Як прорвати російську оборону: огляд аналітики

На Заході експерти пишуть про силу і слабкість російських оборонних фортифікацій, загрози для Бєлгорода з боку антипутінських сил. Оцінюють можливість надання гарантій безпеки Україні, аналізують успіхи нашої протиповітряної оборони та можливе покарання росії за злочин екоциду.

Старші аналітики Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Сет Джонс, Александер Палмер і Джозеф Бермудез розмірковують про українські наступальні операції в контексті зміни балансу з оборони до наступу. 

Росіяни побудували потужну багаторівневу систему оборони на сході та півдні України: мінні поля, окопи та укріплення, «зуби дракона», вали та рови. Метою є стримування українського наступу та збереження контролю над окупованими територіями. Попри це, важко з упевненістю сказати, що оборона має перевагу над наступом в Україні, і чи можуть українці змінити баланс на користь наступу. 

Баланс між наступом та обороною визначають кілька факторів. По-перше, це технології. Технологічні прориви, що стимулюють мобільність — танки, винищувальна авіація, бойові колісниці, кавалерія — зміщували баланс на користь наступу. Технології на зразок кулеметів, ПТРК, інженерних укріплень інколи зміщують баланс на користь оборони. 

По-друге — це географія. Відкриті простори, пустелі, долини дають простір для маневру, а отже — для наступу. Навпаки, густі ліси, гори, річки змушують наступаючих атакувати на невеликих ділянках місцевості, полегшуючи планування оборонцям. Необхідність долати великі відстані також ускладнює становище у наступі. 

Третій фактор — це погода. В Україні в час весняного бездоріжжя механізовані операції ускладнені, але влітку степи підсихають і створюють умови для руху техніки. 

Іншими факторами, що впливають на баланс наступ-оборона є розумна стратегія, лідерство і мотивація.

росія побудувала більше 2000 км фортифікацій, найбільших у Європі з часів Другої світової

Щоб змістити баланс на користь оборони, росія побудувала більше 2000 км фортифікацій, найбільших у Європі з часів Другої світової. Близько 1000 км побудовано на окупованих територіях України. Вони поділені на 4 напівнезалежні системи у Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях. Фортифікація покликана сповільнити український наступ і направити його у вигідні для росіян території, а також ставить складні дилеми про вибір ключових напрямків ударів для українських командувачів. 

На Запорізькому напрямку перша фортифікаційна система простягається від Василівки на узбережжі Каховського водосховища до Новопетриківки на межі з Донецькою областю. Друга лінія йде від Орлянського до Більмака. У випадку початкового успіху українського наступу ця лінія стане новою межею російської оборони та створить умови для контр-атак у фланги українців у наступі. Третя оборонна система фокусується на ключових містах і покликана сповільнити рух українських військових у випадку повного колапсу російського фронту. 

Запорізька область є ключовою для російської оборони

Території між фортифікаціями не варто сприймати як беззахисні. Росіяни задіюватимуть мобільні підрозділи, авіацію та артилерію у випадку прориву фронту на якомусь із напрямків. Запорізька область є ключовою для російської оборони. Прорив другої оборонної лінії поставить під удар російську логістику, розділить театр бойових дій на дві частини, розірве сухопутний коридор до Криму. Це найгірший сценарій для росіян, який і мотивує їх будувати потужні укріплення в цьому регіоні. На Херсонському напрямку також побудовані укріплення, але набагато менші, адже головним оборонним рубежем є річка Дніпро, яка вимагатиме проведення водної десантної операції — однієї із найскладніших дій, яку можуть здійснювати армії. 

Донецький фронт характеризується комбінацією старих укріплень часів 2014 року, а також складним ландшафтом міської забудови, яку важко обійти. На Луганщині щільність укріплень нижча, особливо на півночі. Але український наступ вздовж російського кордону створить вразливість логістики і загрозу російського контрнаступу для ЗСУ, і в цілому стратегічне значення Луганщини нижче за інші регіони.

Потужні оборонні укріплення не гарантують росіянам успіху проти українського наступу. По-перше, фортифікації є настільки ефективними, наскільки якісні війська їх утримують. Російська армія понесла важкі втрати за місяці війни і не змогла досягти більшість своїх воєнних цілей саме через поганий стан сухопутних військ, їх неспроможність вести загальновійськові операції. Моральний стан російської армії сумнівний, і у неї не вистачає мобільних резервів для того, щоб заповнювати дірки в обороні, займати другу лінію чи проводити контратаки. 

По-друге, велика протяжність укріплень може спрацювати на користь України. Їй та партнерам потрібно далі вивчати слабкі місця оборонної лінії, точки, де оборону займають підрозділи низької якості або де їх недостатньо. Важко робити загальні висновки про якість самих укріплень, але їх будували підрядники без значного досвіду у фортифікації, на яких російська армія ще й могла наживатись. Велика протяжність фронту означає, що щільність військ є недостатньою, щоб рівномірно захистити її повністю. 

