Школа НРК «Варан»: як навчають операторів наземних дронів

Українська армія постійно шукає нові технологічні рішення. Одне з них — наземні роботизовані комплекси, або НРК. Це так звані військові роботи, яких використовують для логістики, евакуації, розмінування тощо. 

Стати оператором наземного дрона можна у школі НРК «Варан». Фонд «Повернись живим» системно підтримує та розвиває школу. Як вона працює, кому підходить навчання і як воно влаштоване — далі.

Як навчають операторів НРК: інструктори, що їздять на бойові і зоопарк наземних дронів

Крізь лісосмугу, а згодом і зоране поле, впевнено суне сталева гусенична платформа. Вона менша і легша, ніж бронемашина, а отже — менш помітна. Вона не має ні кабіни, ні водія, лиш прикріплену спереду камеру і «Мавік», що летить поруч. Це те, як працює наземний роботизований комплекс. І поки його оператори лишаються в бліндажі з системами управління, навігації і зв’язку, він може здолати від 6 до 20 кілометрів за годину, перевозячи вантаж ледь не будь-яким бездоріжжям. 

«Доставка піци приїхала!» — вже за півгодини жартують між собою бійці, які швидко розвантажують НРК та передають посилки в траншею. 

Так виглядає один із моментів фахової підготовки у Школі операторів НРК «Варан». Її створили восени 2024 року як підрозділ одного з навчальних центрів Сухопутних військ, але за сприяння та фінансової підтримки Фонду «Повернись живим».

Навчальна програма та кожне завдання для курсантів побудовані з урахуванням бойового досвіду, яким активно діляться інструктори. Щоб навчання операторів наземних дронів завжди відповідало поточній ситуації на фронті, інструктори на ротаційній основі їздять на «бойові» і виконують завдання як оператори НРК у спеціалізованих підрозділах Сил оборони.  

Зараз НРК стали невід’ємним компонентом бойової роботи десятків українських бригад. Що роблять наземні дрони:

• доставка води, продуктів, боєприпасів на «передній край»;
• перший етап евакуації поранених — в зоні «під вогнем»;
• розвідка (спільно з БпЛА);
• розмінування, мінування та створення інженерних загороджень;
• підрив російських позицій, коли НРК працює як «камікадзе»;
• прикриття вогнем українських піхотинців;
• організація засідок та пересувних вогневих точок;
• участь у штурмах разом з піхотою або в координації з іншими безпілотними комплексами;
• використання НРК як пересувної станції РЕБ або ретранслятора, які можна розгорнути навіть в тилу загарбників;
• взяття полонених.

Цей список не є вичерпним. НРК використовують на полі бою десятки українських бойових бригад і батальйонів, тож під час підготовки цього тексту вже з’явилися нові варіанти застосування бойових роботів. А два роки тому, коли ера НРК лише починалася, все це було складно навіть уявити.

НРК — нові технології на війні

Микола Сметанюк — консультант Фонду «Повернись живим» з безпілотних систем і один з тих, хто доклався до розбудови Школи наземних роботизованих комплексів. Нині він відповідає за співпрацю зі Школою «Варан».

У 2023-му, коли Микола пілотував розвідувальні БпЛА над Південним фронтом, в українській армії стали з’являтися перші НРК. Фахівець пригадує — наземні платформи виконували перші місії на «нулі», але тоді, крім купки ентузіастів, на них мало хто звернув увагу.

«Тоді була пара компаній-виробників, які розробляли перші моделі НРК і передавали тестові зразки військовим. Головною метою тоді було —  зрозуміти, як використовувати роботизовані комплекси, чи будуть вони “ліквідними” на фронті, і чи вони там взагалі потрібні», — говорить Микола Сметанюк.

Другий етап — початок 2024 року: більше виробників, які починають виготовляти наземні безпілотники, більше підрозділів, які тестують їх у бойових умовах. Одним зі стимулів для застосування НРК на передовій стало розширення «сірої зони», в якій літали як українські, так і російські FPV-дрони, через що рух великогабаритної бойової техніки став фактично неможливим.

