Перейти до головного вмісту

«Поступки не убезпечать від ядерного шантажу росії». Огляд воєнної аналітики

У перші дні жовтня Збройні сили України звільнили від окупантів місто Лиман на Донеччині. Знищену техніку росіян звезли на територію місцевого комбікормового заводу. Фото: Yasuyoshi Chiba/ AFP/ Scanpix/ LETA

Західні експерти продовжують аналізувати можливі наслідки мобілізації у росії й спроби незаконної анексії територій України. Путін шукає виходу із війни, вважають. Водночас, його ж дії зробили будь-які переговорні ініціативи приреченими. Захід має забезпечити українську перемогу у війні. Зокрема, збільшивши допомогу з боку Європи. 

Експерти RAND Corporation Рафаель Коен і Джаян Джентіле пишуть про момент стратегічної ясності, пов’язаний із мобілізацією в росії та фейковими референдумами. Не залишається жодної можливості для вирішення конфлікту шляхом переговорів, адже будь-який результат, крім повної перемоги України, в довгостроковій перспективі становитиме загрозу для світового порядку, заснованого на правилах.

У США існували три табори з огляду на ставлення до підтримки України у війні: допомога до перемоги, невтручання і пошук дипломатичного компромісу. Останній шлях і раніше лише виглядав можливим – опитування в Україні показували, що переважна більшість не була готова до територіальних поступок, а Кремль не показує наміру відступатись від продовження бойових дій. Після оголошення мобілізації і анексії будь-які переговорні ініціативи виглядають мертвонародженими: Росія обмежила свою можливість вести перемовини про окуповані землі, а Україна виключає будь-яку відмову від власних територій.

Компромісна угода також поступово втрачає свою доцільність. Росія все більше потрапляє у міжнародну ізоляцію, яка буде посилюватись, якщо вона далі вестиме війну і погрожуватиме ядерною зброєю. Якщо така угода принесе замороження конфлікту, то воно не триматиме довго – росія використає цей час, щоб відновитись, перегрупуватись і вдарити знову. Також будь-яка угода не убезпечує від використання росією ядерного шантажу в майбутньому.

Ідеться про те, чи готові США та союзники жити у світі, де можна анексувати будь-які території, а потім примусити до миру і покори під загрозою застосування ядерної зброї

В цій війні йдеться про те, чи готові США та їх союзники жити у світі, де ядерна держава може анексувати будь-які території, а потім примусити до миру і покори під загрозою застосування ядерної зброї. Тому, врешті-решт вони мають лише дві опції – забезпечити українську перемогу або бути готовими прийняти наслідки поразки. Ніякого середнього шляху не існує, як і швидких перспектив виходу з цього конфлікту.

Росіяни святкують незаконну спробу анексії українських територій після так званих референдумів в окупованих Донецькій, Луганській, Херсонській, Запорізькій областях, Москва, 30 вересня 2022 року. Фото: YURI KOCHETKOV/EPA/Scanpix/LETA

До іншого висновку приходить фахівець британського аналітичного центру RUSI Емілі Ферріс – що Путін шукає шляхи виходу із цієї війни. Хоча більшість експертів визначають російську часткову мобілізацію та анексію окупованих територій як ескалацію конфлікту, у промові Путіна перед Радою Федерації 30 вересня та навколо неї є сигнали, що він шукає шляху відходу. Перший із них – це публічне визнання провалу мобілізації.

Державні медіа ведуть цілу кампанію показу недоліків мобілізації, звинувачуючи в цьому місцеву владу та військові комісаріати. Мобілізація може стати протестною темою, особливо в регіонах Далекого Сходу, і Кремль намагається в зародку придушити цей її потенціал.

Другим сигналом стало пом’якшення «ядерної» риторики. Після неприкритих погроз ядерною зброєю у зверненні Путіна під час оголошення мобілізації він не згадав її у своєму зверненні до Ради Федерації. А його речник Пєсков заявив, що росія не хоче розвивати цю тему і закликав до відповідальної поведінки усіх сторін. Очевидно, це стало наслідком невдоволення з боку партнерів росії – Індії та Китаю, які уже заявили про необхідність деескалації ситуації в Україні.

