, то найкраще місце для роботи – це АІМ. Але не всі ветерани – кращі кандидати. Я б сказав би так: багато з них, хто пережив якісь страхи – вони більше схильні до ризиків, але ветерани, так само як і інші люди – вони мають свої недоліки й переваги. Просто в нас вони, я думаю, швидше розкриваються, тому що в нас вони не самі. Тому що в інших компаніях вони відчувають більше ізольованості, а в АІМ їм не потрібно іти ще в якусь ветеранську тусовку, бо тут і той воював, і той воював, і той воював. І повірте, це дисциплінує. Якщо хтось починає викаблучуватися, йому навіть колеги скажуть: "Ти чого? Тут всі такі самі – сиди і працюй!"

До того ж у нових співробітників з військовим бекграундом є, як її називає засновник компанії, "чітка сценарна модель" поведінки. 

"Ось дивись, бачиш Неля Чорна, ветеранка з 4,5-річним досвідом, сидить, працює, не каже, що вона героїня, не каже, що їй винні до скону пенсії чи ще щось. Вона сидить і виконує досконало свою роботу, намагається досконаліше, досконаліше, досконаліше працювати. Не скиглить, не стоне, проджовжує воювати, але вже на мирному фронті"

Позиціювання роботи у АІМ, як можливості продовжити свою війну з ворогом, але в мирному житті, допомагаючи бізнесам, а значить і країні зростати, як вважає Юрій Щирін – ще один додатковий стимул для співробітників-ветеранів бути ефективнішими. Сам директор жартома називає це "більш патріотичною експлуатацією" людей, ніж в інших компаніях. Але свою концепцію "війни на мирному фронті" він пояснює коротко: 

"Для того, щоб один боєць воював на фронті, потрібно, щоб 20 за нього працювали в тилу. Така математика війни. Це ми тут і зараз робимо"

Менторство та страхи ветеранів-підприємців

Окрім ветераноорієнтованості всередині АІМ, Юрій Щирін постійно бере участь у заходах, конференціях та проєктах, які присвячені популяризації та розвитку підприємництва серед учасників російсько-української війни. Наразі він опікується та допомагає, як ментор, двом учасникам бойових дій, які вже мають власну справу. 

Юрій Богун-Щирін (перший праворуч)  взяв участь у панельній дискусії Міжнародного ветерансько-волонтерського Форуму "Там де ми – там Україна"

"У мене 2 учні. Один займається ремонтами в квартир в Києві, він переїхав з Донецька, ветеран. А другий в Здолбунові системний адміністратор, який робить свій маленький бізнес по обслуговуванню комп’ютерів в своєму містечку"

Для Юрія історія з передачею знань та досвіду особиста. Його батько викладав електрообладнання у Житомирському автодорожньому коледжі, мав 40-річний стаж вчителювання і, як каже сам Щирін, був викладачем від Бога. 

"Він мені казав, коли захворів на рак і помирав: “Єдине, за що я в житті своєму шкодую, це те, що не знайшов свого послідовника, якому я міг би передати всі свої знання, всі напрацювання. Кому я міг би спокійно довіритися і щоб він використав все, що я напрацював за свої стільки років в цій індустрії". А у батька було багато конспектів, баз даних, всі ці таблиці, моделі. Тому для мене ось ця тема вчителя і учня дуже болюча” 

З іншого боку менторство, як говорить Щирін, для нього можливість вчитися і вдосконалитися. Ба більше, він сам звертається по менторську підтримку до інших бізнесменів, які вже проходили складнощі, з якими він зіштовхується на теперішньому етапі розвитку компанії. 

"Я вчуся менторству насправді, тому що коли ти береш когось в учні ти краще розумієш себе і краще прокачуєш свої скіли. Я також звертаюся до менторів, наприклад, в Лондоні. Я входжу в Advisory Board, Раду радників, однієї американської компанії, яка теж будує відділи продажів. Її капіталізація вже понад $10 млн. У АІМ ще немає такої капіталізації. Тобто з однієї сторони – я ментор, а з іншої сторони – мене менторять. І в такій системі ти можеш себе поставити і на місце ментора, і на місце учня. Це тебе розвиває, тому що це в такій іпостасі ти тренуєшся, ти себе прокачуєш"

Однак в роботі з підприємцями-ветеранами є своя специфіка. Юрій відзначає, що 80% часу його сесій з підопічними – це "сеанси психотерапії": підбадьорення, боротьба з їх страхами перед невдачами, спроба подолати "страх попросити про допомогу". Свою роль в останнньому, певен директор АІМ, грає пост-радянська "вовча психологія". Люди не вірять, що бізнесмен чи фахівець щось робитиме для них просто так, аби зробити добру справу. Від нього чекатимуть якогось підвоху чи бажання отримати щось натомість. 

