Skip to main content

Росія завжди бреше – якщо не доведено зворотнє. Огляд західної воєнної аналітики

Фото: Sergey Bobok / AFP

Страта військовополонених, терор проти цивільного населення та інші воєнні злочини росії, прояви російського фашизму, ризики ядерної війни – у новому огляді західної воєнної аналітики про російсько-українську війну.

Колумніст The Washington Post Макс Бут написав про злочин росіян в Оленівці проти українських військовополонених. Він критикує «незалежну журналістику», яка надає однакової ваги українській та російській версії подій.

За його словами, немає жодної моральної рівності між Україною та росією. Україна – жертва неспровокованої агресії, яка ніколи не завдавала навмисних ударів по цивільному населенню. Тоді ж як росія постійно вчиняє воєнні злочини, звинувачуючи в цьому інших.

Знищена російська техніка у Бучі, Київська область / Фото: Reuters

Мак Бут певен, у росії є багато причин, чому б вони хотіли вбити полонених азовців – хоча б через ті важкі втрати, які вони завдали наступаючим військам в Маріуполі.

Росія вчиняла воєнні злочини в Чечні і Сирії, де також застосовувала тактику випаленої землі. Але в Україні ця тактика не працює – тому що українці мають не лише волю до боротьби, а і зброю для ефективного спротиву. Колумніст The Washington Post пише: найефективнішою зброєю стали американські РСЗВ HIMARS, на дискредитацію поставок яких і спрямована кампанія з вбивством полонених. Він переконаний: замовчуванням потрібно вважати будь-які висловлювання росії брехнею – якщо не доведено зворотнє. Це не означає, що Україна завжди права – але вона викликає набагато більшу довіру, ніж росія.

The Economist знову публікує варті уваги матеріали про російсько-українську війну.

Перший із них присвячений фашистській державі, яку побудував Путін в росії і яка становить постійну загрозу Україні та Заходу. Хоч російське суспільство на перший погляд не виглядає фашистським, по суті воно ним є – так вважає історик зі спеціалізацією в історії Східної Європи Тімоті Снайдер.

В росії створено культ Путіна і культ мертвих у війні 1941-45 років. Путінський режим хоче повернути «золотий вік», а для цього росія повинна очиститись шляхом насильства. До цього варто додати гомофобію, фіксацію на «традиційних цінностях» і фанатичну віру у сильну державу.

Після розпаду СРСР росія розвивалась як мафіозна держава з атомізованим суспільством, але коли популярність Путіна почала знижуватись, він запропонував суспільству фашизм. Цей шлях не передбачає можливості розвороту. Для Заходу це означатиме, що повернення до «бізнесу як завжди» не відбудеться, як би це комусь не хотілось. Для України це означатиме довгу війну, в якій Путін за будь-яку ціну захоче знищити українську ідентичність і модель вільної демократичної пострадянської країни.

Члени російського мілітаристського юнацького руху “Юнармия” у столиці рф / Фото: росЗМІ

Одним з невід’ємних елементів російського фашизму є толерування насильства – всередині країни (поліцейське насильство і тортури) і назовні (злочини російської армії в Бучі). Російський фашизм має глибокі корені у суспільстві, зокрема і в органах держбезпеки – фашистські ідеї були популярні в КДБ.

Парадоксальним образом цього явища став кіноперсонаж розвідника Штірліца, який уособлював фашистську і радянську естетику водночас. Одним із головних ідеологів російського фашизму був філософ Іван Ільїн, який прямо називав «український сепаратизм» за підтримки Заходу важливою загрозою для Росії.

Росія буде воювати проти ліберального Заходу, навіть якщо дійде до перемир’я в Україні. Втручання у вибори у США та ЄС, підтримка радикальних партій Європи, сіяння розбрату – це той інструментарій, який росія буде продовжувати використовувати.

Для України перспективи ще гірші – російська пропаганда прямо порівнює українців з черв’яками і закликає до вичищення української ідентичності. Але найгіршими є перспективи для росії – заклики до очищення суспільства від «внутрішніх ворогів», обмеження вільних джерел інформації і соцмереж, відкрите придушення будь-якого інакодумства – все це стало реальністю за кілька місяців війни. Путін паралізував російське суспільство, створивши «нав’язаний консенсус»: коли дозволяються лише висловлювання на підтримку курсу влади і створюється уявлення, що війну підтримують всі.

Друга стаття аналізує особливо дражливу для Заходу тему ядерної ескалації між США та Росією. Хоч США та їх союзники збільшують кількість та якість наданого Україні озброєння, Джо Байден демонструє стриманість у цьому питанні, боячись горизонтальної (напад Росії на країни НАТО) або вертикальної (застосування в Україні ядерної або хімічної зброї) ескалації. Тому задіюється «тактика салямі» – поступове зростання якості озброєння для України, без різких кроків, після яких росія могла б завдати непропорційного удару у відповідь.

