Захід має постачати зброю швидше: аналітики про новий наступ росії
Оглядачі та аналітики пишуть про новий наступ росії наступного року, перспективи подальшого застосування морських дронів, шанси на перемир’я, мир та про післявоєнну відбудову України. Також аналізують роль російських губернаторів у процесі мобілізації.
The Economist вийшов із титульною статтею про майбутній новий наступ росії і критичні місяці попереду.
За оцінками українського командування, росія концентрує людей і озброєння для нового наступу вже в січні, але найімовірніше навесні. Цей наступ може статись зі східного та південного напрямків, а також із Білорусі на Київ.
Українські військові не хочуть передчасного перемир’я, і вони праві
На Заході ж панує думка, що конфлікт перебуває в патовій ситуації, а в росії закінчуються боєприпаси. Патова ситуація знову ж заохочує думки про перемир’я – із альтруїстичних та корисливих мотивів. Але українські військові не хочуть передчасного перемир’я, і вони праві. Росія лише використає перепочинок для переозброєння і спробує знову краще підготовленою.
Звільнення територій «сухопутного коридору» в Крим і азовського узбережжя знищить останні здобутки Путіна
Відповідальність Заходу полягає у тому, щоб новий російський наступ знову провалився, і для цього поставки зброї повинні швидко зрости. Україна потребує більше боєприпасів до HIMARS, зокрема і ракети ATACMS, а також танки, гелікоптери і засоби ППО для захисту критичної інфраструктури. Крім цього, Україна повинна відвоювати більше території, щоб вести переговори з позиції сили. Особливо важливим є звільнення територій так званого «сухопутного коридору» в Крим і азовського узбережжя. Це знищить останні здобутки Путіна після 24 лютого і дискредитує ідею, що росія може досягти успіху військовим шляхом, просто відновивши наступ пізніше.
Україна готова далі нести жертви задля відновлення територіальної цілісності і не сприймає західні гарантії як альтернативу цьому, зважаючи на болючий досвід Будапештського меморандуму 1994 року. Для партнерів Києва ціль відновлення контролю за всіма територіями є максималістською і складною для досягнення, адже десь Україна зіткнеться з населенням, яке не захоче бути визволеним. Потік допомоги також залежить від вирішення внутрішньополітичних суперечностей та боротьби з корупцією в Україні. Весь світ, як і сама росія, лише виграє від того, що реваншистська ідея відновлення російської імперії зазнає поразки. З достатньою допомогою Україна зможе відвоювати більшу частину територій, захоплених з лютого. Чим більше вона відвоює, тим більше має шансів на тривалий успіх.
Українська винахідливість впроваджує нову форму бойових дій на морі – стаття з такою назвою присвячена появі морських дронів у війні з росією.
29 жовтня під час атаки морськими та повітряними дронами на бухту в Севастополі було пошкоджено три російських бойових кораблі – серед них і флагман ЧФ фрегат «Адмірал Макаров». Україна планує збудувати 100 таких дронів.
До цього морські дрони-камікадзе вже застосовували Іран, рух хуситів у Ємені, а також палестинські бойовики. Розвинені країни теж розробляють проєкти морських дронів, але йдуть іншим шляхом – створюють повноцінні важкоозброєні безпілотні кораблі.
Те, що продемонструвала Україна, радше аналог квадрокоптера на морі. Це асиметричний спосіб ведення бойових дій, до якого уряди країн світу не готові. Такий дрон коштує близько $250 тис., на відміну від протикорабельних ракет, які можуть коштувати мільйони, і несе близько 200 кг вибухівки, яка направиться в корабель на рівні ватерлінії.
Малий розмір дрона робить його майже непомітним для камер та радарів
Будь-яка невелика держава або недержавна група може розробити чи отримати технології, необхідні для створення цієї зброї. Це несе великі ризики не лише для військових кораблів, а насамперед для цивільного мореплавства і портової інфраструктури. Відсутність команди на борту дає й інші переваги – малий розмір дрона робить його майже непомітним для камер та радарів, водночас зберігає радіоканал контролю за траєкторією. В майбутньому дрони зможуть занурюватись на глибину перед самою атакою, щоб уникнути виявлення. Також немає ризику того, що під обстрілом чи в умовах іншої небезпеки команда перестане виконувати бойове завдання.
