Перемога України вимагає наступальних дій: огляд аналітики

На Заході пишуть про перебіг російсько-української війни, подальшу підтримку Києва та постачання росії ракет з Північної Кореї. Також аналізують, як вторгнення рф вплинуло на кіберстратегію різних країн.

Старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель пише про виснаження, патову ситуацію і майбутнє російсько-української війни.

Росія та Україна ведуть війну на виснаження, у якій, за поточними прогнозами, рф має кращі шанси виграти. Цей результат далеко не визначений. Але Україна не може перемогти у війні на виснаження без посиленої допомоги Заходу. Таким чином, перед західними союзниками стоять два взаємопов’язані завдання.

По-перше, їм необхідно різко збільшити власні потужності з виробництва ключової оборонної техніки. Неможливо перемогти у війні на виснаження проти росії з нинішніми запасами обладнання та рівнем оборонного виробництва Заходу.

По-друге, українську армію потрібно забезпечити технікою, підготовкою та концепціями, які необхідні для виходу із патової ситуації і повернення маневрених бойових дій. Перемога України вимагає наступу — її успіх неможливий без відновлення спроможності повернути окуповані території.

Після літнього контрнаступу України 2023 року, який не виправдав очікувань, країна зіткнулася зі складною воєнною ситуацією. Наступ мав на меті перервати російські лінії зв’язку до Криму та відновити контроль над Запорізькою АЕС, але не досяг своїх цілей. Росія змогла провести ефективну оборонну операцію, зокрема і завдяки покращеним структурам командування та управління. Зусилля України щодо застосування механізованих сил зіткнулися з труднощами через такі фактори, як швидке артилерійське ураження, розвідувальні безпілотники, гнучкий протитанковий вогонь і значні фортифікації. Ці умови призвели до патової ситуації на фронті.

Путін зосереджується на ослабленні західної підтримки України, а не на територіальних здобутках

Воєнні цілі росії в Україні, включаючи «денацифікацію» та «демілітаризацію», залишаються незмінними, незважаючи на невдачі. Теорія перемоги Путіна зосереджується на ослабленні західної підтримки України, а не на територіальних здобутках. Вибори в США 2024 року можуть змінити динаміку війни. Воєнна економіка росії функціонує, незважаючи на санкції, за підтримки Китаю та мережі підставних компаній. Стратегічне бомбардування відіграє вирішальну роль у воєнній стратегії рф, адже воно націлене на знищення інфраструктури та економічного потенціалу України. Хоча цього все рівно недостатньо для поповнення втрат, російський ОПК збільшив виробництво військової техніки, включаючи танки та бойові машини піхоти.

Війна на виснаження коштує дорого для росії

Захід продовжує підтримувати Україну, але постачання техніки та амуніції здійснює із резервів, які вичерпуються. Після їх закінчення нові поставки ускладняться через обмежені виробничі потужності в Європі та США. Росія, незважаючи на власні проблеми, випереджає Захід у виробництві бойових машин і боєприпасів. Хоча війна на виснаження коштує для рф дорого, у довгостроковій перспективі Москва матиме перевагу, якщо Захід не займеться нарощуванням оборонної промисловості.

Розширення виробництва боєприпасів у Європі є складним, але важливим процесом для майбутнього розвитку військової логістики та оборонної промисловості. Європейський ОПК стикається з перешкодами через фінансові обмеження, які ускладнюють отримання кредитів та страхування. Інша проблема для об’єднання зусиль європейських оборонних концернів — національні розбіжності та комерційні інтереси. Централізовані зусилля Європейської комісії щодо закупівлі та розподілу військового обладнання можуть вирішити ці проблеми. 

Перемога у тривалій війні потребує збереження та зміцнення військового потенціалу України, усунення недоліків у навчанні. Розробка нових процедур і обладнання вимагає вивчення досвіду російсько-української війни. Без єдиної стратегії її завершення та розподілу ресурсів важко координувати зусилля. Чітке та єдине бачення має вирішальне значення для перетворення розпливчастих зобов’язань на зразок підтримки «стільки, скільки буде потрібно» на життєздатну стратегію перемоги.

Колишній шведський високопосадовець і співголова Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Карл Більдт описує роль Європи у вольовому протистоянні України.

У 2024 році війна росії проти України залишається серйозним викликом для європейської безпеки. За перші три дні року рф випустила приблизно 500 ракет, активізувавши свої зусилля з підкорення України. Ситуація підкреслює нагальну необхідність для Європи продемонструвати непохитну рішучість перед лицем російської агресії. 

Сучасна реальність у Європі характеризується непередбаченими небезпеками, оскільки війна породила нову еру негараздів. Вирішення цього конфлікту стає першочерговим завданням європейської політики, яка має на меті не лише припинення війни, а й встановлення міцного миру між річками Вісла та Волга. Потенційний успіх воєнної кампанії Путіна в Україні становить загрозу для європейських міст за межами України, що може призвести до ширшої та небезпечнішої війни. 

