Україна успішно б’є глибоко у тил росіян: огляд аналітики

Західні воєнні аналітики оцінюють успіхи і виклики українського контрнаступу, військовий потенціал росії, шляхи управління ескалацією та роль технологій у війні.

Експерт із бойових дій на суші Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) Бен Беррі пише про те, як українська глибока битва готує базу для подальшого успіху. 

Багато західних політиків і аналітиків розчаровані темпами українського контрнаступу, концентруючись лише на безпосередніх бойових діях на лінії фронту. Але не менш важливою є тривала і потужна кампанія знищення російських цілей у тилу. Це може створити умови для зменшення спроможності рф вести бойові дії і, відповідно, для українського прориву.

Цілі в тилу Україна знищує за допомогою західних снарядів GMLRS до HIMARS і високоточних артилерійських боєприпасів Excalibur, британських крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow, морських і повітряних дронів, перероблених зенітних ракет до комплексу С-200. 

Успіхом української кампанії є підрив як російських військових операцій, так і ритму життя в росії, що позбавляє її «відчуття безкарності»

Свідченнями успіху української кампанії є підрив як російських військових операцій, так і ритму життя в росії, що позбавляє її «відчуття безкарності». У московських аеропортах регулярно затримують рейси, а знищення стратегічного бомбардувальника Ту-22М3 на аеродромі в Сольцях має більш ніж символічне значення. Ще важливішими з оперативної точки зору є удари по логістичних вузлах на окупованому Півдні України, таких як мости в Херсонській області чи Керченський. 

Успіх глибокої битви є визначальним в умовах, коли Україна була змушена відмовитися від тактики бліцкригу на лінії фронту після великих втрат німецьких «Леопардів» і американських «Бредлі» перед російськими укріпленнями. Темп контрнаступу після цього знизився, хоч і досягнув певних результатів. Тому Україна розраховує на «глибоку битву», щоб привести росіян до точки, коли їх спроможність вести бойові дії і бойовий дух знизяться до критичного рівня. Для досягнення цього удари глибоко в тилу розтягують російські лінії комунікацій, ускладнюючи поповнення технікою, боєприпасами й особовим складом. 

Американські воєнні аналітики Майкл Кофман і Роб Лі для порталу War on the Rocks детально розібрали три місяці українського контрнаступу. 

Він розпочався із формувальних операцій — ударів крилатими ракетами Storm Shadow по тилам росіян, рейдів на російську територію тощо. У травні розпочався локальний наступ на Бахмутському напрямку для відволікання росіян, а в червні українські сили активізувалися на двох основних лініях наступу — поблизу Оріхова на Запоріжжі і біля Великої Новосілки Донецької області. Українці змогли звільнити низку населених пунктів, але наступ від початку не зміг набрати темпу. В останні тижні ЗСУ звільнили стратегічний населений пункт Роботине і на окремих ділянках прорвали основну лінію оборони росіян. 

І Україна, і росія уже використовують стратегічні резерви і перекидають частини з інших ділянок фронту на Південь

На початку були задіяні 5 із 9 бригад, які пройшли підготовку в країнах НАТО. Ідея була в тому, що 9-й корпус ЗСУ мав швидко пройти до основної лінії росіян, де для прориву мав бути задіяний 10-й корпус, а для його розвитку — резервні частини. По факту і Україна, і росія уже використовують стратегічні резерви і перекидають частини з інших ділянок фронту на Південь. 

Український наступ від початку зіткнувся з великими проблемами планування, розвідки і координації. Наступ біля Оріхова насправді був спробою прориву лінії оборони, а не розвідкою боєм, як стверджували оглядачі. Українці здійснюють механізовані наступи тоді, коли дозволяють умови, але російські мінні поля, артилерія, протитанкові засоби залишаються потужною загрозою. Тому реальність далека від очікувань, що Україна буде проводити кінематографічну атаку із сотнями танків і БМП, які штурмують російські укріплення. 

Україна обирає шлях наступу, який відповідає її сильним сторонам: застосування тактики малих підрозділів і ракетно-артилерійських ударів 

Україна обирає той шлях наступу, який відповідає її сильним сторонам, а саме застосування тактики малих підрозділів і ракетно-артилерійських ударів для виснаження російських військ. Подальші спроби наступати на рівні бригад привели б лише до більших втрат і підриву здатності бригад до подальшого ведення бойових дій та віри командирів в успіх. 

