Як Європі вирішити проблему боєприпасів для України

Західні воєнні аналітики пишуть про проблеми європейської оборонної промисловості, важливість недержавної допомоги Силам оборони України, чорноморську стратегію протидії росії і ядерне залякування Заходу Кремлем.  

Фахівець Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Каміль Гранд пише про те, як Європа може вирішити проблему з боєприпасами для України. 

Війна оголила проблеми з резервами та виробництвом боєприпасів в Європі. Україна використовує тисячі снарядів щодня, і їх нестача може вплинути на хід бойових дій. Немає швидкого способу вирішити цю проблему, тому європейці повинні поєднувати кілька шляхів — від нарощення виробництва і оптимізації механізмів закупівлі до розширення виробничих потужностей і пошуку партнерів за межами ЄС. 

Проблема амуніції не стала сюрпризом, адже жодна країна НАТО не готувалася до війни високої інтенсивності. Уже восени 2022 року стало зрозуміло, що промисловість не встигає за потребами. І США, і країни ЄС збільшують виробництво, а європейці взагалі прийняли безпрецедентне рішення поставити мільйон снарядів великого калібру Україні. 

Постачання мільйона снарядів може змінити перебіг бойових дій на користь України

Постачання має йти трьома шляхами: через механізм Європейського фонду миру, Європейського оборонного агентства і Європейської комісії. Це може реально змінити перебіг бойових дій на користь України. Але в короткостроковій перспективі вона відчуває брак боєприпасів та запчастин — не лише до артилерії, але і до систем протиповітряної оборони, ПТРК. 

Ця ситуація вимагає швидших рішень: 1) розширити постачання 122-мм і 152-мм боєприпасів до радянських систем озброєння, які виробляються і є на складах у Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії і Словаччині; 2) надавати фінансову підтримку з боку ЄС виробникам зброї та боєприпасів; 3) переглянути правила формування резервів боєприпасів у співпраці з НАТО; 4) забезпечити довгострокові інвестиції в оборонний сектор, поширивши на нього правила фінансування Європейського інвестиційного банку; 5) прояснити невизначеності для оборонної промисловості, пов’язані з екологічними, соціальними та адміністративними регуляціями; 6) створювати загальноєвропейські проекти в оборонному секторі, залучаючи до нього країни поза межами ЄС — Норвегію, Сербію, Британію, Швейцарію; 7) покращити стандартизацію для збільшення інтеропераційності; 8) пришвидшити надання експортних ліцензій, максимально зняти перешкоди для реекспорту і транскордонного перевезення озброєнь; 9) використовувати всі механізми закупівель; 10) просувати високотехнологічні рішення для розширення виробництва. 

Європейці повинні пристосовуватися до нової ери війни високої інтенсивності

Всі ці зусилля не взаємовиключні і можуть бути впроваджені як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Європейці мають можливість і обов’язок справитися з цим викликом. І вони повинні пристосовуватися до нової ери війни високої інтенсивності. 

Іспанський воєнний аналітик Паула Альварес-Кусейро для порталу War on the Rocks також пише про фрагментовану оборонну промисловість як європейський недолік. 

Коли минулого року Росія вторглася в Україну, Європа була не готова до війни. Її неприйняття широкомасштабного конфлікту стало настільки глибоко вкоріненим, що багато лідерів не могли повірити, що росія зважиться на велику війну, попри численні попередні сигнали на зразок анексії Криму 2014-го. 

Після закінчення Холодної війни більшість європейських країн скоротили фінансування оборонного сектору. У поєднанні з дедалі дорожчими оборонними технологіями це призвело до скорочення національних збройних сил і запасів, що, у свою чергу, обмежило оперативні можливості та ефективність європейських армій. Російське вторгнення змусило Євросоюз рахуватися з цією структурною вразливістю, яка підриває здатність блоку захистити себе в потенційних конфліктах. 

Війна в Україні також створила нові виклики для оборонної промисловості, оскільки воєнна допомога їй іде з запасів, які важко поповнити з огляду на поточні темпи виробництва. Затримки в ланцюжку поставок і надмірна залежність Європи від імпорту критично важливої для розробки передових систем озброєнь сировини ще більше уповільнюють виробництво. 

Все це виразно демонструє фрагментовану європейську систему оборони, яка потребує значних реформ. Водночас, війна в Україні може стати каталізатором, який спонукатиме європейські країни до вирішення проблеми. 