По-третє, баланс на користь наступу можуть змінити технології та інновації. Українці уже не раз демонстрували інноваційний підхід до ведення бойових дій та використання технологій. Щоб максимізувати шкоду для російської армії, Україна могла б, наприклад, використовувати технологію роїв дронів чи баражуючих боєприпасів для виявлення слабких місць в обороні, враження шляхів логістики, артилерії та місць скупчення резервів, або підтримувати прорив наступальних підрозділів. Викликом є російські засоби РЕБ, які також потрібно буде знищувати як пріоритетні цілі. 

Ефективним застосуванням військ для України була б гнучка децентралізована стратегія, в якій солдати можуть проявляти ініціативу

По-четверте, армія в атаці може компенсувати потужну оборону противника високим бойовим духом, винахідливістю, ефективним командуванням та застосуванням сил. Українські військові безсумнівно мають вищу мотивацію та бойовий дух. Ефективним застосуванням військ для України була б гнучка децентралізована стратегія, в якій солдати можуть проявляти ініціативу у бойових ситуаціях. 

Розумна українська стратегія прориву російських ліній оборони може мати значний подальший ефект. Прорив на Запоріжжі поставить під загрозу існування сухопутного коридору між Кримом та Ростовською областю росії. Але навіть успіх на Луганщині продемонструє, що західні зусилля із допомоги Україні приносять свої плоди. Наступна фаза війни залежатиме від того, чи зможуть українські військові відновлювати контроль над територіями, переходячи від війни на виснаження до маневреної і змінюючи баланс між обороною та наступом на свою користь. Війна далека від закінчення, і західна допомога буде продовжувати грати ключову роль. Але траєкторія війни залежатиме від того, чи зможе Україна використати російські слабкості, і ефективно поєднати технології, розумну стратегію і застосування військ, бойовий дух, щоб перехопити ініціативу. 

Дослідниця Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Емілі Ферріс описує покинутий напризволяще вразливий російський південь. 

На фоні боїв у Бахмуті, до яких була прикута велика увага, значно більший вплив починають здійснювати події у Бєлгороді, який особливо відчуває поширення війни на російську територію — обстріли з боку України, «дружній вогонь» від власних військ, а тепер ще й рейди на територію регіону антикремлівських військових організацій. 

Губернатор Гладков був змушений визнати, що російська влада не контролює село Нова Таволжанка, і вести переговори про обмін полоненими, до яких він не був готовий. Москва робить дуже мало для допомоги Бєлгороду — як фінансово, так і з воєнної точки зору. Лише відновлення Шебекіного може коштувати більше 13 млрд руб. Але федеральний бюджет уже розподілений, і його значна частина пішла на будівництво укріплень на прикордонних територіях. Іншим місцем вливання грошей є нові окуповані території, куди росія виділяє сотні мільярдів на «відбудову». Для зведення фортифікацій на кордоні російська влада залучала цивільних із Бєлгородської області, які потім скаржились на погані умови праці і невиплати грошей. 

У Бєлгородську область не перекинули додаткові підрозділи армії, а евакуацію цивільних почали запізніло

Укріплення не обороняються російськими військовими, їх відносно легко демонтувати або подолати. Вони також очевидно не захищають від ударів із повітря. Як відображення пріоритетів Кремля, в Бєлгородську область не перекинули додаткові підрозділи армії чи росгвардії, а евакуацію цивільних почали дуже запізніло. Також видається, що російська влада не робить жодних додаткових кроків для протидії проникненню антикремлівських груп у регіон. Для Гладкова, якщо він зможе втримати ситуацію і не допустити її поширення на інші регіони росії, це може закінчитись значною винагородою і зростанням в очах Путіна. Але якщо сьогоднішні спорадичні бойові дії на території Бєлгородщини переростуть у щось системніше, Гладков і його команда не матимуть достатньо ресурсів для протидії. 

Дослідниця американської Ради з міжнародних відносин Ліана Фікс у журналі Survival пише про безпекові гарантії, без яких Україна не матиме вільного та безпечного майбутнього. Однак, попри нагальність питання, поки що немає ясності щодо характеру гарантій безпеки, які можуть застосовуватися, їх інституційного контексту чи термінів. 

Надання Україні таких гарантій чимраніше дасть Москві сигнал про те, що Захід у війні надовго, і що продовжувати її, програшну, марно. Відповідно, гарантії мають формуватися паралельно з контрнаступом. Найкращим варіантом видається пакт безпеки для України поза інституційним контекстом НАТО. Хоча така угода не обов’язково передбачає членство в НАТО, вона надасть Києву практично подібні гарантії через формалізовану структуру підтримки, не залишаючи його вразливим у короткостроковій перспективі.

