Захід муситиме піти на ризик, щоб допомогти Україні з ППО

Воєнні аналітики пишуть про нестачу боєприпасів до українських систем протиповітряної оборони, про роль американської дипломатії у реагуванні на російське вторгнення та можливу відповідь на розміщення ядерної зброї в Білорусі.

Старший аналітик Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Марк Кенсіен шукає відповідь на запитання, чи буде росія скоро контролювати повітряний простір над Україною. 

Серед секретних документів, оприлюднених після витоку, є аналіз, який стверджує: запаси ракет до радянських ЗРК С-300 і Бук, які становлять 89% української ППО, можуть закінчитися до травня. І тоді Путін отримає можливість задіяти свою авіацію над Україною, що змінить хід війни. 

Протиповітряна оборона завжди була українським слабким місцем. І все більше це стало відчуватися восени, коли росія почала завдавати масованих ракетних ударів по цивільній інфраструктурі. 

Україна має на озброєнні понад 100 пускових установок до систем С-300 і Бук

Західні країни передали деякі системи, але мають обмежені можливості розширювати допомогу, адже більшу частину сухопутної ППО вивели з експлуатації після закінчення Холодної війни. Україна все ще має на озброєнні понад 100 пускових установок до систем С-300 і Бук, які є основою її ППО. Але вона використала більшу частину ракет проти російських дронів і крилатих ракет, і тепер має берегти їх для захисту ключових цілей. У неї також була невелика кількість зенітних ракетних комплексів малої дальності, запаси ракет до яких, очевидно, вичерпані, а також зенітна артилерія, яку можна застосовувати проти повільних дронів. 

Ситуація з літаками краща – їх залишилося близько 50, і країни НАТО надають запчастини для продовження їх експлуатації. Над власною територією вони можуть бути ефективними проти російських ракет і дронів. Західні партнери передали велику кількість ЗРК малої дальності – ПЗРК Stinger, Mistral, ​​Piorun, «Стріла», ЗРК Avenger, Crotale, IRIS-T. Вони використовуються для прикриття військ, а деякі – для захисту ключових об’єктів інфраструктури. 

Боєприпаси до SAMP-T і Hawk доступні лише в невеликій кількості, а кожна батарея NASAMS включає всього лиш дві пускові, хоча до неї і є достатньо ракет

Запаси ПЗРК критично низькі – в оприлюднених документах стверджується, що із переданих 2500 «Стінгерів» залишилось лише 190. Україна отримала невелику кількість ЗРК середньої дальності – Patriot, SAMP-T, Hawk та NASAMS. Але боєприпаси до SAMP-T і Hawk доступні лише в невеликій кількості, ракети до Patriot надзвичайно дорогі, а кожна батарея NASAMS включає всього лиш дві пускові, хоча до неї і є достатньо ракет. 

Ворожі літаки все ще не можуть безпечно перетинати лінію фронту і завдавати ударів у тилу

Україна все ще має достатньо захисту, щоб ворожі літаки не могли безпечно перетинати лінію фронту і завдавати ударів у тилу. Але вона не може захистити всю свою територію від російських ракет та дронів. 

Російська авіація не буде вільно оперувати над Україною. Попередній досвід показує, що росіяни не схильні ризикувати. Тому в найближчий час вони навряд зможуть скористатися зниженням запасів до українських систем ППО, щоб отримати перевагу на полі бою. Український очікуваний контрнаступ також від цього не постраждає. Страждатимуть українські цивільні від того, що все менше систем зможуть захищати тил і все більше російських ракет чи дронів зможе досягати цивільних цілей. 

Краще перемогти у війні, яка вже йде, ніж програти, готуючись до майбутньої, яка може ніколи не розпочатись

У довгостроковій перспективі Україна потребуватиме значного поповнення запасів і озброєння ППО. Порожнечу зможуть заповнити лише системи західного зразка. США і їх союзники повинні будуть іти на ризик, передаючи системи з озброєння власних підрозділів чи зменшуючи резерви ракет нижче прийнятного рівня. Але краще перемогти у війні, яка вже йде, ніж програти, готуючись до майбутньої, яка може ніколи не розпочатись.

Засновник порталу War on the Rocks Раян Еванс закликає США активніше використовувати війну в Україні для військового навчання та отримання досвіду. Штати, на жаль, не роблять цього на повну. Хоча американська військова допомога корисна і похвальна, адміністрація Байдена могла б сміливіше тестувати нові технології та оперативні концепції в Україні. 

