Як бійці ООС звільняли Розсадки. Фоторепортаж

Як бійці ООС звільняли Розсадки. Фоторепортаж


“Якщо ти хочеш повернутися живою, слухай усе, що я говорю. Відстань між людьми в колоні – два-три метри. Йдемо крок у крок. Навіть, якщо траєкторія руху виглядає дивною – все одно йдемо точно крок у крок. Коли боєць перед тобою зупиняється – зупиняєшся теж. Коли він завмирає або присідає на коліно – повторюєш за ним. Якщо почнеться обстріл або тебе поранить – без паніки. За нашими спинами будуть медики, пацани донесуть тебе, а лікарі зроблять усе, щоб урятувати”, – говорить мені командир групи сил спеціальних операцій (ССО) Женя (ім’я змінено).

Він – один із тих, хто через кілька годин після цього інструктажу проведе зачистку селища Розсадки на Світлодарській дузі в Донецькій області. І поверне населений пункт під повний контроль ООС. Майже п’ять років зі своїх “мені скоро 25” Женя воює. У саме пекло, в село під носом бойовиків, він веде бійців старших і кремезніших за себе, але авторитет командира в цій групі ССО непохитний: жодного питання, жодного уточнення дій, на все тільки: “Працюємо, плюс”.

Дебальцеве і “дорога життя”

Під час кривавих боїв за Дебальцеве в районі Розсадок проходила так звана “дорога життя”: нею захисникам України підвозили провізію і боєприпаси, нею бійці ЗСУ виходили з “дебальцевського котла”. Навесні 2015 року під час мінометного обстрілу біля Розсадок загинув сержант 30-ї бригади Віталій Малашок. Відтоді село перебувало в “сірій зоні”: Розсадки були під вогневим контролем ЗСУ, але терористи періодично підбиралися ближче і обстрілювали з боку селища і мирних жителів, і військових. За жовтень-листопад “періодично” перетворилося на “постійно”.

“Саме тому, – каже Женя, – зараз зачистку села проводять сили спеціальних операцій. Прикривати буде піхота, також з нами працюватиме сапер. У Розсадках усе заміновано, так що не думай відхилятися від загальної траєкторії руху”. За словами командира групи ССО, операцію готували більше місяця. Останньою краплею став недавній обстріл у цьому районі, коли бойовики застосували біля Розсадок протитанкові керовані ракети (ПТУР).

У Розсадки бійці ССО висуваються рано вранці. Вночі, коли температура повітря опускається ще нижче, тепло людського тіла сильно контрастує, і противник легко може побачити наших військових у тепловізор. Разом із армійським спецназом уперше в історії ООС на операції присутні журналісти. На першому відрізку шляху ми йдемо в білих маскхалатах, на другому – перевдягаємося в камуфляж. Крокувати нога в ногу у відкритому полі під самим носом бойовиків – завдання із серії “дуже непросто, але реально”. Я рухаюся ближче до кінця колони, за мною і попереду – підготовлені військові, кожен з яких, без сумніву, прикриє, у разі чого.

Прапор і адреналін

Білі маскхалати, а потім камуфляж, повна мовчанка під час заходу, відпрацьовані до автоматизму жести і кроки – все це результат серйозної підготовки бійців ССО. Все, як у фільмах. Тільки це не фільм, а реальна операція зі звільнення української землі.

Від нашої крайньої позиції до села – приблизно 1,5 км. Через кожні кілька метрів колона зупиняється: військові озираються один на одного, ловлять погляд того, хто йде відразу позаду, видихають і безшумно йдуть уперед. Кілька разів під час заходу ми різко зупиняємося і присідаємо на коліно, сидимо без руху, поки командир не накаже жестом вставати. Десь поруч чутно розриви – навряд чи, нас помітили бойовики (інакше стріляли б прицільно), просто Світлодарська дуга – місце, де не буває тихо.

На кожному з бійців ССО приблизно по 20 кг спорядження. У всіх – свій вид стрілецької зброї у руках, а в двох, крім цього, – прапор і флагштоки. Можливо, для когось це здасться зайвим символізмом, але піднімати прапор над черговим звільненим населеним пунктом – традиція, яку не можна порушувати.

Частина колони, в якій і я, залишається на околиці Розсадок. Задля безпеки роботу в центрі селища зроблять лише кілька людей. Поки ми нерухомо сидітимемо у відкритому полі і чекатимемо, вони проведуть розмінування і зачистку, а після – піднімуть над більш-менш уцілілою хатою український прапор. Мирні жителі виїхали з Розсадок ще на початку війни. Згідно з переписом населення, на початку 2000-х тут жило кілька сотень людей, тепер уже нікого. Будинки зруйновані та пограбовані бойовиками.

Військові кажуть, що впоралися із завданням десь за годину. Мені ж цей час здавався вічністю. Ми сиділи мовчки і майже непорушно. Рація мовчала до хрипкого: “Повертаємося”. Першим із центру Розсадок вийшов інженер. Середнього зросту чоловік старшого віку з величезними руками і сріблястою паличкою, яка називається щуп сапера. Від викиду адреналіну він їв сніг. Дорогою назад закидав цілі жмені снігу до рота і посміхався, наче дитина, якій дали цукерку.

Щоб операція була максимально успішною, зі спини бійців ССО прикривала піхота. Вони ж зустрічали нас на зворотному шляху. Я дуже шкодую, що не встигла сфотографувати, як сапер, який і туди, і назад ішов першим, різко зупинився на пагорбі перед командиром піхотинців і підняв обидві руки в “знаку перемоги” – V.

Тепер над Розсадками, де загинув сержант Малашок і де проходила “дорога життя”, знову майорить український прапор. Селище перебуває під повним контролем сил ООС і може бути використане як для відбиття атак бойовиків, так і для майбутнього звільнення окупованих територій.


Переглядів: 57

Останні новини