«Воєнна економіка» не вирішить наших проблем

Настав час серйозно поговорити про так звану воєнну економіку — термін, який більшість відкрили для себе порівняно недавно. І подібно до дитини з новою іграшкою, їхня цікавість переважає над усім іншим.

Перше питання, яке маю до тих, хто носиться з «воєнною економікою» як універсальним вирішенням наших проблем: який відсоток валового внутрішнього продукту на сьогодні держава через бюджет перерозподіляє на Сили оборони? Або загалом яка частка ВВП прямо (через бюджет) чи опосередковано (через благодійність) вже йде на армію?

Згідно з цифрами, які бачив, приблизно вийде показник у понад 30% ВВП.

Наступне питання: яка межа цього показника?

Війна — це життя в борг. У борг теперішнього і, особливо, майбутнього. Таким чином, це розплата за небажання платити набагато менше за оборону в минулому.

Солдати на фронті не бачили особливого сенсу воювати за те, що їхні рідні в тилу живуть все гірше

Існує показник, перетнувши який, наша держава складеться з середини, як картковий будинок. У СРСР, який так і не вийшов із мобілізації Другої світової війни, показник витрат на оборону сягав за окремими підрахунками до 40% ВВП. Другий Райх у Першу світову не в останню чергу запросив миру, бо рівень життя в тилу впав нижче певної межі і солдати на фронті не бачили особливого сенсу воювати за те, що їхні рідні в тилу живуть все гірше.

На ці два питання ті, хто відкрив для себе недавно термін «воєнна економіка», важливих відповідей не мають.

При цьому все сказане вище не заперечує того, що, можливо, треба ще трохи ВВП перерозподілити на Сили оборони. Або краще витрачати наявні ресурси.

Але в цього процесу є певна межа. І це варто пам’ятати.

Наші партнери мають почати перетворювати номінальну перевагу проти Московії у ВВП на реальну — на полі бою

Окремо вітаю всіх із тим, що ми знову дозволили накинути нам апріорі невигідний дискурс. І забуваємо, що Україна і так взяла на себе чимало прямих і опосередкованих витрат у протидії ревізіонізму Московії. Звичайно, є можливість підзатягнути паски і ще трохи взяти. Але є й певна межа. 

Тому паралельно із тим, що Україна робить відповідні кроки, наші партнери мають таки почати перетворювати номінальну перевагу проти Московії у ВВП на реальну — на полі бою, у формі озброєння і боєприпасів. Бо просити Україну далі тягнути лямку протидії Московії, як є зараз, вже трохи занадто. Які б ми не були ефективні і класні, але самозабезпечення не буде. Як у принципі не могло б його бути в усіх інших країн НАТО, окрім США, якби вони опинилися в обставинах України.

Нам треба боротися з тим дискурсом, який нам нав’язують. А не одягнути його покірно на себе і один одного їсти.