Оголосили учасників Національної збірної «Ігор Нескорених»: хто вони 

5 червня у Києві оголосили імена 25 учасників, які у складі Національної збірної «Ігор Нескорених» у вересні представлять Україну в міжнародних змаганнях у Дюссельдорфі. 11 членів команди — ветерани війни з росією, решта — чинні військовослужбовці Сил оборони. 

Відбір провели за результатами національних змагань, які відбулися у Львові 28-30 квітня. 202 військових та ветеранів із різних регіонів змагалися у 9 видах спорту: стрільбі з лука, легкій атлетиці, велосипедному спорті, веслуванні на тренажерах, паверліфтингу, настільному тенісі волейболі сидячи, баскетболі на візках та плаванні. 

Відбіркова комісія з представників Міністерства у справах ветеранів, відомств силового блоку і громадських організацій, зокрема фонду «Повернись живим», результат кожного учасника оцінювала за комплексною, спеціально розробленою системою із 4 критеріїв: ефективність спортивної реабілітації, рівень вмотивованості бійця брати участь у проєкті, спортивні етика та результат. Далі на учасників збірної чекають три навчально-тренувальні збори, під час яких кожен  визначиться із видом спорту, в якому виступатиме. Команда професійних тренерів сформує для них індивідуальні плани підготовки. 

Склад збірної України збільшили на одного учасника — до 25 осіб, оскільки міжнародна фундація Invictus Games виділила в ній додаткове місце для Юлії Паєвської, яка не змогла торік виступити на Іграх у Гаазі, оскільки була в російському полоні. 

Зібрали для вас інформацію про відібраних до Національної збірної «Ігор Нескорених» 2023 року військових, ветеранів та ветеранок.

Юлія «Тайра» Паєвська – 54 роки, Київ. Військовослужбовиця, парамедикиня, волонтерка та доброволиця; командирка підрозділу «Янголи Тайри» та евакуаційного відділення 61-го військового мобільного госпіталю в Маріуполі 2018-2020-го. Очолює федерацію айкідо «Мутокукай Україна», викладала бойове мистецтво понад 20 років.

Під час бойової евакуації зазнала травми: «Завантажуючи в машину пораненого солідної комплекції, я неоковирно повернулась, упала й не змогла підвестися. Довелося замінювати обидва тазостегнових суглоби», — розповідала Юлія.

2018 року у міжнародних Invictus Games в Сіднеї вона виборола золоту медаль із плавання і бронзу зі стрільби з лука. 2020-го була єдиною жінкою у збірній України. Через пандемію COVID-19, змагання у Нідерландах перенесли на весну 2022-го. 16 березня торік під час облоги Маріуполя Юлія Паєвська потрапила у російський полон, звільнена через три місяці. 

Веніамін «Бритва» Бондарчук, 21 рік, ветеран із 35-ї бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Родом зі Стрижавки Вінницької області.

Зустрів повномасштабне вторгнення росії на строковій службі: «У мене не було шоку. Нас готували до війни. Вчили. Я розумів, що потрібно вбивати цих виродків. Інакше вони вбиватимуть нас», — згадував про ті дні. Тримав оборону Одеси. Потім захищав Миколаївщину. Із кінця травня 2022-го брав участь у звільненні Херсонщині. Під час вивезення поранених та загиблих побратимів підірвався на міні. Втратив праву ногу нижче коліна.

«Інвалід — це коли нічого не можеш робити. А я можу все. Це не дуже страшне поранення. У нас був хлопець, який воював на двох протезах», — говорив Веніамін у липні торік. Вже в жовтні пройшов протезування у США. По приїзду зі Штатів піднявся на Говерлу. Хоче повернутися у військо.

Юлія «Печенька» Шевчук, 29 років, ветеранка, волонтерка, інструкторка з домедичної підготовки, парамедикиня добровольчих евакуаційних підрозділів. 

До 2014 року працювала в інституті молекулярної біології та генетики. Була медиком на Майдані. На війну пішла після загибелі нареченого в Іловайську. Побувала на Світлодарській дузі, в Авдіївці, околицях Горлівки та Дебальцевого. На початку повномасштабного вторгнення допомагала з організацією роботи медичних та стабілізаційних пунктів у Теробороні, проводила навчання з такмеду. Мобілізуватися на медичну посаду не вийшло, пішла добровольцем у «Госпітальєри». 

