Конфіскація активів росії може стати застереженням для інших агресорів: огляд аналітики

Західні аналітики пишуть про перехоплення росією стратегічної ініціативи у 2024 році, вагання канцлера Олафа Шольца щодо постачання далекобійних ракет Україні, трансформацію наративів про військову міць рф, а також уявлення Путіна про історію.

Експерт із санкцій Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Том Кітінг переконаний, що банкіри повинні стати на бік України. 

У тексті обговорюється триваюча дискусія навколо заморожених активів Центрального банку росії (ЦБР). Автор стверджує, що різноманітні виправдання бездіяльності лише перешкоджають підтримці України. Він критикує політичних лідерів і банкірів за те, що вони надають перевагу її виживанню, а не перемозі, наголошуючи на відсутності критичних поставок зброї та фінансування. 

Арешт активів Центробанку росії не призведе до втрати довіри до резервних валют, випущених союзниками України

Критики конфіскації активів на користь України наводять аргументи про виникнення нестабільності ринку та падіння довіри до євро. Автор вважає, що існують механізми для управління такими ризиками, проводячи паралелі з попередніми фінансовими кризами. Він ставить під сумнів думку про те, що арешт активів ЦБР призведе до втрати довіри до резервних валют, випущених союзниками України. Стверджує, що зберігання державних облігацій США та єврозони залишається кращим варіантом для центральних банків. 

Крім того, Том Кітінг закликає банкірів зменшити побоювання та показати свою здатність пом’якшувати ризики, пов’язані з підтримкою України. Якщо активи ЦБР конфіскують, це може стати застереженням для інших агресорів, які добре подумають перед тим, як напасти на сусідню країну, ризикуючи втратити значну частину свого національного багатства. 

Загалом автор виступає за зміну ставлення політичних лідерів і банкірів, закликаючи їх до рішучих дій у підтримці України та демонстрації солідарності проти агресії.

Старший науковий співробітник Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) Бен Беррі пише про те, що цьогоріч стратегічна ініціатива у війні перейшла до росії. Він підкреслює успіх рф у захопленні Авдіївки та її значення, зокрема у просуванні територіальних амбіцій Москви на сході України.

Попри високі втрати, росія, схоже, має намір продовжувати наступ, можливо, відклавши великі операції до очікуваного переобрання президента Володимира Путіна в середині березня. Автор підкреслює готовність рф до тривалої воєнної кампанії, яку та підтримує значними ресурсами та озброєнням, включаючи артилерійські боєприпаси, дрони і балістичні ракети з Ірану та Північної Кореї.

Здатність Москви здійснювати військові операції в осяжному майбутньому пояснюється її міцною економікою, причому військові витрати становлять значну частину національного бюджету та ВВП. 

Українські війська виснажуються, а поповнення недостатнє

Натомість Україна перейшла до оборони, маючи на меті зберегти армію і зміцнити оборонні лінії. Рішення президента Володимира Зеленського про вихід з Авдіївки відображає стратегічний крок щодо мінімізації втрат. Однак Україна стикається з проблемами навіть в обороні, адже її війська виснажуються, а поповнення недостатнє. Аналіз підкреслює залежність Києва від підтримки Заходу, зокрема у забезпеченні Сил оборони передовою зброєю та технологіями для протидії військовій перевазі росії. 

Попри триваючі зусилля США та Європи щодо надання військової допомоги, подальшій підтримці все ще заважають політичні та матеріально-технічні перешкоди. Бен Беррі підкреслює критичну роль західної допомоги у визначенні результату конфлікту та наголошує на необхідності своєчасної та достатньої підтримки для зміцнення обороноздатності України. 

Хоча зараз Москва зберігає ініціативу на полі бою, передові західні технології можуть змінити імпульс на користь Києва

Загалом аналіз свідчить про те, що напрямок конфлікту залежить від балансу військової сили між росією та Україною під впливом зовнішніх факторів, таких як допомога Заходу та технологічний прогрес. Хоча зараз Москва зберігає ініціативу на полі бою, здатність Києва використовувати передові західні технології потенційно може змінити імпульс на його користь. Однак результат залишається невизначеним, оскільки війна є динамічним процесом.

The Economist розмірковує про те, чому Німеччина не хоче відправити в Україну далекобійні ракети. 

Taurus — це передові високоточні крилаті ракети великої дальності з радіусом дії 500 км, здатні літати на малій висоті, щоб уникнути радіолокаційного виявлення. Вироблені компанією Taurus Systems, вони дуже ефективні проти стратегічних цілей, таких як командні пункти, центри логістики та інфраструктури, як-от Керченський міст, що з’єднує окупований Крим із росією.

