Провал агресії росії змінить світ: огляд західної аналітики

Воєнні аналітики продовжують писати про основні уроки російсько-української війни. Зокрема, що зброя і техніка нічого не варті без компетентності — якісного управління, логістики, розвідки. Дискутують про можливості і загрози «довгої війни» та інтерес Заходу у підтримці України з точки зору політичного реалізму. Намагаються зрозуміти суспільні настрої в росії. 

Інститут міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) презентував аналіз основних уроків війни в Україні. 

Те, що планувалась як коротка «спеціальна воєнна операція» проти слабшого противника, стало повномасштабною війною на широкому фронті. В цьому сенсі вона схожа на Корейську (1950-53), Боснійську (1992-95) чи Ірано-іракську (1980-88) і значно вплине на світову воєнну теорію і планування.

Постійна зміна характеру війни. Росія провалила спробу швидко захопити Київ і скинути уряд. Вона переорієнтувалася на витискання українських військ із Донбасу, концентруючи там значну кількість людей та артилерії. Україна провела успішну частково обманну операцію із контрнаступу на Херсон, відволікаючи росію від Донбасу. Потім змогла провести успішний контрнаступ на Харківщині. Жодна зі сторін не завоювала повного панування в повітрі і на морі. Поставки зброї і техніки з-за кордону значно вплинули на динаміку.

Війна за наративи. Важливою частиною конфлікту з самого початку стала боротьба за ставлення громадськості, військових, урядів та лідерів. Ключову роль відіграє участь президента Зеленського у багатьох форумах, де він адаптує свої меседжі для завоювання відповідної аудиторії. Україна досягла значних успіхів у США, Європі та деяких інших країнах, тоді як росія змогла просунути свій наратив у країнах глобального Півдня, звинувачуючи Захід у початку цієї війни.

росія переоцінила свої спроможності у кіберсфері

Головною воєнною перевагою є компетентність. Багато аналітиків концентруються на кількості та якості зброї і техніки, але вона не вартує нічого без якісного управління, тренування, логістики та розвідки. Росія недооцінила потенціал спротиву України і не була до нього готова. Війна продемонструвала її слабкі злагодженість і командування, недостатню навченість для загальновійськових операцій, а значні інвестиції у армію рф за останні десять років частково знищила корупція.

Кіберпростір. Крім успішної атаки на супутникову систему військового контролю та управління Віасат 24 лютого, більшість російських кібер-атак відбили або їх вплив було мінімізовано. Росія переоцінила свої спроможності у кіберсфері, часто атаки були нескоординованими, а США надавали всебічну підтримку Україні. Важливим елементом налагодження ефективного захищеного зв’язку в армії стала система Starlink компанії SpaceX.

Кількість має значення. Війна в Україні показує, що для досягнення успіху з обох сторін необхідна концентрація значних сил на пріоритетній ділянці фронту, а також використання великої кількості амуніції до артилерії, РСЗВ тощо. Це дуже відрізняється від загальноприйнятого на Заході підходу, що високоточна сучасна зброя компенсує нестачу маси на полі бою. Велика витрата амуніції в Україні змусить США та інші країни переглянути свій підхід до необхідної кількості боєприпасів на складах. Високоточна зброя має і інший недолік – ціна і довгий час, необхідний для поповнення запасів. Її застосування треба поєднувати із менш сучасними, але дешевшими видами озброєнь та боєприпасів.

Дрони тепер належать до ключових спроможностей наземних військ

Прозоре поле бою. Супутникові знімки фіксували концентрацію російських військ на кордонах з Україною за місяці до вторгнення. На полі бою активно застосовують безпілотники – для спостереження, розвідки, наведення та нанесення ударів. Дрони тепер належать до ключових спроможностей наземних військ і потребують інтеграції від самого низького рівня. Загрози від ворожих БПЛА і супутникового спостереження вимагають переосмислити підходи до камуфляжу, прихованого пересування та введення в оману.

Самюель Шарап і Міранда Прібе у великій аналітичній доповіді для RAND Corporation досліджують, як уникнути довгої війни. На Заході найбільшу увагу викликає сценарій, в якому Україна перемагає, звільняючи всі території, а переможеній росії не залишається нічого іншого, як залишити сусіда у спокої. Але є цілий ряд факторів, які можуть змінити траєкторію.

Перший – це можливе застосування росією ядерної зброї. Хоча є багато аргументів, чому для неї це буде невигідно як з воєнної, так і з політичної точки зору, не варто недооцінювати екзистенційність цієї війни для Кремля, виснаженість конвенційного потенціалу і важливість нестратегічних ядерних сил для воєнної доктрини рф. Застосування росією ЯЗ може створити небезпечний прецедент для інших країн, підірвати трансатлантичну єдність і вплинути на громадськість країн Заходу. Тому США повинні зробити недопущення ядерної ескалації найвищим пріоритетом своєї політики.