Країни повинні поставити європейські стратегічні пріоритети вище національних політичних інтересів

Є кілька елементів, над якими ЄС може працювати, щоб протистояти зростаючим глобальним загрозам з боку росії чи Китаю. По-перше, він повинен визначити сфери першочергової уваги, які можуть допомогти побудувати шлях до реагування на спільні загрози. По-друге, країни повинні поставити європейські стратегічні пріоритети вище національних політичних інтересів, що є ключовою слабкістю Європейського Союзу. 

Розвиток європейської оборонної промисловості зміцнить НАТО і дозволить Сполученим Штатам виділяти більше ресурсів на Індійсько-Тихоокеанський регіон

По-третє, ЄС та його союзники, включно зі Сполученими Штатами, повинні визнати, що розвиток потужнішої європейської оборонної промисловості зміцнить НАТО і дозволить США виділяти більше ресурсів на Індійсько-Тихоокеанський регіон. Нарешті, європейська оборонна промисловість повинна використовувати свою силу як група та докладати більше спільних політичних зусиль для компенсації окремих слабкостей, особливо в умовах зростання глобальних загроз.

Група американських військових і воєнних аналітиків описали для порталу War on the Rocks важливість неформальної безпекової допомоги для України. 

Хоча велика увага насамперед приділяється урядовій військовій допомозі, українське громадянське суспільство, неформальні військові мережі та іноземні добровольці надають відчутну підтримку Збройним силам України. 

Громадські організації на зразок «Повернись живим», «Фонду Притули», «Корпорації монстрів» закуповують для підрозділів безпілотники, автомобілі, прилади нічного бачення, тепловізори, зв’язок і навіть цілі мінометні батареї. 

Українські військові стверджують: саме поставки від громадських організацій дають їм безпосередню перевагу перед росіянами

Неурядові організації знають специфічні потреби військових краще, ніж урядові, і тому можуть гнучко перекривати прогалини у забезпеченні. Українські військові стверджують, що саме поставки від громадських організацій дають їм безпосередню перевагу перед росіянами. 

Іншим важливим компонентом неформальної допомоги є неофіційні військові мережі, в яких чинні або колишні військові країн НАТО допомагають українським солдатам розбиратись у поставленій західній техніці чи зброї, до якої інколи немає інструкцій. 

Близько 20 тисяч іноземних добровольців зголосилися воювати

З початком війни близько 20 тисяч іноземних добровольців зголосилися воювати,  як стверджує Україна. І хоча їх кількість знизилася за останні місяці до близько 3 тисяч, вони є важливою частиною неформальних мереж допомоги. Іноземні цивільні добровольці також навчають українських військових західним протоколам надання домедичної допомоги, збирають гроші на закупівлю зброї, техніки чи амуніції для України. 

Ця неформальна безпекова допомога повинна розглядатись американською армією як важлива частина дієвої стратегії нерегулярної війни. 

Існують і ризики: по-перше, діяльність громадських організацій повинна співпадати з інтересами США. По-друге, росія та інші подібні країни розглядають ці організації як частину гібридної війни проти них в інтересах Заходу. Також не всі організації, які допомагають Україні, мають добру репутацію. Деякі з них порушували закони та експортний контроль і можуть бути замішані в шахрайстві. 

Ефективні організації мають прозорі збори коштів та закупівлі

Ефективні організації зазвичай мають три складові успіху: прозорість збору коштів та закупівель; гнучкість і невеликий масштаб організації для уникнення значних адміністративних витрат і бюрократії; багаторічна розбудова близьких і тривалих відносин з військовими, міжнародними організаціями і донорами. 

Попри успіхи неурядових організацій у постачанні обладнання для українських військових, з ними мало контактують американські офіційні органи. США пропускають значну можливість розглядаючи неформальну безпекову допомогу як аматорство. 

Старший аналітик Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) Ніколас Гвоздєв описує кращий євроатлантичний підхід до регіону Чорного моря. 

Росія багато років впроваджувала активну стратегію з посилення свого домінування у Чорному морі. І попри численні невдачі у війні з Україною, вона зберігає багато переваг у цьому регіоні. Водночас, НАТО і ЄС є також важливими гравцями в ньому. Проте США та союзникам не варто сподіватися делегувати здійснення всіх інтересів Альянсу в Чорному морі Туреччині, яка останнім часом веде все більш незалежну зовнішню політику. 