"У нас в Україні лишилася ця постсовкова "вовча психологія". Ми думаємо, що нам ніхто просто так нічого не дасть. Тобто, якщо я щось роблю для когось, то це значить, що я щось за це візьму. Насправді, це не так. Це помилка. Це страх попросити. Страх попросити – це і в бізнесі дуже велика проблема. Я ж постив свої анкети – запитуйте, просіть, чим я можу допомогти – я розкажу, покажу, підключу в курси маркетингу, передам знання, які я маю… Більшість людей все-таки бояться попросити про допомогу. Вони будуть мучитися, "дрючитися". Вони будуть страждати, робити неправильно, робити купу помилок, яких можна було уникнути, пройти легше, швидше. І от це боротьба зі страхами – вона постійна і це, мабуть, 80% зусиль під час роботи з ветеранами, боротьба з цим “а що якщо не вийде?”

Інша проблема, з якою теж працює Юрій – уявлення про те, що просити про допомогу – означає принижуватися перед кимось. Цей стереотип також відштовхує багатьох людей від того аби звернутися по менторську підтримку чи консультацію до підприємця, якого вони вважають успішними. Для Богуна-Щиріна інститут менторства – це індикатор довіри всередині суспільства та суспільної зрілості загалом. 

"Просити – це принижуватися. Це не так. Це неправильна позиція. Я вважаю, що ми всі повинні просити про допомогу якщо вона нам потрібна і при цьому не сприймати це як те, що нам зобов’язані, а з великою вдячністю. Просити про допомогу з великою вдячністю і так само бути готовим надати допомогу комусь іншому"

Під час розмови бізнесмен постійно підкреслює, що для розвитку власної справи потрібно постійно долати внутрішні страхи та бар'єри і він сам, разом зі своїм ментором, постійно шукає методи й шляхи, як це робити. Отриманий досвід Юрій передає своїм підопічним. Пропонує змінювати пропозицію, здешевлювати її, якщо клієнт не готовий платити більше, шукати компромісний формат чи розширювати асортимент продукції чи послуг. 

АІМ. Новий етап

Ми плавно переходимо від менторства до сучасного стану АІМ. Мені цікаво було побачити до якого результату компанію привели ті зміни, які були впроваджені протягом 5 років після повернення її засновника з фронту. Наразі підприємство має 300 клієнтів, 80% з яких – це або іноземні компанії, або їх представництва в Україні. Здебільшого, це бізнеси, які потрапляють у 20% найбільш динамічно зростаючих й їх розвиток завжди більший за ринковий. 

20% доходу АІМ сьогодні – це валютні надходження. Щодо обороту, то він зріс вдвічі в порівнянні з 2013 роком. Юрій прогнозує річний показник на рівні 13 млн грн (близько $500 тис). 

Від часу створення через структури компанії Богуна-Щиріна пройшло інвестиційних проєктів на загальну суму €243 млн – це інвестиційні плани, створені аналітиками підприємства. Завдяки аналізу суми потенційних збитків від фахівців АІМ, клієнтам вдалося уникнути втрат на загальну суму в понад 1 млрд грн ( майже €33 млн). АІМ – акредитований партнер Європейського банку реконструкції та розвитку.

"Будь-яка організація: що Адміністрація Президента, що 93 ОМБр, що AIМ – закони побудови організації абсолютно однакові. І фактори ефективності організації: продуктивна вона чи ні – це теж єдиний принцип, вони абсолютно однакові. Так само навіть на рівні держави, я впевнений, ті самі принципи працюють. Для того, щоб організація була ефективною, самі критерії ефективності повинні підтверджуватися цілями держави чи цілями організації; і відповідно для цієї цілі повинна вибудовуватися організаційна структура. Люди відбираються, які б розділяли ці цілі, процеси, які б сприяли досягненню цих цілей, структури відділів, структура функцій організації мають підтримувати ці цілі організації"

Структура АІМ – це 4 напрямки роботи. Перший – це IT-компанія AlMap, яка займається розробкою програмних рішень для бізнесу з використанням штучного інтелекту. Наразі найважливішим її проєктом є "Карта будівництва і нерухомості", на якій можна знайти все і всіх, хто щось будує за лічені секунди. Поки що, географія платформи покриває лише територію України, але в планах у Юрія розширити її на якомога більшу кількість країн. Партнером директора АІМ у цьому напрямі є молодий ІТ-розробник, керівник AIMap Юрій Клєк. 

