Чи є ціна війни непідйомною для росії: огляд аналітики

Західні аналітики пишуть про витрати росії на війну, її спроможність відновити бойові дії після потенційного перемир’я та уроки воєн в Україні й Газі для армії США.

Група аналітиків RAND Corporation досліджує ціну війни в Україні для росії. 

Повномасштабне вторгнення спровокувало значне збільшення витрат на оборону в росії, запустило підвищення глобальних цін на енергію, продовольство та добрива, а також спричинило велику кампанію економічних санкцій з боку Заходу, який підтримав Україну. Москва не змогла досягти своїх початкових воєнних цілей і була змушена перейти до затяжної війни зі значною кількістю вбитих і поранених, виснаженням боєприпасів і знищенням техніки. 

Оскільки війна триває, корисно зрозуміти початкові економічні витрати рф та перспективи її економіки. На кінець літа 2022 року прямі витрати на війну сягнули майже $40 млрд, або 84% витрат на національну оборону у 2021 році. З них $29 млрд — на проведення операцій та фінансове забезпечення військових, а $11 млрд — на закупівлю матеріальних засобів. Крім того, втрати національного доходу в економіці становили близько $30 млрд, причому річні втрати 2022-го, ймовірно, становлять $103-160 млрд, або від 6 до 9 відсотків ВВП 2021 року, якщо не більше. 

Станом на кінець червня 2022 року росія зазнала знищення фінансового капіталу на $289 млрд, виміряного ринковою вартістю компаній на Московській фондовій біржі. Для порівняння: 2021 року витрати країни на національну оборону становили $47 млрд, доходи федерального бюджету — $333 млрд, його витрати — $326 млрд, а ВВП — $1,776 трлн, усе в номінальному вираженні. Щодо витрат для росії, ці оцінки включають як потоки (операції та національний дохід), так і запаси (втрати матеріальних засобів та капіталу). 

Економіка росії та рівень життя її народу занепадатимуть

У довгостроковій перспективі, коли війна зайшла у глухий кут, економіка рф та рівень життя її народу, швидше за все, далі занепадатимуть. Відносний технологічний рівень економіки також падатиме, особливо на фоні того, що інші держави далі розвиватимуться.

Головний чинник підтримки фінансової стабільності росії станом на кінець літа 2022 року — експортні доходи, які вона отримує від продажу нафти і газу. Їх блокування може стати найпотужнішим в економічному наборі інструментом Заходу для перешкоджання військовим зусиллям рф. Але це буде політично складно зробити у світі, в якому великі країни за межами Західного альянсу отримують вигоду від постійних закупівель російської нафти за зниженими цінами.

Попри те, що російська економіка занепадає через санкції та інші структурні чинники, а військові дії виявляються дорогими, аналітики приходять до висновку, що ці витрати будуть підйомними протягом наступних кількох років. Сама по собі вартість війни не змусить росію припинити вторгнення в Україну. Швидше за все, поєднання втрат на полі бою, економічного занепаду, падіння рівня життя, соціальних хвилювань і незадоволення еліт буде однією з рушійних сил будь-яких потенційних змін у воєнних цілях росії.

Дослідник Євразійської програми Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) Андраш Тос-Чіфра аналізує те, як росія контролює наративи на шляху до виборів 2024 року. 

Через майже 10 років російсько-української війни більшість політичних та економічних гравців у рф, здається, прийняли появу нової нормальності. Часові рамки та межі економічного планування і політичної діяльності змістилися. Однак контури цієї нової нормальності досі неясні, що вносить елемент невизначеності в російську політику на всіх рівнях. 

Основні причини такої невизначеності:

• однозначна ставка російського уряду на військові зусилля, що відображається в бюджетних пріоритетах, комунікації та все більш короткостроковому горизонті планування; 
• швидкі й значні зміни, на які політичні та бізнесові еліти були змушені піти через продовження війни та економічні санкції. 

Хоча війна як тема рідко обговорюється в публічній площині через ризики, пов’язані з критикою лінії влади та підвищену увагу спецслужб до інакомислячих, пов’язані з нею проблеми, зокрема обмеження фінансування інших бюджетних витрат, швидка та примусова реструктуризація російської економіки та побоювання збройного повстання всередині країни, породили тертя. 

Проте за чотири місяці до президентських виборів 2024 року Кремль, здається, все ще міцно тримає кермо політичних інституцій, намагається зменшити свою залежність від представників владної вертикалі у регіонах. Паралельно регіональні еліти, як правило, на периферії, змогли створити певну опозицію до Кремля, виторговуючи собі дедалі дефіцитніші ресурси. 

Стабільність внутрішньої політики нині гарантується критичною масою виборців та еліт, які починають вірити, що війна є неминучою обставиною і перемога близька. Російська влада натомість повинна підтримувати міжнародне уявлення про те, що росіяни готові до тривалої війни. Важлива мета міжнародних санкцій — кинути виклик цьому переконанню, усвідомлюючи існуючі та нові тенденції розвитку внутрішньої політики в рф.

