Перейти до головного вмісту

«Українці чудово використовують допомогу. Для США це інвестиція»: огляд аналітики

За 9 місяців повномасштабної агресії проти України росія втратила понад 86 тисяч військових убитими. Фото роботи артилерії ЗСУ: Генеральний штаб

Західні воєнні експерти аналізують, за яких умов перемовини з росією матимуть перспективу і сенс. Говорять про вигідність воєнної допомоги Україні для світової системи безпеки. Сполучені Штати Америки загалом вже вклали в підтримку $68 млрд, і Білий дім запитує у Конгресу ще $37,7 млрд на наступний рік. Також фахівці розмірковують про майбутнє наступальних операцій як таких та проблеми для російських літаків від санкцій.

Керівники програм RAND Corporation Рафаель Коен та Джаян Джентіле ставлять питання «Яка шкода від того, щоб говорити з росією?» і приходять до висновку, що дуже велика.

На всіх етапах цієї війни на Заході закликали до переговорів із росією, і ці заклики стали ще сильнішими після відступу росіян з Херсону. Але дипломатія не є чимось безумовно хорошим, і на прикладі конфлікту в Україні це особливо видно.

Не всі війни закінчуються переговорами – деякі ведуть до переможного кінця, як Друга світова, деякі виграють на полі бою задовго до перемовин, а інші закінчуються провалом після здавалося б успішних переговорів – як війна у В’єтнамі. Сьогодні дипломатичне рішення неможливе, бо інтереси України та росії поки не перетинаються: перша хоче повернення територій, репарацій та відповідальності за воєнні злочини, що абсолютно неприйнятно для другої. Дипломатія також не зможе запобігти майбутній ескалації – якщо переговори не мають на увазі капітуляцію України, то росія і далі буде в слабшій позиції на полі бою і погрожуватиме ядерною зброєю.

Україна не відвоювала б Херсон та Харківщину, якби послухала прихильників переговорів навесні або влітку

Переговори можуть спрацювати в другорядних питаннях – як експорт зерна чи обмін полоненими. Але змушення до них щодо ключових питань може послати неправильні сигнали: що Сполучені Штати спочатку б’ються, але врешті-решт покидають своїх партнерів, і що влада США не готова морально до затяжної війни. Передчасна дипломатія шкодить і на полі бою – Україна не відвоювала б Херсон та Харківську область, якби послухала прихильників переговорів навесні або влітку. Є підстави вважати, що позиція України буде лише міцнішати, а росія далі відступатиме, попри мобілізацію. Передчасні переговори дадуть час і можливість рф перегрупуватись, підготуватись і вдарити знову, посіявши за цей час розкол серед проукраїнської коаліції.

Час для переговорів прийде – або коли росія визнає свою поразку, або коли Україна відчує, що подальше звільнення територій не варте знищення критичної інфраструктури. Штати і союзники відсилають допомоги на десятки мільярдів доларів – це лише невелика частина того, що Штати тратять на оборону чи на свої війни. І завдяки чудовому використанню цієї допомоги українцями, прибуток за цими інвестиціями для США високий.

Важкість реалій для України не робить заклики до переговорів моральними. Час для переговорів прийде – але, очевидно, не сьогодні.

Про американську воєнну допомогу для України як про інвестицію, прибуток від якої значно перевищує ціну, пише також почесний глава Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Ентоні Кордсмен.

Більша частина зростаючої опозиції у США концентрується на витратах для допомоги України, а не на тому, який результат вони дають. Більшість критиків, як і медіа, ігнорують той факт, що Штати вже отримали великі стратегічні переваги, допомагаючи Україні, і що така допомога – це найкраща стратегічна інвестиція для протидії путінській росії та просування власної безпеки.

Із допомогою США українці знищили велику кількість російської техніки, припасів та військових. Це зменшує загрози для Європи. При цьому у війні не бере участь жоден американський солдат

Ця війна стала своєрідною проксі-війною з росією, в якій не бере участь жоден американський солдат. Крім морального обов’язку допомагати вільним країнам є і дуже раціональний розрахунок, що з допомогою США українці вже знищили велику кількість російської техніки, припасів та військових, що зменшує загрози для Європи. Росія набагато бідніша за США та союзників і витрачає на війну значно більше за них. Критики ігнорують той факт, що США зміцнила свою роль у трансатлантичному партнерстві, а НАТО та Європа оживили зусилля з посилення оборони. Ігнорується також вклад європейських партнерів, які хоч і менше зробили у військовому плані, але запровадили жорсткі санкції і несуть величезні економічні втрати.

