Як росія хоче перебудувати армію через війну з Україною: огляд аналітики

Західні воєнні аналітики пишуть про плани росії щодо переформатування армії і ОПК, іноземців на службі в Силах оборони України, а також непросте партнерство між Києвом та Варшавою.

Старший віцепрезидент Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Сет Джонс описав вплив війни в Україні на структуру російських збройних сил.

По-перше, в уявленні російського керівництва США залишаються головним ворогом. Росія вважає військову допомогу Україні з боку Штатів та інших країн НАТО причиною своїх невдач і прямим втручанням Альянсу. Мовляв, США прагнуть оточити рф і обмежити її силу, тому Москва робитиме фокус на якнайшвидшому відновленні своїх військових конвенційних і ядерних спроможностей, зокрема і для можливого прямого конфлікту із Заходом.

По-друге, російське керівництво вважає, що хоча природа війни є сталою, її характер змінюється і потребує адаптації. Тому росія зосереджуватиме увагу на чотирьох основних компонентах: далекобійна високоточна зброя, безпілотні системи, технології майбутнього, нерегулярні й гібридні методи війни. У цих сферах важливою є співпраця з Іраном та Китаєм.

У сухопутних військах відбуватиметься повернення до дивізійної структури, але сумнівно, що росія зможе наповнити кадрами великі підрозділи

По-третє, планується масштабне переформатування російських збройних сил, особливо сухопутної складової, хоча це завдання буде складно виконати. У сухопутних військах відбуватиметься повернення до дивізійної структури, але сумнівно, що росія зможе наповнити кадрами великі підрозділи. Також більше уваги надаватиметься мобільності й децентралізації. У повітряних силах збільшиться роль безпілотників, зокрема і для перенесення вантажів, що потребуватиме нових командних структур. На флоті планують збільшити чисельність корабельного складу, а також робити наголос на використанні безекіпажних систем і субмарин. Міноборони росії оголосило про створення 5 дивізій морської піхоти. Також рф намагатиметься розвинути свої спроможності у космосі і кіберсфері, зокрема наступальні.

Росія володіє значним ядерним арсеналом, потужними повітряними силами і флотом, які залишилися значною мірою неушкодженими. Співпраця з Китаєм та Іраном може дати необхідний старт модернізації. Однак, через ряд причин, росія не матиме сил і засобів для одночасної модернізації у всіх сферах і буде змушена обирати пріоритети. Збільшення флоту і повітряних сил дорого коштуватиме, як і збільшення сухопутних військ. У сухопутних силах рф очевидно зосередиться на формуванні дивізійної структури і розширенні промислової бази для ведення затяжної війни.

У деяких системах росія залежатиме від Китаю, Ірану і КНДР. Але відновлення збройних сил буде ускладнене кількома причинами:

1. Економічне падіння обмежить можливості якісного і кількісного зростання армії. 
2. Корупція залишається значною проблемою, яка може підірвати здатність Москви розбудувати ефективні збройні сили. 
3. Російська промислова база зіткнеться з викликами через війну. Росія втратила велику частину техніки в Україні й вичерпала запаси амуніції. Економічні санкції обмежили доступ до високотехнологічних компонентів і змушують рф заміняти їх на аналоги нижчої якості.
4. Чим довше триватиме війна в Україні і погіршуватиметься економічне становище, тим більше тертя виникатиме між військовими і цивільними. Відбудова російської армії потребуватиме певного рівня підтримки і жертовності від цивільних.

Старший аналітик Шведського агентства оборонних досліджень (FOI) Томас Мальмьоф пише про російську оборонну промисловість під час війни. 

Росія — одна з небагатьох країн, яка виробляє весь спектр озброєнь для своїх збройних сил. Російська оборонна промисловість є важливим фактором впливу Кремля за кордоном, але вона залежить від прибутків інших секторів російської економіки. 

