«Росія нас на*бе»: основні тези з інтерв’ю Тараса Чмута про прогнози, підсумки року та закінчення війни 

Директор Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим» Тарас Чмут нещодавно дав інтерв’ю журналісту «Української правди» Роману Кравцю. Говорили про міжнародну допомогу, бачення майбутнього у російсько-українській війні, проблеми на фронті та можливість перемовин у наступному, 2025 році. Публікуємо коротку вижимку матеріалу. Повне інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі «Української правди».

Якою буде війна наступного року?

Так з року в рік відбувається — ми всі очікуємо, що наступного року якось стане краще. Якщо зводити все до конкретики, то треба дожити до весни з теплом, зі світлом і з фронтом, який не посипався. Динаміка сумна: якщо говоримо про оперативно-тактичне угруповання «Донецьк» — це напрямок, на якому впродовж року ми відступали по всій ділянці фронту, то у червні цього року ми втратили тільки там близько 100 км² територій. У вересні вже 400 км², в листопаді — 610 км².

Росіяни закидують нас керованими авіаційними бомбами. На жаль, немає очевидного рішення цієї проблеми. Росіяни закидують піхотою, використовують тактику просочування, вони вдало використовують бронетехніку для масштабування цього просочування.

Якщо подивитися на їхню стратегію ведення війни, де людське життя нічого не варте, то потенційно для них це може бути успіх. Тому що дзеркальні Кринки (Херсонщина) відносно нас сковуватимуть величезний ресурс Збройних сил, якого і так бракує. А ті втрати, які росіяни будуть там нести, для них абсолютно допустимі.

Ми не говоримо про захоплення всього Херсона. А мова про те, що підготовка до можливого річкового десанту зараз і пів року назад має різний прояв, і зараз це більш ймовірно.

З іншого боку, Херсон росіяни роблять безлюдним, знищуючи цивільну інфраструктуру, логістику, маршрутки, швидкі допомоги, просто кидаючи з Мавіка скиди на людей прямо на вулиці. Їхня задача – зробити мертве місто. От вони зараз це роблять. І, на жаль, втрата островів на Дніпрі, зсування лінії зіткнення ближче до правого берега призводить до того, що можна просто з островів пускати Мавіки і FPV у місто.

Якщо ми говоримо про Запоріжжя, то місто знаходиться під вогневим впливом, росіяни до нього пробують рухатися. Це не є головний напрямок, хоча декілька місяців назад там ми очікували великі наступальні дії, це не секрет — там півармії було. І росіяни всюди говорять, що вони хотіли б до нього дійти. Але це не так просто, як здається, тому що відстані все ж чималі. Але так само, як і Херсон, під вогневим впливом вони роблять місто безлюдним.

З Дніпром трохи краща ситуація, адже більша відстань. Але подібна історія. І те саме з Харковом. Сьогодні потенціалу захопити якесь із цих чотирьох міст отак з ходу – у росіян очевидно немає.

Але хаос в управлінні військами призведе до того, що ми можемо посипатися на фронті таким чином, що це будуть не посадки і кілометри, а бригадні райони оборони, десятки кілометрів одномоментно.

І якщо те, що зараз є, рік назад звучало як «ви нагнітаєте», то зараз всі дивляться на карту і думають: «А що відбувається? Чому ніхто нічого не робить?». А не те, що ніхто нічого не робить. Просто зробити не можуть. Хаос управління є наслідком рішень, які приймали в минулі роки.

Відкладаючи у свій час закон про мобілізацію, відкладаючи адекватні кадрові призначення, підтримуючи амбіції окремих молодих офіцерів мати більші частини, ми породили хаос в управлінні військами.

Над чим варто працювати першочергово у 2025 році?

У першу чергу, це хаос в управлінні. Далі якість підготовки і навчання людей — це велика зона нарощування нашої внутрішньої ефективності. Боєприпаси всієї номенклатури, брак майна і техніки – машин, зв’язку, старлінків, мавіків – всього того, чим ми забезпечуємо Сили оборони.

