«Куля пробила шолом і застрягла в черепі»: як медики рятують бійців під Авдіївкою 

28 українським військовим за 3 години надали допомогу медики одного зі стабілізаційних пунктів неподалік Авдіївки на Донеччині. Це не рекорд, а звичайний день їхньої роботи. Сюди евакуаційні підрозділи доставляють поранених із самої передової. Тут цілодобово роблять усе можливе, щоб врятувати, стабілізують стан бійців і відправляють далі, до госпіталю. 

Зазвичай на чергування заступають хірург та анестезіолог. За необіхідності — і їхні колеги, котрі мали б у цей час відпочивати. Легких поранених оглядають і надають допомогу санітари і фельдшери.

Бойовий медик 53-ої окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Оксана Чорна показала кілька годин зі щоденної праці стабпункту. Далі — її текст і фото: 

— Чи знаєте ви як працює стабпункт? Місце, куди привозять поранених і загиблих. Місце, до якого евакуаційні машини батальйонів мріють домчати вчасно, бо там можуть вирвати з пазурів смерті їхніх побратимів. Де стомлені люди в напів зруйнованій будівлі під світлом налобних ліхтариків вдень і вночі будуть робити все від них залежне, щоб ваші чоловіки, сини, батьки вижили.

Я хочу розказати вам про три години з життя цих несамовитих людей. Усього три з 24.

Тут нема вихідних, обіду чи відпустки. Нема поганого настрою чи інших справ. Все, що тут є — це життя. Врятоване чи втрачене. Життя, за яке вони знову і знову будуть вступати в бій.

Першого хлопця привезли з кулевим пораненням в голову. Куля пробила шолом і застрягла в черепі. Пощастило, що був у шоломі. Що куля не пішла нижче. Чи ворог не був трохи ближче. Просто пощастило.

Сіріло. Поранених хлопців почали витягувати з окопів. Машина «Янголів», евакуаційного відділення одного з батальйонів, залетіла в двір. Пікап зі скривавленими тілами. Тими, хто вижив, і тими, кому вже не можна було допомогти. Дезорієнтовані, налякані, з викривленими від болю обличчями. Янголи на своєму пікапі забирають хлопців із самих передових позицій і доставляють у стабпункт.

Тих, хто може йти самостійно, медики просять залишити зброю та броніки у дворі і проводять до другої кімнати, де ними займуться фельдшери та санітари. А тих, хто не може, заносять у першу.

Апарат ШВЛ (штучної вентиляції легень, — ред.) сопе і блимає вогниками біля стіни. Залізний армійський хірургічний стіл приймає на себе першого важкого. Зрізати одяг, перевірити рани, зупинити критичну кровотечу, поставити венозний доступ. Якщо руки цілі та стан легкий, то одного венфлона вистачить. Якщо ні, то анестезіолог ставить підключичку.

Промити від бруду кожну рану, обробити бетадином, забинтувати. Якщо глибока —  затомпонувати бинтами з кровоспинним. Якщо підозри на перелом, накласти шину.

Хірург перевіряє, чи нема напруженого пневмоторакса (скупчення повітря у плевральній порожнині з одночасним підвищенням тиску в ній, внаслідок чого відбувається поступовий колапс легені, — ред.). А він є. Тому наступний крок — провести дренування плевральної порожнини, втикаючи велику спицю між ребер, заводячи дренажну трубку та підключаючи саморобну банку з водяним замком.

Пульсоксиметр показує насичення крові киснем. Монітор пищить, попереджаючи про низький тиск та зависокий пульс. Анестезіолог добавляє препарати, щоб стабілізувати стан пораненого. Тим часом інші руки колють завчасно заготовлений обезбол, кровоспинні, ллють розчини, щоб поповнити втрачену кров.

Всі хлопці просять пити. Завжди. Але потім починають блювати. Тому лише малими ковтками. Так, щоб змочити губи і сухий язик.

