Україна обрала вірну тактику контрнаступу: огляд аналітики

Західні воєнні аналітики пишуть про війну на виснаження, підготовку до кампанії 2024 року, українсько-польське партнерство для оборони Європи, операції на Чорному морі та перспективи подальшої американської допомоги.

Майор Армії США Роберт Роуз у статті для порталу War on the Rocks пише про війну на виснаження, яку веде Україна. 

Українська армія стикнулася з ворогом, який перешкоджає їй вести маневрені бойові дії. Розуміючи це, Україна перейшла до війни на виснаження, яка більше підходить до існуючих умов.

Американські оглядачі не оцінили цього, критикуючи український підхід. Вони виходять з того, що більше підготовки в американському стилі, координації і підтримки з повітря дозволять українцям прорватися через російські мінні поля. Але зовнішнім спостерігачам варто обмежити власну гординю і не вважати американську доктрину загальновійськового маневреного бою панацеєю. Будь-яка війна включає як маневр, так і виснаження, хоча вони і перебувають на протилежних кінцях спектру. Американська армія успішно застосовувала доктрину війни на виснаження у Корейській війні у 1951-1953 роках, зважаючи на умови ведення бойових дій.

Сьогодні багато експертів вважають підготовку за стандартами США і НАТО ключем до успіху України на полі бою. Хоча навчання із застосування західної техніки важливе, не до кінця зрозуміло, наскільки американське тренування допомогло українцям краще зрозуміти ворога, з яким вони воюють з 2014 року.

Нині Україна під час контрнаступу застосовує тактику виснаження, яка повністю відповідає умовам на полі бою. Росіяни створили глибоку оборону з мінними полями та укріпленнями, потужною артилерійською підтримкою та іншими засобами вогневого ураження, які готові до знищення будь-яких сил прориву.

На початку контрнаступу Україна, очевидно, перебувала під тиском надмірно оптимістичних західних радників, які закликали спробувати прорвати російську лінію оборони механізованою атакою. США не тренують для подібного способу ведення бойових дій. Усі недоліки, які ідентифікували на початковому етапі українського контрнаступу — недостатня координація з артилерійським вогнем на придушенням чи неспроможність механізованих підрозділів знайти проходи у мінних полях — були б присутні і у американських бригад. Вони проводять навчання раз на півтора роки, і навіть тоді американській бригаді протистоять підрозділи, які не перебувають в глибокій обороні, не використовують мінні поля подібної щільності, не мають потужної артилерійської підтримки та оперативного резерву. Американська авіація також не здійснює безпосередньої підтримки сухопутних підрозділів на полі бою, а фокусується на знищенні пріоритетних цілей в тилу. Незрозуміло також, чи могла б американська артилерія наносити масоване тривале і гнучке вогневе ураження під час атаки на розгалужену систему укріплень.

Україна застосовує тактику загальновійськових операцій на рівні малих підрозділів, небачену в Армії США

Україна натомість застосовує тактику загальновійськових операцій на рівні малих підрозділів, небачену в Армії США. У Штатах вогневі засоби більш централізовані, час від запиту з поля бою до їх застосування може бути тривалим. В Україні налагоджена ефективна децентралізована система артилерійської підтримки з безпілотниками на рівні взводу і запитами на вогневе ураження через застосунок на телефоні.

Щоб справитись із загрозами, які створюють російські війська в обороні, українська армія наступає малими групами піхоти за підтримки танків і артилерії. Ця тактика подібна до тієї, яку застосовували країни Антанти проти німецької еластичної оборони на Західному фронті 1918 року. Замість спроб масштабного прориву, союзники захоплювали першу найслабшу лінію німецької оборони і не розвивали наступ далі, а фокусувалися на відбитті німецьких контратак і утриманні захоплених рубежів, а потім повторювали цей маневр знову і знову. Німці постали перед вибором — або відійти від гнучкої оборони, або поступово відступати і програти війну на виснаження. Врешті-решт німецька армія спробувала провести масштабний наступ, виснаживши свої резерви і втративши шанси на перемогу у війні.