Професор Стівен Кроулі у статті для порталу War on the Rocks розмірковує про те, чи зможе росія у будь-який час відновити масштабні бойові дії після перемир’я в Україні. Критики ідеї припинення вогню припускають, що Москва може використати це як можливість відпочити та переозброїтися перед початком наступної атаки. Проте автор досліджує причини поставити під сумнів таке припущення, наголошує на внутрішніх викликах, з якими зіткнеться Путін після конфлікту, і які можуть стримувати його поведінку. 

Аналіз починається з посилання на меморандум діячів національної безпеки президенту Байдену, який попереджає, що Москва може продовжити територіальні захоплення, якщо не зазнає поразки в Україні. Економічні, соціальні та політичні виклики, які чекають на Путіна після конфлікту, становлять суть дискусії. З економічної точки зору текст висвітлює існуючі проблеми в росії, зокрема демографічну кризу, зниження рівня життя, залежність від експорту сировини та імпорту технологій, низьку продуктивність праці. Росія змогла адаптуватися до жорстких санкцій на початку агресії, але зараз починає відчувати накопичувальний ефект через брак робочої сили, інфляцію та нестабільні витрати. Економічні проблеми можуть мати соціальні наслідки і вплинути на легітимність Путіна, яка історично базується на забезпеченні соціальної стабільності. 

Путінський режим вразливий до проблем, пов’язаних із передачею влади

Крім цього, є й політичні проблеми. Путінський режим персоналістський, а значить — вразливий до народних повстань і проблем, пов’язаних із передачею влади. Недарма Путін так негативно ставиться до «кольорових революцій» на пострадянському просторі і нещодавніх спроб зміни влади у Білорусі та Казахстані. Затяжна війна або її відновлення після паузи можуть посилити ризики для путінського режиму. Є ознаки того, що Кремль чітко усвідомлює такі небезпеки і, швидше за все, використовуватиме всі наявні в його розпорядженні інструменти — і батіг, і пряник — щоб запобігти такому результату. Але відсутність економічного зростання — такого важливого, наприклад, для піднесення Китаю — приведе росію на шлях, більше схожий на Північну Корею.

Наростають втома від війни і спротив потенційній новій хвилі мобілізації 

Незважаючи на внутрішні виклики, деякі оглядачі вважають, що Путін, можливо, віддасть перевагу продовженню війни, чекаючи результатів виборів у США, які можуть створити для нього сприятливіші умови. Однак продовження конфлікту може напружити російське суспільство. Соціологічні дані показують, що наростають втома від війни і спротив потенційній новій хвилі мобілізації. 

Автор підкреслює особистий інтерес Путіна та його найближчого оточення, наголошуючи на тому, що продовження або початок нових війн створить ще більші труднощі для населення та напружить економічну базу, яка й без того зменшується. Припинення вогню може не стати просто черговим тактичним кроком для підготовки до майбутньої агресії. Російські лідери можуть зіткнутися з обмеженнями у своїх можливостях відновити бойові дії, коли їм заманеться.

Старший аналітик RAND Corporation Джаян Джентіле пише про проблематику вивчення воєн в Україні та Газі через призму американського підходу «боротьби з повстанцями». Автор пропонує відійти від традиційного підходу «засвоєних уроків», стверджуючи, що припущення, мовляв, знання можна легко включити у військову підготовку та стратегії, є проблематичним. 

Аналітик зосереджується на конкретному випадку досвіду армії США в операціях проти повстанців (COIN) під час війни в Іраку та Афганістані. Джаян Джентіле критикує стратегію COIN, що закладена у польовому посібнику з боротьби з повстанцями 2006 року, який розробили під керівництвом генерала Девіда Петреуса. Він стверджує, що залишки мислення COIN зберігаються, посилаючись на нещодавні заклики до Ізраїлю застосувати зваженіші методи «боротьби з повстанцями» на основі минулого досвіду США. Автор також ставить під сумнів те, що методи COIN Петреуса переламали ситуацію в Іраку. Наголошує на необхідності уникнути потрапляння в подібну інтелектуальну гамівну сорочку у триваючих та майбутніх війнах. 

Аналітик протиставляє сценарій війни як «боротьби з повстанцями» реальності вторгнення росії в Україну та підходу Ізраїлю до боротьби з ХАМАС у Газі. Наголошує на незмінній актуальності широкомасштабних бойових операцій.

У сучасній війні наступ — найбажаніша форма операцій

Аналітик звертає увагу на деякі моменти конфлікту в Україні та Газі. Насамперед, на невід’ємну роль виснаження у широкомасштабних бойових діях, прикладом чого є величезні втрати росії. Також підкреслює важливість міцної оборонно-промислової бази для підтримки військових зусиль. На відміну від заяв деяких аналітиків про домінування оборони у сучасній війні, наступ, як і раніше, є найбажанішою формою операцій, і підтвердження цьому — прагнення України провести масштабний механізований наступ у 2023 році для вигнання росіян з власної території. 

Підсумовуючи, Джаян Джентіле закликає армію США відмовитися від спадщини «боротьби з повстанцями» і прийняти реалістичніший підхід до природи війни.