Ветеранський десант у Польщі. Як дипломати-волонтери ведуть інформаційну війну

Ветеранський десант у Польщі. Як дипломати-волонтери ведуть інформаційну війну


У Польщі в межах проекту ветеранської дипломатії «Амбасадор» учасники та очевидці війни показали документальний фільм «Невидимий батальйон» та поспілкувалися з глядачами. За п’ять днів команда «дипломатів у камуфляжі» побувала у Кракові, Варшаві, Гданську та Вроцлаві. Загалом картину побачило понад 200 глядачів, серед яких були як представники української діаспори, так і небайдужі поляки, а також дипломати, консули, журналісти та активісти.

Початок цієї історії губиться десь біля витоків російсько-української війни. Спершу був сплеск добровольчого та волонтерського руху. Жінкам були не раді у військкоматах і могли запропонувати посаду діловода, кухарки, швачки чи банщиці. У кращому разі – санітарки. При тому, що виконували свої бойові обов’язки дівчата не гірше за побратимів-чоловіків. Наводились, стріляли, виносили… Так, за ініціативи волонтерки, громадської активістки та аеророзвідниці Марії Берлінської розпочалася ціла кампанія за права жінок у Збройних силах. Соціологічне дослідження, фотовиставка, потужна адвокаційна робота, а також документальний фільм «Невидимий батальйон», що розкриває шість історій жінок на війні, – все це сприяло тому, що в 2016 році для воїтельок офіційно було відкрито 63 бойових посади.

Стати видимим

Невидимий батальйон дедалі більше ставав видимим, а однойменна картина «гастролювала» світом у супроводі режисерок і героїнь. Обговорення, що відбувалися після показу, часто виявлялися не менш захоплюючими і важливими, аніж власне перегляд фільму. Адже світова спільнота мала можливість наживо поспілкуватися з очевидцями та учасниками подій на Сході України, дізнатися про перебіг війни не з новин (яких на міжнародний рівень пробивається мало), а «з перших вуст». Такі поїздки вщент руйнували міфи, створені кремлівською пропагандою про «фашистів-бандерівців», «пожирателів немовлят» тощо. Адже, на відміну від українців, російські учасники війни не мають можливості відкрито їздити світом і розповідати про свій досвід, адже «іх-там-нєт». Подібне живе спілкування – суттєва перевага в інформаційній війні, в яку Росія вливає значно більше ресурсів, аніж спроможна Україна. «Фабрики тролів» і «ботоферми» у соцмережах, російські канали, що вільно транслюються на прифронтових територіях, проросійські видання в Україні та за кордоном, поширення фейків та безліч інших технологій, протиставити яким українська сторона може тільки правду, тільки реальні історії реальних людей. Саме з таких поїздок народилася ідея проекту «Амбасадор. Ветеранська дипломатія». Там, де «офіційній» дипломатії бракує потужності, на допомогу приходять амбасадори-ветерани.

Проект побував у Штатах, Канаді, Великій Британії, Португалії. Дипломати у камуфляжі завітали до штаб-квартири НАТО та на сесію ООН. Бійці, які боронили країну в окопах, відтепер воюють на інформаційному і дипломатичному фронтах, доводячи до світової спільноти кілька простих істин: в Україні триває війна, а не громадянський конфлікт; Росія є країною-агресором та становить загрозу для всього цивілізованого світу.

Попри низку конфліктів у минулому, у цій війні Польща демонструє по-справжньому братерську підтримку – від самої Революції Гідності. Ця підтримка відчутна як на державному, так і на загальнолюдському рівнях: польська делегація повністю підтримала Україну на засіданні в ПАРЄ, виступивши проти повернення Росії до лав Ради, а низка волонтерів і активістів продовжують підтримувати українських воїнів уже шостий рік поспіль. 18-22 лютого 2014 року польський уряд офіційно оголосив про «зелений коридор» для поранених на Майдані; фонди «Освіта для демократії», «Відкритий діалог», польсько-хельсінкська група Хельсінкського фонду прав людини, ініціатива «Громадянський комітет солідарності з Україною» – ці та багато інших об’єднань активно допомагали пораненим, біженцям із окупованих міст, збирали гуманітарну допомогу на фронт. Фонд «Добрий брат», заснований поляком Маріушем Марковскі, що живе і працює в Україні, організовує реабілітацію на території Польщі для особливо тяжких «300-х» і навчає відповідним технологіям українських лікарів-реабілітологів. Такі ініціативи можна перелічувати довго.

