Україна може завдати небаченої поразки росії: огляд аналітики

Західні воєнні експерти пишуть про російський окупаційний режим на захоплених територіях, стратегії України щодо Криму, важливість Європи як союзника і вплив війни на концепцію зовнішньої політики росії та її відносини з Китаєм. 

У другій частині аналізу уроків російських неконвенційних операцій у війні в Україні експерти Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Ветлінг, Олександр Данилюк і Нік Рейнольдс описали окупаційний режим на захоплених територіях та російські розвідувальні і контррозвідувальні операції. 

Для кожної області, яку планували захопити, в ФСБ була сформована тимчасова окупаційна група (ТОГ) на чолі з офіцером ФСБ, якій були придані підрозділи Росгвардії для обмеження пересування населення і охорони, загони Альфи для штурмових дій і спецпідрозділи, включаючи чеченські загони, для ліквідації ключових цілей. 

У кожному місті облаштовували приміщення для допитів і катувань. Навіть обладнання для цього було уніфіковано

Населення розділяли на 5 ключових груп: лідери спротиву, яких треба знищити; люди, схильні до спротиву, яких треба або репресувати, або залучити до співпраці; апатичне населення; активні колаборанти; співробітники критичної інфраструктури, які мають бути під контролем. В кожному місті ТОГ призначав командувача військового гарнізону, який займав адміністративну будівлю, де облаштовували приміщення для допитів і катувань. Навіть обладнання для катування було уніфіковано, що свідчить про систематичний характер, а не місцевий садизм виконавців. 

Директорам закладів освіти, публічних інституцій, промисловості пропонувалось продовжити роботу під керівництвом ТОГ. Якщо колаборантів не знаходилось, то призначали громадянина росії, у випадку критичної інфраструктури — офіцера ФСБ. 

Окуповані території повністю ізолювали інформаційно від решти України — через придушення радіосигналу, відключення телевізійних та інтернет-мереж, прослуховування телефонів. 

На відміну від довоєнних оцінок, більшість завербованих російських агентів у місцевій владі та правоохоронних органах перебували на занадто низьких постах, щоб змогти захопити владу після початку вторгнення і потім передати її росіянам. Натомість, вони надавали важливу інформацію — про громаду, місця зберігання документів і даних, про удаваних колаборантів і тих, хто активно співпрацює з Українською державою. 

Вісім відсотків населення повинні були добровільно або під примусом співпрацювати з росіянами, щоб окупаційний режим був ефективним

При цьому, за оцінками ФСБ, лише 8% населення повинні були добровільно або під примусом співпрацювати з росіянами, щоб окупаційний режим був ефективним. Ці оцінки виявилися вірними. Контролювати території мали за допомогою насильства. Крім фізичної ліквідації ключових лідерів опору, обмежене насильство мало застосовуватись до керівників громад і ключових об’єктів — для залякування і схиляння до співпраці. Людей, яких оцінювали як схильних до участі в русі опору, допитували у кілька етапів, із застосуванням тортур. Потім їх випускали або відсилали далі у фільтраційні табори, інколи на території росії. Іншим способом застосування насильства було колективне покарання, коли людей того чи іншого селища підозрювали у передачі інформації Україні, затримували, катували та інколи страчували. Колективні покарання й обмеження пересування знищували місцевий бізнес, і ключові магазини, мережі та послуги опинялися в руках росіян, створюючи ще один вимір репресій та заохочення до співпраці. 

Всі ці процеси мали закінчитись анексією окупованих територій за кримським сценарієм. Спочатку частина населення залучається до співпраці та управління. Потім територія убезпечується від воєнних загроз та акцій руху опору. Після цього туди прибуває ширше коло співробітників ФСБ та російського державного апарату. І зрештою, місцевих колаборантів замінюють чиновниками з росії. Ця стратегія не була широко втілена через невеликі успіхи російської армії, але її елементи запроваджені, наприклад, у Маріуполі та інших містах поза зоною ураження української зброї.

Іншим важливим напрямом було використання нерегулярних військ росією. Через те, що чисельність її сил спецоперацій росла перед вторгненням, вважали, що російські бригади матимуть значні розвідувальні та диверсійні спроможності. Насправді спецназ часто діяв як елітна легка піхота, компенсуючи значний некомплект у російських батальйонно-тактичних групах. 

Щоб зменшити втрати кадрових військ, росіяни відправляли мобілізованих з окупованих Донеччини та Луганщини в лобові атаки для виявлення українських вогневих позицій

Також першочерговий план передбачав задіяння «кадирівців» для допомоги ФСБ у встановленні контррозвідувального режиму на окупованих територіях. Але масштаб бойових дій змусив задіювати ці підрозділи як штурмову піхоту. Щоб зменшити втрати кадрових військ, росіяни проводили масштабну мобілізацію на окупованій Донеччині та Луганщині. Ці мобілізовані йшли в лобові атаки для виявлення українських вогневих позицій. 