«Тоді окреслився перший напрям використання: логістика переднього краю. Збільшення числа російських дронів у небі на тлі зменшення кількості української бронетехніки змусило нас використовувати наземні безпілотні засоби, — пояснює Сметанюк. — Але навіть якби Україна раптом отримала велику кількість техніки на кшталт БМП “Бредлі”, було би вкрай поганою ідеєю відправляти їх на завдання “в один кінець”».

У цей час стало зрозуміло, що вантаж від маленького пакунка з їжею та набоями до сотень кілограмів різного майна можна доставляти на безпілотних платформах. Навіть якщо в таку малорозмірну ціль і влучить ворожий дрон, ніхто з українських воїнів не загине, а вартість нової платформи буде багатократно меншою за автомобіль чи бронемашину.

У 2024 році дедалі більшої популярності стали набирати компактні НРК «Тарган» і аналоги. Невелика платформа, яка коштує як 3-4 FPV-дрони, спроможна заїхати з 20-30 кілограмами вибухівки на декілька кілометрів у ворожий тил. Так почалося застосування НРК в якості камікадзе, і стало зрозуміло, що наземний дрон може бути не лише логістом, а й сапером чи навіть зброєю.

Евакуація поранених на роботизованих платформах

Найбільш технологічно «просунуті» бригади поступово почали використовувати НРК для евакуації поранених. З’явилися нові спеціалізовані моделі саме для медичної евакуації. Зокрема, комплекс «Мауль» на базі квадроцикла, який має бронекапсулу, куди поміщають пораненого бійця.

Чи не найскладніша медична евакуація за допомогою безпілотних платформ відбулася навесні цього року на Харківщині. Наземний дрон «Ardal» пройшов 17 кілометрів під вогнем, щоб забрати трьох поранених бійців. Представниця виробника цього НРК та учасниця рятувальної операції Ольга розповідає:

«Операція тривала близько чотирьох годин. Облаштований причепом наземний дрон пройшов понад 17 кілометрів по рельєфу різної складності: рівнини, круті пагорби та схили».

Операцію ретельно готували за участі 154 ОМБр, 92 ОШБр, ГО «Інженерний корпус» та виробника. Загалом над місією працювали близько 50 осіб, а крім наземного дрона, використовували БпЛА, засоби РЕБ та інше устаткування.

Перший дрон, який вирушив до поранених, підірвався на протитанкових мінах. Другий — доїхав. Хоча і його ворог намагався знищити артилерією та ударними дронами. Зрештою усіх трьох поранених вдалося врятувати.

В середині 2024 року підрозділи, які найбільш активно застосовували НРК, почали змінювати під них штат. Вони побачили результат роботи і зрозуміли, що її можна і треба масштабувати. Для цього були потрібні не лише додаткові дрони, а й люди — підготовлені військові фахівці. Микола Сметанюк каже:

«Підрозділи успішно виконували задачі — завозили на позиції тонни вантажу, вивозили звідти поранених. Їм вже не доводилося багато днів лежати в окопі, якщо в підрозділі є екіпажі НРК. Фактично, роботизовані комплекси — це можливість швидше реагувати на ситуацію».

Саме тоді виникла ідея почати системну підготовку операторів НРК. В якості бази для Школи НРК взяли навчальний центр для військових, якому Фонд «Повернись живим» вже допомагав раніше. Тоді у «Варан» вкладалися й інші благодійні організації, але їхніх ресурсів було явно недостатньо.

Що має знати, вміти й розуміти екіпаж НРК

Керівники Школи НРК озвучують основні навчальні блоки, і відповідні компетенції, які треба здобути «на виході»:

• робота штурмана НРК;
• супровід наземного комплексу коптером;
• взаємодія і злагоджена робота кількох екіпажів цих комплексів;
• управління роботизованою платформою.

