«Наступні пів року будуть вирішальними»: огляд аналітики

На Заході пишуть про майбутній контрнаступ Сил оборони України та роль британських ракет Storm Shadow у ньому. Вивчають питання передачі винищувачів й аналізують російські ракетні удари.

Британський історик та гостьовий експерт Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Тімоті Гертон Еш пише, що Захід повинен бути готовий до моменту можливості та ризику в Україні. 

Тисячі українських військових прямо зараз готуються до контрнаступу. Ніхто не знає, що станеться в цій кампанії, але ми можемо прояснити для себе наші очікування. Лише вирішальна українська перемога може бути шляхом до тривалого миру, вільної Європи і, зрештою, кращої росії.

В українців є теорія перемоги — швидкий контрнаступ на Півдні до Азовського моря, оточення деморалізованих російських військ, перерізання комунікацій до Криму, і врешті-решт, революційні зміни в росії на зразок тих, що відбулися після воєнних поразок у 1905 і 1917 роках. Але навіть якщо Путін виведе війська, зберігши при цьому владу в Кремлі — це все рівно буде перемога. 

Крим є ключовим у цьому сценарії. Українці хочуть націлитися саме на нього тому, що півострів може мати реальне значення для росії. І довгострокова безпека для України не може бути гарантована, поки Крим залишається російським авіаносцем у Чорному морі. 

Це смілива і ризикована теорія перемоги, але Захід не має кращої. Багато політиків бояться українських успіхів, бо ті можуть призвести до ескалації. Вони вірять, що якийсь серединний результат призведе до переговорів і врегулювання, за яким Україна може втратити до однієї шостої своєї території, і це перетвориться на заморожений конфлікт перед новою війною. 

Наступальні бригади мають цілий зоопарк різної західної техніки і через довгі сумніви Заходу недостатню її кількість

Більшість західних воєнних аналітиків вважають, що Україна навряд досягне вирішальної перемоги. Вона не має домінування в повітрі. Обидві армії виснажені. Росіяни можуть захищати шлях до Криму, а звільнення інших територій не матиме такого символічного значення. Українські наступальні бригади мають цілий зоопарк різної західної техніки і через довгі сумніви Заходу недостатню її кількість. Наступні шість місяців будуть вирішальними: якщо Україна не досягне успіхів до наступної зими, то обсяги військової допомоги знизяться, а Путін зможе продати населенню часткову окупацію української території як відновлення імперії Катерини Великої. 

Альтернативним варіантом є вирішальна українська перемога. Ніхто не знає достеменно, що тоді відбудеться. Очевидно, Путін відкинув і варіант застосуванням тактичної ЯЗ, але має багато інших засобів у своєму арсеналі — окупована ЗАЕС, кібератаки, підриви газопроводів тощо. Ми повинні бути до цього готовими — неможливо рухатись вперед без ризику. Його уникнення зараз може створити ризики в майбутньому, як це сталося з анексією Криму і Мінськими домовленостями. 

Потрібно уникати розмов про «мир», якщо він означатиме примус українців відмовитись від своїх домівок, свободи і безпеки

Неуспіх України може заохотити Китай до нападу на Тайвань. Відповідальні уряди повинні зважувати всі ризики ескалації, і це не є боягузтвом. Але потрібно уникати розмов про «мир», якщо він означатиме примус українців відмовитись від своїх домівок, свободи і безпеки, щоб люди на Заході могли продовжувати спокійно жити.

Старший аналітик Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг пише про важливість британських ракет Storm Shadow для українських наступальних операцій. Їх передача британським урядом надасть Україні велику спроможність підриву російської логістики та управління. 

У червні 2022 року росія вела війну, як хотіла — масовано застосовуючи артилерію для знищення українських військ на Донбасі. Ситуація змінилася з поставкою HIMARS із ракетами GMLRS, які знищували пункти управління та склади в тилу. З того часу росіяни адаптувались до застосування цих боєприпасів: командні пункти облаштовують у бункерах, які не може пробити GMLRS. Також російська ППО перехоплює все більшу частку запущених ракет. Це проблема для України, адже успіх наступальних операцій буде залежати від піхотних проривів і придушення російської артилерії. 