«Група Вагнера» спочатку діяла в Україні дуже обмежено і лише потім стала проводити масовану мобілізацію до своїх лав, зокрема в російських тюрмах, а також залучаючи відставних військових на високі зарплати. Це угруповання міцно переплетене з російським ГРУ, як і деякі інші приватні військові компанії, як «Редут», що спеціалізується на використанні безпілотників. «Орлан-10» показав себе як один із найкращих виробів для повітряної розвідки, і розробка цього проєкту перебуває під значним впливом ГРУ.

Росія не змогла окупувати значні території, але на них залишилася розгалужена агентурна мережа. А на захоплених нею землях велику частину населення Україна могла використовувати для операцій опору. Початкові мітинги українців проти окупації не дали результату. Тому сили опору в координації з українськими Силами спеціальних операцій зайнялися двома завданнями — зривом контррозвідувальних операцій противника і протидією російським підрозділам у ході наступальних операцій українських військ. 

Час від виявлення цілі до завдання ударів у росіян становить 24 години, інколи більше

Найбільш важливою та ефективною роботою була розвідка та цілевказання, яка дозволяє українській армії вражати пріоритетні російські цілі артилерією та РСЗО. Подібні завдання має і російська агентурна мережа. І хоча у росіян немає проблем зі збором інформації, є питання до її аналізу і виокремлення ключових цілей. Цим займається спеціальний центр ГРУ, який передає інформацію російським ВКС, флоту чи ракетним бригадам із комплексами «Іскандер» для завдання ударів. Час від виявлення цілі до завдання ударів становить 24 години, а інколи навіть більше. Також є проблема з наданням контексту щодо важливості цілі, і часто удари завдають у порядку отримання інформації, а не пріоритетності. Попри це, робота з виявлення та підриву агентурних мереж, які займаються цілевказанням, є важливою для убезпечення тилу, зокрема і для країн НАТО. 

Аналітики RAND Corporation Скотт Севітц та Вільям Куртні вважають, що Україні буде краще блокувати Крим, а не повертати його воєнним шляхом. 

Крим є офіційно українською територією, хоча перебуває з 2014 року під окупацією росії, яка використовує його як важливу військову і логістичну базу. З воєнної точки зору звільняти півострів буде важко — російські війська можуть окопатись на вузькому перешийку, а в України немає достатніх спроможностей для морського десанту. Також США побоюються ядерної ескалації у випадку української атаки на Крим. Це є однією з причин, чому Штати все ще не передали Україні ракети ATACMS, котрі мають дальність пуску до 300 км. 

Але Україна і без звільнення Криму може зробити його менш придатним для російських військових. Вона вже морськими дронами вражала російські кораблі, і може надалі застосовувати їх роями, які важко виявити і знищити. 

Атака на Кримський міст групою дронів може повністю вивести його з ладу

Географічно є лише два логістичних маршрути в Крим. Перший — сотні кілометрів окупованими територіями на півдні України, під загрозою диверсантів і сил спецоперацій, і з необхідністю долати тонкий перешийок, який уже перебуває в зоні ураження наявної української зброї. Другий — через Кримський міст, який Україна пошкодила в жовтні. Хоча росія заявляє, що вибуховий пристрій був у вантажівці, характер пошкоджень може свідчити про те, що це було зроблено також морським дроном. Нова атака на міст групою дронів може повністю вивести його з ладу. Морські поставки також можуть бути під загрозою дронів, які навіть могли б таємно закладати підводні мінні поля. Росія може продовжувати постачати необхідне в Крим літаками, але обсяги будуть набагато нижчі. І тут Україна має можливість завдавати ударів по аеродромах та складах пального дронами, або навіть знищувати літаки на землі. Морські дрони можуть стати ключовим елементом блокади Криму, посилені іншою зброєю. Тоді півострів перестане бути безпечною гаванню для російських військових, поки українці працюватимуть над вигнанням їх з інших територій.

Також Вільям Куртні та Ханс Біннендейк із RAND пишуть про надзвичайну важливість Європи як союзника України. 

Хоча США надають найбільше військової допомоги, ЄС розділяє тягар війни. Майбутнє України — в Європі, хоча ще 10 років тому членство в Євросоюзі та НАТО здавалося далекою перспективою. Демократичні здобутки України заклали міцний фундамент прихильності європейців, і хоча багато хто був розчарований темпами поступу країни, війна і сміливий український спротив об’єднали європейців навколо підтримки України. 

Країни Європи зобов’язалися передати мільйон артилерійських снарядів

Європа робить набагато більше, ніж США усвідомлюють — надає гуманітарну і фінансову допомогу, приймає мільйони біженців, впроваджує жорсткі санкції, позбувається нафтогазової залежності від росії, готує плани післявоєнної відбудови України. Країни Східної Європи постачають радянські Т-72 і МіГ-29, які українці можуть відразу використовувати. Хоча і з запізненням, європейці передають танки Leopard-1 та 2, Challenger 2, а також велику кількість бронемашин для воєнної кампанії цього року. Країни Європи зобов’язалися передати мільйон артилерійських снарядів, а також тренують українських військових. 

Європа може посилити позицію США, де суспільна підтримка допомоги Україні почала падати. Відважна Україна з підтримкою Заходу може завдати російському імперіалізму поразки, небаченої з часів панічного відступу царської армії в Першій світовій. 