Другий – переростання війни у прямий конфлікт між росією і НАТО. Москва може напряму атакувати країни Альянсу в якості помсти за допомогу Україні, або війна може випадково перекинутись на його територію, наприклад, через помилкове програмування російської ракети. За такого сценарію Сполучені Штати будуть швидко залучені до війни з ядерною державою, і утримувати конфлікт нижче рівня застосування ЯЗ буде надзвичайно складно. 

Близько 20% України окуповано, і вона прагне відновити контроль за якомога більшою частиною. Це співпадає з інтересами США з гуманітарних причин, але звільнення всіх територій станом на 24 лютого потребуватиме місяців, якщо не років, а перетин цієї лінії, особливо в Криму, може спричинити ескалацію. З точки зору міжнародного права росія все рівно буде порушником, незалежно від розміру окупованої території. А лінія фронту станом на грудень 2022 року не позбавляє Київ від контролю над регіонами, критично важливими для економічного виживання України.

Затягування війни збільшує ризики ядерної ескалації

Затяжна війна має деякі переваги для США – російська армія зайнята в Україні і не може створювати загрозу в інших регіонах, її потенціал ослаблений на роки, Європа позбувається залежності від російських енергоносіїв і більше вкладатиме в безпеку. Але загрози набагато більші – поглиблення гуманітарної кризи в Україні, вичерпання можливостей допомоги їй, ризик, що росія захопить нові території. Українська економіка потребуватиме все більше підтримки, а глобальний ефект війни поглиблюватиметься. США не можуть перемкнутись на конкуренцію з Китаєм. До того ж затягування війни збільшує ризики ядерної ескалації та конфлікту росії з НАТО.

Можна розглянути три форми завершення конфлікту – повна перемога, перемир’я і політичне врегулювання. Повна перемога якоїсь зі сторін неможлива. Політичне врегулювання виглядає малоймовірним. Перемир’я заморозить конфлікт без вирішення політичних питань. Два останніх сценарії вигідні для США, з огляду на необхідність уникнути довгої війни.

Як у росії, так і в Україні панує оптимізм щодо продовження війни і песимізм щодо невигідного миру – а саме такі передумови створюють основу для затяжного конфлікту. У цій ситуації США мають кілька політичних можливостей.

По-перше, це чіткі плани надання військової підтримки Україні. З одного боку, це створить надійне уявлення про спроможності Києва в майбутньому, з іншого – змусить росію песимістичніше оцінювати перспективи війни.

Зобов’язання США та союзників щодо української безпеки можуть варіюватися від посиленого постачання зброї до обіцянки прямого втручання Штатів в разі нового нападу росії

По-друге, надання зобов’язань США та союзників щодо української безпеки. Вони можуть варіюватися від посиленого постачання зброї до обіцянки прямого втручання Штатів у війну в разі нового нападу росії.

По-третє, надання зобов’язань Сполучених Штатів та союзників щодо українського нейтралітету. Росія вимагає не лише односторонніх гарантій нейтралітету України, а і запевнень з боку Заходу, що вона не стане членом НАТО. При цьому одночасні зобов’язання США щодо української безпеки і нейтралітету буде новелою у зовнішній політиці Сполучених Штатів. Її буде важко прокомунікувати як у внутрішній політиці, так і союзникам по Альянсу чи Україні.

По-четверте, чіткий план щодо санкційного режиму проти рф. Розуміння того, як санкції будуть послаблювати, допоможе подолати російський песимізм щодо того, що санкції збережуться, навіть якщо у війні буде досягнуто політичних домовленостей.

Джефрі Менкоф з Університету національної оборони США у статті для Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) пропонує подивитись на конфлікт в Україні з перспективи політичного реалізму.

Допомога адміністрації Байдена Україні для оборони від російської агресії перевищила сподівання багатьох. Водночас, все частіше лунають голоси людей, які називають себе реалістами і критикують сильну залученість Штатів до цієї війни. Політичні реалісти описують міжнародну систему як анархічну, в якій всі гравці жорстко переслідують власні інтереси. Проблеми міжнародних відносин рідко вирішуються, ними потрібно керувати. Самоназвані реалісти роблять із цього висновок, що США потрібна більша самообмеженість у допомозі для України. 

Вони використовують три основні аргументи, кожен з яких базується на сумнівних припущеннях. Перше з них говорить про ескалацію конфлікту у випадку більшого втручання США – горизонтальну (поширення війни на території країн НАТО) чи вертикальну (застосування росією потужнішої, насамперед ядерної зброї). Росія робить все, щоб підігрівати ці настрої. Але з реалістичної перспективи кожен режим зацікавлений у виживанні, і хоча анексія українських регіонів створила певну неоднозначність в тому, що росія може визначати як «виживання», ядерна риторика свідчить скоріше не про пониження порогу застосування ЯЗ, а служить постійним нагадуванням, що ескалація можлива і що росію потрібно сприймати серйозно. Тому Штатам потрібно продовжувати озброювати Україну, щоб та, в ідеалі, змогла звільнити свої території, і водночас посилати чіткий сигнал, що війна не буде перенесена на територію росії і ніхто не планує підтримку «кольорових революцій» там. 

