Вода, біда і людяність: спогади українських військових про повінь після знищення Каховської ГЕС

Навмисне знищення російськими загарбниками Каховської гідроелектростанції  у ніч на 6 червня 2023 року спричинило масштабну гуманітарну та екологічну катастрофу: затоплення 80 населених пунктів, руйнування житла та природних ландшафтів. Лише на правобережжі загинули 33 людини, ще 40 зникли безвісти, а 28 отримали поранення. 3252 приватні будинки та 121 багатоповерхівку було пошкоджено, за даними Ради нацбезпеки й оборони. Наслідки тієї катастрофи Україна відчуває й досі.  

Вибухи, ударну хвилю від яких відчували на багато кілометрів. Вода, яка підіймається на очах, поглинаючи всю дніпрову заплаву аж до обрію. Фасади приватних будинків та трупи окупантів, які швидка течія проносить повз позиції Сил оборони на Правобережжі. Великі та маленькі рятувальні операції. Безглузда жорстокість ворога та людяність українців. «Повернись живим» наводить розповіді бійців 126-ої бригади ТрО, які бачили й назавжди запам’ятали той пекельний день.

«У підриві ГЕС не було військової логіки»

Микола — боєць 126 окремої бригади ТрО. До 24 лютого 2022-го мав невеличке меблеве виробництво в Одесі. Пішов до війська добровольцем, брав участь в обороні Миколаєва, а потім — у Херсонському контрнаступі. У ніч підриву Каховської ГЕС Микола з побратимами був на позиціях на березі Дніпра: для спостереження за супротивником і протидії ворожим ДРГ.

— Почули перший вибух: таке враження, що поруч впала авіабомба, — згадує військовий. — А тоді другий, ще потужніший. По землі пройшла хвиля вібрації. Кожен листочок, кожна травинка — все здригнулося.

У ніч на 6 червня 2023-го ми з побратимами саме чергували на СП-шці (спостережному пункті, — ред.) на березі Дніпра, кілометрів за 10 нижче Каховської ГЕС. На світанку побачили, як піднімається вода: почало затоплювати острови на Дніпрі, що були навпроти нас.

Спершу ми подумали, що окупанти відкрили шлюзи на захопленій ГЕС.

За 45 хвилин вода піднімається на метр

Наша позиція була біля 10-метрового урвища над Дніпром. І ми помітили, що за 45 хвилин вода піднімається десь на метр. На другому метрі води зрозуміли, що саме сталося. За кілька годин рівень Дніпра дістав майже до верху 10-метрової кручі: сідаєш на її край, а ноги вже бовтаються у воді. Острови навпроти нас просто зникли: тільки вершечки дерев виднілися.

Повз нашу СП-шку сильна течія проносила зірвані з причалів човни, вивернуті з корінням дерева, фасади зруйнованих будинків.

В один момент почули від води нявчання. Побачили кішку, яка відчайдушно чіплялася за гілки і траву на воді, намагаючись не втонути. Знайшли довгу палицю і простягнули їй кінець: тварина вчепилася в неї і так опинилася на березі. Кицю витерли, погодували, і один з побратимів тримав її за пазухою, доки та не зігрілася. Кішка потім віддячила нам за порятунок: після підриву ГЕС на позиціях почалося нашестя мишей, і вона знищувала «супротивника» без вихідних.

Побратими з тилових підрозділів долучилися до допомоги цивільним та евакуації. Але в нашої групи був інший функціонал: ми  виконували бойове розпорядження, продовжували чергувати на позиціях. Висока вода трималася там декілька днів. І лише згодом почала повільно спадати. 

Чи припускали ми, що ворог піде на підрив Каховської ГЕС? Так. Це російські загарбники, вони здатні на що завгодно. Але в цьому теракті не було якоїсь військової логіки. Вони завдали шкоди самим собі: російські підрозділи були на низькому лівому березі Дніпра й на островах. І ніхто їх не попередив. Хлопці, які тримали позиції нижче за течією, розповідали, як повз них масово пропливали трупи російських військових. 

Після підриву Каховської ГЕС я зрозумів для себе головне: нам у жодному разі не можна морально чи фізично розслаблятися. На цій війні ми маємо стояти до кінця. Наші вороги здатні на все, аж до влаштування техногенних катаклізмів і повного знищення українців. А ті, хто виживуть, стануть їхніми маріонетками. Підуть на війну, але вже за росію. Так зараз на лівому березі ми беремо в полон людей, які все життя прожили в Донецьку або Луганську, а тепер росія мобілізувала їх на війну проти нас.

Тому ми маємо стояти до кінця, за українську незалежність і наш вільний подум. І тоді все в нас буде добре.

«Не можу стояти осторонь, коли жива істота страждає»

20-річний командир мінометного розрахунку 126 ОБр ТрО на позивний  «Малиш» став відомим на всю країну після щемкого відео, де він,  ризикуючи власним життям, використовуючи рожеве «пляжне» надувне коло, рятує собаку в зоні затоплення після підриву Каховської ГЕС.

