Перейти до головного вмісту

«Україна перерізає шлях до Криму і йде в Маріуполь»: західні аналітики обговорюють сценарії закінчення війни

Сили оборони України звільнили Херсон 11 листопада. Місто було під окупацією 256 днів. Фото: Офіс президента

Воєнні експерти розмірковують про хід бойових дій, перспективи мирного врегулювання та майбутнє України, оцінюють становище сторін на Чорному морі та пропонують шляхи уникнення ядерної ескалації без поступок росії.

The Economist випустив три матеріали про перспективи продовження війни та майбутнє України.

Перший про три сценарії ходу бойових дій на наступний рік. Один сценарій передбачає, що росія вириває перемогу із програшної ситуації. Завдяки мобілізації їй вдається стабілізувати лінію фронту. Республіканці блокують нові пакети воєнної допомоги для України, а європейці не активізують поставки, і її запаси швидко закінчуються. Навесні українська армія відступає, росія захоплює ключовий промисловий центр Кривий Ріг і Донецьку область. Захід тисне на Володимира Зеленського щодо укладення перемир’я, і росія використовує наступні місяці або роки для підготовки нового наступу на Київ. 

Ймовірніший другий сценарій призводить до патової ситуації, коли російські мобілізовані наповнюють лінію фронту, і просування українських військ дуже дорого коштує. Росія відступає з Херсона і вивільняє 30 тисяч військових для оборони на інших напрямках. Путін затягує війну, намагаючись знищити критичну інфраструктуру України та позбавити Європу газу, сподіваючись на перемогу Трампа в 2024 році. Він ризикує, бо економічний стан у росії погіршується, росте спротив у суспільстві. 

Третій сценарій найбільш обнадійливий, але, можливо, найбільш небезпечний. Україна наносить ураження і бере під вогневий контроль шлях до Криму. На Луганщині лінія фронту розвалюється і ЗСУ звільняють Сєвєродонецьк. Навесні Україна перерізає сухопутний коридор до Криму і доходить до Маріуполя. HIMARS починають бити по об’єктах в Криму, і Путін видає ультиматум – зупинка наступу або застосування ядерної зброї. Перемога не за горами, але і пов’язані з нею ризики ростуть.

Другий матеріал пропонує помріяти про переможну Україну в 2030 році. Україна готується вступити в ЄС, відбудова майже закінчилась, економіка росте, а вплив олігархів обмежений. Безпека України залежить не від доброї волі Путіна, а від розуміння, що будь-який російський наступ буде провальним. 

Сьогодні, коли росія відступає з Херсона, Заходу потрібно подумати про відбудову України та її безпеку. Україна безумовно може сама визначати свої цілі у війні, але в Заходу теж є свої інтереси. Ескалація може втягнути його у війну. Але якщо Україна не переможе і Путін зробить з неї державу-невдаху, то це загрожуватиме всьому Альянсу. Україна має ділитись своїми планами з Заходом, і цей план повинен включати відбудову. Вона коштуватиме десятки мільярдів доларів і провалиться, якщо інвестиції та гранти від держав та приватного сектору опиняться в руках олігархів. 

росія повинна зазнати беззаперечної поразки

Україні потрібно буде використати ініціативи борців з корупцією для контролю. Вона потребує безпеки, і росія повинна зазнати беззаперечної поразки. Але вона почне швидко відновлювати свій військовий потенціал, і тому наступним кроком повинні стати гарантії безпеки для України. Золотим стандартом було б членство в НАТО, але Захід може не бажати такого варіанту. Іншою, більш реалістичною альтернативою, була б модель співпраці на зразок США-Ізраїль. Різні країни могли б брати в цьому участь – постачання зброї, боєприпасів, технологій, розвідданих. Це буде складно реалізувати – і через низькі темпи виробництва західного ОПК, і через нестабільність підтримки України з боку західних країн. 

Заходу потрібно зрозуміти, що допомога Україні – це не благодійність, а акт самозбереження

Заходу потрібно зрозуміти, що допомога Україні – це не благодійність, а акт самозбереження. Росія сприймає цю війну як цивілізаційний конфлікт між нею та Заходом. Допомога Україні в пів сили не умиротворить Путіна, а навпаки, покаже, що Захід слабкий. Перемога України забезпечить мир не тільки її 40 мільйонам мешканцям, а і багатьом мільйонам людей в Європі.

Третя стаття присвячена обговоренню, на яких умовах може закінчитись війна. Росія провалила наступ на Київ і не досягла успіху «вогневим валом» на Донбасі. Навіть обстріли інфраструктури не можуть зламати українську волю до боротьби. Але, хоча Захід і обіцяє підтримувати Україну стільки, скільки потрібно, невдоволення в Європі і в США росте. 

