Український контрнаступ розпочався: що далі?

Західні воєнні аналітики пишуть про виклики і можливості для української армії в ході контрнаступу, недоліки американської військової допомоги, застосування росіянами хімічної зброї і загрози для окупованої ЗАЕС.

Старший аналітик Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг пише про початок українського контрнаступу. 

Робити висновки зарано, українці поки прорвали лише перші російські позиції на широкому фронті і залишаються на відстані 15-20 км до основної російської лінії оборони. Бойові дії важкі і ставатимуть важчими, адже біля головної лінії укріплень на українські війська чекають більше протитанкових мінних полів, бетонні укріплення, пристріляні ділянки для артилерії. При цьому при просуванні вперед артилерія зможе надавати менше вогневої підтримки, а ППО — захисту від атак з повітря. 

Українці намагаються змусити росіян задіювати резерви, щоб визначити слабкі місця в обороні

З огляду на ці загрози, українське командування прагне досягти трьох речей. По-перше, ведеться активна контрбатарейна боротьба для знищення ворожої артилерії, а також завдаються удари по логістиці, командних пунктах та складах. По-друге, українці намагаються змусити росіян задіювати резерви, щоб визначити слабкі місця в обороні, де прорив важко буде зупинити резервними силами з третьої лінії. По-третє, Україна здійснює тиск по всій лінії фронту, щоб підійти до головної лінії оборони на всій ширині і тримати росіян у невідомості, куди будуть спрямовані основні сили прориву. 

Раніше чи пізніше Україна застосує основні сили, обравши ділянку прориву, і тоді операція або вдасться, або провалиться. Після успішного прориву ключовим питанням буде, чи матиме Київ достатньо військ, щоб піти вперед і закріпити успіх. Швидкість тут буде головним фактором. 

Невідомою змінною на сьогодні є бойовий дух росіян. Наразі вони обороняються на підготовлених позиціях, але хтозна, що станеться, якщо дії України змусять їх відходити. В такому випадку низький рівень підготовки і дисципліни росіян може спричинити швидкий розвал всієї лінії оборони. Українцям треба багато зробити, щоб досягти такого ефекту. 

Незалежно від того, скільки територій вдасться звільнити, Кремль повинен бачити: поразка настає крок за кроком, але вона неминуча

Для партнерів Києва літо буде важким — у ході контрнаступу накопичуватимуться втрати, а успіх потребуватиме часу. Головне — продовжувати підтримку, тренування військових, мобілізацію ОПК для постачання зброї в Україну. Незалежно від того, скільки територій вдасться звільнити, Кремль повинен бачити: поразка настає крок за кроком, але вона неминуча. 

Команда RAND Corporation роздумує над тим, чим може закінчитись український контрнаступ і що буде після нього. Розглядає три головних сценарії.

Українські війська досягають значного успіху. Вони пробиваються через російські укріплення, звільняють велику частину окупованих територій і переривають сухопутний коридор у Крим вздовж Азовського моря. Більшість російських підрозділів розбиті, в полоні або відступили. Тепер Україна може завдавати комбінованих ударів по Криму і блокувати його. Під загрозою Керченський міст. Цей сценарій реальний, адже наразі росія не змогла налагодити ефективне застосування авіації для підтримки сухопутних підрозділів, а їх великі операції, як наступ під Вугледаром, спричинили катастрофічні втрати. Будь-які спроби росіян відбити втрачені території, найімовірніше, будуть приречені на провал. 

Українські війська досягають обмеженого успіху. В певних місцях вони проривають російську оборону і звільняють частину територій, але не можуть перервати сухопутний коридор у Крим. Росіяни стабілізують фронт. Українська високоточна зброя і система комунікацій страждає від російських засобів РЕБ, а логістика не справляється зі складнощами наступальних операцій. 

Український контрнаступ провалюється, звільнивши мінімум території. Водночас, це не спричиняє нові територіальні втрати для України, адже російська армія виснажена.

Відмова від окупованих територій буде категорично неприйнятною

Якими будуть наслідки цих трьох сценаріїв?

Перемир’я. В будь-якому разі воно може настати, але переговорні позиції залежатимуть від результатів контрнаступу. Відмова від окупованих територій буде категорично неприйнятною для будь-якої влади в Києві.

