«Нам вдалося пробити першу лінію оборони росіян»

Молодший сержант 40-річний Сергій на позивний «Sleepless» командує відділенням одного з окремих полків Сил підтримки ЗСУ. Наразі має ротацію на Запорізькому напряму фронту. Його саперна група одна з перших отримала транспорт і обладнання для розмінування в рамках ініціативи «Повернись живим» і компанії Київстар «Нам тут жити». 

Сергій родом із села Лабушне Одеської області. До війська прийшов добровольцем торік. Доти військового досвіду не мав. Інженер-механік і штурман, за освітою. Закінчив в Одесі Політехнічний університет і морехідний коледж технічного флоту Національної морської академії. Понад 10 років був моряком. 24 лютого 2022-го застало його в рейсі. Працював помічником капітана на балкері — судні, що перевозить вантажі насипом, розповідає Сергій, поки передаємо його підрозділу допомогу наприкінці липня. Далі — пряма мова військового:

— Коли дізнався про повномасштабне вторгнення росії, написав заяву на звільнення. Хотів іти захищати Україну. Але повернутися додому вдалося лише на початку квітня, бо мали пройти ще два океани.

В армії я ніколи не служив. Спершу потрапив у РХБЗ — війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Вони хороші, але специфічні. Їх залучають, коли вибухає щось глобальне на кшталт атомної станції. А так переважно сидять у резерві. Мене це не влаштовувало. Просився у штурмову бригаду. В липні мене перевели в сапери. Дружина дуже хвилювалася. Пів року не розмовляла зі мною, потім змирилася.

Попередня ротація у серпні-квітні була на Херсонщині. Брав участь у штурмових діях, зачистках звільнених населених пунктів від ворога і вибухонебезпечних предметів, які той залишав за собою. Після звільнення правого берега понад два місяці розміновували територію під різні завдання: прохід техніки, будівництво фортифікаційних споруд.

Мали лише 15 хвилин на 42 міни, тому знімали їх руками

Найпам’ятнішим було перше завдання. Нас привезли в населений пункт поблизу лінії фронту. Виявилося, треба під носом у росіян зняти за 15 хвилин наше мінне поле, щоб танки пішли в наступ. Воно опинилося в «сірій зоні» і могло вже кілька разів перебувати під контролем противника через динамічну ситуацію на тій ділянці лінії зіткнення. 

За правилами, якщо виявив протитанкову міну, маєш підв’язати її мотузкою, відійти на безпечну відстань і смикнути, щоб зрушити з місця. Тому що під нею або в підривнику може бути пастка. Якщо все нормально, можна віднести міну куди потрібно. А ми мали лише 15 хвилин на 42 міни, тому знімали їх одразу руками, порушуючи всі правила. Поверталися із завдання на світанку. Стояв туман. Зайшли у Добрянку Бериславського району Херсонщини. Там догорали хати. Село росіяни стерли з лиця землі.

Наразі працюємо на Запорізькому напрямку фронту. Нам тут вдалося пробити першу лінію оборони росіян. Робимо проходи для нашої техніки. Перевіряємо евакуаційні маршрути, щоб підвозити боєкомплект, людей. Ходимо зі штурмовиками на завдання, розміновуємо поперед них дорогу. 

На перший штурм на Запорізькому напрямку я ходив із командиром іншого відділення Тарасом. Ми рухалися попереду штурмової групи, робили їм стежку до позицій росіян. Коли дійшли до них, почався стрілецький бій. Ми також брали у ньому участь. Дуже допомогла наша артилерія. Штурмова група передала координати, і вони влучно відпрацювали по російських окопах, розбили кілька бліндажів. Росіяни почали тікати, і в них прилетів мінометний снаряд. Тоді ліквідували не менше трьох окупантів. Втікаючи, вони покинули свого пораненого командира роти. Група взяла його в полон і здобула цінну інформацію.

Загородження росіян на Запорізькому напрямку — це кілометри в глибину мінних полів. Як у нас, так і в них є настанови щодо мінування. Наприклад, протитанкові мінні поля встановлюються за затвердженою схемою, між мінами має бути певна відстань. На Херсонщині переважно так і було. А тут росіяни не дотримуються схем. Мінування хаотичне, змішаного типу, насипали і протитанкових, і протипіхотних мін.

Зверху на ґрунт розкидають протитанкові металеві міни, а між ними вкопують і ретельно маскують поліетиленові

Металеві протитанкові міни легко знайти металошукачем. А в поліетиленових майже немає металу, і з великою ймовірністю металошукач не спрацює на них. Росіяни часто зверху на ґрунт розкидають протитанкові металеві міни, а між ними вкопують і ретельно маскують поліетиленові. Через високу засміченість осколками, кулями, гільзами, такі замасковані міни важко виявити. Особливо, коли не підозрюєш про їхнє існування, бо впевнений, що це протитанкове мінне поле тільки з металевих мін, і вони всі на ґрунті перед тобою. На це, буває, купуються недосвідчені сапери. Були випадки, коли знімали лише металеві міни й наша бронетехніка підривалася.