Також курсанти вивчають організацію зв’язку для НРК, використання засобів РЕР і РЕБ, використання наземних платформ в комплексі зі зброєю та іншим обладнанням, обслуговування і поточний ремонт наземних платформ тощо.

І є кілька ключових моментів, без яких не будуть можливими ані успішні місії конкретного екіпажу НРК, ані якісна бойова робота підрозділу, до складу якого він входить. 

• Взаємодія.

В екіпажі наземного роботизованого комплексу щонайменше троє бійців, а також сам НРК, квадрокоптер для супроводу, засоби зв’язку та інші системи. Все це має працювати як єдиний організм, пояснює інструктор Школи НРК «Варан» на позивний «Сова»:

«Один боєць керує коптером, який супроводжує наземного робота, показує “картинку” його роботи. Другий — керує НРК. Третій, штурман, відповідає за трекінг: прокладає маршрут за допомогою спеціального програмного забезпечення. У тебе є місія, команда і треба вибудувати взаємодію. На це йде неймовірна кількість часу».

• Універсальність.

В межах екіпажу НРК кожен боєць повинен розуміти специфіку роботи іншого і за потреби замінити його.

• Обмін досвідом.

Школа не лише навчає фахівців. Йдеться і про узагальнення бойового досвіду, і про випробування нових технічних рішень. «Сова» цілком серйозно говорить, що в Школі НРК варто випробовувати всі новинки роботизованих систем. Бо кращого краш-тесту, ніж її курсанти, не проведе ніхто.

Микола Сметанюк говорить:

«Ми намагаємося знайомити представників Школи з різними фаховими людьми (військовими та цивільними), які можуть поділитися інформацією, потрібною для більш якісної підготовки. Зокрема, зараз Школа активно налагоджує зв’язки з підрозділами, які показують найефективнішу бойову роботу НРК».

• Готовність до постійного навчання.

«Дати випускнику 100% необхідної інформації ми не можемо, тому що сфера НРК активно розвивається, щотижня з’являється щось нове», — зізнається один з інструкторів Школи НРК «Руф». Тому він намагається привчити курсантів до думки, що навчатися їм доведеться постійно.

«Приклад — зв’язок. Ми даємо їм якусь базу, але коли курсанти повернуться до своїх бригад, їм доведеться опанувати ті протоколи зв’язку, які використовую у їхньому підрозділі, на їхніх засобах, у їхніх конкретних бойових умовах. А невдовзі з’являться нові протоколи зв’язку, які теж треба буде вивчати».

• Дрон — це «продовження бійця».

«Наземну роботизовану платформу потрібно відчувати як продовження свого тіла. На фронті, коли ти виконуєш місію, у тебе є безліч загроз, — ділиться досвідом «Руф». — Або ворожі дрони твою машину підіб’ють, або поганий рельєф трапиться дорогою, і дрон перевернеться. А ще міни, колючий дріт та інші інженерні перешкоди. Щоб це все враховувати, треба керувати дроном таким чином, ніби ти сам на ньому їдеш. Тоді ти поведеш його найбільш безпечно».

45 мільйонів, щоб оснастити школу НРК

Микола Сметанюк пригадує, що Фонд «Повернись живим» включився у підтримку Школи НРК «Варан», коли вона відчула серйозні проблеми з фінансуванням на тлі того, що кількість курсантів продовжувала зростати. Школа мала два десятки зразків НРК, з числа тих, які закуповує держава та надають виробники для тестування.

Але для підготовки операторів НРК самої наявності наземних роботів недостатньо. Тож Фонд також вкладається у засоби зв’язку та управління для НРК, ремонт приміщень, в яких живуть курсанти, будівництво та оснащення підземних аудиторій, закупівлю транспорту для перевезення НРК, симулятори управління наземними безпілотниками тощо.

Загалом «Повернись живим» вклав у Школу НРК понад 26 мільйонів гривень за рахунок донатів українських громадян та відповідального бізнесу. Однак це лише частина шляху: загальний бюджет проєкту, який включає все необхідне обладнання та ремонтні роботи, становить 45 мільйонів гривень.