Українське командування пішло на ризик, задіявши в наступі нові, а не досвідчені бригади, і обравши напрямок Оріхів-Токмак основним, хоча він був найбільш укріпленим з російського боку. Як показала практика, новим бригадам бракувало досвіду і злагодженості. Вони складалися із мобілізованих, які не знали місцевості, а штаби мали мало часу для навчання. З часом деякі з них адаптувалися і показують кращі результати — як 47-ма і 82-га бригади, які отримали ґрунтовнішу підготовку і мають кращу техніку на озброєнні. 

Війна на виснаження зараз відповідає сильним сторонам української армії

Після першого тижня українська операція перейшла до тактики виснаження, подібної до того, як це відбувалося на Херсонщині торік. Українці почали виснажувати російські сили артилерією, дронами, ракетами і боєприпасами до HIMARS, які все більше використовують для контрбатарейної боротьби. Хоча більшість зосереджує увагу на звільнених населених пунктах, саме війна на виснаження зараз відповідає сильним сторонам української армії. Українці наносять вогневе ураження і потім використовують його результати для просування. Хоча піхотні штурми на рівні взвод-рота повільні і не дають можливості швидкого прориву ліній оборони, українці мають перевагу у піхотній тактиці перед росіянами і несуть менші втрати.

Щодо дальніх ударів, то вони хоч і ускладнюють ведення бойових дій для росіян, самостійно HIMARS i Storm Shadow не можуть вирішити завдання ізоляції поля бою і зриву російської логістики. Усе це говорить про те, що і в наступному році ключовим для успіху українців буде стабільне постачання боєприпасів. Саме тому рішення адміністрації Байдена передати Україні касетні артилерійські снаряди має важливе значення, щоб задовольнити запит на амуніцію.

Багато чого можна було зробити раніше з боку Заходу. Передача БМП і кращих танків не замінює злагоджені і треновані підрозділи, тому незрозуміло, чому навчання нових бригад до контрнаступу не розпочали раніше в 2022 році. 

Український наступ не закінчився і не провалився — Україна далі намагатиметься виснажити російські війська. Ключовою буде підтримка Заходу — поповнення втрат у техніці, стабільний потік боєприпасів, тренування. Передача ракет ATACMS стане потужним доповненням до українського арсеналу, але в цілому потрібен цілісніший підхід до оснащення української армії, а не «почекаємо-подивимося». 

Західна допомога запобігла українській поразці, але поки не гарантувала перемогу

Західна допомога запобігла українській поразці і, очевидно, забезпечила стратегічну поразку росії. Але вона поки не гарантувала українську перемогу. Незалежно від результатів контрнаступу, Захід повинен чітко усвідомити, що це буде довга війна. Західний промисловий і військовий потенціал перевершує російський, але без політичної волі не перетвориться на конкретні результати.

Наукові співробітники Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг і Нік Рейнольдс аналізують досвід подолання російських оборонних рубежів під час українського наступу 2023 року. 

Незважаючи на кінцевий результат поточного наступу, подальші кампанії необхідні, щоб звільнити українську територію від російських військ. Тому важливо оцінити тактику застосування і підготовку українських військ. 

Важлива передумова успішного наступу — перевага у вогневій потужності. Цього досягнули осліпленням російської контрбатарейної боротьби і наявністю в України достатньої кількості високоточної далекобійної зброї. У майбутньому критичним буде забезпечити безперебійний потік боєприпасів і запчастин для підтримання українського артилерійського парку. 

Хоча втрати західної броньованої техніки великі, її характеристики дозволяють забезпечити виживання екіпажів. Поповнення втрат і ремонт — наступні виклики для українських партнерів. Через великі втрати у техніці Україна перейшла до повільних спланованих операцій, які дозволяють просуватися на 700-1200 метрів за п’ять днів. Це дає час росіянам перегрупуватися.

Глибокі мінні поля сповільнюють просування

Глибокі мінні поля — один із факторів, який сповільнює просування. Тому українським підрозділам необхідні засоби дистанційного розмінування. 

Інший стримуючий фактор — спроможність і навченість штабів на рівні батальйону і бригади. Підготовка штабних офіцерів буде корисною для України, якщо їх готуватимуть на інструментарії та структурах, які реально використовують на полі бою, а не просто навчатимуть тактиці країн НАТО, яка розроблена для іншої конфігурації сил та засобів. Українців потрібно тренувати максимально наближено до того, як вони воюватимуть в реальності.

Російські війська також адаптуються по ходу бойових дій. Деякі адаптації ситуативні — наприклад, збільшення глибини мінних полів з 120 до 500 метрів. Інші впливатимуть на доктрину і спосіб застосування російської армії та розвиток військових спроможностей росії. Наприклад, це стосується переходу від великих централізованих платформ РЕБ до менших децентралізованих чи надання більшої ваги високоточному ураженню цілей після усвідомлення неможливості забезпечити передбачену в статутних документах інтенсивність неточного артилерійського вогню. Значний розвиток і ефективність показали російські баражуючі боєприпаси типу «Ланцет-3» чи «Шахед-136». Росія розвиватиме цю техніку в майбутньому. 

