Як розвиватиметься війна у 2024 році: огляд аналітики

Західні аналітики розмірковують про можливі шляхи розвитку ситуації на фронті в Україні цьогоріч, теорію її перемоги та цілі росії у війні. 

Старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель описує три сценарії російсько-української війни у 2024 році.

Автор надає ретроспективний аналіз конфлікту між росією та Україною, підкреслюючи зсув у бік негативних тенденцій протягом 2023 року. Попри початковий оптимізм, Київ не зміг повернути окуповані території, а Москва до зими перехопила стратегічну ініціативу. Здатність росії адаптувати військову тактику і впроваджувати інноваційні стратегії набору людей та перехід до воєнної економіки дозволили їй усунути ключові недоліки та зберегти боєздатність.

Захід, особливо Європейський Союз, навпаки не спромігся виробити ефективну політику для забезпечення України. Незважаючи на обіцянки, бракувало узгоджених зусиль для поповнення український запасів техніки та амуніції. Повільна реакція посилила залежність України від підтримки США і зробила її заручницею американської передвиборчої гонки.

Густав Грессель досліджує три основні сценарії на 2024 рік: 

• Позитивний. За ним, вибори у США призведуть до збільшення допомоги Україні за нової адміністрації, зокрема у формі сучасної зброї, як-от винищувачі F-16C/D. Євросоюз виправляє свої прорахунки і розвиває оборонно-промисловий комплекс. До кінця 2024 року Україна відновила свої спроможності, налагодила виробництво боєприпасів і готова звільнити більше територій. 
• Проміжний. Адміністрація Байдена перебуває у передвиборчій гонці і надає лише обмежену допомогу Україні, оскільки республіканці в Конгресі віддають пріоритет внутрішнім питанням. Європа продовжує підтримку, але не виконує зобов’язань, залишаючи Київ в оборонній позиції. Поки Україна зберігає свої оборонні лінії, нестача бронетехніки та боєприпасів стає все очевиднішою, що призводить до проблем у довгостроковій перспективі.
• Негативний. У найгіршому разі в політиці США переважають антиукраїнські настрої, що призводить до скорочення допомоги за президентства Трампа. Нездатність Європи заповнити цю прогалину ще більше послаблює позиції України, через що її сили відчувають критичну нестачу необхідних поставок. Оскільки росія посилює атаки, кількість жертв в Україні зростає, а мільйони людей мігрують до ЄС у пошуках притулку. Багато хто на Заході сприймає війну як програну, що посилює ізоляцію та вразливість Києва. 

Автор підкреслює критичну роль підтримки Заходу у визначенні результату конфлікту та закликає до корекції курсу на зміцнення обороноздатності України. Наголошує на необхідності своєчасної та суттєвої допомоги Києву для протидії російській агресії та збереження стабільності.

Старший радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Марк Кенсіен також виділяє три сценарії майбутнього України – хороший, поганий та огидний. 

Для хорошого сценарію необхідне продовження стабільної підтримки з боку США та європейських країн. Українські війська краще вивчили противника і його оборонні рубежі та знають, чого очікувати. Теорія перемоги України може набувати різних форм: серія обмежених контратак проти слабких місць російської оборони, битва, яка виснажує росію, або зосередження на дальніх ударах, які створюють тиск на рф. 

Поганий сценарій передбачає припинення підтримки з боку США на рівні минулих років. Це неодмінно призведе до деградації українських спроможностей, втрати можливості стримувати російський наступ і необхідності прийняти нав’язані росією умови миру для уникнення повного колапсу і втрати територій. 

Огидний сценарій — продовження патової ситуації на фронті. Це не означатиме, що нічого не відбуватиметься. Будуть штурми, обстріли, ракетні та дронові удари, українські операції на Чорному морі. Але лінія фронту сильно не рухатиметься.