На прохання «Повернись живим» боєць пригадав той день:

— У ніч підриву Каховської ГЕС ми чергували на позиціях. Чули вибухи на дамбі, а потім — пуски освітлювальних ракет і перестрілки. Всю ніч були насторожі: очікували чого завгодно. Повернулися вранці дуже втомлені. Але поспати не довелося. Підійшла дівчина, яка служила з нами, і розповіла, що неподалік від нас собака застряг: його потрібно терміново рятувати, бо потоне.  Наш підрозділ тоді стояв неподалік від Дніпра. Прилеглі території буквально на очах заливала повінь. До пса, який залишився на затопленому подвір’ї, треба було добиратися уплав.

Вирішили, що попливу я. Побратим і дівчина, яка нас покликала на допомогу, не почувалися на воді впевнено. В одному з приватних будинків, де ми жили, знайшли рожеве надувне коло – «пончик». Одягнув його і зайшов у воду.

У брудній воді — сміття та трупи окупантів, під водою — огорожі, арматура, машини. Мені приблизно показали, куди пливти

На відео це все виглядало мило та кумедно. А в реальності… Вода брудна, в ній плаває сміття та трупи окупантів, які принесло до берега. Під водою — якісь конструкції, затоплені огорожі, арматура, машини та підсобні будівлі. А ще — сильна течія. Доводилося бути дуже обережним, щоб не отримати поранення. Мені приблизно показали, куди пливти. Але собаку я не бачив і рухався на його голос. Пес сидів на дереві, за стіною затопленого будинку. Я доплив і акуратно зняв його.

Не розумів, що там на дні піді мною, і від того було дуже моторошно. Дорогою назад пару разів зачіпався за щось і міг втонути, якби не цей смішний надувний «пончик» на мені.

Я дуже люблю тварин. Не можу стояти осторонь, коли жива істота страждає. І головне, чим я переймався, коли виходив на берег — що собаку не приймуть в нашому підрозділі. Але все закінчилося добре: Жанка (так ми назвали врятовану) досі живе з нами. З усіма бійцями знайшла спільну мову. Звикла до макаронів з тушонкою, які їй готую. Щоправда, вона виявилася таким собі «троянським конем»: невдовзі привела чотирьох цуценят.

«Від хати видніла тільки вузька смужка — вершечок даху»

«Отто», який нині є бійцем 126 окремої бригади ТрО, застав початок повномасштабного російського вторгнення в рідному Івано-Франківську. Він та його друзі разом ухвалили рішення піти добровольцями. «Отто» звільняв від ворога північ Херсонщини. А рік по тому став свідком гуманітарної та екологічної катастрофи, до якої призвів підрив росіянами Каховської ГЕС.

— Мої особисті спогади про той час пов’язані з історією однієї місцевої родини, з якою я познайомився ще під час наступальної операції восени 2022-го та звільнення Правобережжя Херсонщини, — розповідає «Отто». 

— Коли ми заходили на Херсонщину та почали гнати окупантів у бік Дніпра, місцеві мешканці зустрічали нас дуже тепло, як рідних. Годували, мили, вдягали, поселяли, допомагали з усім-усім. І в нас з’явилися друзі там. В листопаді 2022-го в одному з сіл на березі Дніпра ми познайомилися з місцевою мешканкою Світланою та Вовою, її чоловіком. Тьотю Свєту ми називаємо не інакше, ніж «наша фронтова мама».

Вони пробули в окупації вісім місяців і дуже натерпілися. Росіяни відібрали в них машину, телефони. Дядю Вову кілька разів забирали «на підвал» і били — за проукраїнську позицію.

Після звільнення Правобережжя вони не евакуювалися: залишилися в рідному селі. П’ять місяців жили під обстрілами і при цьому продовжували допомагати військовим.

А 6 червня 2023-го загарбники підірвали ГЕС. І їхнє село на березі Дніпра за лічені години зникло під водою.

Мій підрозділ того дня був на певній віддалі від лінії фронту, на навчаннях. Про жахливу новину ми дізналися вже вранці. По обіді цього ж дня прибули до села, щоб допомогти Світлані та дяді Вові евакуюватися. 

Дядя Вова пішов добровольцем до війська і нині також служить у нашій бригаді

Вони мали досить велике господарство: дві корови й інша живність, два здоровенні пси маламути. Ми з хлопцями допомагали  їм виїхати з зони затоплення і вивезли найцінніше: всіх тварин та документи. А потім ще трохи коштів назбирали для них, щоб облаштувати на новому місці. Вони за півдня втратили все. Надвечір ми стояли на дніпровому схилі та дивилися на водний простір, де колись було їхнє село. Від хати тьоті Свєти та дяді Вови видніла тільки вузька смужка: вершечок даху, декілька сантиметрів.Невдовзі після підриву ГЕС дядя Вова пішов добровольцем до війська і нині також служить у нашій бригаді. Бо єдиний спосіб поставити крапку в усьому цьому — вигнати російських окупантів з нашої землі.