Українські контрнаступи стали можливі завдяки обороні на Донбасі: огляд аналітики
Західні воєнні аналітики пишуть про роль успішної української оборони на Донбасі для ходу війни. Розмірковують про перспективи існування росії в сьогоднішній політичній та географічній конфігурації. Наголошують на важливості підготовки Євросоюзу до затяжної війни та оцінюють «снарядний голод» в російській армії.
Безпекові експерти Роб Лі та Майкл Кофман у статті для американського Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) аналізують вплив битви за Донбас на успіхи української армії.
Восени Україна змогла досягти значних успіхів, звільнивши більшу частину Харківщини, частину Донеччини та правобережжя Херсонщини. Це значною мірою стало результатом битви за Донбас, що розгорталася з квітня по липень. Після того, як росіяни зрозуміли свою неспроможність оточити і захопити Київ, вони відійшли з Півночі України і сконцентрувалися на захопленні Донбасу. Це виглядало як більш реалістична обмежена ціль, але без зрозумілої мотивації – навіть захоплення всієї Донецької області не схилило б Україну до значних поступок.
Росіяни понесли значні втрати у живій силі і техніці, виснажили запаси артилерійських снарядів. Для них це може означати неможливість відновити наступальний потенціал навіть після зими
Врешті-решт, тактичні успіхи росії на Донбасі стали пірровою перемогою: росіяни понесли значні втрати у живій силі і техніці, а також виснажили запаси артилерійських снарядів. У свою чергу, це дало змогу Україні провести успішні контрнаступи восени, а для росіян може означати неможливість відновити наступальний потенціал навіть після зими.
Росія почала цю війну як ризикову операцію, задіявши близько 80% своїх батальйонно-тактичних груп, не залишаючи досить сил у резерві, якщо щось піде не за планом. Коли початковий план зміни влади в Києві провалився, вона почала все більше залучати решту БТГр із критичних регіонів – Калінінграду, Осетії, Абхазії тощо.
Число відмов повертатись в Україну серед офіцерів та солдатів росло, і доходило до 20-40%. Росія не могла ефективно поповнити втрати без мобілізації, але Путін, демонструючи політичну прокрастинацію, не оголосив її в травні з вірою в те, що російська армія все ж досягне успіху на Донбасі. Це могло би статись, якби Україна не отримала важке озброєння від Заходу навесні-влітку – тут теж Путін недооцінив готовність Заходу допомагати.
Без мобілізації для вирішення питання нестачі живої сили росія намагалась залучити до лав армії добровольців, формувати «резервні батальйони» в регіонах, насильно мобілізовувати людей на окупованих територіях та використовувати приватні воєнні компанії. Російська армія стала менш тренованою та професійною силою, яка була змушена часто штурмувати в лоб укріплені позиції українців на Донбасі, використовуючи при цьому десятки тисяч артилерійських снарядів щодня.
Із появою в українців HIMARS та високоточних боєприпасів росія була змушена припинити наступ на Донбасі і перекинути війська на Херсонщину
Все змінила поява HIMARS та високоточних боєприпасів, за допомогою яких українці знищували склади та командні центри противника. Росія була змушена по суті припинити наступ на Донбасі, перекинути свої елітні війська на Херсонщину для утримання важливого плацдарму на правому березі Дніпра, і сформувала 3-й резервний корпус для оборони на Харківщині. Але це не допомогло – слабо підготовлені і скоординовані підрозділи не змогли стримати український наступ в Харківській області. На Херсонщині він ішов набагато повільніше і на так успішно. Врешті-решт, росіяни змогли організовано відійти з плацдарму, зберігши більшу частину техніки та особового складу, не зважаючи на українські далекобійні спроможності.
Успіхи України дають обережно оптимістичне бачення майбутнього. Російські позиції навряд будуть настільки слабкими, як на Харківщині. Крім того, ніде немає такої географічно-логістичної ситуації, як була на Херсонщині. Тому просування вперед буде повільнішим і матиме вищу ціну.
Проте в України все ж є багато переваг – краща підготовленість до зими, вмотивованість і навченість особового складу, компетентність військового командування. Очевидно, взимку велику роль гратимуть сили спеціальних операцій, але Україна також зможе повернути нові території, якщо матиме досить озброєння, боєприпасів і запчастин для техніки. Багато буде залежати від того, як росія зможе інтегрувати мобілізованих солдатів в існуючу армію. Поки, попри всі проблеми, мобілізація дає росії більше живої сили, яка змогла стабілізувати ситуацію на вразливих ділянках фронту. Іншим ключовим фактором є поставки озброєння та амуніції.
Росія може отримати артилерійські боєприпаси з Північної Кореї, а також дрони і балістичні ракети з Ірану
Росія може отримати артилерійські боєприпаси з Північної Кореї, а також дрони і балістичні ракети з Ірану. Це визначить, наскільки довго вона може підтримувати бойові дії. Україна також надзвичайно залежить від зовнішньої підтримки, обмеженої як політичними причинами, так і наявністю того, що можна передати. Виглядає, що росії буде складно відновити наступальний потенціал, але вона зможе організувати надійну оборону. Україна має перевагу в довгостроковій перспективі, але чим довше триває війна, тим більша непевність.
