Перейти до головного вмісту

Чим Захід відповість Путіну на повітряний терор України: огляд воєнної аналітики

Кияни дивляться на частини іранського безпілотника Shahed-136, яким росіяни вдарили по столиці України 17 жовтня. Внаслідок атаки загинули п'ятеро людей. Фото: REUTERS/Владислав Мусієнко

Західні воєнні експерти обговорюють вплив російського ракетного терору на подальший перебіг війни. Міркують про можливості посилення української системи протиповітряної оборони та оцінюють ризики ядерної ескалації агресії росії.

Старша наукова співробітниця Rand Corporation Дара Массікот у статті для The New York Times стверджує, що Путін буде скоро дуже розчарований наслідками своєї нової тактики.

Нещодавно він оголосив часткову мобілізацію в росії, нелегальну анексію чотирьох українських регіонів, призначив нового командувача «спецоперацією» Сєргєя Суровікіна, а також розпочав повітряний терор українських міст, знищивши 30% української енергетичної інфраструктури. Але всі ці заходи не змінили динаміку на полі бою і навряд подолають нагромаджені проблеми російської армії. Мобілізовані зможуть заткнути дірки в обороні і полегшити долю виснажених професійних військових, але не стануть ефективною бойовою силою через брак мотивації і дисципліни, змушені воювати на все старішій техніці.

Росія може «осліпити» західні розвідувальні супутники, а також завдати шкоди енергетичній, транспортній чи комунікаційній інфраструктурі кібератаками

Росія хоче зберегти контроль за окупованими територіями і заморозити лінію фронту, виграючи час на поповнення сил і ресурсів. Проте немає жодного свідчення того, що Україна погодиться з цим, і тому Путін може вдатись до подальших атак проти української критичної інфраструктури. Також, примушуючи Захід до зменшення підтримки України, може атакувати або «осліпити» західні розвідувальні супутники, а також завдати шкоди енергетичній, транспортній чи комунікаційній інфраструктурі кібератаками. Росія намагається описати цей конфлікт як екзистенційний для себе, погрожуючи ядерною ескалацією. Але Путін має багато конвенційних засобів ескалації, без необхідності порушення ядерного табу. Замість того, щоб показати рішучість, дії Росії свідчать про те, що війна йде погано і залишилось не так багато варіантів змінити це. Наступні місяці будуть турбулентними, особливо якщо нові заходи теж не дадуть результату.

Колумніст The Washington Post Макс Бут пише, що росія дає майстер-клас, як не треба вести війни. Спочатку провалила планування наступу на Київ і не змогла забезпечити координацію між військами та панування у повітрі. Коли змістила центр своїх зусиль на Донбас, то подужала витіснити українську армію за межі Луганської області, використавши значну перевагу в артилерії. Але тут українці стали отримувати американські РСЗВ HIMARS, знищуючи склади боєприпасів – і росіяни не змогли пристосуватись до цього.

Масовані удари по українських містах нагадують бомбардування нацистською Німеччиною Британії

У вересні чергова невдача – раптовий наступ України на Харківщині звільнив тисячі квадратних кілометрів території. У відчаї Путін оголосив про часткову мобілізацію, яка здійснюється в стилі полювання на потенційних рекрутів по території росії. Анексія регіонів України разом із ядерними погрозами не зупинила український наступ чи підтримку Заходу. Врешті-решт, 10 жовтня Росія почала масовані удари по українських містах ракетами та дронами-камікадзе. Ця кампанія нагадує «війну міст» Саддама Хусейна проти Ірану після невдалого наземного наступу, а також бомбардування нацистською Німеччиною Британії 1940-41-го та в 1944-45-х роках ракетами Фау-1 та Фау-2. Щоправда, за останні сто років буквально немає прикладів, коли тероризування населення бомбами приводило до перемоги. Скоріше воно об’єднувало для спротиву нападникам.

Попри всі невдачі, росія не демонструє бажання завершувати війну і вірить, що опір України вдасться зламати взимку. Але через 8 місяців війни ніщо не свідчить про те, що стійкість України і Заходу меншає. Поєднання російського варварства і українських перемог зберігає єдність антипутінської коаліції. Невідомо, коли закінчиться війна, але навряд її кінець порадує Путіна.

Думку про неефективність російської повітряної кампанії розділяє експерт проекту з протиракетної оборони Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Ієн Вільямс. Останніми днями росія значно посилила свої повітряні та ракетні удари по цивільних цілях в Україні, що демонструє цинізм і моральне банкрутство режиму Володимира Путіна та його так званої спеціальної військової операції. Однак зі стратегічної точки зору ці атаки мало вплинуть на кампанію України зі звільнення окупованих росією територій. Скоріше, вони є продовженням першого етапу повітряної та ракетної кампанії, яка дуже обмежено сприяла досягненню військових цілей Кремля. Натомість ці атаки, швидше за все, матимуть зворотний ефект, загартовуючи рішучість України та спонукаючи до більшої підтримки Захід.