«2016 року поруч прилетіла міна, орієнтовно 120-ка. Тоді постраждала рука і лобна ділянка. А 2022-го ми їхали забирати тяжких поранених і там машина ЗСУ перед нами наїхала на якусь люту протитанкову міну. На жаль, вони загинули, а я отримала закриту черепно-мозкову травму і травмувала обидві ноги», — розповідала про поранення Юлія. Попри все, повернулася до активної діяльності. 

Віталій «Борода» Бородавка, 28 років, родом із Борисполя Київської області. Капітан спецпідрозділу «Омега» Національної гвардії України. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «За військову службу Україні». 

В юності займався дзюдо, був призером обласних чемпіонатів. У Нацгвардії служить із 2013-го. Мав три бойові ротації в зоні АТО/ООС, зокрема, у районі Мар’їнки, Пісків Донецької області. На початку повномасштабного вторгнення боронив рідний Харків. 24 лютого 2022 року взяв участь у знищенні блок-поста окупантів на перехресті доріг на виїзді до села Циркуни, коли знищили танк Т-72, БМП-2 та 10 росіян. А вже 7 березня торік брав участь у відбитті прориву ДРГ, нападу на блок-пост «Роза Ветров». Тоді противник відступив, втративши 11 бійців.

Павло Лучків воював у складі протитанкової батареї 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила у 2014-2015 роках на Луганщині. Брав участь у відборах до національної збірної «Ігор Нескорених» із 2017-го. 

«Спорт – це хороший метод реабілітації, бо ти сам себе дисциплінуєш, сам себе виховуєш і так поліпшуєш своє ментальне і фізичне здоров‘я. Військовий, який після звільнення зі служби, не відчуває себе затребуваним, який не буде ніде задіяний, він сам себе починає гризти. А коли людина задіяна – вийде з депресивного стану», — говорить ветеран із Львівщини. 

В онлайн-змаганнях Invictus Games 2020 року Павло Лучків став бронзовим призером зі стрільби з блочного луку серед професіоналів.

Олександр «Макоша» Маковей, 37 років, із Хмельницького. Сержант, воював у складі Окремого центру спеціальних операцій «Захід» імені князя Ізяслава Мстиславича. Повний кавалер ордена «За мужність». 

У Хмельницькому 8-му полку спецпризначення проходив строкову службу, до 2009-го був у ньому на контракті, а 2014 року відправився в його складі воювати на Луганщину. Дістав контузії й осколкові поранення, змушений був залишити армію. 24 лютого торік Олександр пішов захищати Київщину, а потім воював у районах Сєвєродонецька та Лисичанська. Під час мінометного обстрілу зазнав вогнепального поранення таза та ніг. Переніс понад 10 операцій. 

«Прилетіла міна — два моїх побратими загинули, я дивом вижив. Дуже сильне було поранення, багато ушкоджень: артеріальні кровотечі, одна венозна, легеня, живіт, обличчя, руки, ноги повністю. Витягнули десь 40 уламків, і ще багато залишилося», — розповідає Олександр. На початку квітня цьогоріч він повернувся у свою частину на Сході України.

У відборі до збірної змагався у штовханні ядра, баскетболі на візках, волейболі сидячи.

Володимир Гера, 32 роки, Львів. Підполковник ЗСУ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

У вересні 2014-го Володимир Гера, артилерійський навідник 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила, прикривав вихід із оточення в Луганському аеропорту майже 400 захисників летовища. Отримав тяжкі поранення. Через шквальні обстріли, із пробитою грудною кліткою, легенею і хребтом, потрапив до лікарні лише на третю добу. Пройшов лікування і реабілітацію у Німеччині та США. Викладає артрозвідку в Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Плавання і настільний теніс — дисципліни, в яких Володимир виступав у відборі до збірної.

Микола «Вир» Заріцький у перші тижні повномасштабної війни патрулював рідне місто Білопілля на Сумщині. Потім призвався до 57-ої окремої мотопіхотної бригади і потрапив на Лисичанський напрямок фронту. Працював на реактивній установці «Град» і в мінометній батареї. 11 жовтня торік під Херсоном отримав поранення — втратив частину ноги. Микола із групою виїхав розвідати місцевість. Наступив на протипіхотну міну, стопу відірвало на місці. Її протез встановили у США. Після відновлення планує повернутися до війська. 

Іван Молдун, 42 роки, військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади. У цивільному житті — інженер. 