Javelin, HIMARS, Patriot, танки Abrams i Leopard значно посилили спроможності України, але не змогли остаточно забезпечити її перевагу

Захід і Україна протягом років шукали вирішальну зброю, яка принесе перемогу. Javelin, HIMARS, Patriot, танки Abrams i Leopard значно посилили спроможності України, але не змогли остаточно забезпечити її перевагу. Наступним видом озброєнь є літаки F-16, але їх кількість буде малою. При цьому в України не буде літаків ДРЛВ (дальнього радіолокаційного стеження, — ред.), засобів РЕБ, інтегрованої системи управління, як на Заході. Тому F-16 не зможуть зробити в Україні те, чого досягли американські повітряні сили в Іраку, Афганістані, Лівії і Сербії. Успіх, якщо він настане, буде результатом комбінації різних видів зброї та боєприпасів, підготовки військ і рішучості суспільства.

Безпекові аналітики Франц-Штефан Гаді і Майкл Кофман для Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) розмірковують про життєздатну теорію перемоги для України. 

Автори пишуть про складність російсько-української війни і необхідність відновлення переваги Києва. Літній наступ 2023 року спочатку був перспективним, проте не зміг досягти поставлених цілей через нереалістичне планування та невідповідність українським військовим можливостям. Західним країнам рекомендують визнати залежність України від стратегій, які засновані на виснаженні, і зосередити підтримку на збільшенні її переваги у вогневій потужності, а не намагатися нав’язати тактику західного зразка.

Початкове російське вторгнення значною мірою покладалося на політичні припущення, а не на військову стратегію, що призвело до розпорошення сил і матеріально-технічних проблем росіян. Незважаючи на перші успіхи, російські війська зіткнулися зі значними невдачами через стійкість України та підтримку Заходу, зокрема у постачанні артилерії та боєприпасів. 

Українські наступальні дії в 2022 році досягли успіху завдяки виснаженню рф, але торік подальші спроби зіткнулися з потужною російською обороною і не змогли здійснити прорив. Українському наступу торік завадило помилкове планування та недостатня вогнева перевага проти підготовленої російської оборони. Хоча підтримка Заходу була значною, вона не могла компенсувати стратегічні прорахунки. Західне озброєння у новосформованих українських підрозділах також показало меншу ефективність, ніж якби його передали досвідченим військовим.

Зрештою, перемога вимагатиме комплексного підходу, який об’єднує різні військові можливості та визнає реалії виснажливої війни. Досвід українського контрнаступу 2023 року спонукає до переоцінки підтримки Заходу з огляду на те, що загальновійськовий підхід, заснований на стратегії маневреної війни, може бути не таким ефективним, як вважалося раніше. Тоді як маневрена війна потребує високого рівня якості та координації сил, виснаження є надійнішим і його можна досягти завдяки перевазі у вогневій потужності. 

Щоб відновити перевагу України, потрібно створити ефективну глибинну оборону

Щоб відновити перевагу України, автори пропонують створити ефективну глибинну оборону, аби зменшити втрати та потребу в боєприпасах, а також зосередитися на відновленні українських сил і продовженні тиску на російську армію. Це включає поповнення особового складу, техніки та збільшення виробництва ключових систем, таких як артилерійські боєприпаси та ударні безпілотники. 

Крім того, Україна повинна планувати та здійснювати кампанії цілеспрямованих ударів по критично важливих російських цілях, щоб уникнути масштабних битв, які можуть підірвати спроможності її армії до відновлення. Водночас, далеких ударів недостатньо, аби гарантувати успіх без наземного наступу. 

Інвестиції в безпілотники, високоточні засоби ураження та електронної боротьби є вирішальними для успіху України 

Хоча підтримка Заходу є вирішальною, Франц-Штефан Гаді і Майкл Кофман визнають проблеми, пов’язані з наявністю достатньої політичної волі в західних столицях, щоб підтримувати Київ у довгій війні. Тим не менш, Україна та Захід мають загальну перевагу в ресурсах і виснаження може відігравати значну роль у теорії перемоги. Тому інвестиції в безпілотники, високоточні засоби ураження та електронної боротьби для підтримки наступальних операцій і протидії перевагам росії є вирішальними для успіху України в довгостроковій перспективі.