Добровольці дипломатії

Польща вперше приймала у себе «Невидимий батальйон», а всі ветерани-дипломати, що вирушили туди, в свою чергу, вперше брали участь у подібній місії. «Дебют» відбувся яскраво з обох боків. Команда підібралася «розмаїта», а від того навдивовижу гармонійна: досвід кожного лягав як невід’ємна частинка «пазлу» в загальній картині перебігу війни. Історія кожного з амбасадорів могла би стати сюжетом книги чи фільму – життя, а тим паче війна, вигадливіші за будь-якого автора.          

Ляна Кромбет демобілізувалася буквально напередодні поїздки, потрапивши «з корабля на бал» і ледь усвідомивши повернення з фронту. До війни дівчина навчалася в університеті і працювала в банківській сфері. Вона жартома каже, що почала боротися з корупцією ще до того, як це стало мейнстрімом – у своєму університеті. Ляна обіймала посаду старшого стрільця у батальйоні ім. Кульчицького, однак для того, аби цю омріяну посаду отримати, довелося рік прослужити у статусі «діловода». Їй випало боронити Станицю Луганську та Попасну, а нині Ляна є однією з координаторок Жіночого ветеранського руху.  


Кулеметник Максим Назарук також пішов на війну зі студентської лави. Доброволець полку «Азов», військовослужбовець Національної гвардії, він звільняв Маріуполь, Павлопіль, обороняв Широкине, брав участь у боях за Іловайськ. Був поранений. Він усюди возить із собою свій «бойовий прапор», підписаний побратимами. Декого з них уже немає в живих – на презентаціях Макс розповідає про життя і загибель одного з них. Зараз боєць займається приватними консалтинговими та охоронними послугами, а також бере активну участь у громадській діяльності.

Історик та музикант Віктор Кривоносов на псевдо Дзвонар до війни займався гідроархеологією, працював у Національному заповіднику «Хортиця». На початку війни волонтерив, займаючись культурно-просвітницькими проектами для Сходу. На фронт пішов добровольцем – на це рішення його підштовхнув похорон загиблих у Іловайському котлі, що відбувся після тривалого впізнання тіл. Тоді один із солдатів, що тримав прапор над труною, зомлів, а прийшовши до тями, звернувся до Віктора, який допоміг йому, з проханням: «Стань на моє місце». Кривоносов служив у Національній гвардії на посаді стрільця, а потім артилеристом у 55-й бригаді «Запорізька Січ». Зараз працює у Києві в музеї Революції Гідності.

Валентина Безсонова на псевдо Віночок мала виїхати до Відня, де мала вигідну пропозицію роботи, але почався Майдан, і жінка не змогла залишити країну. Приватна підприємиця, кравчиня, дизайнерка, до війни вона мала власну кур’єрську службу доставки. У 2014-му волонтерила, жартуючи, що свій бізнес перевела на рейки волонтерства – власне, продовжила займатися службою доставки, тільки доставляти вже почала на передову речі першої необхідності. Пізніше підписала контракт у 72-й бригаді. Звільнилася у званні сержанта запасу, наразі є активною учасницею Жіночого ветеранського руху.