Щоб протидіяти атакам дронів, можна глушити їх радіосигнал, але і такі виклики можна обійти за допомогою збільшення автономності дрона і краще захищеним каналам зв’язку. Інші варіанти протидії морським безпілотникам: такі ж захисні безпілотні системи, загороджувальні сітки, речовини для блокування пропелера дрона, і система раннього виявлення разом із точковою обороною морських об’єктів. Пов’язані з дронами виклики будуть ще більші, коли зросте їх автономність і можливість взаємодіяти у зграї – це перспектива близького майбутнього.
Колишній французький дипломат та міжнародник Мішель Дюкло описав парадокс, який демонструє війна в Україні. З одного боку, світовий порядок, закладений після Другої світової війни, занепадає. З іншого, західний світ показав себе набагато міцнішим перед обличчям кризи, ніж очікувалось.
Війна позначає кінець ілюзії існування насправді глобального ліберального світопорядку. Країни глобального Півдня не хочуть засуджувати росію навіть в умовах, коли принципи ненападу і суверенітету грубо порушуються. З іншого боку, Захід спромігся одночасно і оборонятись, і контролювати світові фінансові мережі високотехнологічного експорту до росії. Побоюючись вторинних санкцій, Китай значно обмежив себе у військовій чи економічній підтримці москви.
Західна зброя в руках мотивованих українців показала свою перевагу. Але не варто тішитись ілюзіями – всі ті передумови, які використав Путін для початку війни, зберігаються. Ліберальна демократія під загрозою в самих країнах Заходу. Їх військова, дипломатична та політична потужність буде занепадати порівняно з Китаєм та іншими центрами сили, економічне домінування буде скорочуватись, а країни глобального Півдня далі будуть ставитись до них із недовірою.
Захід переможе у протистоянні з Путіним. Але це не поверне старий світопорядок
Захід переможе у протистоянні з Путіним. Але це не поверне старий світопорядок. Треба запропонувати нове бачення своїм друзям по всьому світу.
По-перше, розвинуті країни повинні допомогти країнам Півдня боротися з глобальним потеплінням і корупцією, а також вкладати у навчання і технології.
По-друге, Захід має більше працювати з «середніми державами», такими як Туреччина, Індія та Саудівська Аравія. Саме їх контакти з росією не дають повністю ізолювати Путіна і затягують війну. Водночас, важлива їх роль як посередників.
По-третє, західні країни самі повинні бути повністю відданими цінностям ненападу, погодитись на реформу Радбезу ООН і не зловживати своїм правом вето. У спільній заяві лідери США, Франції, Британії та інших країн повинні чітко заявити свої цілі у війні в Україні – підтримка відновлення територіальної цілісності та забезпечення безпеки після закінчення війни, а також переслідування за злочин агресії у міжнародному суді. Нові форми міжнародного співробітництва, засновані на принципах, дадуть можливість Заходу розв’язати згаданий парадокс.
Колумніст Financial Times ГІдеон Рахман пише про «тінь» Корейської війни в Україні.
Війну в Україні можна порівняти з Корейською через багато спільних рис. Та війна формально ніколи не закінчилась миром, лише перемир’ям 1953 року. В Україні перемир’я теж може закінчити активні бойові дії, бо по-перше, жодна зі сторін не може досягти повної перемоги, їх позиції занадто далекі, щоб досягти повноцінного миру, але високі втрати роблять варіант перемир’я можливим. Росія все ще говорить в термінології перемоги, але, за аналогією з відступом з Херсону, перемир’я можна буде подати як зміну воєнної тактики, а не як поразку.
Без територіальних чи політичних здобутків Путін не зможе оголосити кінець війни – але зможе прийняти припинення бойових дій – як «жест доброї волі» чи наслідок рішення з боку військових. Але чому Україні варто приймати таке перемир’я? Ініціатива на її боці, воєнні злочини росії унеможливлюють будь-яку нормалізацію, і є повністю реалістичний страх, що росія просто використає перемир’я для переозброєння і нападе знову. Водночас, є багато причин, чому довге перемир’я в стилі Кореї може бути привабливим. Українці несуть важкі втрати. Удари по критичній інфраструктурі ускладнюють життя мирного населення і схилять біженців не повертатись додому. Чим довше триватиме конфлікт – тим менше людей повернуться. Багато хто також вважає повернення Криму нереалістичним.
Росію під керівництвом Путіна очікує лише зростаюча ізоляція та бідність
Єдиною проблемою після замороження конфлікту залишається повна недовіра до росії. Але ця недовіра існує також і серед західних партнерів України, і тому вона ймовірно отримає додаткову військову допомогу та безпекові гарантії, які змусять росію не вдаватись до нової атаки. Після перемир’я західна допомога дасть змогу країні відбудуватись – як це сталося з Південною Кореєю. Росію під керівництвом Путіна очікує лише зростаюча ізоляція та бідність.