Поліетиленові міни можна знайти за допомогою хорошого дорогого металошукача. Він дзвенітиме навіть на невелику кількість металу. Також багато залежить від досвіду сапера. Він може побачити, що біля замаскованої міни порушена земля, інший колір ґрунту, трави, є прогалини. Сапер має фіксувати й аналізувати все, що його оточує. Для нього металошукач — додатковий інструмент. Більше допомагає інтуїція і досвід.

Який би класний не був «Леопард», одна копійчана міна ТМ-62 його зупинить

Недавно сапери з іншої групи знайшли діжки з 600 літрами напалму. Напевно, росіяни сиділи в засідці і чекали наших, щоб підірвати. Була б велика катастрофа.

Мінні поля росіян — величезна проблема для нас. Який би класний не був «Леопард» чи будь-який інший танк, одна копійчана міна ТМ-62 його зупинить. А їх там сотні тисяч. Таке враження, що росіяни завезли в Україну весь арсенал Радянського Союзу, що у них лишився.

Багато нових мін. Тяжко працювати з протипіхотними, які мають магнітні й сейсмічні датчики. Вони маленькі, відчують тебе і спрацюють раніше, ніж їх побачиш. А поля на фронті не з газоном — трава вища за тебе. Нереально побачити таку міну. 

З’явився дрон-розвідник, і ворог відкрив по нас вогонь з танка і міномета, а потім накрив касетними боєприпасами 

Немає важких чи легких завдань. Щоразу все по-іншому. Є те, що ти передбачав, і те, чого не очікував. Наприклад, було завдання зробити прохід для техніки — знайти протитанкові міни і відкласти в сторону. Ніби легке. Ми акуратно йшли по полю — раптом з’явився дрон-розвідник і ворог майже одразу відкрив по нас вогонь з танка і міномета, а потім ще й накрив касетними боєприпасами з РСЗВ. Закінчилося все трагічно. Найскладніше на війні — втрачати людей.

Найбільша проблема — неможливо працювати, коли у ворога постійно висять дрони, які все контролюють. Росіяни дають нам зайти на своє мінне поле, а потім насипають туди з усього, що в них є. Нічого не шкодують для саперів. Піхоту через лісосмугу ще якось можна тихенько провести. З танками на полях — біда. А без них штурм не відбудеться.

На завдання йдемо малими саперними групами. Пробували машинами розгородження, але вони виходять з ладу. Розраховані на однорядне чи дворядне мінне поле. Тут за одним іде ще десять. Плюс просто міни насипані. Деякі машина розгортає, потім їй потрібно зробити маневри і вона підривається.

Пікапи — ідеальне рішення, щоб підвезти боєкомплект, евакуювати поранених або полеглих

У нас із технікою проблеми. Машини горять, ламаються. Важко непомітно і гарантовано доїхати до потрібного місця. Усе перерите, у вирвах від вибухів. А після дощу взагалі біда. Звичайними цивільними легковиками чи бусами не проїхати. Ходимо по десять кілометрів пішки. Потрібні позашляховики. Отримали від «Повернись живим» швидкі, маневрені пікапи. Це ідеальне рішення, щоб підвезти боєкомплект, евакуювати поранених або полеглих.

Саперам потрібні тепловізори і прилади нічного бачення, які дозволять працювати на мінних полях вночі, коли активність ворожих дронів мінімальна і побачити саперну групу візуально важче.

Металошукачі — розхідний матеріал. Вони завжди потрібні. Коштують чимало, але їх легко можна втратити. Під час обстрілу, коли треба тікати з поля, думаєш про людей, у першу чергу. Буває, залишаєш на полі металошукач і його січе осколками. 

Вперше усвідомив, що росія ворог, ще в школі у 1990-х. Мені пощастило з учителем історії. Ще тоді він говорив, що війна неминуча. На уроках ми аналізували події, нашу історію боротьби з росією, а не зубрили текст із підручників.

На Півдні України багато росіян. Вони скуповували квартири в Одесі і приїжджали сюди доживати зі свого «сєвєра». Деякі навіть отримали громадянство. Було багато російського бізнесу. Пропаганда добре працювала і отруювала українців. Плюс російська мова. Враховуючи все це, росіяни сподівалися, що легко зайдуть на Південь, їх зустрінуть короваями й квітам. Але вони прорахувалися. Ген України є у кожному з нас, і він спрацював у людях. Коли до нас ідуть з мечем, як би ми між собою не сварилися, але об’єднуємося проти ворога.

Перемога України неможлива без виходу на наші кордони 1991 року. Але може бути, що війна і тоді не закінчиться, а заморозиться на роки. Треба, щоб Москва підписала капітуляцію і виконувала її. Ідеальний варіант — щоб рф перестала існувати, розпалася на частини і хай воюють між собою, якщо їм це так подобається.

Військовим не залишуся. Не моє. Після перемоги працюватиму, буду ростити доньок, радітиму життю.