«Коли майже скрізь був хаос, ми будували оборону Києва» — комбат «Чемпіон»

Дмитро на позивний «Чемпіон» закінчив «Вишкіл капітанів» — двомісячне навчання за програмою підготовки командирів Сил територіальної оборони ЗСУ. Став найкращим слухачем курсу. Нещодавно обійняв посаду командира батальйону ТрО.     

Він — майстер спорту міжнародного класу та двократний чемпіон світу з бойового самбо, власник бізнесу. 24 лютого 2022-го очолив групу розвідки одного з батальйонів Тероборони Києва. Воював на Київщині, а потім на південному та східному фронті.

Дмитро розповів про свій бойовий досвід і принципи командування підрозділом. Далі — його пряма мова:

— Я мав досвід служби в спецпідрозділі СБУ «Альфа», працював в органах місцевого самоврядування на Київщині, а на початок повномасштабного вторгнення мав власний бізнес. 24 лютого був вдома в Києві. Щойно по місту вдарили перші ракети, вирушив до свого колишнього спецпідрозділу. Але там не отримав чіткої інформації, чи повертаюся я до його лав.

Першої ж ночі до нас прийшли близько 300 людей, отримали зброю

В районному ТЦК мене направили до одного з батальйонів 112-ї Київської бригади ТрО. Там я став командиром групи розвідки батальйону і допоміг налагодити та організувати розгортання й підготовку мого підрозділу. Першої ж ночі до нас прийшли близько 300 людей, отримали зброю. І ми, офіцери з бойовим досвідом, одразу почали їх тренувати.

В перший день війни, коли майже скрізь, в тому числі і в СБУ, був хаос, ми розуміли, що треба будувати оборону Києва і почали формувати батальйон захисту столиці. Буквально в перший день людей навчали і відправляли на рубежі.

А потім виїжджали на позиції, брали РПГ й інше озброєння, інструктували, визначали реальні ворожі цілі та вчили працювати новобранців просто по окупантах. Також готувалися до міських боїв. Відбирали і тренували найбільш підготовлених хлопців: у нас були ветерани спецпідрозділів із досвідом штурмових дій. Навчали розвідників. Входили у взаємодію з іншими батальйонами ТрО і також допомагали їм із підготовкою бійців.

Ірпінь: зруйнований міст і «дорога життя»

В останні дні лютого наш батальйон отримав задачу організувати блокпости і лінію оборони в напрямку Ірпеня та Пущі-Водиці. Я дуже добре знаю Київщину. Тому коли ворог зайшов в Ірпінь — одразу зв’язався з нашими хлопцями в місцевій Теробороні та зі знайомими ветеранами спецпідрозділів. 

Багато цивільних ще залишалося в місті. До мене звернулися колишній колега, мер і його команда, що треба евакуйовувати людей. Ми буквально за кілька годин вночі відпрацювали план з мостом в Романівці, й наш підрозділ рушив туди.

Ми провели розвідку і зрозуміли, що єдине відносно захищене місце можливої переправи через річку Ірпінь — під розбитим мостом. За сприяння міського самоврядування, тероборонівців, ветеранів, ДСНС з побратимами вночі наводили там переправу. В перші дні березня почали евакуювати нею цивільних. Ми фактично пробили прохід із міста, за яке тривали бої. Бо всі околиці Ірпеня з київського напрямку прострілювалися. Залізниця, якою місцева влада починала евакуацію, була перебита.

В наступні дні переправу дообладнали. Потік людей зростав. Із протилежного боку ми організували евакуаційні автобуси.

Ворожа артилерія влучила по дорозі, яка вела від переправи до евакуаційних автобусів. На жаль, там загинула ціла родина

Одного дня ми побачили ворожий безпілотник-розвідник у небі над річковою заплавою. Зрозуміли: зараз буде обстріл. Почало прилітати по долині річки Ірпінь: лягало дедалі ближче до місця переправи. Ми швидко виводили цивільних подалі. Але їхній потік був величезний. Тут ворожа артилерія влучила по дорозі, яка вела від переправи до евакуаційних автобусів. На жаль, там загинула ціла родина. Кілька військовослужбовців отримали поранення. Я  був там, і мене дивом не зачепило.

Наступного дня евакуація з Ірпеня продовжилася: долучилися волонтери, військово-цивільна адміністрація, небайдужі кияни. Нам вдалося мінімізувати втрати серед цивільних і врятувати людей. Лише за перші декілька днів бійці нашого батальйону перевели через переправу та вивезли автобусами близько 7 тисяч мешканців Ірпеня.

Потім мені довелося воювати на Херсонському напрямку, а далі — на Сході. Але спогади про битву за Київ та евакуацію з Ірпеня — мабуть, найяскравіші. Бували цікаві та дуже небезпечні ситуації. На Півдні виконав багато виходів на території, що їх контролював ворог. Дружина дуже тішилася херсонській черешні торік, коли дістати її ніде не можна було. Зрозуміло, мене більше тішили інші «здобутки» таких виходів — як ворожа техніка.  

