Росія використовує мігрантів як гарматне м’ясо і затягує війну: огляд аналітики

На Заході пишуть про рекрутинг іноземців до армії рф, російську індустрію безпілотників, ядерні погрози Москви та провал її маніпуляцій щодо української національної ідентичності.  

Дослідниця з міжнародних питань Елізабет Грасмедер для порталу War on the Rocks пише про пошук Москвою іноземних рекрутів як сигнал зростаючого відчаю.

Нещодавні відомості про майже 200 кубинців, які приєдналися до російської армії, проливають світло на відчайдушні пошуки Москвою іноземних новобранців і дають змогу зрозуміти стан справ у режиму Путіна.

Крім Куби, росія не раз залучала іноземних новобранців під час війни в Україні, використовуючи для вербування солдатів як напівлегальні засоби, так і офіційні дипломатичні канали. Ця стратегія вказує не лише на зовнішній тиск, але й на внутрішні політичні проблеми, зокрема на побоювання, що подальше розширення мобілізації призведе до внутрішньої нестабільності.

Росія застосовує тактику примусу до трудових мігрантів та ув’язнених для залучення їх до армії

Іноземців із Сирії, Центральної Азії, Лівії, Сербії, Колумбії, Непалу та країн Африки, спокусили взяти участь у війні обіцянками прискореного отримання російського громадянства, фінансових стимулів і премій. Росія також застосовує тактику примусу до трудових мігрантів та ув’язнених для залучення їх до армії.

Аналіз проводить паралелі між російськими стратегіями вербування та історичними випадками, коли країни шукали іноземних рекрутів через внутрішній політичний тиск, повстання, перевороти та нестачу робочої сили. Режим Путіна намагається подолати розрив між потребами в бойових загонах і занепокоєнням щодо залучення громадян до армії, що може загрожувати його владі.

Залежність від іноземних рекрутів зростає

Війна в Україні триває, її жертвами вже стали понад 300 тисяч росіян. Схоже, залежність рф від іноземних рекрутів зростає. Звіти свідчать про те, що Кремль розглядає можливість залучити шість мільйонів трудових мігрантів як мобілізаційний резерв для служби на передовій. Це викликає занепокоєння щодо тактики примусу, яка нагадує історичну практику військового часу.

Авторка робить висновок, що відчуваючи тиск на багатьох фронтах, Кремль може вдатися до затягування конфлікту, використовуючи мігрантів та іноземців як гарматне м’ясо та граючи на політичне виживання. Хоча ця стратегія вербування може вказувати на вразливі місця всередині режиму Путіна, вона також викликає занепокоєння щодо потенційних людських втрат і міжнародних наслідків таких відчайдушних заходів для підтримки агресивної війни.

Науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин Павєл Лузін для Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) аналізує минуле, теперішнє і майбутнє індустрії безпілотників у росії. 

Спираючись на глобальні ланцюги поставок, рф змогла розвинути власну промислову базу БПЛА наприкінці 2000-х і на початку 2010-х років. Для виробництва безпілотників вона імпортувала електроніку, двигуни та промислове обладнання з країн Європи, зі США, Ізраїлю і Японії. Проте до 2022 року Москва не вирішила фундаментальну проблему інтеграції БПЛА в різні види збройних сил і військову доктрину.

Повномасштабна агресія проти України поставила під сумнів підходи російської армії до БПЛА та промислової бази їх виготовлення. Росія втратила значні частини ланцюгів поставок безпілотників, які мала до 2022-го. Західні санкції та скорочення її фінансових, технологічних і людських можливостей підривають складні проєкти БПЛА, започатковані в 2010-х роках, а також цьогорічну Стратегію розвитку безпілотної авіації на 2030–2035 роки. 

Україна обробляє інформацію з дронів та обмінюється даними між аеророзвідкою і артилерією набагато швидше

Російські військові визнали, що Україна обробляє інформацію з дронів та обмінюється даними між аеророзвідкою і артилерією набагато швидше. Ця обробка разом із загальною сумісністю різних систем у російських збройних силах потребує суттєвих покращень. 