Американцям потрібно перестати тиснути на Україну, щоб та вела ризикові масштабні наступальні дії

Тому американцям потрібно перестати тиснути на Україну, щоб та вела ризикові масштабні наступальні дії, сподіваючись на блискучу перемогу. У сьогоднішніх умовах Україна та її партнери повинні підтримувати тактику оперативного виснаження на полі бою в рамках стратегії загального виснаження російських спроможностей. Це буде повільна кампанія з необхідністю постійної адаптації без гучних медійних перемог. На якомусь етапі виснаження може привести до утворення вразливих місць у російській лінії оборони, які Україна може використати на зразок того, як це сталося на Харківщині восени 2022 року. Але поки будь-які масштабні маневрені наступальні дії дорівнюватимуть самогубству.

Гостьові наукові співробітники Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Маргарита Хвостова і Дмитро Кривошеєв аналізують український контрнаступ перед настанням зими. 

Український контрнаступ, який розпочався у червні 2023 року, наближається до критичної фази. Сильні дощі, які очікуємо наприкінці листопада, можуть перешкодити військовим діям. Маючи менше двох місяців у запасі, Сили оборони України зосереджуються на забезпеченні стратегічних позицій і підготовці до кампанії 2024 року. 

Контрнаступ спочатку зіткнувся з труднощами через мінні поля, ворожу артилерію та перевагу росіян в повітрі. Тому перейшов від маневреної війни до поступового послаблення російської оборони. Основні наступальні зусилля спрямовані на південному напрямку, який має важливе стратегічне значення. Успіх тут може призвести до зриву російської логістики та змусити росіян відступити з Криму. Однак російські війська за рік зміцнили оборону мінними полями, окопами і протитанковими ровами. Тому у фокусі зараз — виснаження російських військ, знищення техніки, особового складу та системи матеріально-технічного забезпечення. 

Прогрес вимірюється не лише відвойованою територією, а й ослабленням обороноздатності Росії. Українські сили нещодавно прорвали найукріпленіші лінії російської оборони на деяких ділянках, хоча це і не потягло за собою розвал російського фронту. Наступний етап включає розширення плацдарму, просування через подальші лінії оборони та, можливо, націлювання на ключові міста. ЗСУ прагнуть створити умови для відступу або капітуляції противника, щоб мінімізувати власні втрати.

Україна потребує стабільного постачання зброї та амуніції

Україна потребує стабільного постачання зброї та амуніції для наступного етапу, навіть незважаючи на те, що умови зими можуть ускладнити наземні операції. Запланована поставка літаків F-16 і ракет ATACMS від західних союзників може істотно вплинути на результат бойових дій. Визнаючи ймовірність тривалої війни, західні союзники повинні далі підтримувати спроможності України для ведення бойових дій.

Старший гостьовий аналітик RAND Corporation Вільям Куртні пише про те, як Польща та Україна захищають майбутнє Європи. У часи Холодної війни таким вартовим була Західна Німеччина за підтримки НАТО. Її досвід міг би стати помічним нині. Сили Варшавського договору, які тоді протистояли Альянсу, були більшими за сили росії сьогодні. Тому Польщі і Україні, безумовно, буде необхідна військова підтримка НАТО, але набагато менша, ніж в свій час Західній Німеччині.

У 1955 році Німеччина отримала потужні безпекові гарантії через вступ до НАТО, незважаючи на її розділений статус і невдоволення союзників. Сьогодні США підтримує Україну. Країни Альянсу готові пришвидшити процедуру її вступу, а поки цього не сталося, можливі тимчасові безпекові гарантії від Штатів на зразок тих, які має Ізраїль чи Тайвань. 

У 1950-х роках безпека ФРН залежала від військ союзників, адже Бундесвер створили лише 1956 року, планової чисельності він досягнув на початку 1960-х. Україна і Польща матимуть більші армії, ніж Німеччина в часи Холодної війни. Вони проходять модернізацію, а українська отримає унікальний досвід сучасної війни високої інтенсивності. 