«Український батальйон»

У всіх містах на показах панувала атмосфера піднесення та відчуття, що люди, яких зустрічаєш уперше, давно знайомі і «одної крові». Орагізатором всього туру та показу у Варшаві був “Євромайдан Варшави”, а сам перегляд відбувся в “Українському домі” за підтримки Посольства України в Польщі; У Кракові «Невидимий батальйон» приймала фундація «U-WORK». У Гданську фільм побачили у Kino Kameralne Cafe, власник якого є другом України, за підтримки театру «Навпаки», у Вроцлаві прихисток надала фундація «Україна», а допомогу в організації – уже згаданий «Євромайдан Варшава».

Серед питань, які лунали після перегляду, домінувало «Чим ми можемо вам допомогти?».

Серед гостей був татарин Нафіс Кашапов, брат політв’язня Рафіса Кашапова, заступник прем’єр-міністра у правлінні незалежного Татарстану у вигнанні. Про нього кажуть – він воював із Путіним до того, як це стало трендом. «Мій брат двічі сидів за те, що підтримав Україну, Крим, – розповів Нафіс після перегляду фільму у Варшаві. – Ми займаємося політичною діяльністю років 30 проти Російської імперії. Я був понад вісім років в Україні, вів боротьбу проти путінського режиму. В 2005 році заїхав в Україну, щоб воювати проти Росії. Я завжди казав: «Ніколи вас Росія не відпустить без війни, без конфлікту! Це я в 2006-2007 роках казав, а в 2014 сталося…». Активіст розповідає, що три місяці був на Майдані: «Палатка Дмитра Тимчука, вів інформаційну війну… Знаю, що Дмитра вбили – шкода, що такі святі люди йдуть із наших лав…».

Нафіс щиро дякував за фільм і спілкування: «Величезне спасибі! Те, що ми з братом Рафісом Кашаповим роботу ведемо, – це наша спільна боротьба проти путінського режиму. Під час Майдану я завжди казав: «Майдан – це є розвал Росії! Це остання війна Росії!».

Фільм та дискусія після перегляду не лишили байдужим і Даміана Дуду, лейтенанта польської армії, волонтера і парамедика. «Я був у Маріуполі, коли місто накрили перші «Гради», і після того зрозумів, що це і моя війна. Що ця війна також стосується Польщі. Після цього регулярно почав виїжджати на війну як медик і проводити вишколи для армії, для Нацгвардії, для «Правого сектору», для «Азову». Даміан викладає у Академії і не приховує хвилювання, згадуючи Україну: «У тих місцях, що показані в фільмі, я був! І мені хочеться повернутися туди – я втратив там серце! Я дивився цей фільм ніби сімейне кіно!».

«Враження від фільму, звісно, дуже глибокі… я є в темі, я читаю дуже багато історій про наших героїв, – розповіла Тетяна Єрмак, дружина генерального консула України в Гданську, організатор фестивалю «Український тиждень» у Гданську. – Фільм дуже якісно зроблений, справді, його можна показувати іноземній публіці. Коли я дивилася, я з кожного епізоду, з кожної героїні виписала такі основні фрази, які можна подати до фільму як висновки, які в загальних рисах характеризуватимуть і війну, і причини, через які жінки пішли на війну, а також посттравматичні проблеми. Тобто в тих кількох історіях дуже багато охоплено!».

Сам консул, Лев Захарчишин, кілька разів зауважив про важливість співпраці ветеранів-амбасадорів із дипломатією офіційною: «Не нехтуйте можливостями державних, дипломатичних структур, тому що насправді наші дипломати в різних країнах дуже багато роблять у цій інформаційній війні, від міністра Клімкіна, закінчуючи нашими послами. Ми кожен на своєму місці тримаємо цей дипломатичний фронт – це треба теж мати на увазі, ми всі одна команда, одна країна, один такий «український батальйон», який тут не має розбіжностей, бо в нас просто немає іншого виходу!».