Як тільки рани оброблено, а стан стабільний, поранених евакуюють на госпіталь. Якщо стан важкий та потребує при транспортуванні ШВЛ, то на допомогу приходять «Госпітальєри» (волонтерський медичний батальйон, — ред.). Навчені екіпажі, споряджені всім необхідним машини і лікарі, які рятують життя пліч-о-пліч із воєнними медиками.

Машина медроти 53-ї бригади вже годину як виїхала на місце, де мають забрати кількох важких. Батальйонні медики повинні довезти до них і передати. Але зв’язку нема. Хірург підганяє швидше закінчувати з пораненими, яких привезли «Янголи», бо ШВЛ один.

Приїжджає ще евакуаційний екіпаж. Тут більшість хлопців із легкими пораненнями. Один — із великою дірою в спині. Але, на щастя, поверхневою. Затампонувати, перев’язати, поставити катетер, обезбол.

А от боєць із посіченими ногами потребує додаткової уваги. Ступні настільки травмовані, що резинові чоботи приходиться зрізати ножицями. Кожна нога кровить множинними ранами. Кості деформувалися. І кожен дотик вириває стогін болю з його вуст.

Всі працюють злагоджено і максимально швидко. «Богдан» (санітарний автомобіль, — ред.) під’їжджає під крильце і забирає двох лежачих і всіх легких. Щоб якомога швидше звільнити місце для наступної партії.

Поки евакуаційний екіпаж «Богдана» розміщує всередині хлопців, всі інші займаються прибиранням та готують розчини. Винести закривавлений одяг, змити криваві плями з підлоги, набрати в шприці обезбол та антибіотики. Поставити грітися на грубу розчини.

Півтори години пройшло з моменту виїзду першого екіпажу за важкими. Зв’язку з ними нема. Командир вирішує послати ще один екіпаж перевірити, чи не потрапили вони під обстріл.

Кілька хвилин на збори, і «Богдан» освітлює чорну вулицю фарами, віддаляючись. Але хвилин за 15 він повертається з повним кузовом бійців, що потрапили в ДТП. В більшості забої та переломи ключиць та рук. Стан у цілому стабільний, але їх чоловік десять. Хірург питає, хто найсильніше травмований, всі інші залишаються чекати на вулиці.

Встигаємо лише надати допомогу двом, як у дворі з’являється той самий екіпаж, з яким не було зв’язку. 

На двох ношах посічені осколками хлопці. У одного на лобі написано 17:30 — час, коли йому наклали джгут на праву руку. Вона розворочена, стирчать кістки. Також великі рани на правій нозі. Його контузило так сильно, що він нічого не чує. Але при свідомості і навіть розмовляє. Причому дуже спокійно.

Хірург, коли замотує руку, пробує відвернути обличчя пораненого в сторону. Але той спокійно відповідає, що йому цікаво, і він хоче все бачити. І весь час питає, чи вдасться руку зберегти. Тільки за допомогою блокнота в телефоні вдається з ним спілкуватися. Обезбол, антибіотики, кровоспинні і літри рідини максимально швидко вливають у його тіло.

Повернулися «Госпітальєри». Ліля займається ранами на спині. Великий осколок глибоко розірвав тканини. Вона стібок за стібком зшиває два кривавих шматки м’яса, щоб заклеїти потім оклюзійкою (оклюзійна наліпка або пов’язка оклюзійна призначена для перешкоджання потраплянню повітря в рану при зовнішньому відкритому пневмотораксі. Герметизує проникаючі поранення грудної клітки, — ред.) і не дати потрапити повітрю всередину. А хірург автоматичними рухами, встромляючи шприц у груди, перевіряє чи нема пневмоторакса.

Цих хлопців повезуть «Госпітальєри». Але перед тим їх потрібно перевдягти. Як і з більшості поранених із них зрізали одяг. Тому тапочки, носочки, штани та футболки тут розлітаються дуже швидко.

28 бійців за три години. Пекельний труд військових медиків, їхня злагоджена робота не дозволяють змінитися цифрі 300 на 200.