Дослідники Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг і Нік Рейнольдс описують російські цілі в Україні та спроможності на полі бою у 2024 році.

Стратегічні цілі. Росія прагне підкорити Україну, вважаючи, що виграє війну. Умови капітуляції, які запропонувала рф, передбачають поступку України певними територіями, згоду не вступати в НАТО та обрання проросійського глави держави. Процес досягнення цих цілей передбачає продовження тиску на український фронт із метою вичерпання ресурсів, злам рішучості міжнародних партнерів України та ініціювання подальших наступальних операцій для досягнення успіхів на полі бою.

На окупованих територіях України перебуває близько 470 тисяч російських військових

Військовий потенціал. Російські війська збільшили присутність в Україні та стають організованіші. Армія рф повернулася до традиційного радянського бойового порядку та адаптується до умов бою з розосередженими формуваннями через брак підготовлених офіцерів. Попри значні втрати, російські війська нарощують чисельність, що дозволяє проводити ротацію та відновлення підрозділів. За оцінками, сьогодні на окупованих територіях України перебуває близько 470 тисяч російських військових — значне зростання із 360 тисяч на початку 2023 року. Прагнення росіян збільшити загальну чисельність армії до 1,5 млн осіб не реалізовано, але вербувальники досягають майже 85% поставлених цілей. Проте якість збройних сил навряд підвищиться, доки Україна зможе підтримувати темп їх вибивання і виснаження.

Бойова техніка. Російські війська мають значну кількість бойової техніки, включаючи артилерію, танки, бойові броньовані машини, гелікоптери та реактивні літаки. Проте нестача боєприпасів і втрати екіпажів стримують їх ефективне використання.

Промисловий потенціал. Росія мобілізувала оборонну промисловість для збільшення виробництва танків, бойових броньованих машин і ракет. Якщо на початку 2023 року вони мали в запасі 50 балістичних ракет до ОТРК «Іскандер» і виробляли 6 ракет цього типу, то зараз, незважаючи на активне їх застосування, в резерві перебуває до 200. Однак існують обмеження, такі як залежність від знятих з консервації танків і бойових машин, а також західних компонентів. Виробництво боєприпасів є значним обмеженням. Росіяни навряд зможуть виробляти більше 3 мільйонів снарядів 122 мм, 152 мм і ракет до РСЗВ щорічно, якщо не створять нові заводи.

Російська теорія перемоги спирається на те, що міжнародні партнери не забезпечують належним чином ресурси для Збройних сил України. Якщо Київ і надалі отримуватиме достатню підтримку, рф навряд досягне значних здобутків. Міжнародна підтримка спротиву України до 2025 року підриває російську теорію перемоги та дає їй можливість якісно перевершити російські сили в довгостроковій перспективі.

Дослідники Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) аналізують стан російських Військово-космічних сил після двох років повномасштабної війни. 

Російські ВКС не змогли здобути перевагу в повітрі над чисельно слабшим супротивником, не мають достатньої кількості літаків спостереження та розвідки, високоточної зброї та зазнали значних втрат. 

Росіяни втратили до 40 відсотків передвоєнного парку гелікоптерів Ка-52

Росіяни втратили до 40% передвоєнного парку гелікоптерів Ка-52, 20% гелікоптерів РЕБ на базі Мі-8, а також значну кількість Мі-28, Мі-35, літаків Су-34 і Су-25. Знищення літака дальнього радіолокаційного виявлення А-50 і пошкодження командного літака Іл-22 завдало болючого удару по спроможностям і бойовому духу. 