Ще один аналітик FPRI Філіп Васєлєвскі ставить пряме запитання – чи доживе росія до 2084 року? Це питання є алюзією на есе Андрєя Амальріка «Чи доживе СРСР до 1984?».
Ми не знаємо, як закінчиться війна в Україні, але можна впевнено сказати, що вона є катастрофічною для росії. Військові катастрофи зазвичай приводили до революцій чи зміни влади в росії, і паралелі напрошуються зі становищем 1917 року. Початок 2014-го був вершиною – високий рівень ВВП, Олімпіада в Сочі, масове схвалення нелегальної анексії Криму. Але санкції, які почали вводити ще тоді, і значно розширили з лютого 2022 року, поступово приводять до того, що у росії не залишиться грошей ні на гармати, ні на масло.
У битвах від Києва до Маріуполя Путін знищив свою армію
Санкції особливо вдарили по автомобілебудуванню, високих технологіях, електроніці, зокрема і для ОПК. Значних втрат зазнав сектор експорту енергоресурсів, головне джерело прибутків для уряду. Економічна слабкість доповнюється значними втратами росії на полі бою в Україні: вони сягають 100 тисяч і є катастрофічними з огляду на те, що початкові сили вторгнення становили лише близько 190 тисяч осіб. У битвах від Києва до Маріуполя Путін знищив свою армію, і змушений покладатися на її залишки і все більшу кількість непідготовлених та невмотивованих мобілізованих.
Залишаються проблеми з командуванням, логістикою, мотивацією. Армії з насильно мобілізованих солдатів на чолі з неефективними корумпованими офіцерами рідко виграють війни, але часто вчиняють повстання. До цього варто додати внутрішні тертя між російськими елітами, які займаються взаємними звинуваченнями та пошуком винних за провали. Є конфлікт між Кадировим, Прігожиним та міноборони, між ФСБ та ГРУ тощо. Ці підкилимні інтриги відображаються і на державному телебаченні, яке часто поширює занепадницькі настрої. Економічні труднощі, воєнні поразки і ростучий песимізм шкодить фасаду невразливості держави.
Росія має велику історію революцій, палацових переворотів, повстань – від періоду смути в кінці 15 століття до ГКЧП 1991 року. Чи може щось подібне повторитися? Президентський термін Путіна добігає кінця 2024-го, і він може балотуватись ще на 2. Але в путінській росії немає досвіду передачі влади на виборах, і у разі раптової смерті Путіна елітам потрібно буде швидко вирішити, хто управлятиме росією в умовах війни та економічного спаду.
Якщо Україна зможе зайти в Крим, це буде найбільша російська поразка після Першої світової
Наступник Путіна повинен буде забезпечити баланс між групами впливу, в першу чергу між їх фінансовими апетитами. Сьогодні еліти, з якими Путін не проконсультувався перед початком війни, відчувають на собі наслідки санкцій. Армія рф зазнає поразок, і якщо Україна зможе зайти в Крим, то це буде найбільша російська поразка після Першої світової війни. Невдоволення від такого стану справ може привести до масових акцій протесту або до палацового перевороту. Путін частково убезпечив себе від такого сценарію, не називаючи прямого наступника і призначивши на посаду командувача Росгвардією надзвичайно лояльного Золотова. Під час потенційного перевороту він також розраховує на ПВК Вагнера Євгенія Прігожина, а також на лояльність чеченського лідера Рамзана Кадирова. Але цей розрахунок може бути ілюзорним: Росгвардія не менше постраждала від війни, ніж армія, а Кадиров може вести подвійну гру, вичікуючи зручного моменту для захоплення влади.
В армії, ФСБ та інших державних та парамілітарних структурах теж є багато претензій до Кремля, і вони можуть приєднатись до антипутінського перевороту для власної вигоди. Навіть якщо Путіна усунуть від влади, немає гарантії, що його наступник зможе підримувати баланс між групами впливу. Якщо Путін виживе і якісь силові структури збережуть вірність йому – тоді від перевороту один крок до громадянської війни.
Особливо заворушення можуть початися в етнічно неслов’янських регіонах росії. Націоналізм, який є основним мотиватором рухів за незалежність, залишається високим в різних регіонах росії. Попри невдоволення, для успішного виступу проти Кремля регіони повинні бути впевнені, що вони зможуть вижити самостійно і Москва їх не роздушить. Багато залежатиме від рівня хаосу в центрі. Чечня може знову спробувати відокремитись – як з ініціативи Кадирова, так і силами опозиційного уряду у вигнанні. Для Москви загроза відокремлення республік не є теоретичним питанням – і вона розуміє, що важко буде відновлювати владу у разі такого відокремлення, маючи ослаблену армію і силовий апарат.