Ключ до миру полягає в двох вирішальних факторах: 

• по-перше, Путін більше не повинен бути при владі, оскільки війна — це в основному його ініціатива; 
• по-друге, суттєва підтримка оборони та інтеграції України до Заходу, як у військовому, так і в економічному плані. 

Рішучість Путіна продовжувати війну, доки не досягне своїх цілей, акцентує важливість протистояння його наративу про те, що воля Заходу слабне. Підкреслюється потреба у значній фінансовій та військовій підтримці, при цьому очікується, що ціна невдачі буде набагато вищою в довгостроковій перспективі. 

Друга передумова довгострокового миру передбачає розвиток українських спроможностей, зосередження уваги на розбудові її військового потенціалу, інтеграції до НАТО, розвитку демократії, правових та економічних структур через переговори про членство в ЄС. Євросоюз повинен не забувати про свою роль мирного проєкту, який зараз стикається з важким етапом, оскільки намагається поширити стабільність на Східну Європу.

Або Європа успішно поширить стабільність на схід, або ризикує поступовим розширенням конфліктів і нестабільності на захід

Зрештою, стратегічний імператив очевидний: або Європа успішно поширить стабільність на схід, або ризикує поступовим розширенням конфліктів і нестабільності на захід. 

Дослідники Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) Тімоті Райт і Джозеф Демпсі пишуть про постачання росії балістичних ракет з Північної Кореї. 

Уряд США підтверджує використання росією балістичних ракет малої дальності північнокорейського виробництва проти України наприкінці грудня 2023 року та 2 січня 2024-го. Перший запуск не вдався: ракета впала на відкритій місцевості поблизу Запоріжжя. Можливо, через технічні проблеми, недостатню навченість операторів або перехоплення українською ППО.

Росія з початку вторгнення запустила понад 800 балістичних ракет малої дальності по Україні

За оцінками США, росія з початку вторгнення запустила понад 800 балістичних ракет малої дальності по Україні, що робить передачу снарядів з Північної Кореї важливою для поповнення виснажених запасів Москви.

Хоча назви конкретних ракетних систем не вказані, Пентагон представив зображення Hwasong-11A (KN-23) і Hwasong-11B (KN-24), які схожі на російську ракету до системи «Іскандер-М». КN-23 і КN-24 — це твердопаливні ракети і в цілому мають характеристики, які можна порівняти з «Іскандером», що створює проблеми для української ППО. KN-23 має заявлену дальність у 900 км. Потенційна перевага Москви полягає в більшому радіусі дії північнокорейських ракет. Це забезпечує можливість завдавати ударів у глиб території України з пускових установок, які розміщені на значній відстані від кордонів. 

Останнім часом росія змінила тактику обстрілів, націливши їх на знищення українських оборонно-промислових об’єктів. Але використання Москвою балістичних ракет не було таким ефективним, як очікувалося, насамперед через проблеми із розвідданими та цілевказанням. Росія розраховує на постачання снарядів з Північної Кореї та, можливо, Ірану, що вказує на те, що вона продовжує покладатися на ракети у своїй воєнній стратегії проти України.

Аналітики Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) пишуть про те, як російське вторгнення вплинуло на кіберстратегію різних країн. 

Війна Росії проти України продемонструвала наймасштабніше в історії та безперервне використання ворожих кібероперацій однією державою проти іншої. У статті аналітики досліджують, як десять країн — Канада, Фінляндія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Польща, Швеція, Велика Британія та Сполучені Штати — відреагували на війну в кіберсфері. Автори виділяють п’ять основних висновків: 

• розмивання меж між конкуренцією, кризою та війною в кіберпросторі вимагає безперервності кіберзахисту;
• національна кібербезпека має бути одним із головних пріоритетів держави в політиці та бюджетному фінансуванні; 
• кібербезпеки можна досягти лише за допомогою проактивних заходів, заснованих на принципах «активного та поглибленого захисту»;
• національний кіберзахист залежить від ефективного партнерства між урядами та приватним сектором, а також від союзів із країнами-однодумцями; 
• операції впливу є зростаючою та значною проблемою в кіберпросторі, оскільки більшість опитаних держав запроваджують нові заходи для підвищення стійкості суспільства проти таких операцій. 

Концепція США щодо превентивної оборони у кіберпросторі отримала підтвердження у російсько-українській війні. Усі десять країн, які аналітики розглядають у дослідженні, удосконалили або активізували реструктуризацію своїх кібервійськових активів не лише для ведення війни, але й для того, щоб у мирний час військові елементи зміцнювали постійний національний кіберзахист.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну також підкреслило роль технологічних компаній як геополітичних гравців з огляду на їхнє ключове значення для ходу бойових дій. Однак деякі країни, особливо США, Велика Британія та члени ЄС, висловили різні політичні занепокоєння щодо квазібойової ролі цих приватних корпорацій, що може суперечити принципам міжнародного гуманітарного права. 

Кібероперації та потенціал Китаю стануть важливою додатковою мотивацією для зміцнення національного кіберзахисту. Подальші суттєві корективи в національну кіберполітику продовжуватимуться, якщо росія розширюватиме свої кібер- та інформаційні операції проти України та її союзників.