Війна повинна стати трясовиною для росії: огляд аналітики

На Заході пишуть про перспективи завершення війни, оцінюють результати Вільнюського саміту НАТО і китайський погляд на російське вторгнення в Україну. 

У статті «Війна в Україні – хто потрапляє у трясовину?» старший радник президента RAND Corporation Браян Дженкінз описує проблему, яка виникає для Києва — нетерплячі союзники, які можуть підштовхнути до переговорів з росією або навіть вирішити майбутнє України без її участі. 

Україна не змогла досягти швидких проривів у своєму контрнаступі і багато хто вважає, що потрібно сідати за стіл переговорів, щоб війна не перетворилася у чергову трясовину чи «вічну війну», навіть якщо це означає змусити Київ домовлятися на невигідних умовах. Росія робить ставку на втому від війни у західних союзників. Для цього путіну потрібно переконати їх, що він не відступиться за жодну ціну і ця війна для росії — екзистенційна, а отже Захід повинен прийняти московські умови і змусити Україну зупинити опір. Це вже знаходить відгук на Заході у тих, хто і так вірив, що ситуація патова. Мовляв, ні росія, ні Україна не можуть досягти значимих успіхів, і конфлікт треба закінчувати переговорами. 

Прихильники такої позиції вважають, що це збереже тисячі життів в Україні, захистить Європу від можливих російських ядерних ударів, уможливить повноцінний експорт зерна у регіони з низькою продовольчою безпекою. Уряди зможуть повернутися до своїх внутрішніх проблем, а хтось — і до «бізнесу як завжди» із Москвою. 

Путін готовий вести переговори лише про припинення західної військової допомоги

Натомість Україна знає, до чого ведуть переговори з Москвою — до ще більшої агресії. Відмова від ядерної зброї і передача росії ракет, боєголовок і бомбардувальників у 1994 році не запобігла агресії росії проти неї. Ні спробі захопити острів Тузла у 2003 році, ні анексії Криму та інспіруванню війни на Донбасі 2014-го. Переговори після цього привели до зменшення інтенсивності боїв на Сході, але не зупинили повномасштабне вторгнення росії у 2022 році. Путін жодного разу не говорив про зупинку вторгнення, про виведення військ чи визнання суверенітету України. Він готовий вести переговори лише про припинення західної військової допомоги. 

Росія володіє стратегічною ініціативою, тоді як для України вибір простий – оборонятись або капітулювати. Багато хто говорить про згоду з російською окупацією Криму та південних областей України. Але як почуватимуться країни Східної і Центральної Європи після такої угоди? Очевидно, що вони будуть сумніватися, чи вистачить гарантій НАТО, якщо Путін знову розігруватиме ядерну карту вже проти них. На жаль, важливі моменти забуваються або відкидаються, тоді як ідея переговорів набирає імпульсу.

Є також уявлення, що Україна може перемогти лише, коли повністю вижене російських окупантів зі своєї території. Але це не так. Є багато прикладів, коли війська виводили, бо втрачався сенс тримати їх на окупованих територіях і продовжувати війну: СРСР і США в Афганістані, США у В’єтнамі, Німеччина в кінці Першої світової війни. Україна — це трясовина для росії, «вічна війна», яку Путін не може виграти, як вважають багато представників російської еліти. Важіль впливу України в тому, щоб показати, що вона буде чинити опір вічно, і саме це, а також російське варварство й утримують громадську думку на її боці. 

Потрібно зробити так, щоб це була для росії «вічна війна», яку не можна виграти. Це український шлях до перемоги

Західні лідери повинні пам’ятати, що Україна робить НАТО послугу, ослаблюючи російську армію. Замість хвилюватися, що війна перетвориться на вічну для НАТО (а в ній не загинув жоден солдат Альянсу), потрібно зробити так, щоб це була вічна війна для росії. Це український шлях до перемоги, і росія знає про це.

Натомість старший радник із питань Європи Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) Франсуа Хайсбург пропонує історичні уроки закінчення воєн. 

Російське вторгнення в Україну є спробою змінити безпековий порядок в Європі силовими засобами. Перед його початком Москва пропонувала Вашингтону «безпекові угоди», за якими НАТО, по суті, втрачало б можливість виконувати функцію колективної оборони для країн, які доєдналися після розпаду СРСР. 

Як і Радянський Союз, росія намагається підірвати єдність Альянсу. Але жодного разу вона не намагалась зробити це силовими методами. Протестуючи проти долучення нових країн, починаючи від Греції і Туреччини 1952 року і закінчуючи Фінляндією і Швецією 2022-23-го, коли рішення про вступ все ж приймали, Кремль змирявся з ним. 