В непублічних розмовах західні та українські керівники роздумують над тим, яке може бути завершення цієї війни. Чи перетвориться Україна на нейтральну Фінляндію, яка змушена поступитись територіями? Чи на Німеччину часів Холодної війни – розділену, демократична частина якої є членом НАТО? Чи Ізраїлем, який може захищати себе не завдяки альянсам, але з великою допомогою США? 

Терористичне бомбардування не змушує Україну капітулювати, а підтримка війни в росії падає

Відступ з Херсона є приниженням для Путіна, але він не показує готовності відступати. Україна теж хоче використати ініціативу і звільнити побільше територій. Захід продовжує надавати військову допомогу, але його резерви не безмежні. Росія теж стикається з нестачею боєприпасів. Терористичне бомбардування не змушує Україну капітулювати, а підтримка війни в росії падає. 

Україна вийшла з переговорів з росією після відкриття масштабу воєнних злочинів після відступу росіян з півночі. Захід досить непевний щодо своїх цілей – збереження суверенної демократичної України, але в яких кордонах? Якщо деякі політики та аналітики говорять про те, що відновлення повної територіальної цілісності неможливе, бо це означатиме капітуляцію росії, і потрібно домовлятись, то інші, навпаки, наполягають на тому, що потрібно тиснути далі, а не спішити малювати нові кордони на карті. 

Ставки вищі для Путіна, ніж для Заходу. Але найвищі вони для українців, які не довіряють переговорам з росією і готові продовжувати війну до перемоги, навіть якщо це займе роки. Але на Заході присутній страх, що поразка росії змусить Путіна вдатись до застосування ЯЗ. 

Як це часто бувало з Ізраїлем, Штати можуть обмежити амбіції України, наприклад, не постачаючи їм певних видів зброї. Це уже відбувається – Україна не отримує західні літаки та оперативно-тактичні ракети. Доля України залежить не лише від сміливості солдатів, а і від факторів, які вона не може контролювати – націленості Путіна продовжувати війну і міцність коаліції партнерів. Для Заходу безпекові переваги війни уже очевидні – росія надзвичайно ослаблена, що робить оборону східного флангу НАТО набагато легшою. Для України результат набагато менш певний.

Провідні експерти Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Сет Джонс та Філіп Васєлєвські назвали свою статтю «Кінець початку в Україні», проводячи паралелі з Черчиллем та його промовою після перемоги союзників під Ель-Аламейном над військами Роммеля у 1942 році. 

Завершення війни без звільнення українських територій винагородить Путіна за агресію

Росія зазнала низку поразок в останні місяці, але все ж на Заході голосніше лунають заклики до початку переговорів між Україною та росією, а також на обмеження поставок зброї, щоб уникнути ескалації. Але ці заклики і побоювання фальшиві, бо завершення війни без звільнення українських територій винагородить Путіна за його агресію. США потрібно задуматись над довгостроковою підтримкою української армії, її економіки та працювати над збільшенням прозорості цієї підтримки. 

Ціль України – відновлення її територіальної цілісності, порушеної 2014 року. США повинні підтримати її, щоб убезпечити НАТО, дати сигнал іншим диктаторам, які хотіли б зробити щось подібне, і можливо, дати росії позбутися Путіна після шоку поразки. Важливо усунути неоднозначність американських цілей щодо війни в Україні. 

Страхи ескалації через постачання зброї нової якості помилкові. Росія вже застосувала весь свій конвенційний арсенал максимально жорстоко

Хоча Штати є головним постачальником зброї Україні, вона потребує більшого – дрони MQ-1C, ракети ATACMS, системи ППО та винищувачі. Потребна достатня кількість цих систем, а цінність допомоги повинна вимірюватись не в доларах, а в спроможностях на полі бою. Страхи ескалації через постачання зброї нової якості помилкові. По-перше, росія застосувала весь свій конвенційний арсенал в Україні з максимальним рівнем жорстокості. Її запаси амуніції виснажуються, і в неї немає достатніх сил, щоб атакувати будь-яку країну НАТО. По-друге, Путін є раціональним актором, який зробив багато помилок. Але він не розширив агресію на країни НАТО, і не почав руйнівні кібер-атаки проти них, як багато хто боявся. Путін не збирається застосовувати ядерну зброю проти НАТО, якщо не хоче вчинити колективне самогубство. Цей ризик є трохи більшим в Україні, але застосування ЯЗ матиме невелике значення на полі бою і відверне від росії Китай, Індію, країни глобального Півдня. 

Також США повинні забезпечити Європу газом на заміну російського, щоб енергетичний шантаж не зруйнував європейську єдність. Знищення останньої надії Путіна на капітуляцію Європи дасть російським елітам швидше зрозуміти, що вони не можуть перемогти у цій війні. Для запобігання звинувачення у корупції чи непрозорості, НАТО могло б створити аудиторську палату для України, яка б перевіряла належне зберігання і використання західної зброї. Подібна палата могла б бути створена за допомоги ЄС для перевірки фінансової допомоги. Це допоможе побороти російську пропаганду і переконати західних платників податків, що їх гроші витрачають прозоро. США та їх партнери повинні підтримати Україну у довгій війні на виснаження. Коли росія зрозуміє, що її шантаж не впливає на готовність Заходу допомагати, у Путіна не залишиться багато карт в рукаві. 