Старший аналітик Інститут міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) Найджел Гулд-Дейвіс описує вплив війни в Україні на нову концепцію зовнішньої політики росії. 

Росія оновила її 31 березня, описуючи своє бачення світу, місце та цілі росії в ньому. Вперше в цьогорічній концепції були вжиті пропагандистські терміни, такі як «русофобія», «неонацисти» і «колективний Захід». Війна в Україні згадана лише раз — як гібридна війна Заходу проти життєвих інтересів росії. Але війна має визначальний вплив на концепцію зовнішньої політики в трьох сферах. 

По-перше, це поворот до «глобального Півдня». Індія і Китай згадані лише раз, і вибір формулювань щодо відносин із Пекіном є обережним, попри «безмежне партнерство», оголошене за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення. З набагато більшим ентузіазмом згадуються країни Близького Сходу, Африки і Латинської Америки, які перетворюють на новий центр сили під загрозою «західної неоколоніальної політики». 

По-друге, концепція пропонує шизофренічний погляд на Захід. З одного боку, як об’єктивно ворожий, в якому «США та їх сателіти» ведуть антиросійську політику, створюючи загрози суверенітету росії. З іншого боку, країни Заходу мають зрозуміти марність їх зусиль, звільнитись від гегемонії США і перейти до співпраці з росією в новій моделі співіснування. Для Сполучених Штатів пропонується щось на зразок «мирного співіснування» часів Холодної війни на основі стратегічного паритету. 

Російська реальність — це дезорієнтація та ізоляція

По-третє, росія приділяє значну роль обходу санкцій за допомогою нових валют та нової інфраструктури платежів і залишає за собою право на симетричні чи асиметричні дії щодо країн, які застосовують санкції щодо неї. 

Відповідь росії на зміни в міжнародній ситуації звернена в минуле і дуже нагадує часи Холодної війни: ослаблення Заходу, співпраця з глобальним Півднем проти західної гегемонії, співіснування зі Штатами на основі балансу інтересів. Але сьогоднішня росія не є рівною до США наддержавою, у неї мало союзників, а найважливіші стосунки -– із набагато потужнішим Китаєм. Російська реальність, яку відчувають еліти, це дезорієнтація та ізоляція.

Найджел Гулд-Дейвіс також пише про візит Сі Цзінпіня в Москву, який показує слабкість росії, все більшу різницю між потенціалами її і Китаю, а також невідповідність між потребами Москви і рішеннями Пекіна. 

Війна в Україні відбирає всю увагу росії, а також її ресурси. Москва ізольована дипломатично та економічно, а її лідер отримав ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду. Росія все більше перетворюється на регіональну державу за рівнем потенціалу. Тоді як у Китаю глобальні амбіції, частина з яких збігається з російськими — створення антизахідного блоку, недопущення «кольорових революцій». Але водночас Китай зацікавлений у стосунках із Заходом, не ризикуючи заявити про пряму підтримку росії у війні. 

Ці відмінності відображені у спільній заяві після візиту. По-перше, тоді як росія повністю стоїть на боці Китаю щодо Тайваню, в питанні України вона всього лиш вітає зусилля Китаю із мирного врегулювання. 

По-друге, Китай та росія підтвердили заяву січня 2022 року про те, що ядерні держави не повинні застосовувати ЯЗ чи розміщувати її на території інших країн. Відразу після цього Путін заявив про розміщення російської ядерної зброї в Білорусі — що не могло сподобатися Сі. 

Китай розглядає себе не як союзника росії, а як посередника

По-третє, хоча обидві сторони закликали до подолання торгового протекціонізму та поваги до правил Світової організації торгівлі, більша частина російської продукції, яка підпадає під ці правила, неконкурентоздатна порівняно з китайською. Але, найважливіше, що Китай розглядає себе не як союзника росії, а як посередника, який виступає з мирним планом. Те, що росія не підтримала цей план, свідчить насамперед про те, що в уявленні Путіна великі держави самі визначають свою долю і не потребують в цьому посередників. 

Путін і Сі не погодили запуск проєкту побудови газопроводу,  критично важливого для росії з огляду на фактичне припинення експорту в Європу

Також Путін і Сі не погодили запуск проєкту побудови газопроводу «Сила Сибіру–2»,  критично важливого для росії з огляду на фактичне припинення експорту газу в Європу. 

Китай все ще не визнає російський суверенітет над Кримом та іншими українськими територіям, анексованими в 2022. 

Позиція росії слабка — Кремль вірить, що переможе у війні на виснаження із Заходом, і для цього йому треба Китай, бо інших варіантів немає. Позиція Китаю відповідно сильна — він може торгуватись про вигідні йому економічні проєкти, але в цілому в його інтересах припинення війни раніше, ніж станеться якась непрогнозована ескалація. Хоча поразка авторитарного режиму може створити неприємний прецедент, пряма підтримка росії Китаєм означатиме затягування війни і погіршення стосунків із Заходом. 

Рік війни не зблизив дві країни. Росія відчуває все більше відчаю, а Китай стоїть перед більшими дилемами.