Зменшення прокачки газу в Європу через Північний потік та сухопутні газопроводи підвищило для росії геоекономічну роль Чорного моря. По ньому йдуть Південний та Турецький потоки, а також нафтові танкери. Крім цього, росія намагається закрити доступ Україні до нього — за допомогою захоплення портів та морської блокади. 

Збереження України як чорноморської держави є критичним компонентом протидії «південній стратегії» росії

Збереження України як чорноморської держави, а також посилення морських спроможностей Болгарії, Румунії, Грузії та Молдови є критичними компонентами протидії «південній стратегії» росії. При цьому потрібно зважати на те, що Чорне море не буде ключовим пріоритетом для США, а конвенції Монтре обмежують захід американських кораблів через протоки Босфор і Дарданелли. 

По-перше, НАТО має допомогти своїм країнам-членам ефективно проектувати морську силу з суходолу, захищаючи свої узбережжя та морські шляхи комунікації. Робити це варто виходячи з того, що Москва збереже контроль над Кримом і буде далі використовувати його як військову базу. 

Країни НАТО повинні мати розвинену мережу морських, підводних, наземних та повітряних дронів

По-друге, країни НАТО повинні мати в Чорному морі розвинену мережу морських, підводних, наземних та повітряних дронів — недорогих масових одиниць техніки, для яких можна друкувати запчастини за допомогою 3D принтерів. 

По-третє, Захід має зменшити російський вплив на ключові геоекономічні комунікації в Чорному морі. 

США бракує комплексної стратегії у регіоні, і вона повинна бути реалістичною з точки зору цілей та ресурсів. Точкові інвестиції в безпекові активи можуть допомогти підірвати російське домінування в Чорному морі. 

Радник президента RAND Corporation Браян Дженкінз вважає, що через неуспіхи в Україні Кремль все більше вдається до політичного театру. 

Попри мобілізацію та зміну командування росія не може перемогти Україну воєнним шляхом. Тому все більше концентрується на тому, щоб домогтися згортання її підтримки з боку західних партнерів. Частиною цього є постійне розігрування ядерної карти — погрози застосування, розміщення ЯЗ в Білорусі, проведення ядерних навчань чи вихід з договору про стратегічні наступальні озброєння. 

Цей театр — це стратегія тероризму, покликана залякати людей і перебільшувати загрози. Вона виконує різні завдання: компенсувати невдачі на полі бою, нагадуючи, що росія все ще велика ядерна держава; створити паніку на Заході, що війна в Україні завжди може перерости в ядерний конфлікт, і потрібно якомога швидше її закінчити, навіть якщо це означатиме припинити підтримувати Київ. 

Застосування тактичної ЯЗ матиме мало воєнного сенсу, з огляду на відсутність значних скупчень українських військ. Бомбардування міст буде ризиковою стратегією. Путін поки був обережним у своїх діях, залякуючи Захід на словах, і ядерні погрози залишаються теж у сфері пропаганди, хоч їх і не варто ігнорувати. 

Кремль позначає цю війну як екзистенційну для росії, і ядерна риторика посилює серйозність цього меседжу

Путіну не обов’язково треба переконати всі західні країни в тому, що він точно готовий застосувати ЯЗ в Україні — достатньо посіяти невпевненість і таким чином розвалити єдність. У нього тут є перевага — він одноосібний автократичний лідер, слова якого є частиною скоординованої інформаційної кампанії проти Заходу. Ця кампанія ведеться також і для внутрішньої аудиторії — Кремль позначає цю війну як екзистенційну для росії, і ядерна риторика посилює серйозність цього меседжу. Готовність терпіти труднощі буде надзвичайно важливою в умовах тривалої війни і розвалу російської економіки. Але страждання, як розповідає пропаганда, виправдані. Кремль наголошує, що росія бореться не просто проти НАТО, а проти сатаністських, наркоманських трансгендерних нацистів-педофілів. Чи працює ця пропаганда? Важко оцінити, адже будь-яке невдоволення в росії придушується. Можливо, молодші росіяни не надто захоплені пропагандистськими лозунгами, але не варто вважати, що в росії росте велике приховане невдоволення війною.