Storm Shadow слід використовувати там, де вони дадуть непропорційно великий ефект

Storm Shadow дасть змогу справитися з цими тактичними викликами. Вона має більший радіус дії, потужну боєголовку для укріплених цілей і цілу низку характеристик, які роблять виявлення і знищення цієї ракети ППО надзвичайно важким. Ракет небагато, тому їх слід використовувати там, де вони дадуть непропорційно великий ефект, який Україна зможе використати у своїх операціях. І справа не лише у знищенні цілей. Впровадження на полі бою засобу, який важко виявити, створить великі проблеми для росіян. Пошук об’єктів із малим радіолокаційним слідом ризикує перевантажити російську ППО, збільшити витрату ракет і може призвести до «дружнього вогню». Більше того, якщо російські командири почнуть боятися за свою безпеку, це може значно вплинути на прийняття рішень. 

Storm Shadow у поєднанні з іншими засобами та психологічними операціями є чудовим засобом когнітивної атаки проти ворога. Тому сам факт їх наявності в українському арсеналі може бути таким же значимим, як безпосередньо застосування. Хоча, можливо, є негласна домовленість, що ці ракети не будуть застосовувати по цілях у самій РФ, російські військові не зможуть базуватися на цьому припущенні, а тому будуть змушені перерозподіляти засоби ППО і послаблювати захист інших цілей. 

Розумне використання британської ракети перетворить її на потужний інструмент звільнення українських територій.

Дослідницька служба Конгресу США підготувала звіт про передачу бойових літаків Україні: виклики та варіанти дій для Конгресу. 

Позиція Штатів еволюціонувала. Спочатку адміністрація Байдена вважала, що передача будь-яких літаків, навіть радянського виробництва, не змінить ситуацію на полі бою і може бути розцінена як ескалація. Але ця позиція змінилась. Спочатку Штати підтримували передачу запчастин для українських літаків із третіх країн. Потім самі поставили ракети HARM для інтеграції з МіГ-29. І зрештою заговорили про передачу літаків західного виробництва. 

Для розуміння необхідності і доцільності такого кроку потрібно оцінити характер бойових дій. І росія, і Україна значною мірою покладаються на сухопутні операції, а масштабне застосування авіаційної компоненти обмежується широкою мережею сухопутних систем ППО в обох сторін. При цьому, українська авіація не є рівним супротивником для російської як через технологічну та кількісну перевагу росіян, так і через наявність у них ракет класу «повітря-повітря» більшої дальності. Україна втратила до 60 літаків у боях і змогла збити більше 70 російських (із 24 лютого 2022-го Сили оборони знищили 308 літаків і 294 гелікоптер росіян, згідно даних Генштабу ЗСУ на 18 травня, — ред.). 

Україна отримала протирадіолокаційні ракети HARM для знищення російських радарів. Але їх ефективність застосування із МіГ-29 та Су-27 нижча

Західні системи ППО роблять вклад у неможливість росії завоювати домінування в повітрі, а також заміняють старі радянські системи, до яких немає запчастин та боєприпасів. Українські літаки доповнюють систему ППО в тилу, знищуючи російські ракети та дрони-камікадзе над містами. Росія не змогла придушити українську протиповітряну оборону. Україна отримала протирадіолокаційні ракети HARM від США для знищення російських радарів. Але їх ефективність застосування із МіГ-29 та Су-27 нижча порівняно з західними літаками, які мають спеціалізовані системи наведення та РЕБ. В цілому обидві сторони обмежено застосовують авіацію для нанесення ударів на підтримку наземних операцій через загрозу ворожого ППО.

При оцінці можливості передачі Україні західних літаків на зразок F-16 США повинні взяти до уваги 5 ключових питань. 