Важливо, щоб партнери продовжували забезпечувати Україну для зимової кампанії, а також для війни в 2024 році, якщо вони прагнуть, щоб ініціатива зберігалася за українцями.

Група дослідників Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) оцінили російський короткостроковий воєнний потенціал і підходи реагування на нього від США та НАТО. 

У короткостроковій перспективі вихід сил «групи Вагнера» з України після їх участі в «поході на Москву» Прігожина може покращити ситуацію з централізацією та ефективністю управління військ на фронті. З іншого боку, вивід вагнерівців і незрозумілі перспективи з підписанням ними контрактів з Міноборони означає, що росія матиме в Україні на 25 тисяч досвідчених військових менше, що посилить існуючі проблеми з особовим складом у російській армії. 

Є ще шість інших факторів, які впливають на оцінку короткострокового воєнного потенціалу росії. 

По-перше, міжнародні санкції обмежили доступ рф до західних технологій і збільшили їх ціну для неї. Росія зіштовхується з труднощами під час пошуку компонентів для танків і супутників, а власний ОПК не спроможний задовольнити потребу армії у техніці для ведення бойових дій. Найкритичнішою є нестача підшипників, мікрочіпів, оптичних систем, двигунів і верстатів.

Кремль знайшов спосіб частково обходити санкції, використовуючи поставки через треті країни

По-друге, Кремль знайшов спосіб частково обходити санкції, використовуючи поставки через треті країни — Кавказ і Середню Азію, а також закуповуючи компоненти в Китаї, Ірані, Туреччині. Ці поставки не дозволяють підтримувати виробництво на довоєнному рівні, але дають Москві сподівання на те, що час на її боці і вона зможе перемогти у війні на виснаження проти менших людських резервів України і бажання та спроможності Заходу підтримувати її.

По-третє, росія утримує деякі свої наземні та повітряні засоби в резерві. Наприклад, лише обмежено застосовує найсучасніші танки Т-90М і Т-14, літаки п’ятого покоління Су-57. Кількість цих систем може бути недостатньою для досягнення критичного ефекту в Україні. Також є інші причини: Кремль притримує їх як засіб стримування проти НАТО, прагне уникнути зайвої демонстрації для збору розвідданих, і боїться втратити ринки збуту, якщо нова техніка погано покаже себе на полі бою. 

По-четверте, росія не надто успішно синхронізує операції в різних доменах. Цю ситуацію складно виправити в найближчому майбутньому. 

По-п’яте, рф володіє спектром спроможностей, які не відіграють значну роль у війні в Україні, але є важливими у протистоянні з Заходом. Насамперед це субмарини, кіберзброя, засоби знищення супутників, а також ядерний арсенал. У ядерній сфері росія залишається наддержавою, і роль ЯЗ для стримування зростатиме з огляду на виснаження конвенційних сил і засобів. 

Ключовою буде роль Китаю — наразі він бачить себе посередником і миротворцем

Останнім важливим фактором є роль третіх країн, які постачають озброєння в росію — баражуючі боєприпаси з Ірану, снаряди з Північної Кореї, зброя та амуніція з ПАР. Ключовою буде роль Китаю — наразі він бачить себе посередником і миротворцем, який напряму не постачатиме зброю Москві, обмежуючись деякими компонентами через треті країни. Якщо ця позиція зміниться, і Китай почне відігравати роль «арсеналу автократій», то це значно зменшить спроможності Заходу стримувати росію в короткостроковій перспективі. 

Науковиця в галузі конфліктології Дженсі Гросс Стайн у Texas National Security Review описує процес управління ескалацією в Україні. 

Після того як американське стримування росії щодо вторгнення в Україну провалилося, адміністрація Байдена зіткнулася з необхідністю управління ескалацією. Вона полягала в тому, щоб уникнути прямого зіткнення рф і США, в той же час допомогти Україні захиститись від агресії. 

Змагання між російським підходом маніпуляції невизначеністю і американським підходом зменшення невизначеності встановлює рамки аналізу управління ескалацією в Україні. Американський підхід «навчання в процесі» дає відповідь російській «погрозі, яка залишає щось на волю випадку» і на сьогодні ефективно справляється з управлінням ескалацією. Але перед такою прагматичною і поступовою стратегією стоять чотири основні виклики.