РФ втрачає вплив у колишніх республіках Кавказу і Центральної Азії. Вивела більшу частину військ та техніки із Осетії, Абхазії, Вірменії, Таджикистану для посилення угрупування в Україні
Крім того, росія уже втрачає вплив у колишніх республіках Кавказу і Центральної Азії. РФ вивела більшу частину військ та техніки із Осетії, Абхазії, Вірменії, Таджикистану для посилення угрупування в Україні. Цей безпековий вакуум займають Туреччина та Китай. Значний дисбаланс між росією та Китаєм в економічних спроможностях, а в майбутньому і у військових, створюють загрози для росії на Далекому Сході.
Отже, чи доживе росія до 1984 року? По-перше, поразка в Україні може призвести до політичного хаосу і, можливо, громадянської війни, що дозволить деяким автономним республікам відокремитися і прискорює втрату росією гегемонії в Центральній Азії, на Кавказі та в Східній Європі.
Оскільки російська економіка та демографія слабшають, її військовий потенціал скорочується, а традиційні геополітичні суперники зміцнюються, чи зможе Росія зберегти свою величезну територію? Другорядне питання для неї полягає в тому, чи захоче Китай отримати цілісну росію у ролі слабкого васала чи забрати Далекий Схід для себе? Поки що це віддалений сценарій, але до нього уже треба готуватись політичним планувальникам на Заході.
Директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард закликає убезпечити Європу від російських впливів на довгострокову перспективу.
Україна наперекір всім прогнозам змогла протистояти російській агресії, і президент Зеленський з оптимізмом дивиться в наступний рік. Але росія навряд чи найближчим часом залишить окуповані території, а Україна не погодиться на територіальні поступки без вступу в НАТО – тому потрібно готуватись до затяжного конфлікту.
Удари по енергетичній інфраструктурі мають на меті викликати нові хвилі біженців з України і запобігти поверненню тих, хто виїхав раніше
Втрачаючи перспективи перемоги у війні, Путін концентрується на поборюванні європейської єдності. Удари по енергетичній інфраструктурі мають на меті викликати нові хвилі біженців з України і запобігти поверненню тих, хто виїхав раніше. Європейська солідарність у питанні біженців є унікальною, але невідомо, як довго вона триватиме. Крім того, росія продовжує використовувати постачання енергії, продовольчу безпеку як зброю для послаблення європейської єдності. Це все викликає також інфляцію і сповільнення економічного росту. Ціль цих дій більше політична, ніж економічна – Путін вірить, що фрагментація Заходу є чи не єдиним способом перемогти у війні.
Наразі система безпеки Європи може бути збудована лише проти росії
Трансатлантична єдність, критична для виживання України, перебуває під все більшим тиском. Щоб протидіяти багатовимірній атаці росії, ЄС повинен не лише збільшити рівень допомоги Україні, але і виробити спільне стратегічне бачення політики стосовно росії. Це буде непросто зробити, з огляду на протиріччя і недовіру між країнами-членами в цьому питанні. Принаймні європейці повинні прийняти, що наразі європейська система безпеки може бути збудована лише проти росії, хоча дипломатичні канали повинні залишатись відкритими для діалогу. ЄС потребує комплексного політичного пакету – від енергетики та міграції до критичної інфраструктури та внутрішньої політики – щоб захиститися від всеосяжного конфлікту Путіна.
The Economist досліджує, чи насправді в росії закінчуються боєприпаси. Про нестачу їх для артилерії в росії говорять місяцями. Одні заявляють, що вона зможе забезпечувати свою реактивну і ствольну артилерію лише до початку 2023 року. Інші не погоджуються, зазначаючи, що росія мала близько 10 мільйонів снарядів у запасі і спроможності до виробництва більше 3 мільйонів на рік.
Дані щодо виробництва боєприпасів теж можуть бути перебільшеними
Причиною різниці в оцінках можуть бути різні підходи: у США оцінюють лише кількість снарядів, термін придатності яких ще не закінчився. Інші аналітики можуть додавати набагато старіші, які можуть давати часті відмови або бути небезпечними для використання. Ще важче оцінити, скільки снарядів росія втратила під час українських ударів по складах, які були особливо ефективними влітку, і наскільки вона може поповнити втрати. Дані по виробництву боєприпасів теж можуть бути перебільшеними – особливо щодо спроможностей виробляти вибухівку до них.
Росія також може імпортувати снаряди – з Білорусі, що уже відбувається, або з Північної Кореї, прямих свідчень чому ще немає. Темп російського артилерійського вогню значно знизився порівняно з літом і він може ще впасти, значно ускладнивши планування майбутнього нового наступу, про який говорить генерал Залужний. Але не варто тішити себе ілюзіями – тому потрібно виходити з того, що у росіян буде та кількість снарядів, яка їм буде необхідна.