Йдуть дві паралельні війни на виснаження — на полі бою і в сфері санкцій: огляд аналітики

На Заході пишуть про провал в оцінці російських амбіцій, проблеми армії рф із забезпеченням і логістикою, а також майбутнє «групи Вагнера» і можливі способи протидії приватним військовим компаніям.

Віцепрезидент RAND Corporation Ендрю Хоен вважає, що загроза з боку путінської росії не мала стати несподіванкою для Заходу. 

Після Вільнюського саміту НАТО виникло питання, чи знаходиться Захід у стані нової холодної війни з росією? Хоча важливіше відповісти на інше: чи рф уже воює із Заходом?

Росія, за винятком коротких періодів, як-от після 11 вересня 2001 року, воює із Заходом і сама визначає умови війни. Путін вторгся в Україну і Грузію, втручався у вибори президента США, посилав вбивць політичних опонентів за кордон, веде кібервійну проти світу. Для західних демократій стан миру і війни бінарний, рішення вступити у війну складне. Це інакше для Путіна. Він завів росію у всі можливі стадії війни, інтенсивність якої може збільшувати і зменшувати. Захід із його прагненням до чітких ліній уже поступається росії.

Заходу варто було серйозно взяти до уваги погрози Путіна на Мюнхенській конференції помститися за приниження росії 

Після 1991 року рф вважали далекою і ослабленою. Потім фокус уваги змінився на боротьбу з тероризмом. Але була одна дата, після якої Заходу варто було серйозно взяти до уваги погрози Путіна помститися за приниження росії — це виступ на Мюнхенській конференції 12 лютого 2007 року. Тоді він звинуватив США у всіх гріхах. Заявив про намір створити гігантську російську сферу впливу зі Східної Європи через Кавказькі гори до Центральної Азії, де він був би новим царем.

Американські аналітики не змогли вірно оцінити і побачити справжнього Путіна і його наміри, які він швидко почав втілювати. 2008 року росія вторгся у Грузію, 2014-го — в Україну.

2014 року Вашингтон заскочили зненацька

За свідченнями генерала Філіпа Брідлава, 2014 року Вашингтон заскочили зненацька. Це стало результатом послаблення розвідувальної і спостережної діяльності американських спецслужб у росії після розпаду СРСР. Путін розуміє те, чого не розуміли Пентагон і Білий дім: війни не починаються з першим пострілом. Коли Захід помітив його наміри восени 2021 року, Путін уже давно був у стані війни за Україну. Можливо, з часом виявиться, що на рішення Путіна вплинула його хвороба, ізоляція під час епідемії коронавірусу чи розуміння реального стану демографії в росії. Але ці фактори не були визначальними. Підвищення їхньої ролі ігнорує той факт, що всі передумови і спосіб мислення, які вели до агресії, були очевидні протягом багатьох років.

Для Путіна контроль над Україною — екзистенційне питання національної безпеки. Для Заходу воно менш важливе. Суспільства країн-членів НАТО поляризовані. Адміністрація Байдена зробила багато для єдності Альянсу перед обличчям агресії, працює над розширенням організації і санкційним режимом. Але Путін досі вважає, що домінує в питанні ескалації і вирішує, коли закінчиться війна. 

Гонка полягає в тому, хто виснажиться першим — Владімір Путін чи Україна, НАТО і Захід. Незалежно від того, переможе Путін чи програє, він залишиться небезпечним. Жоден серйозний аналіз не має права ігнорувати небезпеку, яку становить росія для НАТО і міжнародної системи.

Старший науковий співробітник Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Пол Шварц оцінює вплив нестачі техніки і боєприпасів на російські операції в Україні. 

З початком війни США і союзники надають військову допомогу Україні, вводять санкцій проти росії. Озброєння, боєприпаси, а також розвіддані дають відчутні результати — українці ефективно обороняються і завдають росії високих втрат у техніці. Виснаження російських військ спустошило резерви рф, підірвало спроможність утримувати вогневу перевагу і зберігати здатність до маневру. Це створює вікно можливостей для українського контрнаступу, але невідомо, скільки такий стан триватиме. Санкції також вплинули на спроможності російської оборонної промисловості, але їхні наслідки важче оцінити.

Росія дає відпір на обох фронтах, намагається знизити рівень виснаження й обійти санкції. Перше досягає переходом до оборони, встановлює ліміт на використання боєприпасів, змінює тактику застосування сил. Крім цього, росія йде на надзвичайні кроки, щоб наростити виробництво військової продукції і поповнити втрати — розконсервовує радянську техніку і купує дрони у Китаю та Ірану. По суті, йдуть дві паралельні війни на виснаження — на полі бою і в сфері санкцій.

Росія втратила дві третіх танків. Змушена знімати з консервації застарілі зразки

Можна зробити кілька важливих висновків.