Далі – це невиправдане зростання структур і штатів. З’явилися роти ударних безпілотників, почали працювати і давати результат – «а давайте у всіх бригадах зробимо роти РУБАКи». «Давайте зробимо батальйони». Зробили батальйони – вже робимо полки. Зробили полки – вже десь з’являється бригада.

Чи всі ці військові частини укомплектовані людьми, технікою, боєприпасами, розхідними матеріалами, чи їхній потенціал ми розкрили на 100%? Очевидно, ні. Але штати є, десь заповнені, десь люди на якихось посадах щось роблять. На це все держава виділяє ресурс.

І це породжує те, що в нас по штатах величезна кількість різних підрозділів, але рівень їхньої боєздатності викликає велике питання. На жаль, ми продовжуємо плодити ці штати замість того, щоб переходити від кількості до якості у військах, замість того, щоб переставати дублювати одне одного, а чітко визначати зону відповідальності кожного, давати достатню кількість ресурсу і вимагати результат.

Що стане геймченжером війни?

Люди. Ми дивимося на технології, а треба дивитися на людей. Люди вирішують війну, люди воюють, люди застосовують технології — все зводиться до людей. Нам треба кардинально змінювати навчання і підготовку, нам треба проводити велику кадрову реформу і трансформацію Сил оборони.

Потрібно перестати сподіватися на чудо-технології і вкладати ресурс в чудо-людей, які ще мотивовані і які ще можуть давати чудо-результат на полі бою і у стратегічній війні.

Війна відбувається тут і зараз. Поки ми розмірковуємо про використання штучного інтелекту на фронті, хтось гине, хтось веде бій тут і зараз. Складні технології впливатимуть на поле бою не завтра, не через місяць, не в лютому і навіть не в червні. А весь цей час нам треба воювати. Як показує досвід США, маючи найкращу зброю, найкращі технології, найбільші бюджети, вони чомусь не перемогли ні в Іраку, ні в Афганістані. То маленька і доволі небагата Україна має щось винайти і перемогти велику і багату Росію в технологічному плані?

Нам треба повернутися обличчям до людей. Це колись, зайшовши на посаду головкома, сказав Валерій Залужний. І от пройшли роки, і ми знову маємо зробити людину головною на полі бою і головною в системі Збройних сил.

Чи будуть перемовини у 2025?

Москва готова прийняти нашу поразку, а Україна не готова здаватися. Наш головний козир – це те, що ми є добро і воюємо за правильну справу. А добро завжди має перемагати зло.

Росія не воює за окремі райони областей, яких на карті світу ніхто ніколи не знайде. Росія воює з колективним Заходом за зміну світового порядку і за те, чим керується майбутнє – силою чи правом. Якщо Україна програє, то це означає, що та форма глобальної рамки безпеки перестає існувати. Це означає, що всі країни мають іти до мілітаризації, до ядерної зброї і до інших форм самозахисту.

Тому що всі домовленості і все міжнародне право не варті нічого. І це повна зміна світового порядку. Якщо Захід хоче платити значно більшу ціну і не буде нас підтримувати, отримає свою війну свого часу. Поки воює Україна – тримається демократія у світі.

Заморозка війни – це дуже поганий сценарій для нас. Росія нас на*бе. Як би нам важко не було, але треба дотискати. Тому що на другий день перемир’я ми почнемо сваритися: хто більше воював, хто більше возив і хто кому патріот, почнемо формувати політичні списки, рватися до влади. А Росія буде далі озброюватися.

Пройде якийсь час, і вона знову нападе. І вона не повторить тих помилок, які були в 2022 році. Ми як країна маємо на наступний день після перемир’я почати готуватися до наступної війни. І я дуже боюся, що ми не зробимо цього висновку, який ми мали б зробити в 2015 році. Ми виграли час і ми цим часом не скористалися. Росія виграла час і скористалася. Але допустила декілька великих помилок. І ми пропетляли. Вона недооцінила наше суспільство, переоцінила себе.