Продовження бойових дій можливе, якщо росія буде окуповувати частину українських територій. Можна уявити щось на зразок бойових дій на Донбасі після 2014 року — з атаками дронів і артилерійськими дуелями без наступальних операцій.

Подальша військова підтримка. Країни НАТО продовжать надавати військову підтримку Україні, але єдність партнерів буде під загрозою у випадку менш успішного контрнаступу.

НАТО і безпекові гарантії. Вступ України в Альянс є ймовірнішим у разі поразки росії та виведення її військ. Доти можливими є двосторонні безпекові угоди зі США за прикладом Ізраїлю чи Тайваню. Також вірогідним є нарощення східного флангу НАТО.

Ядерна зброя. Якщо росія застосує або далі погрожуватиме застосувати її в Україні, то НАТО може посилити свої ядерні позиції. Наприклад, у Польщі можуть розмістити ядерні авіаційні бомби, а також ракети середньої дальності морського і наземного базування.

Відбудова. За будь-якого сценарію міжнародні партнери фінансуватимуть масштабні проєкти відбудови, але у випадку успіху українських військових вона почнеться швидше. Відбудова також залежатиме від внутрішніх реформ й існування жевріючого конфлікту з росією. 

Аналітики Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) описують вплив руйнування Каховської ГЕС на український контрнаступ. 

6 червня дамба Каховської ГЕС була зруйнована. Крім великих гуманітарних наслідків для населення українського півдня, це ускладнює можливість українського просування на Херсонщині. Наступ цього літа в регіоні має бути відкладений принаймні на кілька тижнів, що створить переваги для росіян на Запорізькому напрямку, де уже йдуть важкі бої. Наразі рано оцінювати їх перебіг, але поки Україна не змогла створити оперативної раптовості, як минулої осені на Харківщині. Насправді, мало хто очікував такого, адже росіяни підготували масштабні фортифікації. На Херсонщині вони покладались на Дніпро як першу лінію оборони, і знищення дамби посилило цю лінію, змушуючи змінювати будь-яке планування бойових дій у регіоні, якщо таке було. 

Навіть коли вода спаде, русло Дніпра буде постійно змінюватись

Форсування Дніпра в Херсонській області створювало ряд переваг для України. По-перше, це найкоротший шлях до Криму, звільнення якого є українською стратегічною ціллю. По-друге, фортифікації тут набагато менші, ніж на Запоріжжі, а значить у випадку прориву українські механізовані сили зіткнуться з меншою кількістю шарів оборони. Підтоплення значно змінило оперативну обстановку в регіоні. Річка стала ширшою, глибшою, а течія — швидшою. Більша ширина ускладнить процедуру подолання річки і збільшить час вразливості до ворожих дій. Навіть коли вода спаде, русло річки буде постійно змінюватись, що висуватиме нові вимоги до десантної операції практично щодня. Україна також буде змушена наново збирати розвідувальну інформацію, адже змінилось все — території для накопичення військ, перетину річки, висадки на іншому березні. 

Повінь створить перешкоди в неочікуваних місцях — знесені дерева, елементи будівель і навіть змиті міни. Іншою проблемою буде постачання військ на іншому березі. Оскільки мости в регіоні знищені, потрібно буде створювати постійні поромні переправи і тимчасові мости для доставки боєприпасів, пального і поповнень. Пороми і мости будуть постійною ціллю для російських атак. 

Відкладання потенційного наступу на Херсонщині покращить становище росіян на Запоріжжі, куди вони уже перекидають додаткові сили для оборони від українського наступу. Це дозволить вивільнити оперативні резерви у випадку прориву. 

Все ж, український наступ через Дніпро на Херсонщині можливий у наступні місяці. Саме складність його проведення може зіграти на користь сторони в наступі і створити оперативну раптовість для оборонців — як це було з висадкою в Інчхоні у Корейській війні 1950 року. Десантна операція сил ООН тоді створила умови для майже повного розвалу армії Північної Кореї. Навряд український наступ на Херсонщині досягне такого ж ефекту, але він може застати росіян зненацька, обійти їх головні фортифікації і знищити ключові шляхи комунікації з Кримом. Поки ж росіяни будуть по максимуму використовувати ті оборонні переваги, які створило знищення Каховської ГЕС.  