Для мінімізації втрат російські Су-34 все більше завдають ударів плануючими авіабомбами і ракетами Х-59, але відчувають значну нестачу високоточного озброєння малої і середньої дальності. Натомість модифіковані версії гелікоптерів Ка-52 і Мі-28 тепер мають на озброєнні ракети повітря-земля більшої дальності. 

Росіяни частково змогли перекрити свої втрати, адже за 2023 рік вони отримали принаймні шість модернізованих Су-34НВО, десять Су-35 і два Су-30СМ2 із покращеним радаром. Продовжуються поставки новітнього Су-57, але незрозуміло, чи зможе рф виконати план із отримання 70 цих літаків до кінця 2027 року, з огляду на перевантаженість її ОПК. Також росіяни спорожнили свої довоєнні запаси ракет Х-101, використовуючи їх для ударів прямо з конвеєра. 

ВКС хоч і не показали достатньо високої ефективності і понесли втрати, але вони тактично адаптуються. Росія все ще стикається з проблемою збільшення виробництва ракет. Для Києва все це означає, що йому потрібно продовжувати завдавати втрат, щоб не допустити переваги ВКС у повітрі.

Полковник Армії США у відставці Браян Петіт для порталу War on the Rocks пояснює, чому українська модель опору не може бути універсальною. 

Український загальнонаціональний опір стає прикладом для малих держав, які стикаються з агресією, пропонуючи цінну інформацію про ефективні оборонні стратегії. Відповідь України на російське вторгнення представляє інноваційну тактику, яку варто вивчити, особливо враховуючи те, що реальність спростувала всі прогнози про швидку поразку Києва у війні з росією. 

Проте, незважаючи на те, що українська модель спротиву є переконливою, її не слід сліпо повторювати. Перш ніж прийняти українські методи, держави повинні ретельно вивчити унікальні фактори, що сприяють успіху України, включно з аномаліями мобілізації, національними законами про спротив, інтеграцією добровольчих формувань та залізницею. 

Два фактори сприяли швидкому переходу українського суспільства від миру до війни: пряме оголошення Путіна про вторгнення та указ Зеленського про заборону виїзду чоловіків з країни. Ця негайна психологічна мобілізація заклала основу для фізичної. 

Досвід України підкреслює непередбачуваність готовності населення воювати та важливість явної екзистенційної загрози. Закони про національний спротив, такі як №5557, надали українському суспільству повноваження формувати добровольчі загони та давати відсіч, розмежовуючи ролі сил безпеки, військових і громадянських ополчень. Це законодавство, народжене конфліктом 2014 року, дозволило інтегрувати продержавні збройні формування в структуру сил національної оборони. Попри початкові проблеми з імплементацією, закон виявився ефективним у мобілізації українського суспільства та протистоянні російській агресії. Небагато країн мають такий досвід інтеграції нерегулярних сил у свій оборонний апарат, що робить підхід України унікальним. 

Рішення використовувати розгалужену залізничну мережу для оборони, цивільних функцій та евакуації зміцнило здатність України відбивати російські атаки

Експлуатація Україною залізничної системи продемонструвала стратегічну глибину та стійкість інфраструктури. Рішення використовувати розгалужену залізничну мережу для оборони, цивільних функцій та евакуації зміцнило її здатність відбивати російські атаки. Хоча спочатку Кремль не завдавав ударів по залізниці, прагнучи використати її для власних цілей, потім залізнична інфраструктура стала мішенню. 

Війна в Україні підкреслює важливість стратегічної інфраструктури та потенційні наслідки її недооцінки. Багатошарова стійка оборона України в поєднанні з підтримкою Заходу довела ефективність проти російської агресії. «Українська модель опору» пропонує цінні уроки, але ретельний розгляд її унікальних змінних є важливим для успішної адаптації. Недогляд росією цих факторів підкреслює їхню важливість, наголошуючи на необхідності ретельного аналізу перед прийняттям стратегічних рішень.