Росія втратила багато озброєння і техніки, а також використала значну частину запасів амуніції

Оборонний сектор має проблему неефективності, забюрократизованості, корупції, кумівства і відірваності від ринкових реалій.  З початком повномасштабного вторгнення в Україну росія втратила багато озброєння і техніки, а також використала значну частину запасів амуніції, насамперед для ведення війни на суходолі. Тому ключовим завданням російського ОПК є поповнення втрат і забезпечення потреб бойових дій.

До вторгнення росія мала близько 3940 танків в активному використанні, з того часу понесла значні втрати. Станом на травень 2023 року рф втрачала в середньому 1,5 танка на день. За такого рівня втрат без ремонту і виробництва їх вистачило б на 62 місяці війни. Для поповнення втрат росії потрібно виробляти близько 560 танків на рік. Цифра у 1500 танків у 2023 році, яку називав Дмітрій Мєдвєдєв, є надзвичайно нереалістичною, з огляду на те, що СРСР міг максимально виробляти до 2000 танків на рік. В цілому, росія має спроможність поповнювати свій танковий парк, відкрите питання в тому, наскільки швидко, і чи не вичерпаються її резерви до того, як закінчиться війна. 

Влітку 2022 року росіяни витрачали 20-30 тисяч снарядів на день

Перший рік війни також відзначився значним рівнем використання артилерійських боєприпасів, небаченим з часів Другої світової війни. 1991 року російська армія успадкувала від СРСР 15 мільйонів метричних тон ракет і снарядів. Цей запас знизився до близько 2 мільйонів тон у 2010-х роках, адже росія, очевидно, не розраховувала на ведення затяжних бойових дій. Незважаючи на це, з початком вторгнення використання снарядів не обмежували. Влітку 2022 року, щоб компенсувати нестачу живої сили у боях на Донбасі, росіяни витрачали 20-30 тисяч снарядів на день. Взимку ця цифра становила 10-30 тисяч. Але з кінця 2022 року витрати снарядів постійно зменшуються, що свідчить про початок «снарядного голоду». Цю тезу постійно відкидали чиновники російського ОПК. Але навіть якщо росія насправді збільшила виробництво снарядів, при такій інтенсивності артилерійського вогню нестача боєприпасів буде реальною тривалою загрозою. При рівні виробництва 2000 снарядів і ракет на день, боєприпаси закінчилися б через 24 місяці з початку вторгнення. Навіть якщо нереалістично припустити, що виробництво поступово нарощуватимуть до 16 тисяч на день, це дасть росії лише додаткових півтора роки для забезпечення потреб війни. 

Російське ОПК, яке було в гарній формі на початку 2020-х років, сьогодні зведене лише до обслуговування воєнних потреб. Після того, як Путін не зміг здобути швидку перемогу в Україні, він вірить у перемогу у війні на виснаження. Цифри свідчать про те, що ця перемога в кращому випадку буде Пірровою, після якої росії знадобиться 5-10 років для відновлення своїх спроможностей.

Наукові співробітники Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Наіра Арутюнова і Марко Боччезе дослідили мотиви вступу іноземців на службу в Інтернаціональний легіон ЗСУ. 

Інтернаціональний легіон територіальної оборони ЗСУ створили у лютому 2022 року за ініціативи президента Володимира Зеленського. Це дозволило іноземним добровольцям долучатися до боротьби проти російських окупантів. Концепція не нова, в минулому різні країни формували військові корпуси із залученням іноземних добровольців, наприклад, Французький іноземний легіон та Інтернаціональні бригади під час громадянської війни в Іспанії. З початком російсько-української війни у 2014 році був створений Грузинський національний легіон, який пізніше інтегрували до Збройних сил України.