Сьогодні США мають близько 10 тисяч військових в Польщі і не мають контингенту в Україні. У майбутньому, якщо росія продовжуватиме свою політику, буде потреба у більшій присутності для стримування рф, логістики і високотехнологічних спроможностей. До останніх належать розвідка і спостереження, система ППО та ПРО, авіація, ракетна артилерія, засоби РЕБ і сили спецоперацій. США можуть розмістити в Польщі та Україні літаки F-35 з сучасним озброєнням а також наступника ATACMS — балістичні ракети малої дальності PrSM. 

Звісно, якщо після теперішньої війни Москва стане менш небезпечною, її армія значно ослабленою, а Україна переможе і вступить в НАТО, то потреба у розміщенні додаткових військ США і союзників на східному фланзі зменшиться. Але певний рівень присутності однаково буде необхідний, щоб запобігти раптовій російській атаці чи технологічному прориву, як це сталося із ракетами наземного базування середньої дальності, які рф розробила всупереч договору РСМД. Необхідно буде посилити захист критичної інфраструктури проти потенційних російських дронових чи ракетних атак.

Вступ України до Альянсу і модернізація арсеналів озброєнь країн-членів зроблять демократичну Європу безпечнішою

Під впливом російської агресії НАТО може постати сильнішим і рішучішим для оборони Європи. Вступ України до Альянсу і модернізація арсеналів озброєнь країн-членів зроблять демократичну Європу безпечнішою.

Старший аналітик Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) Нік Чайлдс вважає, що Україна погіршує російські перспективи в Чорному морі. 

Ракетними ударами 13 вересня по Севастополю Україна не лише пошкодила підводний човен, десантний корабель та сухий док, а і підірвала наратив, що росія стратегічно домінує в Чорному морі. Морська компонента війни довгий час була недооцінена. Але сьогодні, коли перспективи українського контрнаступу на суші непевні, обидві сторони намагаються отримати стратегічну перевагу на Чорному морі і підірвати спроможності супротивника.

Нова фаза війни на морі почалася після 17 липня 2023 року, коли росія вийшла із зернової угоди, оголосила про блокаду українських портів і почала завдавати масованих ракетних та дронових ударів по портовій інфраструктурі Одеси та Ізмаїла. Але вона не змогла повністю заблокувати Україну, адже та почала використовувати альтернативні залізничні та річкові шляхи для експорту. Деякі кораблі також йшли в українські порти вузьким коридором в територіальних водах Болгарії, Румунії та України. Київ також почав погрожувати російському судноплавству, атакувавши Новоросійський морський порт і майже потопивши десантний корабель за допомогою морських безпілотників.

Темпи, якими Україна наростила свій морський потенціал, вражають

Темпи, якими Україна наростила свій морський потенціал, вражають. Перші морські безпілотники вона отримала лише торік у вересні. З того часу нанесла ряд відчутних ударів по російських шляхах логістики і забезпечення, а також по впевненості рф і її бойовому духу на морі. Удари включали атаки на російські позиції в Криму та поблизу півострова, ураження Керченського мосту, операції поблизу так званих «вишок Бойка», і зрештою удари по Севастополю 13 вересня. Останні атаки показали непевність становища Чорноморського флоту і вразливість севастопольської бази, не кажучи вже про виведення з ладу двох важливих кораблів і ремонтного доку. Ці втрати ще болючіші на фоні того, що росія не може заводити в Чорне море нові військові кораблі через дотримання Туреччиною Конвенції Монтре. 

У перспективі, якщо зима сповільнить операції на суші, морський домен може стати ще важливішим для обох сторін. Москва також може провести нову оцінку ризиків, на які вона готова йти, щоб здійснювати тиск на Україну з моря. Може виявитися, що ризики для флоту занадто високі. При цьому для росії Чорне море залишається ключовим для усвідомлення свого статусу великої держави, тому ставки ростуть.