Відсутність систем командування, управління та зв’язку, а також надмірно централізований процес прийняття рішень на величезному театрі бойових дій зробили невеликі тактичні підрозділи російської армії залежними від імпортних невеликих комерційних і сільськогосподарських безпілотників, на кшталт тих, які виробляє китайська компанія DJI.

На відміну від України, росія не може покладатися на громадський рух, який системно забезпечує збройні сили безпілотниками

На відміну від України, росія не може покладатися на широкий громадський рух, який системно забезпечує збройні сили комерційними безпілотниками та іншою технікою. 

Спираючись на досвід використання іранських дронів «Шахед-136» і «Шахед-131», російські військові почали роботу над вдосконаленням тактики використання БПЛА, а також розробку ефективної системи управління. Водночас російські військові зосередилися на подальшому розвитку та удосконаленні можливостей протидії БПЛА проти зграй невеликих дешевих українських безпілотників.

Невизначеність у російській індустрії БПЛА і в усій аерокосмічній галузі  збережеться у найближчі роки, можливо, навіть збільшиться. Враховуючи тривалу залежність рф від імпортних комплектуючих і промислового обладнання, а також обмеження у робочій силі та значні втрати БПЛА під час війни, можливості росії в розвідці та цілевказанні, а також у високоточному озброєнні перебуватимуть у стагнації або навіть зменшаться в осяжному майбутньому. 

Зважаючи, що Україна досягає значних успіхів у використанні безпілотників за допомогою західних союзників, росія не зможе відновити свою перевагу в цьому аспекті військової потужності.

Група аналітиків Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) детально описала ядерні демонстраційні дії та погрози, які використовує росія під час війни в Україні. 

Ключові моменти:

• Початкові етапи війни. Коли російські війська увійшли в Україну, Путін висловив розмиті погрози у випадку прямого втручання НАТО. Західні лідери, прагнучи збалансувати покарання для росії та підтримку України без ескалації, застосували поступовий підхід у наданні допомоги.
• Готовність до застосування ЯЗ та ескалація. Путін перевів російські ядерні сили в стан підвищеної бойової готовності, пояснивши це «нелегітимними санкціями» та «агресивними заявами» офіційних осіб НАТО. Цей крок викликав осуд з боку Заходу, але реальне військове значення було незрозумілим. Росія використовувала погрози та демонстраційні дії, щоб відмовити Альянс від прямого втручання, посилаючись на двозначність своєї ядерної доктрини.
• Наратив про «брудну бомбу». Російська риторика загострилася в жовтні 2022 року, зосереджуючись на загрозі української «брудної бомби». Претензії зросли. Були занепокоєння щодо можливого приводу для використання ядерної зброї або операції під чужим прапором. Міжнародні лідери засудили погрози, а офіційні особи Індії та Китаю вперше публічно виступили проти використання ядерної зброї.
• Попередження щодо наступу та ядерної зброї. У грудні 2022-го російські війська розпочали наступ на сході України разом з ударами по українській енергетичній інфраструктурі. Російські офіційні особи відновили ядерні попередження, зосередившись на засудженні постачання Україні боєприпасів зі збідненим ураном, F-16, ударів по Криму та можливості поразки росії.
• Новий Договір СНО та тактична зброя. Путін призупинив участь рф у Новому договорі СНО та оголосив про розміщення тактичної ядерної зброї в Білорусі у 2023 році. Цей крок призвів до посилення дипломатичного тиску на Захід. Попри удари України по росії, у листопаді Кремль знизив активність ядерної риторики.
• Маніпулювання ризиками та триваючі загрози. Росія використовувала ядерні погрози для маніпулювання ризиками, кидаючи виклик контролю над озброєннями та сигналізуючи про наміри, пов’язані з розвитком бойових дій. У той час як підтримка України з боку США та НАТО зростала, ядерні погрози рф зберігалися.