З дружиною і двома доньками жив у Херсоні до повномасштабної агресії росії. Війна застала родину на відпочинку на Заході України. Чоловік евакуював родину за кордон і пішов до війська – до місцевої тероборони не взяли, чекав на мобілізацію. Добровільно потрапив до ЗСУ у вересні торік. Воював на Донеччині, де й отримав поранення у листопаді: в окоп прилетіла міна. Військовий втратив обидві ноги. Пересувається в колісному кріслі, чекає на протезування. Під час лікування опанував стрільбу з лука.

«Це насамперед моя реабілітація. Щоб стати на протез, треба гарна фізична підготовка. Протезування й усе інше, що я зараз роблю, – заради дітей. Мені потрібно бути з ними. Вони мене дуже мотивують», — говорить Іван.

Вадим Мазніченко, 37 років, Черкаси. У травні 2014 року колишній десантник працював під Києвом, встановлював металеві конструкції. Отримав повістку й пішов служити в 14-й черкаський батальйон. 30 вересня під селищем Старогнатівка Донецької області потрапив під мінометний обстріл. Шість днів провів у комі. Втратив праву ногу й ліву руку. На реабілітації й протезуванні у США провів 11 місяців: «Я катався на лижах, на велосипеді, бігав, веслував», — згадував про той час. Восени 2016 року у Штатах подолав за 1 годину 27 хвилин 10 км у щорічному марафоні на підтримку морської піхоти.

Займається веслуванням на тренажері і штовханням ядра.

Дмитро Полов’ян — із Красилова Рівненської області. До війська пішов у березні торік із третьої спроби, приховавши травму і статус непридатного до служби. Солдат-розвідник 46-ї окремої аеромобільної  бригади потрапив у полон до росіян торік у липні на херсонському напрямку. В жовтні повернувся в рамках обміну. Має важку черепно-мозкову травму, поранення грудної клітки, черевної порожнини, хребта, ніг. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

На національних «Іграх Нескорених» взяв участь у змаганнях із плавання.

Олександр «Терен» Будько – боєць батальйону «Карпатська Січ» із Рівного. Воював під Ізюмом і під час звільнення Харківщини втратив обидві ноги. Пройшовши курс реабілітації в США, продовжує адаптацію до ходьби з протезами. Розвиває інклюзію в Україні, допомагає ветеранам та пише книгу. Став обличчям бренду Indposhiv і представляв Україну на благодійному вечері під час Каннського кінофестивалю. 

Ігор «Булат» Дерман — офіцер ЗСУ родом із Бердичева. Закінчив Харківський інститут танкових військ, влітку 2014-го — офіцер 92 ОМБр. Брав участь у боях за Луганську ТЕЦ. 2016-го його рота воювала за Марʼїнку. У січні 2017-го під час виконання бойового завдання отримав поранення, лікарям довелося ампутувати частину ноги. За тиждень після отримання тимчасового протезу брав участь у спортивних змаганнях з кросфіту. Посів перше місце в командному заліку. В кінці 2017 року вже у всеукраїнських кросфіт-змаганнях посів перше місце. Брав участь у змаганнях «Ігри героїв» та «Сила нації» для АТОвців. Нині воює.

Олег Должок — солдат 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Працював гірником на одному з підприємств Кривого Рогу. Навесні торік приступив на бойове чергування поблизу села Орлове на Херсонщині. 11 березня, утримуючи наступ у напрямку Кривого Рогу, зазнав поранення. Нагороджений Орденом «За мужність ІІІ ступеня». Бронзовий призер із плавання на національному відборі Invictus Games 2023. 

Олександр Пономарьов — військовослужбовець Збройних сил України із Очакова Миколаївської області. Брав участь у Всеукраїнських «Іграх Нескорених» у Черкасах у 2021 році. Змагався у бігу на різні дистанції та веслуванні на тренажері. Цьогоріч у відборі виступив у веслуванні на тренажері і плаванні.

Максим Дмитраш із Черкащини, капітан поліції. До повномасштабного вторгнення працював у спецпідрозділі КОРД. Кілька разів їздив на ротації в зону АТО/ООС. Після 24 лютого 2022-го брав участь у бойових діях у складі полку спецпризначення «Сафарі». 22 травня торік поранення правої руки. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

«У травні 2022 року в Запорізькій області внаслідок прильоту ворожих ракет трагічно загинули мої колеги — 4 працівники черкаського КОРДу, а я там отримав  поранення, – розповідає Максим. — Пів року минуло з часу останньої хірургічної операції, і саме спорт допомагає мені реабілітуватися. У різні роки я займався дзюдо, боксом і на тренажерах. Тепер уподобав кросфіт. Такі змагання як «Ігри Нескорених»  – це надзвичайно потрібна позитивна енергія, нові знайомства й обмін досвідом, можливість показати себе на державному рівні та згадати про наших загиблих побратимів».