По-перше, Пентагон міг би започаткувати офіційну програму спостерігачів на полі бою, військово-цивільні групи яких могли б вивчати все, що можливо, через пряме спостереження і комунікацію з українськими військовими. Звичайно, це матиме сенс лише, коли американське командування буде готове почути висновки цих спостерігачів, навіть якщо вони суперечитимуть нинішнім зусиллям із розвитку армії США. 

Американські добровольці уже потрапляли у полон у цій війні, і це не призвело до Третьої світової

Аргументи проти такої програми теж варто взяти до уваги – ризик ескалації, якщо американські військові загинуть чи потраплять у полон, ризик перетворення місії спостерігачів на місію радників, що означатиме пряме втручання у війну, а також зайнятість українських військових, які не матимуть часу займатись американцями. Але американські добровольці уже потрапляли у полон у цій війні, і це не призвело до Третьої світової. Нейтральність місії може забезпечувати цивільний контроль, а українські військові зазвичай готові і зацікавлені ділитися досвідом і знаннями. 

По-друге, у цій війні розкривається потенціал дронів – повітряних, морських і підводних. У США багато приватних компаній виробляють надсучасні безпілотники, що можуть спостерігати за надводною і підводною обстановкою. Тому дивно, що ці дрони все ще не займаються своєю роботою у Чорному морі. 

Перше покоління безпілотників MQ-9 Reaper готується до списання. General Atomics готова передати два таких дрони Україні. Їх можна було б оснастити ракетами «повітря-повітря» 

Далі – повітряні безпілотники, на зразок MQ-9 Reaper, перше покоління яких уже готується до списання. General Atomics готова передати два таких дрони Україні – і адміністрація Байдена навіть не дала шансу українцям застосувати цю зброю, списавши все на те, що від неї буде мало користі. На прикладі MQ-9 в Україні Штати могли б випробувати концепцію, як можна відновити локальне домінування в повітрі, маючи недостатню кількість літаків. «Ріпери» можна було б оснастити ракетами «повітря-повітря» AIM-9X, щоб створювати загрозу для російських літаків, і збивати дозвукові крилаті ракети.

На дрони можна також поставити засоби РЕБ, сенсори і навігатори зі штучним інтелектом, щоб перевірити, як вони поведуться в умовах ворожої системи РЕБ, радарів та ППО.

Є компанії, які могли б друкувати снаряди на 3D-принтер

По-третє, якщо Україна не досягне успіху у війні, то, мабуть, тому, що партнери не можуть надати їй достатньо амуніції, зокрема 155-мм снарядів. Запуск промислових ліній із їх виробництва – довгий і дорогий процес. Але уже є компанії, які могли б друкувати снаряди на 3D-принтері, причому розгортати це виробництво швидко поблизу українських кордонів. Ці компанії могли б отримати фінансову і бюрократичну підтримку для розгортання друку снарядів в Польщі чи країнах Балтії. Такі експерименти могли б врятувати багато американських життів у майбутньому, і зміцнити українську оборону сьогодні.

Війни є трагічними подіями, але вони дають можливість вчитися. Саме це повинна робити адміністрація Байдена, щоб мати можливість перемогти у наступній війні або уникнути її. В інтересах адміністрації показати, що її залучення в Україні служить американським інтересам в інших регіонах, і це можна досягти саме через ретельне вивчення уроків. Для цього Штатам і Україні потрібно поглибити співпрацю в оборонно-промисловому комплексі, особливо коли йдеться про обмеження на експорт, ліцензії, інтелектуальну власність і локальне виробництво. 

Професор Волтер Браунолер та Дерек Реверон із Морського воєнного коледжу США у статті для Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) розмірковують про роль американської дипломатії у війні в Україні. 

Хоча лунає багато критики, що США мали б робити щось інакше у підтримці України, варто віддати належне, як багато американські дипломати зрозуміли і зробили правильно. Із 2014 року Сполучені Штати поступово збільшували підтримку для України через передачу зброї, програми навчання і загальне розширення персональних контактів, що зіграло на користь Києва з початком повномасштабної агресії Москви. 