По-перше, військова допомога Україні надзвичайно ефективна. Вона знижує потенціал російської армії на полі бою, насамперед наступальну компоненту. Росія втратила дві третіх танків. Змушена знімати з консервації застарілі зразки. Одночасно зіштовхується з нестачею навчених екіпажів і технічного персоналу. Але не варто недооцінювати її спроможність відновити танковий парк, хоча це і займе кілька років.

Критичними є втрати в артилерії та виснаження запасів амуніції до неї, адже саме вогнева міць є основою російської тактики ведення війни. Росії важко поповнювати свої запаси на міжнародному ринку. Проте з часом внутрішнє виробництво дозволить їй вийти на нижчий, але стабільний рівень використання артилерійських снарядів. 

Росія зберігає значний потенціал БПЛА завдяки нарощенню виробництва «Ланцетів» та «Орланів», а також закупівлі іранських ударних дронів і китайських DJI

Попри втрати, росія зберігає значний потенціал БПЛА завдяки нарощенню виробництва «Ланцетів» та «Орланів», а також закупівлі іранських ударних дронів і китайських DJI. Щоправда залежність від зовнішніх постачальників у цій сфері є вразливістю. Так, нестача західних компонентів може створити проблему в найближчому майбутньому у засобах РЕБ. Також Росія зберігає здатність завдавати дальні високоточні удари ракетами, незважаючи на значну втрату кращих — Х-101, «Калібр» та «Іскандер».

По-друге, важливість виснаження і втрат техніки залежить від конкретної ситуації і її виду. Виснаження запасів амуніції у росії нерівномірне, як і його вплив на перебіг бойових дій. Хоча втрати дронів високі, росія може швидко поповнювати їх запаси, щоб підтримувати високий темп операцій. Також передумовою успішного ведення бойових дій є інтегроване застосування різної зброї. Наприклад, вогневу перевагу забезпечує артилерією, дронами-навідниками, засобами РЕБ і ППО.

Артилерія — ключова система. Втрати у ній значно впливають на хід війни. Тому для України важливо подавити російську артилерію. Це уможливить наступ і маневр українських військ.

Російські втрати і постачання західної техніки створили для України вікно можливостей, яке вона може використати в наступальній кампанії

По-третє, російські втрати і постачання західної техніки створили для України вікно можливостей, яке вона може використати в наступальній кампанії. Особливо це важливо з погляду досягнення паритету у вогневій міці. Невідомо, скільки це вікно існуватиме до того, як росія зможе поповнити втрати.

По-четверте, затяжна війна в Україні, великі втрати в особовому складі і техніці, підірвуть спроможність росії проводити масштабні воєнні операції в інших місцях.

Щодо рекомендацій, то західним політикам варто: 

• далі надавати Україні зброю і боєприпаси в тій кількості, яка забезпечить перевагу над росією і створить умови для закінчення війни якомога швидше на вигідних умовах; 
• надати українським виробникам право використовувати певні західні технології для виробництва озброєнь чи компонентів за ліцензією в Україні; 
• сконцентрувати військову допомогу на засобах протидії російській артилерії, системах РЕБ і ППО, дронах; 
• посилювати українську систему ППО і ПРО для протидії російській авіації, ракетам і дронам; 
• закрити дірки у санкційному режимі, які дають змогу росіянам отримувати цивільні дрони і використовувати їх у війні; 
• посилити експортний контроль, щоб росія не отримувала високотехнологічні мікрочіпи, які використовує у виробництві зброї.

Дослідники RAND Corporation проаналізували логістичні провали росіян у війні в Україні. 

Після початку повномасштабного вторгнення через значну різницю потенціалів між російською та українською армією багато хто прогнозував швидку перемогу росії. Проте цього не сталося, зокрема через погане планування та непродуману логістику і забезпечення. Ці проблеми існують досі.

На початку війни росіяни провалили логістику. Вони неправильно оцінили потреби, навіть якщо володіли достатніми логістичними спроможностями. Навіть якби вони оцінили загрозу вірно, незрозуміло, чи мали необхідну структуру сил для забезпечення перемоги над Україною. 

На початку війни, коли росія намагалася швидко захопити території, у її армії закінчилися паливо і боєприпаси, адже вона не розраховувала на такий спротив. Армія не отримала достатні спроможності, бо вважали, що у них не буде потреби. Коли логістика все ж налагодилася, була прив’язана до доріг і залізниць, що зробило її вразливою, особливо з появою в України далекобійної високоточної зброї. 

Росія не має спроможності вести довгу війну через економічні санкції

У ході війни російська армія страждає від незадовільного технічного обслуговування. Це впливає на її потенціал на полі бою. Росія не має спроможності вести довгу війну через економічні санкції. Навіть якщо далі отримуватиме прибутки від нафти і газу, вона не зможе виробляти достатньої кількості озброєння, боєприпасів та спорядження, щоб підтримувати армію на полі бою.

Також у RAND підготували матеріал про бойовий дух російських приватних військових компаній. 

Російські ПВК оперують у Сирії, Україні та багатьох африканських країнах. Вони діють від імені російської держави, але окремо. По суті, нелегальне становище ПВК у самій росії дозволяє Кремлю розширювати свій вплив у світі, заперечуючи свою пряму присутність.