Аналітики роблять висновок, що моніторинг і аналіз російських демонстраційних заяв і дій у сфері ядерної зброї матиме вирішальне значення для розуміння та контролю ризиків її використання під час війни.

Група дослідників RAND Corporation пояснює, чому російські маніпуляції щодо питання української національної ідентичності провалилися. 

Російські маніпуляції щодо української національної ідентичності у пострадянський період і широкомасштабне вторгнення в лютому 2022 року стали результатом формування пострадянської ідентичності ворожої до європейського проєкту. Вона була продуктом багатовікової російської ідеї самодержавної, православної та антизахідної великої держави. Ці характеристики несумісні з європейськими реаліями ХХІ століття.

Відносний ступінь єдності в Європі щодо політичних, економічних, соціальних і безпекових стовпів інтеграції — і відмова рф від більшості з них — зменшували маневреність у побудові альянсів і партнерств росії в Європі та підштовхували Москву шукати союзників у власному інтеграційному проєкті, який відповідає її самоуявленню.

Пострадянська національна ідентичність України суперечила російській. Хоча цілі українців здебільшого були внутрішньополітичними — політична автономія, економічна незалежність, демократія, верховенство права, вільні та чесні вибори, знищення корупції — все ж у Москві їх сприймали як загрози. Кремль розглядав цей процес як гру з нульовою сумою — покращення відносин України із Заходом, який пропагував ці цінності, означало погіршення відносин із росією.

Росія була найпослідовнішим промоутером консолідації української національної ідентичності

У сфері зовнішньої політики українські прагнення приєднатися до західноєвропейських економічних інституцій, на кшталт Євросоюзу, вважалися такими, що ставлять під загрозу Євразійський Союз — інтеграційний проєкт, який очолює росія. Співпраця України з НАТО була ще більшою загрозою в очах Кремля. Але чим більше росія втручалася у внутрішньоукраїнські процеси і заперечувала інакшу національну ідентичність українців, тим консолідованішою ставала ця ідентичність і сильнішим був український опір російським маніпуляціям. Можна стверджувати, що найпослідовнішим промоутером консолідації української національної ідентичності була сама росія. 

Різні теорії маніпуляцій, у тому числі російських спецслужб, стверджують, що успішні результати починаються з розуміння основних переконань і моделей поведінки об’єкту маніпуляції. Озброївшись цією інформацією, спритний маніпулятор може встановити такі умови, що об’єкт маніпуляції діятиме таким чином, який йому здаватиметься цілком узгодженим з власними інтересами, але насправді гратиме на руку маніпулятору. Через близькість двох країн у різних аспектах росія, ймовірно, повинна була знайти спосіб створити такі умови, щоб Україна охоче приймала рішення, які відповідали б національній ідентичності та регіональному баченню рф. Але 30-річне протистояння між росією та Україною, кульмінацією якого стала війна, продемонструвало, що російським маніпуляціям є межі. І обмеження в цьому випадку випливають з української національної ідентичності, яку росія не розуміла.

Старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Ендрю Вілсон пише про українську політику в умовах війни. 

Так як український парламент обирався ще до повномасштабного вторгнення, він не може повністю відповідати настроям суспільства та громадській думці. Однак війна не дозволяє проводити нові вибори, і це відображає минулу практику інших європейських країн під час війн. За відсутності виборів ЄС може сприяти розвитку плюралізму в Україні, дотримуючись суворих умов щодо проведення реформ і застерігаючи від надмірної централізації влади навколо Офісу президента.

Україні потрібно проводити якомога більше реформ навіть в умовах війни

Війна зменшила вплив українських олігархів. Євросоюз має тиснути на Україну, щоб вона пішла далі, та запобігти появі нової олігархії. Потрібна зміна мислення західних партнерів України: чітка післявоєнна ситуація навряд виникне. Країні потрібно буде проводити якомога більше реформ навіть в умовах війни.