Як західна бронетехніка посилить Україну
Воєнні аналітики пишуть про роль західної бронетехніки у весняній кампанії України. Оцінюють стабільність російського режиму, можливість розвалу армії РФ і ризики ядерної ескалації. Також наголошують на необхідності зміни підходів до розвитку американського оборонно-промисловго комлексу задля подальшої підтримки України та підготовки до можливих воєн за участі США.
The Economist пише про те, які можливості дадуть Україні західні танки в наступній фазі війни.
Під окупацією росії все ще знаходяться 17% території України, включно з Кримом. Зараз війна перейшла в криваве протистояння на виснаження. Весняний етап бойовий дій може стати вирішальним.
Захід перейшов від фрагментарного постачання зброї і боєприпасів до оснащення цілих механізованих бригад для маневреної війни
Україна втрачає перевагу в кількості живої сили, так як росія мобілізувала 200-300 тисяч людей. Також Київ не може переграти РФ у кількості техніки, а тому потребує нової стратегії. Захід усвідомив цю потребу і перейшов від фрагментарного постачання зброї і боєприпасів до тренування і оснащення цілих механізованих бригад для маневреної війни – щоб Україна не лише могла відбити новий російський наступ, але і продовжити звільнення територій.
У січні союзники пообіцяли сотні БМП західного виробництва і, після довгих суперечок, танки. Україна найбільше потребувала танків Leopard, яких є достатня кількість у Європі і які легше експлуатувати порівняно з Abrams. Щоб подолати опір канцлера Німеччини Олафа Шольца, Британія заявила про передачу 14 Challenger-2, а Штати – 31 Abrams. Після цього Берлін погодився на постачання 14 власних танків. Готовність передати танки Leopard виявили також Польща, Іспанія, Фінляндія, Норвегія тощо. Це значне посилення України, але також і додатковий головний біль в обслуговуванні різних систем.
Росіяни винесли головні склади і командні пункти за межі дії HIMARS. Тому Україна потребує засобів ураження до 300 кілометрів
Розчаруванням є подальша неготовність до передачі далекобійних ракет ATACMS з боку США через побоювання ескалації. Росіяни винесли головні склади і командні пункти за межі дії HIMARS. Тому Україна потребує засобів ураження до 300 км. Із новим танками і далекобійними ракетами українці можуть перерізати сухопутний коридор в Крим, завдавати ударів по Керченському мосту та військових об’єктах на півострові, роблячи позиції росіян на ньому вразливими.
Багато хто побоюється ядерної ескалації у разі наступу України на Крим, і взагалі говорити про такий наступ на сьогодні передчасно. Але сама можливість України загрожувати окупованому півострову може примусити росію до переговорів. Екс-президент росії Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що поразка ядерної держави у конвенційній війні може спровокувати ядерну війну. Російський ядерний шантаж став уже звичним. Але вражає висловлена думка про те, що росія може програти, звучить ново.
Чи може російська воєнна поразка призвести до ядерної війни, розглядає старший аналітик Тім Вілесі-Вілсі у матеріалі для Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).
Немає ніякої закономірності, коли армія бунтує і дезорганізується. В жахливих умовах британці не бунтували на Західному фронті Першої світової війни, як і радянські солдати у ще жахливіших умовах Другої світової. Бо вони вірили у необхідність воювати далі.
Серед російських солдатів може і є ті, хто вірить у путінські міфи про «нацистську Україну», але в цілому вони мали б все більше задумуватись про те, чи насправді ця війна про виживання росії, чи лише про виживання Путіна і його команди при владі.
Для багатьох на Заході раптовий колапс російської армії буде приводом для радощів. Але він також нестиме великі ризики ескалації. Уявімо ситуацію: українські війська раптово усвідомлюють, що не зустрічають опору від росіян, які безладно відступають. Українці швидко просуваються вперед, поки не звільняють усі території станом на 24 лютого. Росія шле ультиматум, що застосує ядерну зброю, якщо Україна просунеться далі на Донбасі, і особливо, в Криму. Західні лідери вмовлятимуть Зеленського зупинитись і принаймні не продовжувати наступ на Крим. Як він відреагує? Швидше за все, не поспішатиме і дасть українській армії ще кілька днів на просування вперед, одночасно запевняючи росію, що Україна не буде вторгатись на
жодні території, які були в складі росії до 2014 року.
Україна, очевидно, візьме десятки тисяч російських полонених і не поспішатиме їх звільняти. По-перше, серед них можуть бути воєнні злочинці або цінні інформатори. По-друге, полонені будуть важливим фактором майбутніх переговорів. У цей час в Москві пануватиме хаос. Путін буде звинувачувати Герасімова і Шойгу, але не зможе повністю відмежуватись від власної ролі у військовому провалі. Це може бути той момент, коли Патрушев або Бортніков замінять його на посту глави держави, користуючись ситуацією. В цей момент буде незрозуміло, хто по факту контролюватиме ядерну зброю, адже бунт завжди підриває довіру до вертикалі управління. І саме тут можуть бути прийняті погані або катастрофічні рішення. Російське керівництво може завдати ядерного удару над Чорним морем або центральною Україною, щоб зупинити український наступ. Більше того, воно може почати розглядати країни НАТО як цілі за їх воєнну допомогу Україні.