По-перше, адаптація українських безпекових інституцій та доктрини застосування. Радянська передбачала гіперцентралізоване планування і проведення операцій. Натомість для розкриття потенціалу F-16 льотчики повинні мати достатньо повноважень і розвідданих у реальному часі, щоб швидко адаптуватись до змін в оперативній обстановці, обирати та вражати цілі. Україна відносно успішно інтегрувала західну тактику застосування HIMARS, але в авіації поки у неї немає такого досвіду. 

Західний льотчик перевчається на нову техніку за 2-4 місяці. Перехід із радянської може зайняти більше часу

По-друге, підготовка льотчиків. Українці літають на застарілих радянських Су-24, Су-25, Су-27 та МіГ-29, які не проходили значної модернізації і не враховують останні досягнення військової авіації. Досвідчений західний льотчик може перевчитись на нову техніку за 2-4 місяці. Перехід із радянської на західну може зайняти більше часу, тому потрібно чітко розуміти плани Пентагону щодо тривалості та витрат на підготовку українських льотчиків. 

По-третє, обслуговування. Західні літаки вимагають зовсім інших стандартів та алгоритмів, ніж радянські. Україна може обслуговувати літаки сама, або залучати підрядників. Перший варіант дешевший та зменшує залежність від третіх сторін, але підготовка хороших команд техніків займає місяці та роки. Другий варіант може бути доступний тут і зараз, але набагато дорожчий, і у випадку зміни політики уряду США чи країн Європи, залучених до обслуговування, вони можуть припинити підтримку українських літаків. 

Спроможності із завоювання домінування в повітрі, які Україна отримає, виправдовують ціну передачі боєприпасів

По-четверте, Україна повинна буде отримати запаси західних боєприпасів до літаків на зразок ракет HARM, AMRAAM, коригованих авіабомб. Деякі політики можуть виступати проти значних обсягів передачі, адже ці боєприпаси дорогі і їх важко замінити. Потрібно оцінити, чи зможе американська промисловість справитись як із потребами армії США, так і з поставками в Україну. Але залучені до прийняття рішень особи можуть прийти до висновку, що спроможності із завоювання домінування в повітрі, які Україна отримає, виправдовують ціну передачі боєприпасів. Доповнити її зможуть європейські країни, які також мають сумісні з F-16 боєприпаси. 

По-п’яте, західні літаки дорогі в обслуговуванні, і Україна повинна буде покладатися на американське фінансування для цього в найближчому майбутньому. Ірак, наприклад, має проблеми з підтримкою своїх F-16 у боєготовому стані саме через високі витрати.

З огляду на це Конгрес має три варіанти дій. Перший — це статус-кво, тобто надання запчастин та допомога з інтеграцією західних озброєнь на радянські платформи. Цей варіант передбачає найменше витрат, але є проблеми: скінченна кількість запчастин до радянських літаків, а також складність повноцінної інтеграції озброєнь на зразок ракет «повітря-повітря» AMRAAM чи авіабомб JDAM. 

Передати вживані літаки із запасів США чи інших країн НАТО можна відносно швидко

Друга опція — передача вживаних літаків із запасів США чи інших країн НАТО. Це можна зробити відносно швидко. Дасть змогу розширити спектр боєприпасів і зніме багато проблем обслуговування радянської авіації в Україні. Водночас, вживані літаки матимуть коротший термін експлуатації і потребуватимуть більше коштів на неї. 

Третя опція — передача нових літаків через виділення Конгресом коштів на закордонні військові закупівлі. Цей варіант надасть Україні довготермінове рішення і значне зростання авіаційних спроможностей. Ці літаки будуть оснащені за останнім словом техніки та озброєння, матимуть великий льотний ресурс, і до них вистачатиме запчастин. Недоліками такого рішення буде довгий час на виробництво літаків, а також їх висока ціна порівняно зі вживаними. 

Науковець Центру міжнародних і стратегічних досліджень (CSIS) Ієн Вільямс аналізує російську ракетну кампанію проти України. 