Україна не зможе вистояти без подальшої американської підтримки. У США немає іншого вибору, як підтримувати її, поки росія погодиться з умовами мирного врегулювання, прийнятні для України.

CSIS також опублікував оглядове пояснення американської допомоги для України. Загалом вона вже сягнула $68 млрд, і Білий дім запитує у Конгресу ще $37,7 млрд на наступний рік. Ці гроші виділяють на воєнну, гуманітарну, бюджетну допомогу та операційні витрати американського уряду, пов’язані з підтримкою України.

Воєнна допомога складається з короткострокової (передача існуючої зброї, $17 млрд), довгострокової (кошти на закупівлю та виробництво озброєнь, $10,4 млрд), підтримки безпекових операцій США в Європі та Міністерства оборони США (разом $10,8 млрд). Витрата цих коштів займе багато часу і потенційно триватиме до 2030 року. В цілому США надають більше 70% світової воєнної підтримки України, більше 65% гуманітарної і понад 45% – фінансової.

У Конгресі посилюються настрої проти воєнної допомоги Україні, хоча двопартійна підтримка зберігається. Замість ставити під сумнів всю допомогу Києву, конгресмени повинні проводити слухання і розбиратись, що конкретно постачається і для яких цілей. Більшість пунктів, очевидно, і надалі будуть отримувати широку підтримку.

Професор Колумбійського університету Стівен Бідл у статті для порталу War on the Rocks розмірковує про досвід війни в Україні для майбутнього наступальних операцій.

Навесні і влітку, коли російський наступ загальмував, а Україна не мала ресурсів для глибокої наступальної операції на Півдні, багато хто писав про значну перевагу оборони, вразливість танків, скупчень піхоти і літаків до високоточної зброї і неможливість прихованої підготовки до прориву. З огляду на великі успішні наступальні операції, які провела Україна у вересні-листопаді, висновки про домінування оборони в майбутніх війнах виглядають дещо передчасними.

Війна триває, і ми побачимо ще багато сюрпризів – але можна точно сказати, що наступальне мистецтво далеко не мертве. В Україні проглядається один і той самий патерн для успішних наступальних і оборонних операцій. Там, де українська оборона була непідготовлена і значно поступалась у силі – як на півдні чи півночі, росіяни змогли швидко просуватись. Там, де оборона була підготовлена і було достатньо людей – як на Донбасі, просування йшло повільно, вимагаючи значної кількості наступаючих і вогневої потужності. 

Навіть сучасна зброя не виключає можливості прориву, особливо коли оборонні лінії розтягнуті

Те саме працювало для росії – Україна могла лише повільно просуватись на Херсонщині, де росіяни готували потужну лінію оборони і тримали свої кращі підрозділи, але натомість провела швидкий наступ на Харківщині, де оборонців було менше і вони отримували менше підтримки. Вся сучасна історія військової справи підтверджує цей принцип, і контури бойових дій в Україні його не спростовують. Звісно, тут задіяна значна кількість сучасної зброї, але кожна війна приносила з собою сучасну зброю і разом з нею заяви про те, як ця зброя здійснить революцію на полі бою. Ці дебати ведуться і про війну в Україні. Що це значить для майбутнього? По-перше, навіть сучасна зброя не виключає можливості прориву, особливо коли оборонні лінії розтягнуті. По-друге, глибоку підготовлену оборону з нормальним постачанням і оперативними резервами дуже важко проривати – і тут немає жодного новаторства. Тому будь-яка переробка настанов військовим, що під впливом сучасних технологій маневрені наступальні операції стали неможливими, є сумнівною.

Фахівець з інженерних питань Майкл Бонерт для RAND Corporation написав про вплив санкцій на небойові аварії російських літаків.

Із вересня росія втратила принаймні 6 літаків у небойових інцидентах. Су-25, Су-34 і МіГ-31 активно використовувались в Україні, і їх аварії не є неочікуваними, з огляду на їх вік, зношеність компонентів та недостатнє техобслуговування. Але те, що росія втрачає інші літаки теж, які не задіяні в агресії проти України, може свідчити про одну з трьох причин – нестача кваліфікованого обслуговуючого персоналу, неспроможність недержавних компаній на належному рівні виробляти або ремонтувати комплектуючі, або нестача інструментів та матеріалів для виробництва чи ремонту компонентів. Перші дві причини виглядають не дуже переконливо, а ось третя свідчить про те, що масштабні санкції перекрили поставки імпортних комплектуючих і обмежили спроможність росії до закупівель.