Третій і найважливіший сигнал – це пропозиція переговорів. Путін натякнув, що відхід українських військ з анексованих територій відкриє можливості для переговорів і припинення вогню. Щоправда, перемир’я в Україні не означатиме перспективи миру в широкій перспективі – росія готується до майбутньої масштабної війни за цінності із Заходом.

Підрозділи Збройних сил України спільно із Нацгвардією та Держприкордонслужбою провели навчання «Північний буревій», відпрацювавши захист кордону з білоруссю. Сусідня країна готується прийняти 20 тисяч мобілізованих із рф, повідомило Головне управління розвідки Міноборони України. Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Ще один аналітик RUSI Сем Кренні-Еванс оцінює можливості російської мобілізації.

У Радянському Союзі була розроблена широка система мобілізації людей і ресурсів для війни із НАТО. Багато чого із неї було втрачено після розпаду СРСР, і ще більше — з початком військової реформи 2008 року. Із 2014-го росія почала експерименти з формуванням оперативного резерву. Із 2016-го резервісти беруть участь у всіх великих військових навчаннях, а з 2021 року він отримав назву БАРС – бойовий армійський резерв країни. Особливо успішним формування цього резерву виглядало в Південному військовому окрузі, яким командував генерал Дворніков. БАРС Східного та Центрального військових округів почали формувати нашвидкуруч перед самою війною з Україною. Резервісти БАРС уже воюють в Україні, що ставить під сумнів ефективність застосування цього інструменту.

Теоретично в росії є 11 тренувальних центрів для військових, але сумнівно, що вони справляться

Наступним викликом є підготовка – теоретично в росії є 11 тренувальних центрів для військових, але сумнівно, що вони справляться з раптовим припливом 300 тисяч мобілізованих, особливо з огляду на те, що інструктори задіяні у війні напряму. Іншою моделлю є так звана «чеченська», коли головна увага приділялась опануванню зброї до відправки на Чеченську війну, а безпосередньо на фронті новоприбулі ставали звичайними стрільцями, ролі кулеметників і гранатометників отримували досвідченіші військові.

Російські мобілізовані сьогодні можуть бути менш підготовлені, ніж ЗСУ, але це може компенсуватись тактикою і масовим застосуванням артилерії.

Ще одне питання – це забезпечення нових частин технікою та озброєнням. У росії на 40 базах зберігання є тисячі одиниць бронетехніки, велика частина якої в поганому технічному стані , а також 4 бази зберігання танків – здебільшого Т-55, Т-62, Т-64 і Т-80. Деякі мобілізовані воюватимуть на танках, які стали в стрій, коли в армії служили ще їх дідусі, але в інших ситуація може бути кращою. Найбільше впливу може мати розконсервація артилерії, використання якої дозволяло росіянам вести наступ на сході України. Навряд чи мобілізовані швидко зможуть змінити хід війни, а в росії немає місяців часу, щоб перетворити їх на щось більш корисне. Скоріше за все, їх будуть швидко відправляти в зону бойових дій, як це ставалося з попередніми хвилями залучених військовослужбовців.

Аналітик Інституту дослідження зовнішньої політики Томас Лафіт оцінює український оборонно-промисловий комплекс у перспективі довгої війни.

Україна сьогодні тримається завдяки західній воєнній та фінансовій підтримці, але водночас має потенціал власного ОПК. Він зможе відіграти значну роль у війні, якщо подолає низку викликів – насамперед нестачу фінансування та загрозу російських ракетних ударів.

Від СРСР Україна успадкувала близько 15% ресурсів ОПК, деякі з них мали стратегічне значення: харківський танковий завод імені Малишева, суднобудівні підприємства у Миколаєві, «Південне» у Дніпрі, де в радянські часи був центр розробки і виробництва міжконтинентальних балістичних ракет, «Мотор Січ» у Запоріжжі, «Антонов» тощо.