Цілі США все ще туманні через майже півтора роки війни

Старші аналітики RAND Corporation Рафаель Коен і Джаян Джентіле пишуть про те, як не варто допомагати Україні. 

Останнім часом посилилась дискусія про те, чи буде Конгрес продовжувати підтримку військової допомоги Києву. Ця дискусія, хоча і важлива, затьмарює інші критичні аспекти стратегії США в Україні. Гарна стратегія включає в себе цілі, шляхи їх досягнення і засоби, які для цього потрібні. І, власне, цілі США все ще залишаються туманними через майже півтора роки війни. Вони або формулюються негативно — «росія не повинна перемогти», або заявляється про те, що українці самі мають визначати свої цілі, а Штати підтримуватимуть скільки потрібно. Але відсутність чіткої поставленої цілі перемоги України означає, що підхід до другого елементу гарної стратегії — шляхів, є контр-продуктивним і несміливим. Тому схема повторюється знову і знову — українці просять новий зразок озброєння, США наводять ряд причин, чому це неможливо, потім публічний тиск зростає, і цю зброю все ж передають, із великим запізненням. 

Якщо на початку війни деяке зволікання мало сенс, бо американці не були впевнені, як воюватимуть українці, зараз всі сумніви розвіяно: українські військові спроможні швидко і якісно опанувати складне американське озброєння. Страх спричинити ескалацію ще безпідставніший. Росіяни поки не застосовували ядерну зброю, і у них є багато причин утримуватись від цього. Самообмеження Заходу не викликало дзеркального пом’якшення позиції росії — вона продовжує терор проти мирного населення України і не прагне вести переговори про будь-що, крім капітуляції. Більше того, коли рішення про передачу нових західних систем все ж приймають, це не викликає жодної неконтрольованої ескалації з боку росії. 

Потрібно показати росії не тільки те, що агресія не принесе результатів, а і що її продовження матиме свою ціну

Якщо Вашингтон хоче створити «найкращу переговорну позицію» для України, то потрібно показати росії не тільки те, що подальша агресія не принесе результатів, а і що її продовження матиме свою ціну. Досягненню обох цілей допоможуть поставки більшої кількості потужнішої зброї, наприклад, літаків F-16 чи ракет ATACMS. Надання Україні спроможності завдати шкоди росії має певні ризики ескалації, але є необхідною умовою відновлення стримування між росією та Україною. 

Рішення адміністрації Байдена про підтримку України були необхідними і важливими, але комплекс цих рішень демонструє неоптимальність і хаотичність американської стратегії, яка спричинила запізнілі поставки необхідного і затягування війни в цілому. Якби Захід діяв більш рішуче і стратегічно, Україна не лише була б краще підготовлена до контрнаступальних дій, а і в ліпшій позиції для післявоєнного врегулювання. На щастя, завдяки сміливості українців і помилкам росії, Україна все ще має шанс перемогти. Але США повинні мати волю і стратегію, щоб зробити цю перемогу реальною. 

Експерти з хімічної зброї RUSI Ленні Філіпс і Девід Крауч шукають відповідь на запитання, чи була вона застосована в Україні. 

Російське телебачення нещодавно показало інтерв’ю з командиром, який заявив, що його підрозділи задіювали гранати зі сльозогінним газом «Черемуха» проти українців поблизу села Спірне на Донеччині. Ефективність такого застосування важко оцінити, тим більше що від сльозогінного газу відносно легко захиститись за допомогою звичайного протигазу. Але те, що про це повідомили державні медіа, свідчить про відкрите нехтування росією норм Конвенції про заборону хімічної зброї. 

Це повідомлення могло мати дві цілі — випробувати реакцію міжнародної спільноти, а також «нормалізувати» застосування хімічної зброї, готуючись до масштабнішого її використання. Можливо, командири на місцях вирішили задіяти сльозогінні гранати з власної ініціативи, намагаючись змінити баланс бойових дій на власну користь. 