Аналітики Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) пишуть про минуле, теперішнє і майбутнє американської допомоги Україні. 

На початку серпня 2023 року адміністрація Байдена направила в Конгрес запит на додаткове фінансування допомоги для України в розмірі $24 млрд. Воно проходить поза регулярним процесом асигнувань і призначене для задоволення нагальних і непередбачуваних потреб. Однак доля цього запиту невідома через розбіжності серед республіканців у Палаті представників, а також конфлікт між республіканцями в Сенаті та адміністрацією. 

З початку війни Конгрес схвалив $113 млрд допомоги для України

З початку війни Конгрес схвалив загальну суму $113 млрд допомоги для України у відповідь на вторгнення Росії. Цей бюджет розподіляється через різні державні органи США. Включає військову підтримку, допомогу біженцям, кошти на відновлення енергосистеми та протидію дезінформації. Міністерство оборони отримало найбільшу частку, за ним йде Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). 

Важливо зазначити, що не всі $113 млрд надійшли безпосередньо Україні. Частину коштів витратили в Сполучених Штатах, включаючи зарплати американським військовим, які готуються до розгортання в Європі, і витрати на урядові відомства.  Більша частина передач зброї та техніки в Україну відбулася в рамках розпоряджень президента. Механізми контролю включають фінансування Управління підзвітності уряду та Офісів генеральних інспекторів, які контролюватимуть допомогу від Міністерства оборони, Державного департаменту та USAID. 

Останній запит адміністрації Байдена включає $24 млрд для України, з яких понад $14 млрд виділили на безпекову допомогу. Однак деякі елементи, такі як фінансування глобальних інфраструктурних проєктів і протидія російським акторам в Африці, слабо пов’язані з Україною. Очікується, що в разі схвалення це фінансування триватиме три-чотири місяці з ймовірністю ще одного запиту на початку 2024 року.  Перспективи додаткового фінансування після цього моменту невизначені, враховуючи розділену громадську думку та політичний ландшафт. Здатність адміністрації сформулювати чіткий план того, як підтримка США у координації з союзниками, сприятиме успіху України, може вплинути на підтримку Конгресу.

Гостьовий дослідник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Міхаіл Комін розмірковує про те, чому російські чиновники активніше висловлюють свою позицію на підтримку війни в Україні. 

Спочатку багато офіційних осіб мовчали або уникали висловлювати публічну підтримку чи опозицію до війни. Однак це змінюється з кількох причин:

• Ідеологічний зсув. Деякі посадові особи відчули зміщення сфер відповідальності до більш ідеологічно заряджених посад через вплив війни. Наприклад, міністри та керівники відомств активніше пропагують провоєнні позиції, узгоджуючись з ідеологічною позицією Кремля;
• Контроль за ресурсами. Деякі чиновники взяли на себе ініціативу контролювати питання, безпосередньо пов’язані з підтримкою війни, що дозволяє їм отримати вплив і ресурси, які раніше належали іншим державним органам. Це включає нагляд за витратами на оборону, зусиллями з цифровізації та ведення обліку військовозобов’язаних;
• Конкуренція між регіонами. Деякі губернатори, які зазвичай уникали говорити про війну, тепер відкрито підтримують її, щоб отримати прихильність Кремля. Ця зміна може бути політично вигідною для них.

Посилена підтримка війни, незважаючи на ризик санкцій, є результатом раціонального процесу прийняття рішень для цих чиновників. Вони бачать більше переваг, ніж шкоди у відкритій підтримці війни через ідеологічну прихильність, контроль ресурсів або політичні міркування. Тому з боку ЄС було б доцільно накладати додаткові персональні санкції на чиновників, які відкрито заявляють про свою підтримку російської війни в Україні. Такі санкції можуть принаймні змусити посадовців менш активно висловлюватися на користь війни, не даючи Кремлю створити враження одностайної підтримки та, хоча зараз це і малоймовірно, призвести до розколу еліт всередині режиму Путіна, підвищуючи потенціал демократизації.