Захід має допомогти Україні розвивати військову промисловість: огляд аналітики

Західні аналітики пишуть про виробництво зброї в Україні, вплив перших постачань ATACMS на війну, можливе надання іранських балістичних ракет росії, застосування Сил тероборони, а також перспективи американської та європейської військової допомоги.

Аналітики Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Маргарита Хвостова і Дмитро Кривошеєв висувають аргументи на користь того, чому Захід повинен допомогти Україні розвивати власну військову промисловість. 

Є три ключові сфери у виробництві зброї, де підтримка Заходу є вирішальною:

• Артилерія. Україна потребує стабільного та достатнього забезпечення артилерійськими снарядами для ведення наступальних операцій. Сполучені Штати та Європейський Союз планують збільшити виробництво артилерійських снарядів, але це може не відповідати мінімальним вимогам України. Щоб усунути цю прогалину, ЄС повинен співпрацювати з українським державним виробником військової продукції «Укроборонпром» для розширення виробництва артилерійських снарядів. Спільні зусилля із західними партнерами можуть посилити потенціал України та сприяти економічному зростанню;
• Зброя великої дальності. Україні потрібна зброя великої дальності, щоб уражати російські склади боєприпасів і палива далеко від лінії фронту. Хоча західні союзники надали певну підтримку, вони стикаються з політичними проблемами через ризики ескалації. Рекомендується, щоб Україна побудувала власну програму озброєнь великої дальності, щоб зменшити залежність від постачань із Заходу та підвищити свою автономність;
• Дрони. Безпілотні літальні апарати відіграють значну роль у конфлікті, слугуючи зброєю, інструментами розвідки та джерелом пропаганди. Україна продемонструвала зростання своєї індустрії дронів із залученням приватних виробників і партнерством із західними компаніями. Проте подальше нарощення виробництва безпілотників є життєво важливим, особливо в умовах, коли росія розвиває власні можливості. Спільне виробництво ударних безпілотників та нові партнерства можуть диверсифікувати арсенал українських БПЛА.

Стратегія підтримки внутрішнього виробництва зброї в Україні є важливою. Такий підхід приносить користь Україні, допомагаючи задовольнити її військові потреби, а також дозволяє західним партнерам розвивати свою національну військову промисловість і уникати внутрішньополітичної напруги через їх участь у війні. Підтримка самозабезпеченості України у виробництві зброї не лише задовольнить її нагальні потреби в боєприпасах, але й зміцнить її обороноздатність у довгостроковій перспективі, сприяючи більш безпечному європейському майбутньому.

Дослідники Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) пишуть про перше застосування американських ракет ATACMS Україною проти аеродромів на окупованих територіях. 

США після тривалого вагання передали Україні балістичні ракети, що дозволить їй завдавати ударів по нових цілях у тилу росіян і змусить ворога адаптуватись. Тривалі сумніви щодо передачі ракет були викликані побоюванням ескалації конфлікту, але цей аргумент, очевидно, втратив свою валідність після відсутньої російської відповіді на постачання ракет Storm Shadow/Scalp Британією і Францією, які мають більшу дальність. Американці також не хотіли спустошувати власні резерви балістичних ракет короткої дальності, що погано вплинуло б на боєготовність їхньої армії. Але все ж Україна отримала певну кількість ATACMS M39 Block I, які мають касетну бойову частину, що складається з 950 бомблетів, і дальність 165 кілометрів. Ця ракета призначена для ураження легкоброньованої техніки, літаків і гелікоптерів на аеродромах, скупчення живої сили.

Супутникові знімки показують 17 знищених або пошкоджених машин, серед яких багато ударних вертольотів Ка-52

Під час атаки 17 жовтня по аеродромах в Бердянську й Луганську Україна заявила про 9 знищених гелікоптерів. Супутникові знімки показують принаймні 17 знищених або пошкоджених машин, серед яких багато ударних вертольотів Ка-52. Це потужний удар по російському парку цих гелікоптерів, зважаючи на високі втрати в попередні місяці. 

Загалом передача ракет дасть можливість Києву вражати цілі, які не могли бути досяжні через дальність або інші характеристики переданої раніше західної техніки. Оскільки кількість переданих ракет, очевидно, невелика, доведеться ретельно обирати цілі. 

Росіяни також можуть адаптуватися, будуючи укриття для гелікоптерів, або виводячи цінне майно й техніку за межі ураження ATACMS, що погіршить логістику та зменшить час, на який гелікоптери зможуть бути задіяні в бойових місіях через обмеження запасів пального на борту.

