Багато військових кажуть: «Завжди знали, що Росія одного дня таки нападе на Україну». До 2014 р., до Криму та Донбасу, Ви колись замислювалися над тим, що доведеться воювати з росіянами?
– Чесно? Ні. Ніколи не думав. У мене родичі є у РФ… Навіть гадки такої не мав.
Коли вперше потрапили до зони тоді ще АТО?
– На початку бойових дій навесні 2014 р. із бійців 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади сформували посилену батальйонно-тактичну групу й послали на Донбас. З ними відбув командир бригади. А я, як начальник штабу, залишився у ППД (пункті постійної дислокації. – Ред.) і з липня 2014 року формував 128-у бригаду з мобілізованих третьої хвилі.
На трьох полігонах Закарпатської області ми проводили бойове злагодження. Згодом підрозділ вивели на Полтавщину. І в жовтні я вже заводив бригаду у Дебальцеве. Туди ж зі Станиці Луганської прибув комбриг Сергій Шаптала (командир 128-ї ОГПБр у 2014–2017 роках, Герой України. – Ред.) з частиною наших підрозділів.
Кажуть, що ротація – один із найскладніших процесів. Це правда? Як 72 ОМБр заходила в зону проведення ООС?
– Ми заходили в травні цього року. І так, ротація – це складний процес. Одним зі своїх досягнень вважаю непомітність під час заміни інших підрозділів. Ми не допустили відкриття вогню по своїх підрозділах під час ротації.
Що ще можете назвати досягненням?
– Організація і проведення бойового злагодження. В стислі терміни організоване переміщення бригади в район виконання завдань. Також досягли належного рівня управління підрозділами і вогнем, навіть вищого, ніж спостерігався на полігоні.
Як Ви оцінюєте ідею проведення ротації за американським принципом, коли позиції покидають лише військовослужбовці, а озброєння та техніка залишаються підрозділу, що їх змінює?
– Як на мене, така ідея не має права на життя. Бо під час відновлення боєздатності кожна людина, екіпажі бойових машин готують своє озброєння та техніку. Людина впевнена у своїй техніці, яку готує ще в ППД.
Якби техніку залишала бригада бригаді, це б створило труднощі: командири не впевнені в техніці, її справності. Як здійснювати прийом-передачу та відновлення? Чи ремонт на передовій?
В одному з інтерв’ю Ви казали, що Донбас 100% буде наш. Перебуваючи з бригадою тут, Ваша думка не змінилась?
– Мої погляди незмінні, у будь-якому випадку це станеться. Щодо термінів, то це залежить не від мене.
За час служби Ви помітили зміни в стратегії та тактиці бойовиків?
– Стратегія та тактика в терористів не змінюються. Вони працюють за статутами і нормативами радянської армії. Щодо нас, то з 2014 р. завдяки бойовому досвіду з’явились певні особливості, і ми стали кращими.
Сьогодні Світлодарська дуга – один із найгарячіших напрямків на фронті. Яких заходів вживаєте для зменшення напруги в цьому районі?
– Порівнюючи зведення про обстановку травня, коли бригада зайшла в зону відповідальності, і сьогоднішні – все відразу стає видно, що тут сталось за два місяці.
Підрозділи ЗСУ тут були фактично з 2015 року, але тільки нам вдалося зменшити кількість обстрілів. Солдати, офіцери і прапорщики бригади проробили колосальну роботу.
З досвіду двох бригад, 128-ї, де я служив, та того, що 72 бригада отримала в Авдіївці, – я зібрав краще. Провели деякі інженерні роботи і створили систему вогневого ураження противника, що дало змогу отримати вищезгаданий результат.
Навесні, коли бригада була у ППД, були розмови з приводу «некомфортного клімату» в бригаді. З’являлася також інформація, що з бригади масово звільняються люди. Це правда?
– 72 бригада виконувала завдання в зоні АТО з 2014 року. Коли мене призначили на посаду комбрига, люди вийшли з Авдіївки, багато військовослужбовців звільнилися за сімейними обставинами. Дехто був просто морально виснажений.
У листопаді і грудні торік звільнилась більшість особового складу. В подальшому ця цифра різко знизилась.
Крім того, після звільнення особового складу, перед виходом на бойове злагодження, до бригади прийшло багато людей. З бригади не втікають, а навпаки – вона кількісно зросла і зараз досить добре укомплектована.
Якщо у когось є питання щодо укомплектованості 72-ї бригади, то я перебуваю у зоні проведення ООС, зі мною можна зв’язатися і поспілкуватися. За наявності дозволу вищого керівництва можу проаналізувати цифрові показники щодо укомплектованості та довести, що інформація про кадрові проблеми в підрозділі не відповідає дійсності.
А щодо «клімату» в бригаді та Ваших стосунків з підлеглими командирами?
– Офіцери оперативно-тактичного угруповання, працюючи в підрозділах бригади, спілкуючись з людьми, так само як і я, запевняють, що морально-психологічний стан, мотивованість колективу 72-ї бригади, клімат і здатність виконувати завдання мають досить високі показники.
До речі, це підтвердили дослідження Головного управління морально-психологічного забезпечення.
Наразі це думка не лише моя, а й моїх заступників, які, так само як і я, порівняно недавно перебувають на своїх посадах.
Це люди, які піднялись кар’єрно в бригаді чи вони сюди прийшли?
– Вони сюди прийшли з інших бригад. Фактично керівний склад на рівні заступників був змінений.
Яким Ви бачите закінчення війни в Україні?
– На мою думку, вона має закінчуватись політично-дипломатичним способом. Як громадянин я вважаю, що такий варіант буде найприйнятнішим і для цивільного населення, і для військовослужбовців.
А чому не військовим, Ви ж військовий командир?
– Якщо буде завдання, то можемо завершити і військовим. Це залежить не від мене.
Довідка:
В ЗСУ з 1994 року. Випускник Одеського військового інституту сухопутних військ. Розпочав службу на Волині в тоді 51-ій дивізії, згодом у 51-ій бригаді (з 2014 року – це 14 ОМБр). Там зріс до начальника штабу першого батальйону. Згодом призначений до 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади на посаду командира окремого батальйону. За три роки став начальником оперативного відділення – заступником начальника штабу бригади. З початком активних бойових дій на Донбасі очолив штаб бригади. З листопада 2017-го – командир 72 ОМБр імені Чорних Запорожців. Одружений, має 16-річного сина Олександра.
Всі фото автора