Після розпаду Союзу український ОПК зіткнувся з недофінансуванням і відтоком кадрів у прибутковіші галузі. Сигналом до змін став 2014 рік, коли українській армії потрібно було швидко пройти модернізацію та оснащення новими озброєннями. Але дався взнаки розрив зв’язків з росією, який деякі підприємства не змогли подолати: «Антонов» не випустив жодного літака після 2016 року. До цього додались російські ракетні удари 2022 року, які знищили або пошкодили значну частину виробничих потужностей.

Історією успіху є «Луч». Він виробляє протитанковий ракетний комплекс «Стугна» і ракети «Нептун», якими потопили крейсер «Москва»

Історією успіху є конструкторське бюро «Луч». Він виробляє український ПТРК «Стугна», а також ракети «Нептун», якими був потоплений крейсер «Москва» у квітні. Проте можливості виробництва високотехнологічної зброї обмежені. Але потреби війни не обмежуються лише нею – в Україні виготовляється стрілецька зброя, багато елементів спорядження, форма тощо.

Сумнівними виглядають заяви про швидке будівництво заводу турецьких дронів «Байрактар» в Україні з огляду на загрозу ракетних ударів, через яку і виробник дронів «УкрСпецСистемс» переносить виробництво до Польщі. В короткостроковій перспективі український ОПК концентрується на техобслуговуванні та ремонті західної техніки, і цей вклад не варто недооцінювати. 

Старший аналітик Європейської ради з міжнародних відносин Густав Грессель пише про те, що Євросоюз повинен розробити безпековий договір з Україною.

Підтримка сектору безпеки та інша допомога західних партнерів значно вплинули на здатність України протистояти вторгненню росії у 2022 році та, у деяких випадках, повернути територію. Якби ЄС розробив безпекову угоду, яка передбачала б допомогу в низці сфер, Україна могла б досягти ще більшого успіху.

Угода про безпеку дозволила б європейцям надсилати комплексніші пакети підтримки, оскільки вони б уже мали сформульовані відповіді на те, як стримати вторгнення росії. І Захід, і Україна уже набагато краще зрозуміли, яка підтримка необхідна. Тепер ЄС повинен укласти угоду про безпеку, яка посилить допомогу Україні. Спільне планування між збройними силами країн Європи та українською оборонною промисловістю для узгодження графіків заміни основного озброєння вивільнить обладнання, яке буде поставлятися в Україну. ЄС повинен розглянути можливість укладення угод про безпеку з Молдовою та Грузією, які є вразливими до російської агресії в подальшому.

Ще 4 ракетні системи HIMARS та боєприпаси до них отримає Україна в пакеті допомоги від Сполучених Штатів Америки, підписаному президентом Джозефом Байденом 4 жовтня. Крім того, ідеться про поставку 32 гаубиць, 106 500 снарядів різних калібрів, 200 бронетранспортерів MaxxPro, набоїв до стрілецької зброї

Посилення саме європейської допомоги є надзвичайно важливим, адже в майбутньому нас очікує трансатлантичний розлом з приводу України – пише директор з досліджень Європейської ради з міжнародних відносин Джеремі Шапіро.

У США наростає невдоволення значною вартістю війни в Україні, яка скоріше за все затягнеться через мобілізацію в Росії. Частина республіканців все більше говорять про необхідність перекласти частину видатків на європейських союзників по НАТО – і до них можуть доєднатись також і демократи. Ці процеси посиляться після проміжних виборів у Конгрес.

Сполучені Штати виділили на військову допомогу Україні 24 мільярди доларів, а Євросоюз і Британія – 12 мільярдів

США виділили 44 мільярди доларів на підтримку України, з яких 24 – військової допомоги. Водночас внесок ЄС і Британії сягає лише 33 мільярдів, з яких 12 – прямої військової допомоги. Ці закиди не нові, і подібні на дискусію про «2 відсотки» від ВВП на оборону для країн-членів НАТО. Неспроможність багатьох країн Європи досягти цієї планки викликало багато напруження у відносинах із Вашингтоном. Щоб Штати продовжували вкладати гроші в оборону України, європейцям потрібно проактивно перейняти лідерство у наданні їй підтримки. Інакше Україна стане ключовим питанням, яке розділятиме Північноатлантичний альянс.