«Невидимий батальйон» показали одразу ж після закриття «Блокпосту пам’яті» – виставки, що відбулася в Гданську напередодні, де були показані портрети загиблих, а також деякі їхні речі, знайдені на полі бою. «Ми як громадяни України живемо в тій тематиці, тому вона для нас не є новою, ми буквально сьогодні закрили виставку «Блокпост пам’яті» – так збіглося в часі, ми допомагали організовувати, – розповів консул. – Я вважаю, що кожен такий проект, який говорить правду про війну, говорить у спосіб емоційний, творчий, документальний чи художній, – це дуже важливий елемент нашої інформаційної боротьби, нашого інформаційного захисту проти тої дуже потужної, добре фінансованої війни, яку Росія веде проти України. Тому ми вітаємо такі ініціативи, і дуже важливо, що це відбувається в супроводі реальних живих людей, учасників бойових дій, тому що це додає презентації персоніфікованого характеру. Можна сказати, що ця присутність підтверджує реальність того, що ми бачимо на екрані».

«Це прекрасний фільм, він сумний, дуже серйозний! – прокоментував режисер документального кіно Пауль Френзак. –  Я думаю, що це один із найкращих фільмів про війну. Це не американські фільми про героїв. Я думаю, цей фільм показує реальну війну».

Серед глядачів у Вроцлаві була також полковник польської армії Ізабелла, котра має у своєму підпорядкуванні 800 бійців. Після перегляду вона заявила – раніше вважала, що в польській армії не все гаразд із правами жінок, і їй постійно вставляють палиці у колеса. Однак, побачивши «Невидимий батальйон», зрозуміла, що їхні проблеми – не проблеми у порівнянні з тим, що довелося пройти українським жінкам.

Чимало питань стосувалося можливості потрапити на війну у якості журналіста або ж режисера документального кіно. Чимало людей цікавилося проблемами адаптації і протидії ПТСР. Хтось підходив і пропонував інформаційну підтримку, хтось висловлював готовність допомогти із розкруткою відеопродукції, хтось пропонував послуги реабілітаційного центру… Обмін візитівками і контактами, обійми, численні фото на пам’ять – попри трагічний привід, панувала атмосфера майже сімейного свята.

«Воювати з реальним ворогом»

Перебування у колі «своїх» могло створити ілюзію стовідсоткової підтримки польського суспільства України. Та правда полягає в тому, що більший його відсоток – так само, як і в Україні, від теми війни космічно далекий. Не так часто вона спливає і в ЗМІ порівняно з 2014 роком.

«Українського конфлікту не існує у польських медіа, – зізнається Пауль Френзак. – У 2013-2014 роках усі знали про Майдан, про Крим – не лише у польських медіа, а й міжнародних загалом. Але зараз іноді трапляється одна-дві новини про те, що відбувається…».

Польські активісти кажуть: згадки про російсько-українську війну в ЗМІ з’являються лише тоді, коли трапляється щось непересічне, як от напад на українські кораблі у Керченській протоці або ж недавні події у ПАРЄ.

«Звісно, серед людей на якихось державних рівнях, інституціях вищого рівня, ми постійно проводимо інформаційну політику, і люди знають про це, – зазначила Тетяна Єрмак. – Серед пересічних громадян, із якими ми теж спілкуємося, маємо друзів, люди освічені знають! Але правда полягає у тому, що людям потрібно нагадувати. Ну, наче, знають, але так віддалено, і про це вони повинні чути більше. І серед звичайних мешканців Польщі часто чути такі коментарі, що «в нас в телевізорі, в медіа про це вже не говорять!». Тобто, вони чують про це від нас, а вже світові медіа про це менше говорять – це велика проблема!».

