Як втрати 2022 року змінили тактику росіян: огляд аналітики

На Заході пишуть про адаптацію російської армії на полі бою, роль України у стримуванні агресорів у світі та успіхи в кіберобороні. 

Наукові співробітники Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг і Нік Рейнольдс аналізують російську тактику на другому році війни в Україні. 

Через значні втрати армії 2022 року росіяни суттєво відхиляються від доктрини застосування військ і адаптуються до нових  викликів. Піхотна тактика видозмінилася з застосування комбінованих батальйонних тактичних груп (БТГр) до поділу підрозділів на лінійні, котрі займаються обороною й утриманням позицій, штурмові, спеціалізовані та «витратні», які йдуть на лобові атаки для виявлення вогневих точок та слабких місць в обороні українців. 

Втрати дуже нерівномірно розподілені між цими підрозділами, а низький бойових дух залишається головною проблемою російської піхоти. Натомість інженерні підрозділи показують високу ефективність, готуючи масштабні фортифікаційні споруди із загородженнями та мінними полями, які будуть великим викликом для українських наступальних операцій. 

Російська бронетехніка наразі рідко використовується для проривів, здебільшого виконуючи функцію вогневої підтримки з тилу. Покращилось її теплове маскування, що знижує ефективність далекобійних ПТРК. 

Після знищення багатьох складів та командних пунктів влітку торік за допомогою GMLRS, російська артилерія адаптувалася й ефективніше інтегрувала застосування безпілотників для цілевказання, а також покращила здатність вести вогонь із багатьох позицій і швидко їх змінювати, що знизило ефективність української контрбатарейної боротьби. Координація відбувається через систему «Стрелец». 

Російські засоби радіоелектронної боротьби залишаються надзвичайно спроможними. Через це втрати дронів сягають до 10 тисяч на місяць

Росіяни все активніше застосовують 120-мм міномети замість 152-мм артилерії через нестачу боєприпасів та зношеність стволів. Російські засоби РЕБ залишаються надзвичайно спроможними, одна система прикриває в середньому 10 км фронту. Вони придушують сигнал дронів, через що їх втрати сягають до 10 тисяч на місяць, а також перехоплюють сигнал українських рацій. 

Протиповітряна оборона також значно підвищила свою ефективність, так як займає в основному статичні позиції й окремі зенітні ракетні комплекси, приєднані до потужних радарів. Через це росіяни тепер можуть перехоплювати значну частину ракет GMLRS до HIMARS. Натомість російська авіація залишається обмеженою до нанесення дальніх ударів і не може оперувати над територією України через ефективність її ППО. 

Росіяни модифіковують авіабомби ФАБ-500 і встановлюють на них планери для ударів до 70 км. Хоча ці удари зазвичай неточні, велика потужність авіабомб та значні запаси становлять загрозу для українських підрозділів у наступі. 

У підрозділах від батальйону і нижче росіяни використовують незахищені рації

Російські командні пункти вивели за межі дії GMLRS і розмістили в укріплених спорудах, приєднавши їх до українських телекомунікаційних мереж, що значно знизило їх радіоелектронний слід. Але в підрозділах від батальйону і нижче росіяни використовують незахищені рації, що демонструє загальну проблему зі зв’язком. 

У цілому російська армія показує спроможність до адаптації та покращення застосування ключових озброєнь. Існує централізований механізм ідентифікації та виправлення недоліків. Проте ця адаптація реактивна і фокусується на вирішенні існуючих викликів, а не передбаченні та запобіганні новим. 

Якщо українці зможуть прорвати оборону і нав’язати власну динаміку, є шанс швидкої втрати координації російських підрозділів

Російська армія в обороні створить значні проблеми для української, але якщо українці зможуть прорвати її і нав’язати власну динаміку, то є шанс швидкої втрати координації російських підрозділів. Міжнародні партнери повинні сконцентруватись на тому, щоб надавати боєприпаси та запчастини для існуючого озброєння, а також здійснювати тактичну підготовку українських підрозділів, адже саме тактика буде ключовою для отримання переваги і завдання поразки російській армії. 

Директор програми стратегій та доктрин RAND Corporation Рафаель Коен для порталу War on the Rocks описав неправильне розуміння стримування у Вашингтоні. 