Захід має чітко декларувати свої наміри: російському суверенітету нічого не загрожує в кордонах до 2014 року, Крим належить Україні, а Чорноморський флот – росії, якщо не чинитиме опору українським військам
Все це жодним чином не значить, що росіян не потрібно виганяти з України. Просто західні лідери повинні чітко декларувати свої наміри – насамперед, що російському суверенітету нічого не загрожує в кордонах до 2014 року. Водночас, Крим належить Україні, а Чорноморський флот – росії, якщо він не чинитиме опору українським військам. Його місце базування буде питанням майбутньої мирної конференції.
Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) опублікував відразу три матеріали, які стосуються війни в Україні.
Перший із них оцінює стабільність політичного режиму в росії і варіанти дій для Заходу. Можливість падіння путінського режиму хоч і виглядає маловірогідним, але є реальною опцією на сьогодні, а його ймовірність впливає на можливий політичний курс Заходу – шукати швидкого миру чи ставити на перемогу України.
Авторитарні режими виглядають стабільними, аж поки не перестають бути такими. Сьогодні путінський почувається все більш непевно з чотирьох причин. По-перше, росія не досягає воєнних цілей в Україні і зазнає поразок. Толерантність до високих втрат може повільно зменшувати підтримку війни. Воєнна поразка на полі бою може викликати кризу легітимності уряду.
По-друге, мобілізація ставить під загрозу суспільну підтримку. Росіяни слабо розуміють, про що ця війна. І хоча підтримка залишається високою, існує також сильне бажання заключити мирну угоду.
По-третє, російська економіка повільно занепадає через санкції та режим експортного контролю. Її перебудова на військові рейки і масова мобілізація додадуть до цієї спіралі падіння.
Ще ніколи Путін не виглядав таким слабким і некомпетентним
По-четверте, рівень довіри до Путіна як лідера зазнав нищівного удару. Ще ніколи він не виглядав таким слабким і некомпетентним.
Водночас, є і ряд стабілізуючих режим факторів – потужніші внутрішні репресії, утримання окупованих територій за рахунок мобілізації, активність російської пропаганди і залежність російських еліт від Путіна.
То чи можливий взагалі транзит влади в росії найближчим часом? Можна виділити чотири основних
його сценарії. Перший – режим може стати некерованим і розвалитись. Централізовані режими справляються добре в стабільні часи, але коли проблеми нагромаджуються, здатність реагувати перевантажується і це веде до каскаду помилок, що в свою чергу спричиняє втрату контролю.
У другому сценарії еліти вчиняють переворот. Путін зробив багато, щоб це було неможливим, але кризове середовище сприяє налагодженню швидких контактів серед еліт, а загроза власній позиції чи життю може зробити їх схильними ризикнути.
Третій сценарій передбачає заміну Путіна, щоб врятувати режим. До влади приходить технократ із сьогоднішньої команди чи впливовий олігарх, щоб закінчити війну і почати діалог із Заходом.
Четвертий варіант – це поява масових рухів і протестів. Сьогодні для цього є мало сигналів, більшість противників режиму у в’язниці або за кордоном. Але невдоволення може розвинутись неочікувано і раптово, як це не раз бувало в інших авторитарних режимах.
Всі ці чотири сценарії не виключають один одного і, найімовірніше, будуть комбінуватись. США та західні союзники повинні дати чіткий сигнал, якими вони бачать відносини з постпутінською росією. Для нормалізації відносин Москві потрібно закінчити війну, лібералізувати внутрішній політичний простір і вступити в змістовний діалог із Заходом та Україною. У відповідь на це ослабнуть санкції і обмеження на подорожі, відновиться участь росії у спортивних змаганнях, поступово повертатиметься її глобальний
статус через участь у G8 та російсько-американському безпековому діалозі із контролю за озброєннями.
Потрібно робити наголос на тому, що немає ніякої «природної» ворожнечі між росією та Заходом, і саме Путін ізолює РФ, не даючи їй шансу на європейське майбутнє у процвітанні. Є багато підстав сумніватися в тому, чи має шанс ліберальна демократична росія, яка не ворогує із Заходом. Путін у багатьох аспектах відображає настрої суспільства, в якому панує радикальний націоналізм, а демократія заплямована політичним хаосом і економічним занепадом 1990-х. Більше того, росія як держава може не вижити без авторитарного правління, так як її багатоетнічна територія може розпастись без сильної руки із Москви.
Все ж, нехай навіть малоймовірний сценарій ліберальної росії не є неможливим. Колись про Німеччину теж
казали, що вона не зможе стати поліетнічною представницькою демократією. Заходу не варто вважати, що його супротивники за своєю суттю злі і неспроможні оцінити переваги демократії. Демонстрація того, що альтернативне майбутнє існує, може дати більший ефект для підриву путінського режиму, ніж будь-які колективні засудження. Врешті-решт, майбутнє росії будуть визначати росіяни, а не Захід. Нічого не вартує показати їм, що якщо вони оберуть демократію, то Захід прийме їх.