У 2008 році росія заперечувала перспективи приєднання України і Грузії до НАТО. Хоча ми не знаємо, чи вдалася б вона до вторгнення, якби це сталося, з упевненістю бачимо одне — процес вступу цих країн до НАТО залишився у підвішеному стані, і росія напала на кожну з них.

Агресія росії проти України є імперіалістичним проєктом. Перша без другої перестає бути імперією, вважав Збігнєв Бжезинський. Це показує, наскільки важко буде російському керівництву навіть після Путіна змиритися із «втратою» України. Хоча росія не досягла своїх початкових цілей повалити український уряд за чотири дні і війна перетворилася на затяжну, вона здатна вести її далі. Росія мобілізувала 350 тисяч осіб для поповнення втрат, а санкції хоч і обмежують прибутки і доступ до критичних технологій, але не перекривають їх повністю. РФ далі окуповує одну шосту українських територій і вірить, що час на її боці, адже зміни в європейській політиці, а особливо після виборів у США 2024 року можуть послабити військову підтримку України. 

Територіальні здобутки, політичний контроль над Україною і відсутність західних безпекових гарантій перебувають для росії в єдиному пакеті, елементами якого Путін не прагне торгуватись і не має поки гострої потреби робити це. Успішний український контрнаступ може змінити ці міркування. 

Україні буде важко звільнити Крим воєнним шляхом, але перерізання сухопутного коридору ускладнить росії логістику і поставить під удар бази Чорноморського флоту

Опції України набагато вужчі — від першого дня це війна за виживання і незалежність. Її цілі — це відновлення територіальної цілісності, набуття безпекових гарантій, відбудова, а також покарання росії за воєнні злочини. Але відсутність успіхів України на полі бою і перспектива безкінечної війни може зменшити західну підтримку, а також відохотити росію вступати у серйозні переговори. Натомість успішний український контрнаступ, який звільнить значну частину окупованих регіонів, створить як нові можливості, так і складності. Україні буде важко звільнити Крим воєнним шляхом, але перерізання сухопутного коридору ускладнить росії логістику і поставить під удар бази Чорноморського флоту. Статус-кво після 2014 року перестане існувати, росія і Захід знову почнуть говорити про «червоні лінії».

З огляду на це Україні та її партнерам варто вивчити досвід та уроки «опції Аденауера» для Німеччини 1950-х років. Хоча країна була поділена на дві частини, обидві республіки ставили за ціль об’єднання Німеччини під своїм проводом. Зробити це на умовах СРСР було неприйнятно для західних союзників, адже передбачало б нейтралітет об’єднаної Німеччини. НАТО потрібна була глибина оборони на випадок війни з Радянським Союзом, і лише переозброєння Західної Німеччини та прийняття її до Альянсу могло її створити. 

Передумовою для вступу Західної Німеччини до НАТО стала відмова від будь-яких спроб досягти об’єднання країни силовим шляхом 

Передумовою для вступу ФРН до НАТО стала відмова уряду Конрада Аденауера від будь-яких спроб досягти об’єднання Німеччини силовим шляхом у майбутньому. Було важко переконати німецьких виборців у тому, що питання об’єднання відкладається на невизначений термін, а Німеччина стає в центрі конфлікту між великими державами, який у будь-який момент може перерости в ядерну війну. Але канцлеру це вдалося. 

Звісно, ситуація в Україні відрізняється від німецької. Україна не є винуватцем світової війни і її територіальна цілісність не може бути під питанням. Ідуть активні бойові дії, тоді ж як Європа 1950-х жила без війни, хоч і під загрозою її початку. Україна не володіє ядерною зброєю, на відміну від росії — тим важливішими будуть безпекові гарантії від Заходу. Але все ж є дві ключові спільні риси. 

По-перше, частина української території перебуває під російською окупацією, і навіть якщо вона врешті-решт зведеться лише до Криму, проблема не зникне. Воєнне звільнення півострова буде надзвичайно складним завданням, і навряд Захід надасть достатньо зброї для цього. 

По-друге, як і в Німеччині 1950-х років, безпекова ситуація залишається підвішеною. Запевнення Будапештського меморандуму виявилися порожніми. Немає єдності щодо нових міцних безпекових гарантій, так само і як щодо чіткого шляху вступу України до НАТО. Малоймовірно, що щось, крім механізму 5 статті Альянсу буде прийнятним для України і розумним для західних партнерів. Це підвищить кризову стабільність, адже ні СРСР, ні росія поки не перевіряли на міцність статтю 5 на практиці. 