Уже восени 2021 року військове вторгнення в Україну виглядало майже певним

Навесні 2021 року, коли росія почала накопичувати війська на кордоні, у США було чітке розуміння цілі цієї операції – дестабілізувати Україну і потім здійснити військове вторгнення. Восени воно виглядало уже майже певним, і Штати почали ділитися розвідданими з Україною та союзниками по НАТО щодо цього. Американське керівництво переслідувало три цілі: підтримати Україну, посилити Альянс і уникнути війни з росією. США проводили регулярні зустрічі із партнерами з питань конфлікту в Україні, а посольство в Києві стало приймати все більше офіційних осіб. Штати також почали активно протидіяти російській дезінформації, запрошуючи експертів з України і подаючи правдиві дані, залишаючи при цьому право спостерігачам робити власні висновки. 

Американці також навчилися на помилках 2014 року, коли вони довго реагували на російських «зелених чоловічків» у Криму. Перед вторгненням Штати активно публікували розсекречені супутникові знімки з накопиченням російської військової техніки на кордонах України. Американські дипломати по всьому світу наперед готували партнерів до антиросійських санкцій, щоб не повторити помилки і недоліки заходів, запроваджених 2014-го. Кібер-командування США надавало допомогу українцям для захисту критичної інфраструктури від російських кібератак. Американські громадяни в Україні заздалегідь отримали попередження про необхідність евакуації. А дипломати, які виїхали в Польщу, заздалегідь сформували оперативну групу реагування на початок вторгнення в перші 24 години. 

росія планувала агресію проти України задовго до виходу США з Афганістану 2021 року

Останню спробу зберегти мир зробив Ентоні Блінкен у своєму виступі в ООН 17 лютого, але Путін все ж почав агресію за тиждень після цього. Хоча однією з причин, чому Путін наважився на вторгнення, називають травматичний вихід США з Афганістану 2021 року, докази свідчать, що росія планувала свою агресію задовго до того, спираючись на імперіалістичні амбіції та бажання знищити українську ідентичність. 

Через рік після початку війни Україна стала сильнішою, а росія – слабшою, американське посольство працює в Києві, а Байден своїм візитом продемонстрував подальшу готовність підтримувати Україну та міжнародний правопорядок. Дипломати далі працюють над заохоченням партнерів до поставок озброєння в Україну, втіленням економічних санкцій проти росії і підтримкою України в захисті її суверенітету. 

Україна воює за своє майбутнє, але міжнародна підтримка дає їй ресурси і надію на продовження боротьби.  

Гостьовий дослідник RAND Corporation Вільям Куртні роздумує над тим, як відповісти на ядерні загрози росії в Європі. 

Росія розміщує тактичну ядерну зброю в Білорусі, що може поставити під загрозу позиції НАТО в цій сфері. В Білорусі вже є балістичні ракети малої дальності «Іскандер-М», а до липня має бути готове сховище для зберігання боєголовок. Також росія заявила про переобладнання 10 білоруських літаків під завдання ядерних ударів, але навряд передасть боєголовки під контроль Білорусі. 

НАТО може почати переосмислювати, чи має достатньо ядерних сил у Європі

У 1980-х уже було щось подібне – у відповідь на розміщення радянських ракет СС-20 у Східній Європі США розмістили балістичні ракети середньої дальності Pershing II та крилаті ракети у Західній Німеччині та низці інших країн. Сьогодні передовою країною уже є Польща, і НАТО може почати переосмислювати, чи має достатньо ядерних сил у Європі. Зараз США має 100 бомб В-61 із ядерним зарядом, але ракети можуть здаватись кращими для подолання ворожої системи ППО. 

Отже, у відповідь на розміщення ЯЗ в Білорусі НАТО може: 1) не робити нічого, вважаючи ядерні сили США, Франції та Британії достатніми для протидії будь-якій можливій російській агресії; 2) розмістити додаткові американські крилаті ракети середньої дальності морського базування на літаках авіаносних груп чи на кораблях; 3) розмістити наземні ракетні комплекси середньої дальності, як у 1980-х. Останні дві опції можуть заповнити прогалину між конвенційними засобами стримуваннями та стратегічними ядерними силами США. Деякі країни, наприклад Польща, можуть віддавати перевагу наземним системам, більш видимим за морські, і тому краще відіграватимуть стримуючу роль, покладаючись на мобільність для запобігання ураженню. 

Через 30 років після розвалу СРСР важко повертатись до ядерної конфронтації. Але ігнорування розміщення ЯЗ у Білорусі може викликати у Кремля думку про ненадійність позицій Альянсу у ядерній сфері. Повернення російської ЯЗ у Білорусь повинно змусити НАТО переосмислити свою ядерну стратегію.