"Кожен може зареєструватись на цій платформі і отримати щоденне оновлення всіх об’єктів будівництва в Україні: мости, дороги, будинки, котеджі, лікарні, склади, багатоповерхівки. Все це з засновниками, з генпідрядниками, з проєктантами і відповідно ця інформація важлива дуже для багатьох бізнесів. Ми зараз збагачуємо її новими інтерфейсами. "Під низом" знаходиться штучний інтелект і надзвичайно великий обсяг даних"

Традиційним напрямком роботи є ринкова аналітика. Компанія займається ним вже 24 роки, бо АІМ, як бренд, був створений у 2005, юридично оформлений у 2006 році – це 15 років. У 2011 Щирін приєднав на партнерських засадах у групу компаній та під один бренд підприємство "Приват-Інформ", яке займалося інформаційною безпекою і аналітичною роботою в промисловому секторі, з 1997 року. Тобто фактично, цей спектр послуг надається фірмою вже майже чверть століття. Станом на зараз, співробітниками цього відділу було реалізовано 4 тисячі проєктів: це і оцінка інвестиції, дослідженя економічної доцільності будівництва заводів, конкурентний аналіз та моніторинги. В межах департаменту працює український напрям, націлений на надання цього спектру послуг для внутрішнього ринку та напрям міжнародної аналітики – InVillum. Очолює аналітичний проєкт к.т.н. та партнер Юрія Володимир Сатай.

Третя структурна одиниця АІМ займається аудитом, фінансовим консалтингом. Фахівці компанії проводять перевірку правильності ведення податкової, фінансової звітності клієнтів, займаються підготовкою звітності щодо трансфертного ціноутворення, а також розробляють інвестиційні плани для будівництва заводів, для формування нових бізнесів, в тому числі, спільно з ЄБРР. 

В зародку перебуває АІМ-Media, яке вже на етапі виробництва свого першого продукту – YouTube-проєкту "Мільйон мільйонерів". Ми повернемося до цього словосполучення згодом, а поки давайте подивимося на те, як побудована комунікація й управлінські процеси в команді.

Наразі в компанії працює 30 людей – це невеликий колектив, а тому більшість зв'язків між співробітниками горизонтальні. Організація поділена на відділи з відповідними керівниками. "Все, як в армії: відділення, взвод, рота", – сміється Юрій. Керівник відділу діє автономно, зокрема на власний розсуд формує склад своєї команди. Без його згоди кандидати не затверджуються. Засновник у цих питання має дорадчу функцію. 

"У кожному відділі людина може запропонувати взагалі навіть свій бізнес-напрямок, сказати: “Я хочу займатися геомаркетингом”. І така можливість реалізована, можна сформувати під нього бюджет, функціонал і розвивати"

Члени команди АІМ, як говорить її власник, наділені повною свободою вибору, а натомість несуть відповідальність за власні рішення та вчинки. 

"Я в перерві говорив про футбольну команду і зараз скажу про компанію – ми радше команда, а не сім’я. Якщо в сім’ї є безлімітна лояльність до працівників, то у нас йдеться про результативність. У команді ти повинен чітко відпрацьовувати свою функцію: або стояти у захисті, або на воротах і знати: якщо ти не виконуєш свою роботу, то це значить, що ти не поважаєш своїх колег, їх функції. Тому відповідно, якщо ти гравець слабкий і не тренуєшся днями і ночами, не вдосконалюєшся і не заповнюєш свою функцію, то ти не будеш працювати в АІМ. Тут високі вимоги"

У зв'язку з цим минулого року колектив компанії був переформатований, відбулися скорочення ряду працівників, дехто звільнився самостійно. Це позитивно вплинуло на кінцеві результати роботи АІМ, попри кризу, спричинену пандемією COVID-19. Приріст доходу підприємства Щиріна у 2021 році склав 57%, що відбилося і на матеріальному становищі команди: протягом цього року зарплата співробітників зросла у півтора рази.

"З минулого року у нас було таке досить суттєве скорочення і при цьому ми отримали більші показники. Тобто з меншою кількістю людей можем працювати ефективніше і показувати вищу результативність. Я зараз не женусь за кількістю. Це, радше, висока концентрація талановитих самовідданих людей, які готові будуть у таких умовах розвиватися. При цьому пошук талантів ведеться постійно у всіх напрямах, але ми беремо кращих" 

Україна у 2035 році та власне бачення успіху

В далекому 2005 році Юрій Щирін, отримавши ті самі перші $20 тисяч прибутку в "One person company" АІМ мріяв і прагнув створити мільярдну компанію. Тепер ця мрія поєдналася з іншою: він мріє про те, аби Україна зробила стрімкий ривок від країни третього світу до однієї з найбільш розвинених держав світу, в якій проживатиме 1 мільйон мільйонерів. Він вважає українців top-talented нацією, яка здатна досягти цих показників за 15 років. 