Наземні роботи: функціонал і можливості

Наземні роботизовані комплекси перебирають на себе дедалі більше функцій бійців, що працюють на «нулі»: саперів, кулеметників та гранатометників, екіпажів бронетехніки, штурмових груп і не тільки. У кожному випадку — це багатократне зменшення ризику для українських воїнів, які можуть працювати з більш безпечних дистанцій.

За основними функціями, які українські НРК здатні виконувати на фронті, їх умовно поділяють на три типи:

• інженерні;
• логістичні;
• бойові.

Інженерні — це колісні або гусеничні платформи, які здатні розставити міни. За потреби деякі моделі можуть заїжджати з вибухівкою на ворожі позиції та підривати російські укріплення разом з окупантами, а також знімати чи знешкоджувати російське мінування. Та навіть створювати інженерні загородження: наприклад, розгортати колючий дріт «ягозу».

Логістичні — це найбільша, і мабуть, найзатребуваніша група моделей. Від компактних наземних, які можуть привезти на позиції невеликий набір боєприпасів, води і продовольства, подолавши при цьому багато кілометрів. І до потужних (на кшталт TerMIT, Ratel М, Ardal, «Рись Pro» чи «Миротворець»), які здатні брати на борт або на причіп сотні кілограмів корисного навантаження. Логістичні НРК мають дві функціональні підгрупи: колісні, які краще працюють в населених пунктах з мережею доріг, і гусеничні — для полів, пагорбів та бездоріжжя. 

«Ми працювали на дронах, які нормально тягнуть на собі вагу по 250 кілограмів, а більше насправді й не треба, — вважає «Руф». — Ми мали забезпечувати лінію спостережних та опорних пунктів усім необхідним. Так ми за три дні понавозили хлопцям припасів на тривалий час, і далі вже закривали якісь точкові потреби та виконували інші завдання».

Бойові — це НРК, інтегровані зі зброєю, найновіше, і, мабуть, найбільш інноваційне сімейство роботизованих комплексів. Адже в такому випадку з колісним або гусеничним роботом інтегрується ще один — дистанційно керована турель, на яку ставиться кулемет, гранатомет, або 2-3 одиниці зброї відразу. Власне, роботизовані турелі можуть використовуватися і окремо, вони встановлюються на позиціях і ведуть вогонь по ворогу, а оператор керує таким металевим «піхотинцем» з бліндажа, перебуваючи у відносній безпеці.

Менше з тим, поділ НРК на функціональні типи є досить умовним: так, невеликий наземний дрон-сапер «Тарган» часто отримує логістичні завдання: працює такою собі «службою доставки» між ближчим тилом і спостережним пунктом. Натомість логістична роботизована платформа стає бойовою, коли на неї ставлять ще одного «робота» — турель з озброєнням, або перетворюється на інженерну, якщо отримує додатково систему розгортання колючого дроту чи «руку»-маніпулятор.

У Школі НРК «Варан» озвучують одне з найважливіших правил: наземний дрон завжди працює у тандемі з БпЛА (останній потрібен для розвідки та цілевказання), і дуже часто — у взаємодії з українською піхотою. Втім, вже є кілька прикладів самостійної бойової роботи, коли досить складну задачу виконали суто за допомогою роботизованих систем і БпЛА, а отже українські бійці не наражалися на додатковий ризик.

Що далі?

Наземні комплекси можуть ставати носіями не лише для зброї чи засобів РЕБ, а й платформою для будь-якого іншого обладнання. За допомогою спеціального програмного забезпечення може відбуватися управління кількома дронами одразу та їхня координація між собою.

Технічні рішення, які перевіряються в умовах реальної війни — прогресують дуже швидко. І якщо змагатися з росією у кількісному вимірі Україна не може, то головний рецепт продовження спротиву — на всіх рівнях вкладатися в якість. І техніки, і людей.