Також фахівці IISS відповідають на запитання: який вплив матиме припинення дії заборони ООН на експорт іранських ракетних технологій. 

У 2015 році була прийнята Резолюція № 2231 Радбезу ООН, що забороняла експорт іранських військових товарів і технологій. У 2020 році закінчився термін дії положень цієї резолюції, який стосувався конвенційних озброєнь, а у жовтні 2023 року — положень, які стосувались експорту ракет і ударних безпілотників, згаданих у додатку «Б» до неї. Причому обмеження стосувалось ракет і дронів із дальністю понад 300 кілометрів і вагою боєголовки як менше, так і більше 500 кілограмів. Тобто Іран у принципі не мав права постачати росії будь-які ударні безпілотники. Він порушив цю норму, передавши їй дрони «Шахед-131/136» у 2022 році. 

Що стосується балістичних ракет, то Іран наразі не експортував їх за межами Близькосхідного регіону. На Близькому Сході, натомість, він передавав ракети й ракетні технології Сирії, а також недержавним силам у Лівані, Іраку та Ємені, незважаючи на заборону. 

Росія може отримати балістичні ракети Fateh-110, Fateh-313 i Zolfaghar із дальністю 300-700 кілометрів

Закінчення терміну дії ембарго навряд чи вплине на політику Ірану в регіоні, але може потенційно активізувати його зусилля щодо експорту ракетних технологій за його межами. Росія давно виявляє зацікавлення в отриманні іранських ракет, але поки таких постачань не відбувалося. Та вони можливі в майбутньому, з огляду на значне зміцнення ірансько-російської співпраці у військовій сфері. Росія може отримати балістичні ракети Fateh-110, Fateh-313 i Zolfaghar із дальністю 300-700 кілометрів, а також іранські крилаті ракети, які дешевші за російські аналоги. 

Це може мати значний вплив на перебіг війни в Україні. Чим довше продовжується війна, тим більше росія нарощує удари по важливих цілях в українському тилу. Зокрема — по критичній інфраструктурі. Ця кампанія значно виснажила російські запаси крилатих і балістичних ракет, виробництво яких також залежить від західних компонентів. Іранські ракети дозволять росії поповнити запаси і наростити темпи ураження цілей на території України. 

Іран володіє великим запасом ракет, що оцінюється в 2500-3000 одиниць. Тобто він має спроможність до їх масового виробництва і продажу росії. Однак інші фактори (особливо обмежені можливості росії у сфері розвідки та спостереження, а також недостатня швидкість виявлення та передачі інформації про цілі) можуть зрештою обмежити ефективність придбаних іранських ракет проти українських цілей.

Дослідник Шведського інституту оборонних досліджень (FOI) Ісмаїл Хан пише про бойові дії українських Сил територіальної оборони. У тексті обговорюється еволюція та важлива роль, яку вони відіграють після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році.

• Передумови та формування. Походження Сил тероборони можна простежити до ранніх етапів конфлікту, коли добровольчі збройні формування підтримували захист України через слабкість державних інституцій. Спочатку вони забезпечували безпеку та логістику в районах, де присутність держави була обмежена. Ці добровольчі підрозділи продемонстрували ефективність у бойових діях і згодом були інтегровані до регулярних Збройних Сил України.
• Реформи та перебудова. Триваючий конфлікт на Донбасі (2014-2022 рр.) призвів до значних оборонних реформ, включаючи навчання військових радників відповідно до стандартів НАТО. Також було створено великий резерв ветеранів бойових дій, зокрема із досвідом служби у добровольчих підрозділах.
• Загроза російського вторгнення. Занепокоєння щодо нарощування росією військового потенціалу поблизу кордонів з Україною у 2021 році в поєднанні з відсутністю прогресу в переговорах у Мінську прискорили перегляд Україною своєї військової стратегії та створення нових Сил територіальної оборони. Законодавчі зміни дозволили швидко розгорнути ТрО, але це створило матеріально-технічні та адміністративні проблеми.
• Доводячи свою цінність. Визначний момент для Сил тероборони стався під час боїв високої інтенсивності навколо Києва на початку 2022 року, де вони зірвали першочергові плани росії щодо захоплення столиці. Колишні цивільні з різних соціальних груп, озброєні переносними протитанковими і зенітно-ракетними комплексами, брали активну участь у бойових діях. Сили ТрО також зіграли важливу роль в обороні населених пунктів у Сумській області та зриві російського матеріально-технічного забезпечення. Окрім бойових дій у містах та збору розвідувальної інформації, підрозділи ТрО брали участь у партизанській діяльності на окупованих росією територіях.
• Стійкість та адаптивність. Оборонні зусилля України перевершили очікування, а суспільна стійкість і добре оснащені резервні сили дозволили вести 18-місячну боротьбу з росією. Сили тероборони зміцнили загальні зусилля України в сфері оборони, продемонструвавши важливість кількості та стійкості в сучасній війні.

