Тарасові Шпуку, колишньому співробітнику Фонду «Повернись живим»,  присвоїли звання Героя України посмертно

15 липня 2026 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) Тарасові Шпуку — військовому, ветерану та колишньому співробітнику Фонду «Повернись живим». Державну нагороду отримала його мама.

Тарас Шпук — доброволець, ветеран, один із перших співробітників ветеранського відділу «Повернись живим» і військовослужбовець воєнної розвідки.

Він був учасником Революції Гідності і  з початком російської агресії став на захист України у складі добровольчого батальйону. Після повернення з фронту присвятив себе роботі з ветеранами, бо добре розумів, що їм потрібні не лише слова вдячності, а й можливості для відновлення, розвитку та повноцінного життя.

Саме з цією ідеєю Тарас Шпук у 2019 році прийшов у «Повернись живим». Він заклав основу ветеранського напряму Фонду та запропонував системно розвивати адаптивний спорт як один із дієвих інструментів відновлення ветеранів. Зокрема, Тарас допомагав готувати українські збірні до Invictus Games і Warrior Games.  Завдяки своїй діяльності в цьому напрямі він зробив вагомий внесок у розвиток адаптивного спорту в Україні.

Тараса часто називали «директором України» — за його людяність, відкритість і здатність об’єднувати людей. Він умів знаходити рішення там, де інші бачили лише перешкоди, і своїм прикладом показував, що таке справжня взаємовиручка.

Після початку повномасштабного вторгнення він у складі Фонду допомагав забезпечувати військо: працював із підрозділами, збирав і доставляв необхідне обладнання. Наприкінці 2023 року Тарас залишив роботу в «Повернись живим» і повернувся на службу. 17 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання у складі групи спеціального призначення він загинув. Йому було 34 роки.

Для команди «Повернись живим» Тарас був і залишається людиною, яка однаково віддано працювала і для війська, і для ветеранів.

Більше про Тараса — його шлях і цінності — можна дізнатися з документального фільму «Вихор». Радимо подивитися його, щоб краще зрозуміти, чому Тараса любили й поважали всі, хто мав щастя працювати, воювати чи просто бути поруч із ним.