Дослідниця Європейської ради з міжнародних відносин Кадрі Лік оцінює відносини між ЄС та росією, описуючи їх фразою «Старе помирає, а нове не може народитись».
Політики в ЄС погоджуються, що росія становить багаторівневу загрозу їхній безпеці. Європейці швидко відреагували на виклики війни в Україні, але їм бракує «теорії перемоги». У них немає спільної точки зору щодо того, чим, швидше за все, закінчиться конфлікт.
Жодна держава-член Євросоюзу не керує політикою щодо росії. Виникла «єдність без лідера»
Жодна держава-член ЄС не керує політикою щодо росії, виникла «єдність без лідера». Це надає Європі переваги децентралізованої сили, але зміна керівництва у США може продемонструвати слабкість цієї ситуації. Політики Євросоюзу не вірять, що європейці мають засоби для зміни режиму в росії. Водночас вони не можуть передбачити стабільні майбутні відносини з росією під керівництвом Путіна. Політики не визначились, як війна росії проти України вплине на їх відносини з іншими частинами світу, включаючи Китай і глобальний Південь. Це може перешкодити європейцям вести ефективнішу глобальну політику протидії.
Європейці повинні переглянути підтримку, яку вони надають росіянам, які тікають від режиму – емігранти представляють важливий зв’язок із російським суспільством, який буде цінним, хто б не був при владі в Кремлі. ЄС також потрібно сформулювати майбутнє бачення відносин з росією, яким би неповним воно не було сьогодні. Це дасть сигнал, що ЄС бачить існування росії в майбутньому, і допоможе послабити російський міф про те, що ця війна екзистенційна для росії.
Естонський експерт Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Іван Клищ пише про «нових бояр» – російських губернаторів, які уможливлюють мобілізацію.
До осені росія мала значну перевагу в артилерії та техніці, але воювала в Україні меншою кількістю військових, що позначилось на її можливості утримувати оборонні рубежі. Указ про загальну мобілізацію 21 вересня покликаний вирішити цю проблему. Заявлена цифра у 300 тисяч мобілізованих ніде не прописана, і тому різні джерела оцінюють їх кількість від 150 до 500 тисяч, говорять навіть про потенційну цифру в мільйон.
Мобілізаційний потенціал росії великий, але проблеми з призовом завжди існували. Російське керівництво не думало, що вторгнення в Україну затягнеться і набере такого масштабу. На сьогодні кожна федеральна одиниця має певну квоту, яку повинна забезпечити, і на свій розсуд вирішує, як це зробити.
З початком повномасштабної агресії губернатори виконували цілий ряд завдань. Спочатку формували «добровольчі» батальйони шляхом примусу, обіцянок великих виплат та преференційних соціальних благ. Тут вони отримали поле для маневру, бо фінансування війни з регіональних бюджетів спричинило різний підхід до рекрутування. Суми компенсацій для мобілізованих різнились, десь люди не отримували взагалі нічого, а десь – частину товарами чи продуктами харчування.
Мобілізація спричинила нестачу робочих рук
Мобілізація спричинила нестачу робочих рук, і губернатори отримали завдання збалансувати потреби армії і місцевих бізнесів. Незважаючи на федеральне лідерство у цьому питанні, підходи його вирішення теж різняться у федеральних округах. Десь до роботи у критичній інфраструктурі залучають студентів, десь перевчають держслужбовців або пропонують виплати підприємствам як компенсацію за мобілізованих. У Бурятії межа між цивільним та військовим керівництвом розмилась – школи використовували як пункти мобілізації, а вчителі та службовці розносили повістки. Для губернаторів їх робота на користь мобілізації є надважливою, адже вона визначить їх кар’єрні перспективи.
Мобілізація здійснювалась швидко, і тому часто була хаотичною і супроводжувалась «ексцесами». Надмірна роздача повісток, погані умови для мобілізованих, невиплата компенсацій. Ці проблеми не налаштували губернаторів проти війни, але багато з них використовує ситуацію для покращення відносин із центром. Поки що зарано говорити, чи мобілізація змінить баланс влади між губернаторами та федеральним урядом, але ми можемо очікувати, що як мінімум, хтось виграє, а хтось програє від поточної ситуації. Лояльність до Путіна була ключовим параметром кар’єрного зростання в Росії, і нинішня ситуація навряд це змінить.