Тривала і міцна готовність західних партнерів надавати військову допомогу ймовірніша у разі успішності контрнаступу

Конкретно «опція Аденауера» означатиме, що Україна відмовиться від спроб звільнити Крим воєнним шляхом в обмін на швидке прийняття в НАТО, а росія змириться з Україною в НАТО, як змирилася з Німеччиною в 1955 році. Але для цього потрібні деякі передумови. По-перше, це успіх на полі бою, без якого росія не матиме мотивації прийняти такий сценарій. По-друге, є потреба у зваженому і розумному лідерстві, насамперед від України та Німеччини. По-третє, це тривала і міцна готовність західних партнерів надавати військову допомогу, що ймовірніше у випадку успішності контрнаступу. 

«Опція Аденауера» не є ідеальною, але саме вона врешті-решт привела до того, що Холодна війна залишилась холодною, а Німеччина мирно возз’єдналась у 1990 році.

Почесний голова з питань стратегії Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Ентоні Кордсмен підготував масштабний звіт про довготривалий стратегічний вплив війни в Україні. Він аналізує цей вплив у трьох основних вимірах. 

По-перше, це довготривалі наслідки війни для росії та України. З одного боку, заколот Прігожина показує, що хід війни може раптово змінитися непередбачуваним чином через дії однієї людини, один успішний наступ або зміну рівня підтримки з боку інших країн. Водночас є значна ймовірність, що війна триватиме роками, залучаючи нові сили і роблячи перспективу стабільного миру примарною. Навіть якщо буде досягнута якась угода з припинення вогню, конфронтація та гонка озброєнь між двома країнами не закінчиться, поки при владі буде Путін і подібні йому люди, а в Україні — сильна самостійна влада. Збройні інциденти можуть продовжуватись і після мирної угоди, а росія і Україна перебуватимуть у стані перманентної політичної та економічної боротьби. 

Завершення бойових дій не зможе запобігти новій Холодній війні. Вона включатиме і ядерну, і конвенційну гонку озброєнь

По-друге, це стратегічні наслідки для конфронтації між росією та Заходом. Будь-яка форма завершення бойових дій не зможе запобігти новій Холодній війні між росією та Заходом. Вона включатиме як ядерну, так і конвенційну гонку озброєнь. Для підтримки внутрішньої стабільності Путіну потрібна буде хоч якась перемога — принаймні утримання Криму і Донбасу, а також більшості окупованих з 2022 року територій. Армію РФ чекає відновлення і модернізація, або, якщо цей процес зіштовхнеться з труднощами, роль ядерних сил у російській доктрині зросте. 

Європейська система безпеки і стримування залежатиме значною мірою від того, наскільки окремі країни зможуть робити свій вклад та збільшувати оборонні видатки. Поки незрозуміло, чи досягнуть успіху плани НАТО із переозброєння і підвищення рівня взаємодії між арміями країн Альянсу. 

Громадська підтримка України в Європі та США падає на тлі зростання рейтингів популістичних партій

Також під питанням членство України в НАТО і взагалі рівень подальшої допомоги їй. Громадська підтримка в Європі та США падає на тлі зростання рейтингів популістичних партій. 

По-третє, війна матиме наслідки для глобальної системи міжнародних відносин. Росія заявила про ціль позбавлення залежності своєї економіки від Заходу і налагодження контактів з іншими країнами — насамперед Китаєм. Вона буде намагатися розширювати свою зону впливу для протидії США та їх стратегічним партнерам. Хоча багато цілей Путіна нереалістичні, конфронтація між росією і Заходом ростиме в глобальних масштабах. Нова Холодна війна буде особливо пов’язана із політичним напруженням, економічним суперництвом та гонкою озброєнь між США та Китаєм.

Експерти CSIS оцінюють, що відбулося на Вільнюському саміті НАТО. Всі країни-члени, а також Україна, розуміли, що членство в Альянсі відкладається до завершення війни, але президент Володимир Зеленський очікував принаймні запрошення. Проте і його не було в формулюваннях комюніке, де сказано, що Україна отримає запрошення, коли погодяться союзники і будуть виконані всі умови. 

Ця позиції відображає бажання США та союзників уникнути будь-якої ескалації конфлікту з росією. Але прогрес очевидний, адже для України скасували необхідність Плану дій щодо членства і створили Раду Україна-НАТО. Також затвердили багаторічний пакет підтримки для переходу на озброєння та стандарти Альянсу. Відбулося певне «культурне прийняття» того, що Україна належить до НАТО. Хоча членство є ключовою безпековою гарантією, Київ прагне отримати певні перехідні, поки не вступить до організації. 