З початком російського вторгнення були дві групи противників допомоги України — ізоляціоністи, які виступають проти будь-якого американського втручання у війни, а також яструби «китайського фронту», які вважають, що підтримка України йде за рахунок спроможностей США стримувати Китай. Але стримування — це насамперед психологічний процес. Допомога Україні набагато слабше вплинула на підтримку Тайваню, ніж про це говорять критики. А найголовніше — потужна відповідь США та союзників на вторгнення посилила сприйняття Штатів та їх спроможностей для стримування. 

Для захисту Тайваню будуть необхідні насамперед морські та повітряні сили, а також далекобійні ракети

Україна отримала тисячі одиниць амуніції, десятки і сотні — техніки. З одного боку, частина цієї техніки стара і буде замінена новішими зразками. З іншого, війна в Україні дала змогу виправити прогалини в плануванні і знову почати розвивати ОПК, що в довгостроковій перспективі зробить Штати краще готовими до нових конфліктів. Більше того, географія вказує на те, що для захисту Тайваню будуть необхідні насамперед морські та повітряні сили, а також далекобійні ракети, які не передавали Україні. США інвестують у розвиток цих спроможностей, і допомога Україні ніяк не впливає на швидкість цього процесу. 

Важливо розуміти, що ефективність стримування визначає не просто кількість зброї та боєприпасів у резервах. Ні російські гіперзвукові ракети, ні китайське переозброєння не стримало США від готовності допомагати Україні та Тайваню. Тому фокус повинен бути на тому, як підтримка Києва формує стратегічні наративи про спроможності та оборону США. 

Навіть стара західна зброя все ще ефективна

По-перше, війна в Україні показує: західна зброя, навіть стара, все ще ефективна. Доказом цьому є тисячі одиниць знищеної російської техніки. По-друге, Захід виявився не таким слабким і роз’єднаним. Раніше було багато сумнівів, чи США взагалі вступлять у війну на боці Тайваню. Але сьогодні американці демонструють тривалий інтерес до подій в Україні і підтримують ще більшу допомогу Тайваню. 

По-третє, війни непередбачувані. Та, що мала тривати кілька днів і стати чіткою перемогою для росії, тягнеться місяці і несе загрозу режиму Путіна. Це неприємний урок для всіх лідерів, які прагнуть застосувати військову силу в майбутньому. Війна в Україні показала, що Штати можуть надавати підтримку Україні, при цьому продовжуючи розвивати свої спроможності в Індійсько-Тихоокеанському регіоні. Врешті-решт, додаткові HIMARS чи Javelin на Тайвані матимуть менший стримуючий психологічний ефект, ніж демонстрація того, як дружній авторитарний режим провалює своє вторгнення проти слабшого меншого противника.

Експерт Німецького товариства зовнішньої політики Родерік Паркс для порталу War on the Rocks пише про те, як побороти німецьку неспроможність приймати рішення. 

Замість стати надійною опорою трансатлантичного партнерства під час війни в Україні, Німеччина затягує прийняття рішень і переносить дисфункціональну політику ЄС на рівень НАТО. Як це відбувається, можна побачити на прикладі цілої драми із прийняттям рішення про поставки «Леопардів» до січня 2023 року. Виправдовуючись своїм «складним воєнним минулим», німецькі керівники не хочуть боротися зі структурними проблемами коаліційної політики та нескоординованих міністерств. Навіть найтерплячіші партнери виснажуються, поки Німеччина тримає всю Європу в заручниках. 

Із початком російського вторгнення європейську реакцію гальмувала Німеччина. Німці завжди знаходять багато виправдань: необхідність переконати населення у важливості поставок зброї Україні, балансування між роллю Німеччини в Європі як великої держави і страхом домінування чи ескалації війни. Але за цим ховаються набагато менш приємні реальні причини. 

Затягування прийняття рішень посилює німецьку позицію в Європі

По-перше, навіть в умовах міжнародної кризи Німеччині потрібно створювати драму, адже без загального дипломатичного тиску на себе вона не має достатньо сильних лідерів, які могли б подолати внутрішні протиріччя самостійно. По-друге, затягування прийняття рішень посилює німецьку позицію в Європі, адже в умовах війни чи кризи інші країни змушені відкласти свої інтереси і благати Берлін про рішення. Всім було б легше, якби Німеччина швидко і наполегливо діяла у своїх інтересах, демонструючи здорове лідерство. 