"Моєю глобальною метою є побудувати платформу талантів й незалежно від капіталізації АІМ створити передумови та екосистему, в якій протягом 15 років в Україні буде 1 мільйон мільйонерів. Я вважаю, що цього реально досягнути, у це повинно повірити багато людей і у цьому напрямку синхронно чи асинхронно, але рухатися. Ми маємо бути об'єднані саме такими глобальними цілями – створити квітучу країну, а не територію для експериментів"

Є у цій візії майбутнього України і АІМ, як групу компаній з капіталізацією у понад $1 млрд, яка працює по всьому світу.

"Наша ідея - просвітництво, data driven growth. Через дані ми будуємо більші компанії, ми дозволяємо приймати більш правильні рішення, вигідні й отримуємо можливість заробляти більше грошей"

Post Scriptum

Наприкінці ми просимо Юрія Богуна-Щиріна розповісти про власний секрет успіху. Засновник АІМ певний, що з точки зору стереотипного підходу про успіх, його таким вважати не можна. Натомість він пропонує власний підхід, який виражається у правильному цілепокладанні та гармонійному досягненні цих цілей без жорстких рамок і обмежень. На думку Юрія, ці рамки й заважають виважено рухатися до мети й хоча в перспективі дають швидкий ефект, при грі в довгу, вони виснажують підприємця, він може втратити те, без чого, подальший розвиток, як особистості і керівника – неможливий.

"Коли я прийшов з війни, то затискав себе дуже жорсткими обмеженнями, дедлайнами й лімітами. І через стрес я відчував негатив, який заважає просуватися вперед. Зараз я внутрішньо поставив цілі, які я максимально досягаю гармонічно. Тому що я вважаю що успіх лежить у площині стосунків з людьми – це стосується сім’ї, близьких, друзів, чужих людей і тд. Я відчуваю гармонію в системі здоров’я: я займаюся власним здоров’ям, приділяю багато часу спорту, режиму сну, харчуванню, способу мислення, медитації. Сім’я – це продовження мене. І ще робота. Робота – це там, де я можу реалізувати свої таланти для більш широкого кола людей, для суспільства і масштабувати їх. У цих трьох системах рівень мого успіху визначається не якимось мірилом, наприклад, 1 млн чи 100 млн, а тим, наскільки це відповідає моєму внутрішньому світу. Я можу "перегазувати". Я бачив приклади людей, які "перегазували" – закинули здоров’я чи закинули стосунки і сконцентрувалися тільки на бізнесі. Вони зараз можуть досягнути 10 млн швидше, ніж я. Але вдовгу вони програють. Через 5-10 років вони скажуть: “Нащо я це все робив, якщо я зараз маю померти через пару місяців. Що я зробив? Що я досягнув у цьому? Чи зробив я щасливішим навколо себе людей? Чи змінив я своє середовище на краще?” Тому у мене парадигма успіху дещо своя. І у цій парадигмі я себе відчуваю на шляху. Це мій шлях і я по ньому йду. Я від нього щасливий. А все інше – рефлексія. Хтось скаже – успішний. Хтось скаже – ну його бізнес у порівнянні з Білом Гейтсом – це блоха. Але головне, щоб я відчував себе у цьому потоці гармонійним і самоусвідомлював себе як радісний, повноцінний громадянин, сім’янин, українець."

Наше інтерв'ю з засновником АІМ тривало майже 3 години. Ми спробували показати вам максимально детальну історію однієї людини, яка змогла створити успішний бізнес без стартових інвестицій, витримала випробування війною, повернулася й продовжує змінюватися й творити зміни довкола себе. 

Наостанок ми попросили Юрія Богуна-Щиріна дати кілька порад для тих, хто тільки починає власну справу чи стикається з проблемами, яких і йому не вдалося оминути у процесі розвитку АІМ. Щось просте, але здатне мотивувати, від чого сумніви: відкривати ФОП чи не відкривати, починати бізнес чи ні у ветерана або цивільного – змінилися на бажання діяти. 

"Починайте зі зміни свого мислення. Я сам раніше цьому не приділяв так багато уваги. Не важливо – ти ветеран чи ні: запитай себе чесно, де твої переваги, а де недоліки й думай над тим, як можна їх використати для досягнення результату. Тоді і бізнес, і сім’я, і оточення співіснуватимуть гармонійно. Я вважаю, що треба працювати над сильнішими зонами, знайти от цю точку, де ти є найкращий і "бити" в цю точку допоки не досягнеш свого успіху. Ну, це такий урок від Юрія Богуна-Щиріна"

Текст – Максим Лиманський 

Фото – Анатолій Гаєвський


Переглядів: 6747

Останні новини