Мотиви вступу до Інтернаціонального легіону різні. Деякі добровольці вважають моральним обов’язком підтримати Україну з огляду на їх віру в правоту справи чи обов’язок військового протистояти агресії. Інші приєдналися, щоб захищати мирних жителів, побачивши свідчення російських звірств у ЗМІ. Ідеологічні міркування також зіграли свою роль, дехто розглядає конфлікт як битву між західною демократією та російським неоімперіалізмом. Ще однією мотивацією була недовіра до росії через історичні причини та невиконані обіцянки. Дехто мав особисті зв’язки з Україною, там проживали члени родини. Геополітичний контекст війни також був фактором для деяких добровольців, які вважали, що конфлікт виходить за межі України і амбіції росії можуть вплинути на інші регіони. 

Багато добровольців мали прибутковішу кар’єру до того, як пішли на службу

Примітно, що дослідження не знайшло доказів того, що фінансова вигода була важливим мотивуючим фактором. Це не дозволяє називати іноземців на службі в Україні найманцями. Навпаки, багато добровольців мали прибутковішу кар’єру до того, як пішли на службу, а деякі навіть самостійно купували форму і спорядження. 

Це дослідження дає цінну інформацію про мотивацію іноземних волонтерів і підкреслює складність прийняття ними рішень. Воно кидає виклик поширеним хибним уявленням про роль ультраправої ідеології чи релігійного екстремізму в мотивації цих добровольців, наголошуючи на їх різноманітних і багатогранних причинах приєднатися до боротьби України.

Старший політичний аналітик Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Пьотр Бурас пише про натягнуті відносини між Україною та Польщею. 

Початковий конфлікт виник через неприйняття Варшавою рішення Європейського Союзу не продовжувати ембарго на імпорт українського зерна, метою якого було захистити фермерів у країнах Східної Європи. Україна у відповідь подала скаргу до Світової організації торгівлі проти Польщі. 

Додаткова напруга виникла під час суперечки між президентами Анджеєм Дудою і Володимиром Зеленським на Генеральній Асамблеї ООН. Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький тоді заявив, що вони припинять подальші поставки зброї в Україну і зроблять пріоритетом власну оборону. 

Зернову тему використовують для апелювання до виборців у сільській місцевості

Ці події контрастують із колись показовим польсько-українським партнерством, яке вважалося головною віссю нової Європи, що з’явилася після російського вторгнення. Проте майбутні парламентські вибори в Польщі 15 жовтня сприяли нинішньому напруженню. Правляча партія «Право і справедливість» стикається з серйозним викликом, насамперед з боку ультраправої партії «Конфедерація», які дедалі скептичніше ставляться до підтримки України з боку Польщі. Наприклад, заява Варшави про припинення поставок зброї в Україну була перебільшена в політичних цілях. Так само зернову тему використовують для апелювання до виборців у сільській місцевості, хоча насправді вона не є причиною низьких цін на зерно. Міжнародні ринки впливають на ці ціни, і не варто очікувати, що український імпорт істотно змінить розклади на них. 

Проте ця суперечка виникла не лише через передвиборчі перегони. Вона розкриває структурні виклики у двосторонніх відносинах, які виникатимуть у міру інтеграції України до ЄС. Підтримка Польщею України спочатку збільшила її геополітичну вагу на Заході, але інші країни також збільшили свою підтримку, зменшивши відносну важливість Польщі для України. Крім того, проблеми у відносинах Варшави з Європейською комісією та Німеччиною обмежили її прагнення до регіонального лідерства. Зараз Україна зосереджується на співпраці з країнами із більшим впливом у ЄС, зокрема із Німеччиною. Цей зсув очевидний через підтримку Зеленським закріплення за Німеччиною постійного членства в Раді Безпеки ООН. 

Після виборів новий уряд Польщі має працювати над тим, щоб повернути довіру партнерів

Польща не відмовилася від підтримки України, але виклики зовнішньої політики підривають її вплив як найважливішого європейського союзника України. Після виборів новий уряд Польщі має працювати над тим, щоб повернути довіру партнерів і забезпечити врахування його позицій на міжнародній арені. Якщо цього не зробити, це може негативно вплинути на становище Заходу в триваючому конфлікті з росією.