Прогрес очевидний, адже скасували необхідність Плану дій щодо членства і створили Раду Україна-НАТО

Країни «Великої сімки» підтримали декларацію про безпекові гарантії для України, яка включає підтримку «стільки, скільки потрібно», притягнення росії до відповідальності, сприяння реформам, збільшення існуючих програм військової та фінансової допомоги і надання додаткової у випадку розширення агресії. Декларація передбачає укладання двосторонніх угод країн G7 з Україною, переговори про які повинні розпочатись негайно. 

Хоча подальші пакети воєнної допомоги були запропоновані на саміті — касетні боєприпаси від США, крилаті ракети від Франції, танки і БМП від Німеччини, танкові боєприпаси і БМП від Британії — Україна тепер очікуватиме на двосторонні багаторічні угоди про військову і фінансову підтримку від партнерів. Вона сподівається, що це надасть впевненість у непохитності підтримки, попри непередбачувану внутрішню політику союзників, насамперед Штатів. Водночас Альянс сподівається, що декларація вплине на сприйняття Москвою своїх довгострокових розрахунків у війні.

Дослідники RAND Corporation вважають, що саміт НАТО у Вільнюсі є ключем до відбудови України. Звичайно, відбиття російської агресії є пріоритетом. Але довгострокові безпекові угоди матимуть ще більше значення для майбутнього країни, коли закінчаться бойові дії. 

Безпекові гарантії отримують недостатньо уваги, коли йдеться про відбудову. Конференція донорів у Лондоні пообіцяла Україні $60 млрд на реконструкцію, але ці гроші можуть швидко зникнути, якщо не буде впевненості у безпековій ситуації. 

Відбудову України потрібно розглядати за прикладом відновлення Західної Європи після Другої світової, Центральної та Східної Європи після Холодної війни, Балкан у 1990-2000-х. Скрізь безпекова допомога була фундаментом реконструкції — заснування НАТО, прийняття країн Варшавського блоку до Альянсу, розміщення миротворців у колишній Югославії. 

Дотримання мирних угод з російського боку буде покладатися виключно на міцність безпекових гарантій, узгоджених між Україною та Заходом

Довготривалий мир можливий, коли Україна і росія будуть вважати його підтримання кращим, ніж відновлення війни. Україна матиме потужні позитивні стимули у вигляді пакетів допомоги на відновлення та майбутнього членства в ЄС. Дотримання мирних угод з російського боку буде покладатися виключно на міцність безпекових гарантій, узгоджених між Україною та Заходом. 

Партнери можуть продовжувати існуючу допомогу із наданням зброї, боєприпасів та тренування. Іншими опціями є розміщення військ НАТО в Україні або прийняття її до Альянсу. Останнє, звісно, буде найміцнішою гарантією, і країна із досвідченою армією буде цінним активом для Альянсу. Але досягнення внутрішнього консенсусу з цього питання малоймовірне. Членство України може не лише стримати російську агресію, а і змусити росію піти на відчайдушніші кроки, що може спричинити поширення конфлікту за межі України. 

Політична дослідниця Алісія Бачульська та директор Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Марк Леонард пишуть про китайський дискурс про російську війну в Україні і його значення для світу. 

Розмови з китайськими аналітиками показують: ця війна не є для китайців суттєвим розривом з минулим, а навпаки, продовженням і демонстрацією суперництва США та Китаю. Пекін розглядає війну через призму глобальних змін і приймає рішення на основі саме такого погляду. Китайські науковці вважають, що Сполучені Штати використовують війну, щоб оточити Китай, але не досягли в цьому успіху, адже не змогли прихилити на свій бік країни з інших регіонів світу. 

Аналітики ретельно досліджують поведінку США та Європи у війні в Україні, щоб спрогнозувати їхні дії у випадку можливої ескалації навколо Тайваню

Китай хоче використати слабкості Заходу у цій війні, щоб стати сильнішим у внутрішній та зовнішній політиці, зібравши навколо себе коаліцію країн «глобального Півдня» і прискорюючи досягнення більшої економічної незалежності. Хоча він критично ставиться до російської тактики і методів ведення війни, все ж вважає за доцільне підтримувати саме Москву, щоб запобігти перемозі Штатів. При цьому західна допомога Україні мало вплинула на сприйняття Китаєм своїх шансів у потенційній агресії проти Тайваню – вона не запобігає і не прискорює її. Але аналітики ретельно досліджують поведінку США та Європи у війні в Україні, щоб спрогнозувати їхні дії у випадку можливої ескалації навколо Тайваню. 

Найбільш радикальним уроком війни в Україні є те, що вона може прискорити відхід Китаю від взаємозалежності своєї економіки із західними. Санкції і російська реакція на них є тестовим майданчиком для Пекіна і його здатності до опору в майбутньому.