«З одного боку, Польща історично має дуже великий негативний досвід спілкування з Росією, у них є прищеплена тверезість до того, що робить і говорить Росія, том вони є нашими союзниками, – зазначив Лев Захарчишин. – Але є друга проблема, це і наші складні відносини, наше минуле, і на жаль, Росія намагається грати на цих речах, і дуже багато російських тролів залучають чи втягують на свою «орбіту» радикально налаштованих антиукраїнських активістів, які намагаються творити іншу нарацію історії про російсько-українську війну, говорять, що хай собі Росія забере собі ту Україну… Це екстремістські погляди, провокації, і якийсь відсоток населення радо споживає їх. «Так тим українцям і треба, вони нам завдали шкоди в 1943-1944 рр., от за це хай росіяни їм помстяться». Якщо ви зайдете в соціальні мережі, побачите дуже багато таких коментів, великий відсоток яких залишають російські тролі, якийсь відсоток справді є «ідейні». Набрати будь-яку тему в Гуглі, пов’язану з історією України, з такими контроверсійними прізвищами для поляків, як Бандера чи Шухевич, одразу побачите такого типу коменти. Це моменти, про які теж треба говорити, як і про подолання тих історичних проблем, які в нас були. Бо маємо зараз реальний виклик реального ворога, а воювати з історією непродуктивно, воювати необхідно з реальним ворогом».

Хай там як, а «рускій мір» ні-ні, та й дається взнаки у польських містах. Георгієвська стрічка на самокаті випадкового перехожого, напис «Вєжлівиє люді Росії» на автівці з російськими номерами та інші дрібниці. У центрі Варшави діє російський мілітарний магазин, де можна придбати форму, значки, засоби захисту, а також… магнітики псевдореспублік. Почувши про це, консул у Гданську просить координати закладу і обіцяє вплинути на ситуацію, адже продаж подібної продукції є пропагандою тероризму.

Чергова дипломатична ветеранська місія завершилась продуктивно: нові враження, нові контакти й нову інформацію отримала і польсько-українська спільнота, і ветерани.

Максим Назарук зізнається, що раніше ставився до Польщі упереджено, та подорож допомогла зламати стереотипи: «Я відкрив для себе Польщу, бо раніше ставився до неї трохи скептично. Я був дуже сильно здивований ставленню поляків до українців. Я думав, вони будуть більш упереджені абощо, але зрозумів, що у нас нормальні стосунки, вони нас підтримують, нас люблять, нам допомагають, і ми – реально друзі. Я впевнений, що ефект від дипломатичної місії буде, але потрібно ще багато над чим працювати. В країні проживає дуже багато українців, але вони є не дуже активними. Я впевнений, що потрібно розвивати співпрацю між українцями, які працюють у Польщі, потрібно якось на них виходити, адже тут мешкає близько двох мільйонів українців, а заходи відвідує малувато людей».

«Я уперше брала участь у дипломатичній місії, – поділилася враженнями Валентина Безсонова. – Дуже сподобалося, дуже приємні люди нас приймали. Запам’яталися українці, які живуть у Польщі, як вони тут адаптувалися, їхня політична позиція. Наразі у нас дуже велика загроза втратити країну – треба робити акцент на цьому! Люди забувають…».

«Ефект, безсумнівно, є, тому що за чотири дні ми змогли охопити понад 200 людей, я вважаю, вони отримали своє враження і тепер поміж своїми родинами, друзями будуть поширювати ці знання, – переконана Ляна Кромбет, – вони поспілкувалися з нами особисто і побачили, хто ми, зрозуміли, що ми не «людожери», що ми реально захищаємо свою країну. Були представники ЗМІ, вони зняли ролики, взяли коментарі… Інформаційна війна точиться, потрібно постійне нагадування і розповсюдження правди. Мені здається, треба збільшувати наш арсенал ресурсів, знятих фільмів, короткометражок, більше знаходити контактів в інших країнах, більше налагоджувати зв’язки з нашими консулами, дипломатами, виходити на вищий рівень, щоб це було масовіше. Це поки локальна наша дія, по двоє-троє, п’ятеро ветеранів, треба, щоб це стало системою».

У гібридній війні гібридними є і методи боротьби. Потужній пропагандистській машині Росії Україна може протиставити волонтерство і ветеранську дипломатію – як свого часу російським танкам і «Градам» протистояли добровольчі батальйони.


Переглядів: 66

Останні новини