Другий матеріал розглядає, які ще є опції у США для постачання Україні артилерії. Автор Марк Кенсіен пише, що чим більше Штати допомагають Україні, тим більше з’являється побоювань, чи зможуть вони це робити протягом тривалого часу. Відповідь полягає в тому, що так, зможуть, за рахунок заміни – коли запаси якоїсь системи знижуються, можна переходити на постачання старішої версії.
Розглянемо цей підхід на прикладі артилерії і можливої заміни М777 на старішу М198. США передали Україні 142 одиниці М777, а разом з союзниками – більше 350 самохідних і буксованих 155-мм і 72 одиниці 105-мм гармат. До цього варто додати близько 1150 радянських гаубиць на озброєнні у ЗСУ, до яких однак все важче знаходити боєприпаси. Така кількість може виглядати великою, але вона насправді замала для активного фронту у 850 км і потенційного (кордон з росією та Білоруссю) у 2500 км. Наприклад, у Німеччині 1989 року в часи Холодної війни країни НАТО тримали 2400 одиниць артилерійського озброєння на фронт протяжністю 2200 км.
Наразі запаси надлишкових гаубиць М777 вичерпані. Їх виробництво неактивне, і Пентагон не бажає забирати гаубиці з діючих підрозділів. На заміну Штати уже почали відправляти 105-мм гармати і самохідні 155-мм установки M109. Щоправда, надлишкові одиниці обох типів теж швидко закінчуються. Наступною опцією буде відправка старіших 155-мм гармат М198 – вони мають подібні до М777 характеристики, їх відносно багато, можна відправити швидко, і їх передача не вплине на бойові спроможності армії США. Єдиний недолік М198 порівняно з М777 – це менша мобільність, що на фронті гратиме не таку важливу роль, адже українці не транспортують гаубиці гелікоптерами чи літаками.
На складах у США є від 330 до 600 цих гаубиць, і хоча вони потребуватимуть відновлення, якісний відбір та інспекція скоротять його терміни до кількох місяців. Більшою проблемою може стати нестача 155-мм амуніції. Але навіть враховуючи це, поставка додаткових гаубиць має сенс для поповнення втрат у війні, яка
може тривати роками, і створення запасів для тренування.
Надання старішої, але ефективної зброї робить допомогу Україні сталою як з військової, так і з політичної точки зору. Саме такою може бути довгострокова модель її воєнної підтримки.
Третя аналітична доповідь авторства дослідника Сета Джонса теж присвячена недостатньому об’єму складів амуніції у США в умовах зростання воєнних загроз.
Воєнна промисловість США працює в режимі мирного часу і не готова адекватно відповісти на виклики більш конкуретного міжнародного середовища. Особливо це стало зрозуміло в ході воєнної допомоги України – і відбулось так зване «велике пробудження». Підтримка допомагає оборонятися, звільняти окуповані території від російської агресії, і повинна продовжуватись. Водночас, вона значно перевищила можливості виробництва зброї та боєприпасів у США і виснажує існуючі армійські запаси, які могли б бути використані для тренування та майбутніх бойових дій в інших регіонах.
Сполучені Штати мають намір потроїти виробництво 155-мм снарядів і розширити лінії виробництва HIMARS та ракет до них
США передали Україні еквівалент 7 років виробництва «Джавелінів», більше «Стінгерів», ніж отримали всі закордонні партнери разом взяті за останні 20 років. Дефіцит 155-міліметрових снарядів призводить до того, що США змушені постачати 105-мм гаубиці Україні в нових пакетах допомоги. Позитив у тому, що йдуть зміни: зрозумівши проблеми промислової бази, США мають намір потроїти виробництво 155-мм снарядів за наступні два роки і розширити лінії виробництва HIMARS та ракет до них. Є і проблеми – не всі обговорення закінчуються контрактами, а промисловість не схильна ризикувати без чітких зобов’язань зі сторони уряду. Деякі ланцюжки постачання складно відновити, тому що компанії з приватного сектору, які постачали певні критичні компоненти, переорієнтувались на цивільне виробництво.
Війна в Україні показала, що у великому конфлікті між потужними державами розгортання, озброєння і забезпечення військ вимагатиме надзвичайних зусиль і сильної промислової бази. Крім цього, що масштабний конфлікт, як і політика стримування, вимагатиме значної кількості певних типів озброєнь –насамперед для дальніх ударів з повітря, землі та моря.
Проблема не в допомозі Україні – вона необхідна для відбиття російської агресії та стримування потенційних агресорів у майбутньому. До того ж, у більшості випадків зброя, яку передають Україні (яка веде сухопутно-повітряну війну), не є ключовою для можливої оборони Тайваню та конфлікту в Індійсько-Тихоокеанському регіоні (де бойові дії будуть на морі і в повітні). Проблема в тому, що сучасна воєнна промисловість США не готова до забезпечення затяжного конвенційного конфлікту.