«Головне — зберегти особовий склад»: історія аеророзвідника Бугая з бригади «Азов»

Оператор БПЛА «Бугай» рятує життя побратимів та знищує ворога у складі бригади Національної гвардії України «Азов». Сам він родом із Харкова, останні 10 років із сином та дружиною жив у Львові, працював виконробом. Із початком нової фази російсько-української війни вирішив піти у військо. Служив у Територіальній обороні, потім допомагав військовим як волонтер, а згодом отримав нову спеціалізацію та поїхав на фронт. 

Журналісти «Повернись живим» записали історію Бугая, ось вона:

Як потрапити на війну

— У перші дні повномасштабної війни  я записався у львівську ТРО. Мене радо взяли і поставили на блокпост. Тоді була паніка, всі думали, що росія прийде і до нас. Але через півтора місяці ТРО у Львові почали потроху розпускати, блокпости у місті скасували — всі розбрелися хто куди. Я пішов волонтерити, евакуював за кордон жінок, дітей, пенсіонерів і допомагав військовим з екіпіровкою.

Посеред літа я знову прийшов у військкомат. Мені сказали, що люди поки не потрібні, бо мобілізованих і так забагато. А потім знайомий, з яким ми разом виросли на Харківщині, порадив піти до однієї з бригад Національної гвардії.

Я  зателефонував комбату. Тоді бригада стояла в Рубіжному, їм потрібні були нові люди. Мене оформили, і вже у серпні я офіційно став до її лав.

Коли сказав директору на роботі, що планую йти на війну, той мене відмовляв — у мене ж дитина, куди мені йти. Я сказав, що треба закінчити цю війну, щоб не залишати її нашим дітям. Врешті начальник пообіцяв влаштувати мене назад на роботу, коли повернуся.

Брудні справи ворога і помста

Після курсу молодого бійця та кількох полігонів мене направили до школи аеророзвідників. У лютому 2023 року ми поїхали на ротацію на бахмутський напрямок, під Курдюмівку. Там замінили батальйон «Свобода». Згодом я перевівся, і нині служу в легендарній бригаді Національної гвардії «Азов».

Одного дня я спіймав з дрона позицію, за три метри від якої ср*в росіянин. Підключив трансляцію, показую на КСП (командний спостережний пункт, — ред.) крупним планом, як він сидить. Одинокий росіянин нам нецікавий — от якби він з гранатомета стріляв або загрожував нашим якимось іншим чином, тоді ми б скинули міну на нього. Він закінчив свої справи, пішов назад на позиції. Отам ми вже і накидали в його АГС (радянський автоматичний станковий гранатомет «Пламя», — ред.). Його не вбило, але, думаю, ходити в ті кущі йому більше не хотілося.

Якось знайшов ворожий танк посеред поля. Мені не вірили, що танк просто виїжджає на середину поля без маскування, відпрацьовує і тікає. У мене був дрон DJI Matrice-300, і я зумом відкоригував цей танк. Ну ми його і накрили всім, чим могли — і стволкою, і мінометами. Він хотів втекти, але не вийшло. Бачив, як тікав екіпаж. Ціль рахується як вражена — їздити він уже не буде, стріляти теж. 

Операція «Балерина»

З коптерами завжди була проблема — їх мало. Особливо тих, що мають тепловізор. Такі дрони на вагу золота, бо ворог активізується більше вночі. Та і вдень шукати ціль простіше: при кожному виході через секунди 2-3 від міномета йде теплова гама, схожа на веселку, яку видно у тепловізор. Як би міномет не маскували, я побачу цей вихід і вже знатиму, в яких краях шукати. Буває, записую покадрово місцевість, ми сідаємо з командиром роти за ноутбук і продивляємося все.

Важливо бути максимально уважним. Якось вночі передали по рації, що по наших позиціях працює кулемет. Знайшов, передав, наші поцілили по ньому у відповідь. Я полетів назад і вздовж посадки помітив, що хтось лежить. Наблизився, дивлюся, а то снайпер. Вони в парі працювали: кулеметник насипає нам, ми відповідаємо, а снайпер знімає наші позиції. 

До снайпера ніхто не міг підійти ближче. І що вони зробили? Просто кинули і списали

Цей снайпер, імовірно, планував по комусь із наших бахнути. Ми передали, щоб усі на позиціях заховалися в нори, і запустили на снайпера міномети. Він залишився трьохсотий: його так розпороло, що, як балерина, присів на шпагат. Він викликав вогневу підтримку, а ми і її поранили. До цього снайпера ніхто не міг підійти ближче. І що вони зробили? Просто кинули і списали. 

Найважливіше — збережені життя

Дронами виводимо своїх людей. Якось під час сильного туману, коли не було геть нічого видно, наші хлопці поїхали за пораненими і заблукали. Їх вирушив шукати екіпаж і теж загубився — настільки низька видимість. В цей же час приблизно туди ж на позиції виїхали інші хлопці і передали по рації, що не можуть знайти дорогу.

Дрон у звичайному положенні за таких погодних умов нічого не бачить, тому я запропонував командиру опустити камеру на 90 градусів вниз — так зміг бачити дорогу на висоті у 100 метрів. Я пролетів від Часового Яру до кладовища у Хромовому (5 км від Бахмута, — ред.), там підняв дрон вище — десь на 200 метрів. Увімкнув усе, що було: стробоскоп, навігаційні ліхтарі, підсвітку, щоб дрон було видно з землі.

Так одну групу вивів по рації. Потім другий екіпаж знайшовся, а от медевак мене побачив, але виїхати тоді не зміг — машина застрягла. Але поки вони не розуміли, де саме перебувають, боялися, що ненароком заїхали на ворожі позиції. Я по рації передав, що дрон висить над кладовищем, і так вони зрозуміли, що у відносній безпеці.

Одного разу вночі по наших позиціях і по точці медевака були жорсткі прильоти. На жаль, були загиблі і поранені. Коли здавалося, що всіх евакуювали, виявилося, не вистачає одного бійця. Побратими казали, що від нього точно нічого не лишилося, бо ворог бив усім, чим тільки можна було. Я підняв коптер і почав його шукати по всім посадкам, по полю. Знайшов за 1,2 кілометра від точки евакуації. Він лежав з осколковим пораненням в стегно.

Медики поїхали до нього на квадроциклі — він був живий. Я так радів — перше врятоване життя! Цей хлопець зараз вже ходить і, можливо, колись повернеться в стрій. 

У аеророзвідки є три основні задачі — власне, сама розвідка, коригування і збереження особового складу. Але для мене головний саме останній пункт, бо якщо з людьми все гаразд, то будуть і коригування, і розвідка.