Гостьові дослідники Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Маргарита Хвостова і Дмитро Кривошеєв аналізують успіхи України у побудові захисту від російських ракет. 

Інтенсивність російських атак ракетами та дронами на Київ значно зросла. Минулої весни ці атаки мали б руйнівний ефект, але зараз завдяки західним системам ППО Київ має багаторівневу оборону від загроз із повітря. 

На початку агресії Україна просила західних партнерів встановити безпольотну зону, але був обраний інший шлях — постачання засобів ППО. Ці дії дали свої плоди лише через рік, але результат перевершує очікування. У травні українці збивали всі запущені в напрямку Києва цілі — дрони, крилаті та балістичні ракети і навіть гіперзвукові аеробалістичні ракети Х-47 «Кинжал», які росія називала невразливими до будь-яких систем ППО. Ефективність зросла за рахунок західних зенітно-ракетних комплексів малої («Гепард» та «Авенджер»), середньої (HAWK, NASAMS, IRIS-T) та великої дальності (Patriot, SAMP-T). Останні дають також змогу збивати балістичні ракети. 

Україна потребує набагато більшої кількості зенітних ракетних комплексів. Над цим уже працюють США та Німеччина

Україна показала, що може ефективно інтегрувати різнорівневі комплекси ППО. На жаль, така система працює зараз лише в Києві. Завдання захистити решту території є надзвичайно складним. Росіяни все ще можуть вражати цілі в інших регіонах України. Вона потребує набагато більшої кількості ЗРК від західних партнерів, і над цим уже працюють США та Німеччина. Планується також передача літаків F-16, які можуть збивати російські крилаті ракети свої штатним ракетним озброєнням. Іншим викликом є постачання боєприпасів до цих систем, адже росія намагається виснажити українську ППО хвилями ракет та дронів. 

Протиракетний купол над Києвом показує, наскільки ефективним є поєднання української винахідливості та західних технологій

Багато роботи ще потрібно, але протиракетний купол над Києвом показує, наскільки ефективним є поєднання української винахідливості та західних технологій. Підрив російських спроможностей атакувати Київ справляє значний психологічний ефект. Розширення територій під ефективним захистом ППО може показати росії, що цю злочинну війну неможливо виграти. 

Політичний аналітик ECFR Джоанна Хоза вважає, що війна росії в Україні може пришвидшити міжнародне визнання злочину екоциду. 

Україна є країною з найвищим рівнем біорізноманітності в Європі. Крім тисяч російських ракет і снарядів, залишків танків, які забруднюють навколишнє середовище, потужного удару по екології завдав підрив Каховської ГЕС, який знищив систему зрошення на півдні і екосистеми навколо дамби. Президент Зеленський прямо назвав ці дії екоцидом, загальні збитки від якого оцінюють на рівні більше ніж $50 млрд, які Україна вимагає від росії в якості репарацій. 

Російські воєнні злочини уже визнають на міжнародному рівні. Зокрема, Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Владіміра Путіна за депортацію українських дітей. У визнанні російської відповідальності за екоцид МКС теж може грати ключову роль,  але спочатку йому треба визнати екоцид злочином, згідно з міжнародним правом. 

Сьогодні повноваження МКС розповсюджуються лише на 4 види злочинів: геноцид, злочини проти людства, воєнні злочини і злочин агресії. Екоцид міг би стати п’ятим у цьому списку. Існують перешкоди, адже криміналізація шкоди довкіллю є складним завданням, і потрібно доводити намір обвинуваченого знищувати середовище. З іншого боку, складом злочину могло б бути знання, що дії можуть спричинити значну і довготривалу шкоду для довкілля. Розуміння наслідків дій легше довести, ніж намір. 

Мало хто сподівався, що Міжнародний кримінальний суд розслідуватиме воєнні злочини росії. Але Україна з партнерами роблять неможливе можливим

Україна привертає увагу до екологічних злочинів росії, ведучи боротьбу за своє існування. Виступаючи за визнання екоциду злочином, вона робить велику послугу для всієї планети, адже попередні конфлікти у Сирії чи Ємені, де теж була значна шкода довкіллю, не привертали такої уваги до цього питання. В Україні держава видає щотижневі звіти про вплив війни на екологію. Також буде можливою незалежна оцінка шкоди навколишньому середовищу, завданої росією, яка створить довгострокові юридичні наслідки. Особливу роль повинен грати Європейський Союз, який має юридично заборонити екоцид і поширювати це правило на будь-які майбутні конфлікти ще до того, як злочин включать до Римського статуту МКС. 

Спочатку мало хто сподівався, що МКС буде розслідувати воєнні злочини росії. Але виглядає так, що Україна разом з партнерами роблять неможливе можливим. Прорив у справі злочину екоциду може бути наступним на черзі.