Український підрозділ: складові ефективності

Що робить бойовий підрозділ найбільш ефективним? З власного досвіду я можу вивести кілька обов’язкових складових.

По-перше, це стан озброєння та військової техніки. Все має бути вичищеним, справним, готовим до використання у будь-який момент. Повинно бути достатньо боєприпасів.

По-друге, кадри. Бійці мусять бути натреновані та навчені. Усі мають вміти працювати злагоджено. У критичній ситуації довго розмірковувати немає часу. Є час тільки на дію. Як натренувався — так і будеш діяти. Як командир підготував людей, так вони і спрацюють.

По-третє, навченість та спроможність самого командира. Він повинен вчитися і вдосконалюватися сам. Тут згадаю про «Вишкіл капітанів»: на мою думку, це один з найкращих курсів для офіцерів в Україні. З досвіду побратимів, які навчалися за кордоном, нам тут дають навіть більше інформації. Я отримую нові знання та вже бачу, де і як зможу оптимізувати свої власні командирські рішення. 

Маєш враховувати все: аж до того, який грунт у зоні бойових дій 

Досвід НАТО, який ми вивчаємо, доопрацьовується. Країни Альянсу ніколи не мали аж такої інтенсивної війни, коли ситуація змінюється щогодини. Ми не завжди маємо таку розкіш, як декілька днів чи навіть тижнів на планування. Все дуже швидко. Але при цьому маєш враховувати все: аж до того, який грунт у зоні бойових дій та як змінюється погода, який боєкомплект ти маєш, скільки та в якому він стані. Потрібна ситуаційна обізнаність, а ситуація щогодини змінюється. Командири повинні займатися плануванням і готуватися до найгірших ситуацій, і саме для них розраховувати свої сили та засоби.

Є ще дві складові ефективності бойового підрозділу, які би я навіть виніс попереду інших. Це згуртованість команди та морально-психологічний стан бійців. Як на мене, це основа всього.

Коли ми працювали у зведеній тактичній групі під Кремінною, а потім в українсько-російському прикордонні, хлопці виходили на позиції під дуже інтенсивним вогнем, і це була постійно змінювана лінія зіткнення, маневрова оборона. Нас вибивають з позицій, потім вибиваємо ми. Аеророзвідка визначає цілі, шляхи виходу на позиції та відходу. Ми висуваємося, швидко відпрацьовуємо батареєю мінометів та дуже швидко відходимо, доки ворог не встиг зреагувати. І я бачив, що через 2-3 дні таких боїв деякі хлопці «пливли». Тому морально-психологічний стан і згуртованість не менш важливі за фізичну підготовку.

Бойовий і спортивний досвід: що спільного

Наше військо стає високотехнологічнішим. Використання дронів, спеціальних програм на кшталт «Дельти» (національна військова онлайн-система, яка дає уявлення про тактичну і оперативну ситуацію на полі бою в конкретний момент часу, — ред.) — все це економить час і сили. А ворог обирає совдепівську тактику: лізе масово, нахрапом. Закидає м’ясом — його в нього багато. А в нас — оптимальна кількість особового складу. Маємо його берегти. Але не ховаючи від ворога, а завдяки якісному плануванню, фаховості, технологічній та морально-психологічній готовності.

У спорті головна мета — перемогти. У війні — так само. І я чітко розумію, як і завдяки чому ми можемо здобути перемогу. 

Пріоритет — вбити ворога і самому залишитися живим при цьому

Деякі командири кажуть своїм бійцям, що головна їхня мета — вижити. Я кажу: пріоритет — вбити ворога і самому залишитися живим при цьому. На жаль, війна — це суцільний ризик. І ми, військовослужбовці, не виграємо її, якщо матимемо на меті передовсім вижити. Якщо ми пішли у військо — вже є в зоні величезного ризику, де б не були. Навіть військова логістика — це ризик, там досить багато «300-х». Не кажучи  про тих, хто має інтенсивний бойовий контакт із ворогом. Але головна мета — вбивати, вбивати і ще раз вбивати окупантів, які прийшли на нашу землю. І лише так ми зможемо захистити нашу країну.

Зараз маю честь бути призначеним командиром бойового батальйону, який нещодавно вийшов з Бахмуту. Моя мета — аби наш підрозділ став бойовою машиною, злагодженою і навченою за останнім словом воєнної науки. І аби ми ефективно захищали і вміли наступати, аби гнати ворога зі своєї землі.

«Вишкіл капітанів» — це унікальний проєкт із підготовки командирів рот, взводів і офіцерів штабів батальйонів на основі стандартів планування бойових завдань у країнах НАТО. Його втілюють Сили ТрО в партнерстві з «Повернись живим». Цьогоріч курс мають пройти до 500 військових.

Підтримати «Вишкіл капітанів» можна ТУТ, або ж переказавши донат на окремий рахунок Фонду: UA123226690000026005302905964