Українська армія, що відвойовує свої території, російська армія, яка зазнає поразки, і Захід, який об’єднався довкола України – це найшвидший шлях до закінчення війни.

Доцент брюссельського Центру безпеки, дипломатії та стратегії Деніел Фіотт для порталу War on the Rocks написав про відносне домінування росії в районі Чорного моря. Попри успіхи України в потопленні та пошкодженні російських воєнних кораблів, флот рф зберігає порівняльну перевагу в акваторії. Обіцяні США патрульні катери покликані для захисту річок і не змінять ситуацію. Росія продовжує розглядати Чорне море як ключовий регіон війни проти України, завдаючи дальніх ракетних ударів, плануючи десантні операції та блокуючи порти. Україна намагається кинути виклик домінуванню росії, уклавши договір з Британією на постачання кораблів, а також з Туреччиною – на два корвети класу «ADA» із більш важким озброєнням. Водночас, росія все більше страждає від українських ударів по флоту та інших військових цілях у Криму. Вона навіть вивела свої підводні човни в Новоросійськ. 

Відсутність прямого доступу до українського узбережжя є проблемою для росії. Попри наявність спроможності до дальніх ракетних ударів, запаси Калібрів вичерпуються, хоча тут оцінки різняться. Росія також не має вільного права заходу в Чорне море, з огляду на закриття Туреччиною проток для проходу військових кораблів. Але вона намагається обходити заборону, транспортуючи військові вантажі цивільними суднами. Врешті-решт росія навіть після поразки може повернутись до Криму як до військового бастіону, що ускладнить переговорні умови для України. Росія зможе в будь-який момент повернутись до ракетних ударів із Чорного моря, укріпити свої морські бази, і підривати економічну діяльність України через загрозу морським коридорам експорту. 

Заходу потрібно переглянути стратегію підтримки України на морі – поставити більше протикорабельних ракет «Гарпун»

Заходу потрібно переглянути стратегію підтримки України на морі – поставити більше протикорабельних ракет «Гарпун», а також тренувати українців для застосування мікроторпед із патрульних катерів. Росія все ще вважає, що зберігає деяку стратегічну глибину на Чорному морі.

Аналітик Європейської ради з міжнародних відносин Рафаель Лосс пропонує шлях перемогти росію, уникнувши ядерного Армагедону

Хоча ризики ядерної війни зросли після 24 лютого, це дуже малоймовірна перспектива. Водночас геноцид – дуже реальна перспектива, якщо західні лідери покинуть підтримку України. Цілі російської ядерної риторики – запобігти прямому воєнному втручанню Заходу, обмежити військову допомогу Україні і залякати українське керівництво. Півтори цілі росія досягла – мова не йде про пряму воєнну допомогу Заходу, а перелік озброєнь, що постачаються Україні, все ще не відповідає її потребам. 

Риторика ядерної ескалації триватиме під час всього конфлікту, і Заходу потрібно показати росії, що утримання від застосування ЯЗ завжди краще, ніж її застосування. Успішним прикладом була реакція на російську кампанію з «брудною бомбою», коли неприйняття дезінформації Заходом і дипломатичні зусилля змусили росію відступити. Все ж, через виснаження запасів конвенційної зброї та поразки на фронті росія і далі вдаватиметься до ядерних погроз, щоб компенсувати слабкість. Але погрози не корелюють з реальною підготовкою до ядерного удару – яка була б помічена західними розвідками. Щоб так і залишалось надалі, Заходу потрібно дати чіткий сигнал росії, що застосування ЯЗ не допоможе їй в ході війни проти України. Насамперед це повинно стосуватись довгострокової готовності підтримувати Україну військово. 

Готовність до довгострокової підтримки – наприклад, контракт на виготовлення 100 танків «Леопард» – буде сигналізувати, що навіть ядерний шантаж не відверне Захід від України

Кремль розуміє, що разове застосування тактичної ЯЗ не змінить хід війни, а буде спрямоване на те, щоб Захід покинув Україну. Готовність до довгострокової підтримки буде сигналізувати, що навіть ядерний шантаж не змусить Захід до цього. На практиці це може означати розміщення довгострокових оборонних контрактів на виготовлення зброї для України – наприклад, 100 танків «Леопард». Вони не допоможуть сьогодні на полі бою, але підкреслять, що незважаючи на хід війни, Україна може розраховувати на підтримку Заходу. Потужні заходи стримування, які поєднують запобігання та покарання, допоможуть переконатись, що ядерна риторика Кремля залишиться просто риторикою.