Друге побоювання реалістів – що після війни і поразки росія відмовиться брати участь у будь-якій повоєнній системі безпеки. Воно є важливим з тієї точки зору, що відкидає нереалістичні цілі війни – зміна режиму чи «деколонізація» росії – цілі, які лежать поза межами спроможностей США. Водночас, не варто будувати ілюзії, адже якщо Путін або хтось із подібними поглядами залишиться при владі у росії після війни, то перспективи тривалого миру ефемерні. Нова європейська система безпеки за участі рф можлива лише, коли та позбудеться імперіалістичних імпульсів і поділятиме світогляд європейських сусідів. 

Поразка росії підірве спроможності Китаю і може навіть змусити переглянути плани щодо захоплення Тайваню

Третім аргументом є те, що США повинні сконцентрувати свої зусилля на протидію справжній загрозі – Китаю, і значно зменшити військову присутність в Європі. Цей аргумент базується на сумнівних припущеннях, що європейці зможуть швидко компенсувати нестачу американської допомоги, і що події в Європі та Україні мають невеликий геополітичний вплив на Азію. Насправді, невдачі рф в Україні спровокували дискусію в Китаї, а російська агресія значно посилила єдність західних союзників. Поразка росії підірве спроможності Китаю і може навіть змусити його переглянути плани щодо захоплення Тайваню. 

З реалістичної перспективи провал російської агресії в Україні служить інтересам США. Він не тільки посилить безпеку європейських союзників США, а і створить вигідніші позиції для Штатів у їх майбутньому протистоянні з Китаєм. Водночас, побоювання реалістів щодо можливості ескалації повинні бути взяті до уваги при плануванні допомоги Україні. Тому відмова від прямого військового втручання чи від встановлення безпольотної зони, заборона завдавати ударів вглиб російської території – це розумна політика. Непоставка Україні важкої бронетехніки чи далекобійної зброї для ефективнішого ведення бойових дій – ні.

Російська агресія принесла страждання, але також створила унікальний шанс переформатування світового порядку. Це може стати світ, в якому автократії безпечно почуваються, або навпаки, у ньому переможе новий консенсус щодо цінностей ліберальної демократії, в якому США та Європа мають кращі позиції у протистоянні з Китаєм. Перший крок до такого світу – гарантування провалу російської агресії.

Джек Ветлінг у матеріалі для Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) аналізує соціологічні дослідження в росії щодо підтримки війни.

Дослідження поділяють росіян на 5 великих груп – космополіти, нігілісти, ура-патріоти, лоялісти і просто патріоти. Космополіти складають 12-15% населення і представляють найбільш активну опозиційну його частину. Нігілісти (10%) теж перебувають в опозиції, але не готові до активних дій. Лоялісти і просто патріоти разом становлять більшість, підтримують режим із різним ступенем готовності до залучення у суспільні процеси. Найбільшу увагу Кремля привертають ура-патріоти (20-25% населення), адже вони найдужче залучені до війни і від них лунає найголосніша критика.

Найбільше російське суспільство хвилює можливість ядерної війни

Хоча опитування демонструють стабільну підтримку війни, рівень суспільної занепокоєності росте, особливо після оголошення мобілізації. Поки що песимізм не становить загрозу для уряду. Найбільше російське суспільство хвилює можливість ядерної війни. Західним політикам варто зрозуміти, що ядерні погрози путіна не лише про залякування інших країн, але також — і власного суспільства задля згуртування його навколо політики уряду.

Наразі Кремль вважає, що зберігає контроль над медіа-ландшафтом. Ура-патріоти критикують окремих генералів чи губернаторів, але не путіна. Коли цей Рубікон буде перейдено, невдоволена частина еліт матиме можливість почати шукати варіанти «росії без Путіна».

Все більша частина суспільства стає залученою до війни і починає цікавитися ширшими політичними темами. Це поступово зруйнує монолітність, навіть якщо більшість людей все ще не будуть активно протидіяти владі. Раніше Кремль використовував фрагментацію для виховання апатичного суспільства. Тепер йому потрібно балансувати активне залучення людей до війни із недопущенням зависокого рівня самоорганізації. Поки основною логікою Кремля буде збереження режиму, ймовірно, суспільна апатія буде зберігатись. Основним ризиком на сьогодні є продовження невдач на полі бою. Але поки Кремль залишається задоволеним реакцією суспільства на можливість затяжної війни.