По-третє, за останні роки європейські країни навчились змушувати Німеччину діяти, використовуючи наратив про «хорошу» Німеччину, яка змушена реагувати на «поганий» світ. Тепер Німеччина з радістю використовує це на свою користь, стикаючись із критикою партнерів. 

По-четверте, Німеччина змушує своїх партнерів виглядати дріб’язковими, коли ті її критикують. У ситуації з «Леопардами» європейці були надзвичайно відкритими у своїх висловлюваннях, але німці все рівно вийшли з ситуації з кращою репутацією. Дозволивши постачання танків в Україну, Шольц посварив партнерів за різкі слова, а його дипломати навіть почали закидати іншим країнам, що вони не постачають танки або роблять це надто повільно. 

Зберігаючи мовчання про європейську політику безпеки, Німеччина змушує будь-яку країну, яка перебирає ініціативу, виглядати егоїстичною і такою, що переслідує свій порядок денний. Єдиний спосіб для Німеччини покласти край такій динаміці — це чітко сформулювати свої цілі та інтереси і приймати на себе відповідальність. Європі потрібне лідерство, а не драма.

Джулія Ву у статті для Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) оцінює уроки українського кіберзахисту. 

Багато хто вважав, що росія легко переможе в кіберсфері. Але цього не сталось, адже Україна мала справу з кібератаками і готувалася до протидії їм із часу анексії Криму 2014-го. 

Україна ще 2016 року прийняла цілісну національну стратегію з кібербезпеки, яка передбачала співпрацю між урядом, військовими, бізнесом та неурядовими організаціями 

Ключовим стало фінансування розбудови кібер-спроможностей та рекрутинг досвідчених професіоналів у цій сфері. На відміну від багатьох інших держав, Україна ще 2016 року прийняла цілісну національну стратегію з кібербезпеки, яка встановила чіткі цілі і передбачала співпрацю між урядом, військовими, бізнесом та неурядовими організаціями для удосконалення системи кібербезпеки. Був також створений Національний координаційний центр із кібербезпеки, який додав ефективної централізації діям уряду в цій сфері. 

Звичайно, важливим фактором була передача партнерами України розвідувальних даних та технологій у сфері кібербезпеки до та в ході повномасштабного вторгнення. У відповідь Україна ділилася зі США та країнами Європи даними про кібероперації росії та досвідом протидії. 

Кумулятивний рівень кіберзахисту України посилили приватні компанії, які володіють значною частиною української кібер-інфраструктури. Вони дали змогу швидше долати наслідки атак, покращувати бойову ефективність української армії та вести інформаційну кампанію для формування позитивного іміджу України у світі. Особливу роль тут відіграла компанія Microsoft, яка ідентифікувала небезпечні віруси та програми в українських урядових мережах і допомагала боротися з ними. 

Україна також перенесла частину урядових даних на сервери поза її межами, щоб краще захистити їх. Ціла ІТ-армія, яка координувалася Міністерством цифрової трансформації, займається хактивізмом та кіберопераціями проти російських урядових сайтів. 

Але є і багато викликів. По-перше, це протидія пропаганді та дезінформації у так званому «відкритому Інтернеті» — на противагу «закритому» в росії чи Китаї. Виникає питання, чи повинні лише самі соціальні мережі визначати правила протидії і наскільки можуть втручатись уряди. 

Як довго приватні компанії на зразок Microsoft, Amazon чи Starlink будуть підтримувати Україну і на яких умовах?

По-друге, незрозуміло, як довго приватні компанії на зразок Microsoft, Amazon чи Starlink будуть готові підтримувати Україну і на яких умовах. Чи будуть вони у майбутньому також допомагати іншим країнам, яким загрожуватиме війна, і як обиратимуть, на чиєму вони боці? Питання особливо актуальне у випадку гіпотетичного конфлікту між США та Китаєм. 

По-третє, на прикладі дрону DJI Mavic 3 можна прослідкувати, як цивільна технологія на повну потужність застосовується як засіб розвідки та знищення цілей. Це може стосуватись багатьох технологій подвійного призначення в майбутньому. 

По-четверте, добровольці, які беруть участь у кіберопераціях, мають незрозумілий статус з точки зору міжнародного права. Залучення до кібервійни учасників з різних країн є викликом для міжнародних норм і законів.