США та їхні союзники повинні боротися з поширенням впливу цих акторів за допомогою когнітивного маневру, тобто через зміну мислення і поведінки. Наприклад, можна впливати на бойовий дух найманців на різних рівнях. 

На індивідуальному рівні особовий склад російських ПВК вмотивований насамперед економічними факторами, а не патріотизмом чи відданістю російській державі. 

Негативне ставлення армії і загонів приватних військових компаній одне до одного можна посилювати

На рівні підрозділів армія і загони приватних військових компаній можуть мати негативне ставлення одне до одного, яке можна посилювати. 

На організаційному рівні російські ПВК здійснюють жорсткий контроль над особовим складом, зокрема через примус і залякування. Розрив між рівнем платні і ставленням у компанії може демотивовувати новобранців. 

На державному рівні в росії нелегальний статус ПВК вказує на нестачу підтримки з боку держави, що може погіршувати показники вербування і зменшувати бажання залишитися серед особового складу. 

На рівні суспільства росіяни мало знають про те, як набирають до військових компаній і як потім ставляться до найманців. 

Зважаючи на це, когнітивний маневр проти російських ПВК може включати: 

• використання слабких місць у вербуванні та утриманні особового складу ПВК, а також у їх лояльності до компанії і російської держави; 
• застереження потенційних новобранців про небезпеку положень контрактів, розбіжності у виплатах та умовах проживання між різними рівнями особового складу, психологічні та фізичні ризики перебування в лавах ПВК; 
• ідентифікацію та посилення напруги і суперечностей між ПВК та армійськими підрозділами; 
• створення умов для суспільного невдоволення існуванням ПВК через оприлюднення інформації про їхній ветеранський статус, погане ставлення до них у підрозділах, а також даних про втрати.

Співробітник Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) Рафаель Паренс пише про те, що відбувається з «групою Вагнера» після заколоту. 

Рішення Євгенія Прігожина розвернути свої війська на Москву в червні цього року продемонструвало затяжний конфлікт між ним та Міністерством оборони рф. Він полягав у вимозі надати боєприпаси, відставці керівництва і дійшов до прямих збройних сутичок.

Існування «групи Вагнера» тепер від питанням і залежить від виживання самого Прігожина. Кремль може відсторонити його від управління і забрати ПВК під свій контроль, як це не раз робили з іншими великими компаніями — на кшталт «ЮКОСа» Міхаіла Ходорковського. Але зміна управління може бути проблематичною, бо успіхи вагнерівців у Африці та інших регіонах залежали від умінь і хисту самого Прігожина. Крім цього, зміна може викликати невдоволення особового складу, особливо якщо вплине на їхні виплати. Також Кремль може продовжувати курс, поступово змушуючи вагнерівців співпрацювати з Міноборони рф і далі брати участь у війні. 

Росія може перервати контакти з «групою Вагнера», але це спричинить невдоволення африканських партнерів

Зрештою, росія може перервати контакти з «групою Вагнера», але це спричинить невдоволення африканських партнерів. Для них ПВК — чи не єдиний спосіб боротися з повстанцями. У випадку такого сценарію вагнерівці, очевидно, зможуть продовжити діяльність у Центральноафриканській Республіці, адже збудували там широку економічну мережу і глибокі контакти із політичним режимом ЦАР. 

Складніше буде закріпитись у Малі, де вагнерівці не змогли взяти під контроль конкурентну видобувну галузь і залежать від щомісячних виплат від хунти Малі. Якщо Кремль відкличе свою підтримку ПВК в Малі, то місцева влада, найімовірніше, зробить вибір на користь офіційного Кремля, а не вагнерівців.

У Судані та Буркіна-Фасо «група Вагнера» ще більше залежить від підтримки з боку росії і не зможе проводити самостійні операції, якщо її позбудеться. 

Африканські лідери, очевидно, були здивовані рівнем внутрішньої боротьби в росії, і це вплине на діяльність ПВК. Раніше вагнерівці пропонували африканцям одночасно зв’язок з Москвою і найманців, які були готові на будь-які злочини. Тепер розуміння того, що вони наймають військову компанію, яка пов’язана із державою, але конкурує з її елементами, змушує задуматися, чи це надійне рішення. 

Західні держави також стоять перед викликом. Хоча відновлення зв’язків із ЦАР, Малі та Буркіна-Фасо бажане, будь-яку військову допомогу неліберальним режимам з історією репресій потрібно надавати лише з передумовою поліпшення розвитку громадянського суспільства, інфраструктури й управління. 

У будь-якому разі, навіть розпуск групи Вагнера не призведе до припинення діяльності найманців в Африці. Їхній досвід скопіюють інші російські олігархи, а також держави на кшталт Туреччини, Китаю чи країн Близького Сходу. Захід повинен знайти довготривале рішення для боротьби з впливом ПВК у країнах глобального Півдня.