Сили тероборони виявилися вирішальним елементом стійкості та адаптивності України перед обличчям повномасштабного російського вторгнення

Підсумовуючи, Сили територіальної оборони, незважаючи на затримку із розгортанням, виявилися вирішальним елементом стійкості та адаптивності України перед обличчям повномасштабного російського вторгнення, підкреслюючи важливість боєздатних резервних сил у сучасній війні.

Аналітик Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) підполковник Волтер Лендграф оцінює перспективи американської військової допомоги Україні. 

Протягом останнього року адміністрація Байдена неодноразово брала на себе зобов’язання підтримувати Україну в захисті від вторгнення росії, обіцяючи робити це «стільки, скільки буде потрібно». Ці публічні заяви — важливе зобов’язання, невиконання якого ставить під загрозу честь, самоповагу та репутацію Сполучених Штатів у дотриманні обіцянок у міжнародній політиці. 

США надали значну матеріальну підтримку Україні, ставши найбільшим донором із понад $75 млрд прямої допомоги, не враховуючи додаткового фінансування, що пов’язане з війною, але яке не було спрямоване напряму в Україну. Ця допомога включає різні форми військової підтримки, допомоги у сфері безпеки, гранти, позики на придбання зброї та фінансову підтримку. Незважаючи на значний вклад США, Європа наразі перевершила Сполучені Штати за загальним обсягом зобов’язань перед Україною на загальну суму близько $164 млрд. Деякі європейські обіцянки є багаторічними пакетами, які забезпечують передбачуваність майбутньої підтримки України. В історичному контексті, хоча допомога США Україні є значною в абсолютному вираженні, вона залишається відносно невеликою, порівняно з минулими війнами та військовими витратами США на ці конфлікти.

Майбутнє допомоги США Україні невизначене

Однак майбутнє допомоги США Україні невизначене. Політична динаміка в Сполучених Штатах, зокрема зміна лідерства в Конгресі та зменшення громадської підтримки, може вплинути на продовження допомоги. Значне скорочення чи припинення допомоги США може послабити військовий потенціал України та вплинути на перебіг війни. Це також може погіршити трансатлантичну солідарність і зашкодити довірі до США. Адміністрації Байдена потрібно буде працювати над забезпеченням майбутньої допомоги Україні, збалансовуючи міжнародні зобов’язання з внутрішніми вимогами, особливо з наближенням президентських виборів 2024 року. Політичне середовище, ймовірно, створить виклики на цьому шляху.

Старший аналітик Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Леонард Рубенстайн пише про моральний імператив підтримки України з боку США. 

Сполучені Штати повинні продовжувати підтримувати Україну з таких міркувань:

• Стратегічні інтереси: аргументи подальшої підтримки України ґрунтуються на стратегічних інтересах США, таких як протидія агресії росії на східному фланзі НАТО та стримування загроз Китаю на адресу Тайваню.
• Моральний імператив: існує переконлива моральна причина для надання військової та гуманітарної допомоги Україні через надзвичайну жорстокість і насильство, вчинене росією. Виживання українського суспільства, його демократія, інститути, національна ідентичність і культура перебувають під загрозою, якщо росія переможе.
• Постійні звірства: застосування росією насильства, терору та спроб дестабілізувати українське суспільство продовжується за допомогою ракетних обстрілів проти цивільних цілей або, наприклад, відмови в медичному обслуговуванні тих, хто перебуває на окупованих територіях без отримання російських паспортів.
• Розмивання ідентичності: є переконливі дані про те, що росія намагається стерти національну та етнічну ідентичність у регіонах, які перебувають під її контролем, зокрема щодо кримських татар. Росія кидає в тюрми політичних активістів, журналістів, знищує татарську культуру та мову.
• Потреба в постійній підтримці: боротьба України за виживання та спротив російській агресії вимагає постійної підтримки з боку Сполучених Штатів та їхніх міжнародних партнерів. Ця підтримка розглядається як вкрай важлива для того, щоб Україна могла задовольнити як військові, так і гуманітарні потреби й подолати прогалини в послугах, які утворились внаслідок триваючої війни.

Текст містить вагомі аргументи для того, щоб Сполучені Штати та їхні союзники розширювали свою підтримку України як у військовому, так і в гуманітарному аспектах, оскільки на карту поставлено виживання України та збереження її суспільства.