Шольц стверджує, що відправка ракет Taurus зробить Німеччину «стороною війни»

Уряд Німеччини на чолі з Олафом Шольцем вагається щодо постачання Україні ракет Taurus. Канцлер стверджує, що їх відправка зробить Німеччину «стороною війни», оскільки це вимагатиме від солдатів Бундесверу перебування на місцях для навчання українських сил. Однак не всі погоджуються з цим, припускаючи, що Taurus Systems може забезпечити необхідне навчання. Існують також матеріально-технічні обмеження, включно зі скороченням флоту українських винищувачів, здатних нести ракети. 

На федерального канцлера тиснуть деякі політики, зокрема Анналена Бербок з Партії зелених і Фрідріх Мерц із Християнсько-демократичного союзу, які виступають за постачання Україні ракет Taurus. Проте Шольц залишається непохитним, оскільки громадська думка переважно проти їх постачання. Попри те, що більшість виборців Зелених і Вільної демократичної партії виступають «за», Шольц, схоже, вирішив не піддаватися тиску. Якщо раніше канцлер схвалив постачання Україні потужної німецької зброї, як-от танків Leopard, то питання ракет Taurus набуло символічного значення. Проте Шольц виглядає рішучим у своїй позиції, незважаючи на потенційні політичні наслідки.

Політичний аналітик Майкл Кофі для The Journal of Slavic Military Studies описує західні наративи та російську дезінформацію на третьому році протистояння між великими державами. 

Аналіз відстежує зміни у поглядах на російсько-українську війну протягом 2022-2023 років. Спочатку експерти схилялися до віри у швидку та вирішальну перемогу росії, підкріплену уявленнями про її модернізовану армію. Це сприйняття сформувалося завдяки реформам міністра оборони Анатолія Сердюкова, які оптимізували структуру збройних сил рф і пришвидшили перехід армії на контрактну службу. Крім того, інвестиції в модернізоване обладнання, таке як сучасні танки, літаки та передові зенітно-ракетні системи, зміцнили погляд на військову силу росії. 

Українські військові показали адаптивність та ефективність у застосуванні нової техніки й тактики, попри обмеженість ресурсів

Однак у міру розвитку конфлікту контрнаступ України поставив під сумнів ці припущення. Українські військові показали адаптивність та ефективність у застосуванні нової техніки й тактики, попри обмеженість ресурсів. 

Майкл Кофі підкреслює зростаючий професіоналізм і стійкість України, які підживлюються моральним духом і стратегічними змінами на полі бою. Слід зазначити, що підтримка Заходу зіграла вирішальну роль у зміцненні можливостей України, надаючи засоби для нанесення ударів великої дальності та іншу передову зброю. 

Незважаючи на початкові оцінки на користь домінування росії, аналіз підкреслює еволюцію конфлікту. Обидві сторони продовжують накопичувати ресурси та коригувати свої стратегії, що призводить до тривалої війни, яка характеризується методичними операціями на тактичному рівні. 

Крім того, автор досліджує потенційні наслідки того, що конфлікт триватиме ще кілька років. Розглядає вплив на траєкторію війни таких факторів як політичне лідерство, доступність ресурсів і підтримка Заходу.

Майкл Кофі заглиблюється в академічний дискурс навколо деколонізації росії та російських досліджень. Визнаючи малоймовірність буквальної деколонізації, він підкреслює важливість врахування різних точок зору при аналізі рф та її військової могутності. Обговорення підкреслює необхідність різноманітних голосів і підходів, особливо в умовах конфлікту, який безпосередньо впливає на країни Східної Європи. 

Аналітикиня Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) Ольга Хвостунова описує спотворені ідеї Путіна про російську історію. Текст заглиблюється в історичні наративи президента та те, як вони формують його політичну поведінку, зокрема в контексті війни в Україні.

Погляд Путіна на тисячолітню історію росії зображує країну, яка постійно оточена ворогами, але виходить переможною та сильною. Крім того, він вірить у перевагу російської культури та виправдання централізованої російської держави, протиставляючи їх західному мультикультуралізму. Важливим для Путіна є наратив щодо «священної жертви росіян» у Другій світовій війні та його заперечення суверенітету України, спираючись на особисті погляди на велич рф та «історичну єдність» російського і українського народів. 

Західні країни не хочуть ризикувати власною безпекою заради України

З точки зору політичних наслідків, Ольга Хвостунова представляє три основні сценарії для Заходу щодо вирішення конфлікту в Україні: збільшення військової допомоги, ведення війни на виснаження або примушення обох сторін сісти за стіл переговорів. Усе свідчить про те, що другий сценарій є найбільш реалістичним, оскільки західні країни не хочуть ризикувати власною безпекою заради України. 

Крім того, у тексті обговорюється прихильність Путіна до війни, яка підживлюється згаданими історичними наративами та почуттям переваги, що створює проблеми для досягнення врегулювання шляхом переговорів. Тому президент Зеленський прагне втілити мирний план, який передбачає повний вихід російських військ з України та гарантії безпеки. 

Зрештою, авторка передбачає, що зміна балансу сил у росії може потенційно допомогти вийти з глухого кута у війні, причому надія покладається на російське громадянське суспільство та опозиційні групи.