По-перше, попри прагматизм і обережність, США і НАТО можуть перетнути поріг ескалації росії не усвідомлюючи цього. Просування малими кроками без видимої реакції Москви може привести до того, що при зміні обставин наступний маленький крок перетне поріг, адже інформації про реальні чіткі «червоні лінії» бракує. Більше того, поріг ескалації не фіксований на одному місці. Єдиний спосіб уникнути неусвідомленого перетину — бути відкритим до нової інформації. 

Повільне і поступове постачання зброї Україні знизило її воєнний потенціал і спроможність просуватися на полі бою

По-друге, обережність має свою ціну. Повільне і поступове постачання зброї Україні знизило її воєнний потенціал і спроможність просуватися на полі бою. Очевидно, що має місце стратегія самообмеження, але її критика невиправдана. Встановлення меж в час високої невизначеності розумне рішення, а аргументи проти цього засновані на припущеннях, які неможливо довести чи спростувати. Інколи критики стверджують, що ця стратегія була виправдана на початку, але не сьогодні, коли межі непрямої конфронтації між Заходом та росією більш-менш визначені. Але припущення, що так як росія досі не йшла на ескалацію через поставку тих чи інших західних систем озброєння, то і в майбутньому нічого не зміниться, сумнівне. Можливо, взаємне стримування працювало саме тому, що США та союзники проявляли самообмеження разом із стримуванням та запевненням. Росія, наприклад, не атакує логістичні маршрути поставки зброї в Україну не лише тому, що усвідомлює свою слабкість порівняно з країнами НАТО, а і тому, що Альянс запевнив її, що прямого військового втручання не буде, якщо не буде прямої атаки на територію країн-членів.

По-третє, незрозуміло, як стратегія управління ескалацією працюватиме, якщо російське керівництво почне вважати, що зазнає стратегічної поразки. Поразка є однією з передумов для ескалації — як в теорії, так і на практичному кейсі українського наступу восени 2022 року. Теорія каже про те, що коли люди щось втрачають, вони більше схильні ризикувати, щоб компенсувати втрату. Після поразки на Харківщині Путін не відступив, а подвоїв зусилля, мобілізувавши 300 тисяч росіян. 

Що варто робити Заходу, якщо росія почне зазнавати поразки? Насамперед, в жодному разі не обмежувати дії України на полі бою. США повинні ще раз чітко заявити, що зміна режиму в рф жодним чином не є на порядку денному НАТО. Потрібно змоделювати реакцію на можливе застосування росією тактичної ядерної зброї. В атмосфері невизначеності моделювання та мисленнєві експерименти допомагають лідерам приймати важкі рішення в разі настання реальної ситуації. 

Чим довше триватиме війна, тим менш інформативною буде доктрина росії щодо порогу застосування ядерної зброї

По-четверте, це потенційний вплив неочікувано поганої ефективності російських конвенційних сил на сприйняття Москвою свого порогу застосування ядерної зброї. Чим довше триватиме війна, тим менш інформативною буде ядерна доктрина росії щодо порогу застосування ЯЗ. До 2022 року російське керівництво підіймало цей поріг, адже значне вкладення коштів у модернізацію конвенційних сил додавало впевненості у їх спроможності. Зараз ця впевненість похитнулася. Російські лідери приймають рішення у більш невизначеному середовищі, ніж до 2022-го. Тому не варто відкидати можливість, що за певних умов росія може погрожувати застосуванням ЯЗ для управління ескалацією. Стримування і самообмеження є ще важливішим у цьому випадку. 

Дослідниці Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Ульріке Франке і Йенне Сьодерстрьом пишуть про технології майбутнього у війні в Україні. 

Використання нових технологій у війні росії проти України захопило уяву як урядів, так і ЗМІ. Багато технологічних досягнень світу за останні десятиліття вплинули на конфлікт, зокрема в сфері БПЛА, програмного забезпечення та штучного інтелекту, космічних технологіях, а також кібервійни. Якщо європейці серйозно ставляться до своєї обороноздатності, їм потрібно уважно придивитися до використання цих технологій з обох сторін. 

Очевидно, що приватні компанії відіграють величезну роль у цій війні. Це означає, що необхідний інший підхід до того, як держава та приватні компанії взаємодіють, а також до того, як фірми мають справу з технологіями, які можна використовувати у війні. 

Технології також уможливили та заохотили окремих цивільних громадян до участі у цьому конфлікті. Ця ситуація, ймовірно, матиме місце і у майбутніх війнах. Держави повинні розглянути шляхи регулювання та направлення цієї взаємодії.

Війна демонструє, що кількість зброї все ще має значення. Старе військове правило про те, що інтеграція нових систем є принаймні такою ж важливою, як і сама технологія, залишається вірним.