Володимир «Товчик» Товкис — ветеран, прапорщик, екс-військовослужбовець Національної гвардії, був розвідником бригади швидкого реагування НГУ. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

25 вересня 2019 року отримав поранення на Світлодарській дузі. Куля пройшла під оком Володимира, прошила праву півкулю мозку. Побратими під шквальним ворожим обстрілом винесли його з поля бою і врятували життя. «Перше враження було, що щось взірвалося і у тебе аж череп сплавився. І його чомусь не стало», ― згадував Володимир.

Після виходу з 14-денної коми він міг лише кліпати очима. Розмовляти було майже неможливо. Медики не давали шансів на одужання. Операція з трепанацією мозку. Далі — реабілітація, протягом якої заново вчився ходити, бігати, їздити на велосипеді. Через місяць після поранення зробив свої перші кроки. 

Працює інструктором, вчить молодих бійців військовій справі. Цікавиться фінансами та цінними паперами. Займається веслуванням на тренажерах, метанням диска. На відборі до Національної збірної України на Invictus Games 2023 ветеран посів другі місця у веслуванні за 1 хвилину та за 4 хвилини. Також змагався у стрільбі з лука. 

Костянтин Кобиляну, 32 роки, військовослужбовець ЗСУ із Запоріжжя. 9 грудня торік у районі села Новопіль Волноваського району отримав осколкове поранення лівого плеча та лівого стегна, закриту черепно-мозвову травму, струс мозку, акутравму. 

Семен Лагун, 26 років, військовослужбовець із селища Зарічне Рівненської області. 5 серпня 2022-го біля Мар’їнки на Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу отримав поранення лівої стопи з переломом п’яткової кістки.

Богдан Яроцький, 32 роки, військовослужбовець ЗСУ з Ізюма на Харківщині. 9 березня торік в обороні блок-поста поблизу рідного міста потрапив під мінометний обстріл і отримва поранення правої ноги, внаслідок чого її довелося ампутувати. 

Назар Вознюк, 41 рік, військовослужбовець із Кривого Рогу. В листопаді торік у селі Спірне Донецької області отримав компресійний перелом хребців внаслідок падіння з висоти. 

Максим Зубов, 32 роки, ветеран із Києва. У червні 2014-го біля села Семенівка на Донбасі росіяни атакували колону техніки ЗСУ, в результаті чого підрозділ Максима опинився в оточенні. В бою він отримав пораненя обох гомілок із переломами та зміщенням кісток. 

Ярина Аліманова, 49 років, ветеранка ЗСУ із Вознесенська Миколаївської області. В армію пішла після Майдану. До повномасштабного вторнення росії проходила службу у підрозділі десантно-штурмових військ, після — у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого воювала на Миколаївщині і Дніпропетровщині.

Євгеній Кірейонок, 54 роки, військовослужбовець 71-ї окремої єгерської бригади родом із Кременчука Полтавської області. 

У 1990-х під час скорочення ЗСУ звільнився з військової служби вперше. 2014-го повернувся до армії, воював на Донбасі у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади і 36-ої окремої бригади морської піхоти. 2018 року звільнився зі служби за станом здоров’я. У березні 2022-го втретє добровільно до армії попри наявність другої групи інвалідності. У складі цієї бригади воював на Київщині, Харківщині та Донеччині. 

Дмитро Козак — військовослужбовець Національної гвардії зі Львова. До війська пішов 28 лютого 2022 року. Воював на напрямках Мар’їнка-Авдіївка. Поранення отримав у селі Павлівка на Донеччині.

Джерела: АрміяInform, Суспільне, 24 канал, Жіночий ветеранський рух, Еспресо, Viva, 20minut

Збірна України бере участь у «Іграх Нескорених» із 2017 року. Фонд «Повернись живим» є співорганізатором національного відбору на Invictus Games з 2019-го, наші фахівці долучаються до відбору команди, супроводжують її на всіх етапах підготовки та на самих змаганнях, а ваші пожертви допомагають зробити цей процес якісним, безпечним та ефективним для відновлення та реінтеграції членів збірної.

10 000 000 гривень на реабілітацію ветеранів через спорт і забезпечення національної збірної України в Invictus Games збираємо спільно з INTERTOP. Долучайтеся!