Москва не змогла досягти очікуваних стратегічних цілей від своїх авіаційних та ракетних ударів. Ключовими причинами провалу були розосередження, мобільність та введення в оману з українського боку, а також повільний шлях від цілевказання до ураження цілі з боку росії. 

На початковому етапі війни росія дуже недооцінила те, скільки зусиль їй потрібно буде для досягнення цілей. В операції із завоювання домінування в повітрі вона атакувала забагато цілей замалою кількістю ракет і не досягла очікуваного результату. Пріоритетні цілі також регулярно змінювали, а достатня кількість високоточної зброї не завжди була наявна. 

Українські війська ППО закрили доступ російським літакам до операцій у глибині своєї території, що вагомо вплинуло на хід війни, обмежуючи російський арсенал до ракет великого радіусу дії і дронів, запаси яких вичерпуються. 

В останній кампанії зі знищення української інфраструктури росіяни посилили залежність України від поставок західної зброї. Вони вважають, що рано чи пізно Захід втомиться і змусить Київ піти на поступки. Цей розрахунок провалиться, якщо західні уряди відмовляться приймати російський шлях до перемоги. 

Хоча росія досягла певних успіхів у пошкодженні енергетичної мережі, українська ППО також підвищила свою ефективність проти крилатих ракет, особливо після поставок західних ЗРК у жовтні та листопаді торік. Ця ефективність не була стовідсотковою, що доводить важливість пасивного захисту критичних об’єктів, а також швидкого відновлення інфраструктури. 

Поновлення протиповітряних спроможностей України повинно бути ключовим пріоритетом для західної військової допомоги

Атаки росії стали масштабнішими, але рідшими, і їх частота падатиме, адже запаси ракет зменшуються і доводиться все більше покладатися лише на ті, які вона виробляє в даний момент. Але все одно в довгостроковій перспективі ці атаки загрожують виснажити спроможності України проводити ремонт, а також вичерпати запаси ракет до систем ППО. Це не лише зробить Україну вразливішою до ракетних ударів, а і збільшить вірогідність відновлення польотів російської авіації вглиб над українською територією. Саме тому поновлення протиповітряних спроможностей повинно бути ключовим пріоритетом для західної військової допомоги в найближчому майбутньому. 

В цілому, Україна показала на всіх етапах війни, що російські балістичні та крилаті ракети — це загрози, з якими можна ефективно справлятися за допомогою активної та пасивної оборони. 

Фахівець із міжнародних відносин університету Денвера Колін Майсель для порталу War on the Rocks пояснює, чому не вважає, що стримування у випадку війни в Україні провалилось. Штати не змогли стримати Путіна від агресії, але не допустили ширшої війни, каже він.

Звісно, важко сприймати війну в Україні як успіх, але на прикладі війни США з Японією у Другій світовій можна подивитись, наскільки все могло бути гірше. Японське керівництво тоді обрало воювати зі Штатами, а не обмежувати війну лише в Південно-Східній Азії. Путін натомість обмежує свою війну територією України, тому що відчуває стримування щодо інших варіантів розвитку подій.

Японці оцінювали, що їм необхідні ресурси британських та голландських колоній в Азії, а це, в свою чергу, призведе до війни зі США. Ціна миру, з їх точки зору, була зависокою і означала зникнення Японії як нації та імперії, тому була обрана війна. У Путіна був подібний розрахунок: незалежна Україна становить загрозу ідентичності росії та її місцю в світі. Водночас розвідка, перебільшуючи свої успіхи і применшуючи невдачі, створювала враження, що значного опору російським війська в Україні не буде. Це все разом означало, що переваги війни у сприйнятті Путіна були значно більші за переваги миру. Для японців, які сприймали війну зі США невідворотною, найкращим рішенням була атака на Перл-Харбор, де були сконцентровані потужні сили Штатів і поки фактор неочікуваності був на їх боці. Путін натомість знав, що США не будуть напряму втручатись у його війну проти України, а тому не обрав пряму атаку проти Заходу, прагнучи знищити уявну загрозу з боку Заходу в Україні. 