Хімічна зброя ефективна лише там, де інша сторона не може від неї захиститися

Щодо масштабного використання хімічної зброї, то для прийняття такого рішення його переваги мали б значно домінувати над потенційними недоліками. Вона ефективна лише там, де інша сторона не може адекватно від неї захиститися. З першого погляду, бої за «Азовсталь» могли б стати ідеальним майданчиком для застосування хімічної зброї, але без продуманого способу розповсюдження хімагенту по підземеллях заводу ефективність знижується. Ще менше сенсу у застосуванні хімікатів проти окопів на відкритому просторі. Росія могла б застосувати VX або гірчичний газ для забруднення великої території і сповільнення українського наступу на дні або навіть тижні. Але це не лише повністю знищить російські зобов’язання щодо заборони хімічної зброї, але і розкриє наявну програму її виробництва. Є набагато кращі варіанти задля недопущення противника на певну територію. 

Ефективнішим способом використання хімічної зброї був би терор проти мирного населення, щоб спричинити переповнення лікарень, відволікти українських військових від бойових дій через турботу про власні сім’ї, перешкодити діяльності певних урядових систем. Водночас, такий крок був би значною ескалацією і викликав би реакцію міжнародної спільноти. 

Наразі виглядає так, що росія не отримає значних переваг від застосування хімзброї, хоча і значних негативних наслідків для неї теж не буде. Кремль не надто переймається громадською думкою, а його закордонні союзники навряд будуть засуджувати такі дії. Але можливо все простіше, і погрози міжнародної спільноти діями у відповідь, особливо непублічні, є достатніми для стримування Москви від застосування хімічної зброї. 

Дослідники RUSI Дар’я Долзікова і Джек Вотлінг для порталу War on the Rocks аналізують, що можна зробити, щоб захистити ЗАЕС за допомогою дипломатії і стримування. 

Знищення Каховської ГЕС вкотре нагадало, що окупована Запорізька АЕС перебуває під загрозою. Росія розміщує зброю на території АЕС, облаштовує захисні позиції на даху реакторів, а також замінувала станцію. Безвідповідальна поведінка свідчить про те, що росія може створити радіологічний інцидент, якщо передбачатиме втрату контролю над станцією, щоб забруднити околиці і відвернути увагу і ресурси України від наступальних дій. 

Ядерне залякування може також бути елементом тиску на партнерів України задля зменшення її підтримки. Інцидент рівня Чорнобиля на ЗАЕС малоймовірний — і через безпечнішу конструкцію реакторів, і через складність нанести випадкову шкоду звичайними артилерійськими боєприпасами, а також через те, що реактори не працюють протягом місяців. В охолоджувальному ставку ЗАЕС достатньо води, а дизельні генератори справляються, коли станція аварійно відключається від енергосистеми. Але не варто надто заспокоюватись — поповнення запасів палива і води може перерватись, обладнання може бути виведене з ладу, охолоджувальний ставок – знищено. Також під питанням наявність достатньої кількості кваліфікованого персоналу, який знає, що робити у випадку критичної ситуації. 

Той факт, що у випадку загрози для станції буде час для її усунення водночас і заспокоює, і турбує, адже саме в цей час Москва може утримувати її на межі аварії, по суті — в заручниках. 

Найкращий спосіб убезпечити ЗАЕС — це її деокупація і повернення під управління України

Звісно, найкращий спосіб убезпечити ЗАЕС — це її деокупація і повернення під управління України. Поки цього не сталося, міжнародна спільнота повинна тиснути на росію в чотирьох основних напрямках. По-перше, це надання МАГАТЕ всього необхідного доступу до ЗАЕС. По-друге, створення деконфліктного механізму під міжнародним наглядом між українськими та російськими військовими для підвозу всього необхідного на станцію, а також ротації персоналу. По-третє, це запевнення росії, що вона не виграє від створення радіологічного інциденту на ЗАЕС, адже він означатиме посилення підтримки Києва з боку західних партнерів. По-четверте, українських військових потрібно посилено готувати до радіаційної небезпеки, щоб зменшити наслідки потенційного інциденту і показати росії, що немає воєнного сенсу створювати його. 

З початку вторгнення росія не раз нехтувала правилами ядерної безпеки. Також вона вчиняла багато дій, заснованих на неправильному очікуванні, як міжнародна спільнота на них реагуватиме. У випадку із ЗАЕС дипломатія і стримування повинні гарантувати, що росія чітко знатиме, як західні уряди будуть реагувати на радіаційний інцидент.