Старший радник програми міжнародної безпеки CSIS Марк Кенсіен аналізує, чи можуть США зробити більше для захисту повітряного простору України. Усі розуміють загрози, але Сполучені Штати перебувають на межі вичерпання того, що можуть передати Україні, і розраховують на більше включення європейців. За окремими системами це виглядає наступним чином:

  • ПЗРК Stinger – США передали 1400 Україні, їх запаси вичерпуються, а виробництво нових має низькі темпи. Дещо уже дали і ще зможуть європейці, але ця кількість обмежена.
  • Подібні проблеми з системою Avenger – по суті, комплексом ракет Stinger на базі HMWVV. США можуть передати в майбутньому деяку їх кількість, але можливість поповнення запасів ракет до неї обмежена.
  • NASAMS – США мають у планах передати 8 систем цього ЗРК середньої дальності, проте лише 2 – із існуючих запасів. На виробництво решти 6 підуть роки. Всього чотири інші країни експлуатують цей ЗРК, тому швидко передати більше систем з їх запасів не вийде.
  • С-300 – Україна експлуатує цю систему, тому не потребує навчання на неї. Проте крім уже переданих комплексів буде важко знайти додаткові в тих країнах, які захочуть їх дати.
  • Patriot – вважається золотим стандартом ППО у світі, більше 1000 пускових були виготовлені для США та інших країн, що робить його природним кандидатом для передачі України. Але він вимагає складну систему управління і радарів. Буде ідеальним комплексом для відбудови післявоєнної України, проте не підходить для передачі тут і зараз, бо на навчання і вибудовування логістики та обслуговування підуть роки.
  • HAWK – Іспанія передає 4 ці системи ППО, і українські військові уже почали підготовку на них. Хоч комплекс старий, він не раз проходив модернізацію і буде ефективним проти російських літаків і крилатих ракет. Інші країни, які мають його на озброєнні, теж можуть забажати передати його, щоб замінити на щось сучасніше.
  • Залізний купол – система, яка буде особливо ефективною для захисту прифронтових міст. США купили два зразки для вивчення, які тепер не експлуатують. Ізраїль зайняв нейтральну позицію у цій війні, тому постачання може відбутись через третю країну.

Крім цього, Штати можуть надіслати експериментальні системи ППО та зброю проти безпілотників, а також посилити спроможності України із виявлення ракет і літаків. Ще одним варіантом є інтеграція ракети «повітря»-«повітря» AIM 9X на радянські винищувачі, як це вже зробили з протирадіолокаційною ракетою HARM.

Передача комплексів протибалістичних ракет малоймовірна через їх складність і високу ціну. Хороша новина полягає в тому, що російські запаси далекобійних ракет настільки ж обмежені, як можливості НАТО надавати Україні системи ППО. Ракетні удари означатимуть страждання для українського населення, але вони не змінять хід війни.

Директор програми з питань розповсюдження ядерної зброї та ядерної політики британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень RUSI Метью Херріс говорить про ядерні ризики в Україні та наслідки для світової системи ядерного стримування.

Ядерна зброя є одним з факторів, чому не доходить до прямого конфлікту між НАТО та Росією у війні в Україні. Наслідком страху необмеженої ядерної війни між Заходом та росією є більше страждання українців.

Росія не бажає застосовувати ядерну зброю через потенційні жахливі наслідки – але реальність поразки в Україні та згроза втрати своєї влади можуть жахати його більше. Тому потрібно серйозно ставитись до ядерних погроз. І водночас розуміти, що важко знайти сценарій застосування ЯЗ, який не закінчиться погано для росії і Путіна. Проте не варто забувати, що багато хто сприймав саме вторгнення як нераціональну помилку, і все ж він його розпочав.

Три десятиліття міжнародні зусилля були спрямовані на те, щоб зменшити роль ядерної зброї у військових стратегіях країн. А зараз вона набирає ваги

У цілому, останні три десятиліття міжнародні зусилля були спрямовані на те, щоб зменшити роль ядерної зброї у військових стратегіях країн. Але зараз речі рухаються в зворотному напрямку – ядерна зброя набирає ваги. Китай розвиває свої ядерні сили і навряд буде готовий до обмежень у цій сфері наступні 5-10 років.

Ми стоїмо перед тристоронньою конфронтацією трьох ядерних держав – США, Китаю та росії. Крім цього, будь-який конфлікт із Північною Кореєю або між Індією та Пакистаном, є автоматично ядерним. Ядерна зброя не є безумовним засобом стримування, і нам варто готуватись жити у світі, де вона має більше значення.

Старша наукова співробітниця Європейської ради з міжнародних відносин Кадрі Лек пише про смерть старого світопорядку. Путін вважає, що слабкі європейці не зможуть довго витримувати економічні наслідки війни, припинять підтримувати Україну, і майбутній мультиполярний світ задовольнить всі бажання росії. Але насправді європейці демонструють дивовижну єдність і не тримаються за старий світопорядок, який зруйнувала російська агресія.

Більше не йдеться про скасування санкцій проти росії. І навіть ті країни, які раніше вважались дружніми до неї, не вбачають, скажімо, припинення вогню в Україні єдиною передумовою для їх послаблення. Ця єдність сьогодні не має лідера – і це може бути її силою, коли всі країни разом працюють для вироблення рішень. Водночас, можлива зміна курсу США після виборів 2024 року буде потужним випробуванням для єдності європейців, тестуючи глибину їхньої рішучості.

В Європі також немає бачення щодо контурів перемоги України у війні. Хтось говорить про відновлення суверенітету на всіх українських територіях, хтось закликає повернутись до стану 24 лютого, а дехто навіть каже про необхідність зміни режиму в росії. Шлях, який лежить попереду, виглядає похмурим, але це не викликає відчуття поразки у Європі.

Уряд Німеччини повністю переосмислює свою політику щодо росії

Європейці адаптуються до відмови від російського газу, і з’являються нові лідери, які відчувають, що настав кінець того порядку, який вони знали. Тому вони відмовляються від існуючих рамок співпраці з росією, які й до цього не дуже працювали. Ця зміна незворотня – особливо це видно в Німеччині, де уряд повністю переосмислює свою політику щодо росії. Роль Заходу у майбутньому може зменшитись, але це буде не та зміна, якої бажає Путін. Можливо, він дав Європі тої енергії, завдяки якій вона і її союзники пройдуть крізь цю кризу.