Членство України в НАТО зробило б імовірність війни з росією меншою

Логіка балансу сил та ядерного «балансу страху» зробила варіант війни проти Заходу неприйнятним для росії. Путін вважав, що Захід відреагує мляво, як це було з Кримом 2014-го. Якби Захід та Україна мали вищий рівень стосунків, цей розрахунок міг би бути катастрофічно іншим. Тому бажання Путіна напасти на позаблокову Україну було проявом стратегічної стабільності на глобальному рівні. 

Членство України в НАТО зробило б імовірність війни з росією меншою. Але ця ймовірність значно зросла б під час ймовірного довгого очікування між подачею заявки до фактичного приєднання, адже Путін сприймав би це як останній шанс підкорити Україну. 

Для майбутнього логіка стримування підказує, що опоненту не варто демонструвати опції, всі з яких є надзвичайно неприйнятними для нього. Тому навіть якщо російські війська зазнають поразки в Україні, Путін не повинен вважати, що розширення конфлікту якісно або географічно може бути кращим варіантом із гірших. Ордер на арешт Путіна з боку Міжнародного кримінального суду не допомагає з цим. Адже у випадку поразки він вважатиме, що має квиток в один кінець до Гааги, і його майбутні рішення у зв’язку з цим можуть призвести до взаємного знищення. Саме це і буде провалом стримування.

Офіцер Армії США Зекері Гріффітс вважає, що американські військові спостерігачі потрібні в Україні. 

Війна в Україні може бути важливою віхою для американського оборонного планування, можливо, змінюючи фокус із літаків, кораблів і танків на дрони, кіберсферу і ще щось нове. Але для цього потрібно вчити її уроки і відправити спостерігачів. 

Вчитись на прикладі інших воєн важко. По-перше, можна зробити помилки через неправильну інтерпретацію інформації, як от про застарілість танка через їх масове знищення «Джавелінами» на початку війни. По-друге, розвідка не надає пріоритет збору інформації про те, як саме ведеться війна, і навіть зібрані дані — секретні. По-третє, військові повинні бути готові впроваджувати зміни на основі вивчених уроків. Спостерігачі мають відділити правду від пропаганди, вивчити роль «Стінгерів» та «Джавелінів», зробити висновки про інтеграцію дронів та баражуючих боєприпасів, а також зрозуміти основи міцного українського спротиву. 

Звіти місії спостерігачів в Україні повинні спричинити дискусію, яка перетвориться на планування воєнних реформ у США

Для успіху місії спостерігачів в Україні потрібні чотири пункти. По-перше, це оперативне написання публічних звітів, які можуть спричинити дискусію, яка повинна перетворитися на планування воєнних реформ у США. 

По-друге, місія повинна отримувати чіткі вказівки від вищого військового командування, що дасть змогу тримати фокус і забезпечити, щоб її висновки мали вплив на реальні зміни. Спостерігачі мають вивчати як старі системи озброєння, так і нові технології на полі бою, а особливо — спосіб їх застосування українцями. 

По-третє, місія повинна складатися з талановитих офіцерів та старшин із досвідом та експертизою у вузьких сферах. Це допоможе вивчити, наприклад, тактику інтеграції та застосування дронів, а також використання танків, ППО, авіації, проведення операцій в кіберсфері тощо. 

Американська розвідка не впоралася із завданням правильної оцінки спроможностей афганської та української армій

По-четверте, для ефективного спостереження в місії повинен бути доступ до поля бою, ключових командирів, а також спостерігачів з інших країн.

Звіти розвідки про уроки війни зазвичай засекречені і не спричиняють широкої суспільної дискусії. Крім того, американська розвідка не впоралася із завданням правильної оцінки спроможностей афганської та української армій в останні роки. Ні журналісти, ні аналітики не можуть на достатньому рівні вивчити, як ведеться війна. Лише фахові воєнні спостерігачі зможуть правильно зрозуміти її уроки і надати інформацію про них для суспільного обговорення.