Критики такого підходу заявляють, що США переоцінює потенціал ескалації з боку Росії і ця тактика оплачується життями українців. З іншого боку, надання зброї Україні постійно змушує Росію піднімати ставки, хоч і не перетинати «червоні лінії» для завдання ядерного удару.

Запуск міжконтинентальної балістичної ракети наземного базування в рамках навчань за участю стратегічних ядерних сил рф / Фото: міноборони рф

Більшість сценаріїв ескалації включає в себе певні невійськові можливості для удару у відповідь – кібератаки, політичні вбивства, диверсії тощо. Але ризики ростуть, якщо росія буде розуміти, що програє. Ніхто не знає, де лежать російські «червоні лінії», можливо навіть сам Путін. США перестали говорити про перемогу України і відкрито підтримувати відновлення контролю Україною за всіма окупованими територіями. Обережність Заходу приводить до затягування війни. Але коли на кону стоїть можливість ядерної війни, то ця обережність може бути виправданою.

Новий номер журналу Survival майже повністю присвячений російсько-українській війні та її глобальним безпековим наслідкам. Дві статті особливо варті уваги:

У першій з них автори Андрю Доріс та Томас Грехем (Рада з міжнародних відносин) розмірковують над тим, яка роль розширення НАТО у спричиненні  вторгнення Росії в Україну. Роберт Персон і Майкл Макфол відкидають занепокоєння російського президента Володимира Путіна щодо НАТО, стверджуючи, що насправді саме розширення демократії загрожувало його автократичному режиму.

Цей аргумент проводить хибне розмежування між тенденціями, які росіяни вважають глибоко переплетеними. Демократія та розширення НАТО не були окремими питаннями для Путіна та російської еліти, а взаємодоповнюваними елементами узгоджених зусиль Заходу стримати амбіції Росії як великої держави. Відраза Путіна до демократії не затьмарює, а радше підсилює його заперечення проти НАТО. Автори сходяться на думці, що оскільки розширення НАТО відіграло важливу роль у створенні передумов для вторгнення, зупинка цього розширення могла б переконати Путіна досягати своїх цілей менш насильницькими засобами.

Друга стаття присвячена впливу війни в Україні на глобальний ядерний порядок. Важливість російсько-української війни для системи ядерного нерозповсюдження в тому, що Україна успадкувала від СРСР величезний ядерний арсенал, від якого вона добровільно відмовилась в обмін на безпекові гарантії, що не спрацювали.

Це має два наслідки для глобальної системи нерозповсюдження. По-перше, багато ядерних програм починались саме як наслідок воєнної поразки чи територіальних втрат. Україна поки не демонструє жодного наміру відновити ядерну зброю. Але якщо війна призведе до територіальних втрат або втрати суверенітету, це буде сигналом для інших країн, що неядерна держава може забезпечити свою безпеку лише в союзі з ядерною державою або розробляючи власний ядерний арсенал.

Ліквідація радянського ядерного арсеналу в Україні / Фото: Валерій Мілосердов

По-друге, вторгнення в Україну, а також раніші відсторонення від влади Муаммара Каддафі в Лівії та Саддама Хуйсейна в Іраку (країни, які мали свої воєнні ядерні програми), можуть показати іншим, що безпека режиму не може бути гарантована без ядерної зброї. Поразка Росії в Україні означала б публічне оголошення про значні ризики досягнення цілей військовим шляхом, навіть якщо воно підкріплене ядерною зброєю.

Перемога Росії прорекламувала б спроможність ядерної зброї до примусу та вразливість держав, які нею не володіють. Чим більше росія винагороджується за свою війну, тим більша небезпека для глобальної системи ядерного стримування.

Політичний аналітик RAND Corporation Карл Мюллер ставить питання, чи вдасться росія до тактики масового ракетного терору проти цивільного населення.

Росія стверджує, що вона завдає лише по військових цілях – якщо трактувати військові цілі як будь-які точки, де колись були, є, або можуть бути в майбутньому українські військові. Удари по цивільних об’єктах в глибшому тилу могли бути як навмисними, так і результатом недосконалої розвідувальної інформації, помилок наведення та недостатньою точністю ракет, що стає більшою проблемою в міру того, як росія виснажує свої запаси високоточної зброї.

Наслідок ракетного удару окупантів по адміністративній будівлі на Житомирщині / Фото: Укрінформ

Навіть якби росія завдавала ударів лише по військових цілях, це не робить ці удари легітимними. Але все ж, Путін може вдатись до тактики масованого ракетного терору по цивільних об’єктах за межами Донбасу, якщо він не досягне своїх цілей на полі бою і Україна продовжуватиме боротись. Історія знає багато прикладів бомбового терору проти цивільних – бомбардування Британії і Німеччини у Другій світовій війні, удари по містах в Ірано-іракській війні, знищення цілих сіл під час афганських воєн. Зазвичай ця тактика не досягала бажаного ефекту, якщо на кону стояло виживання країни або інші ключові інтереси. В Україні вона також навряд чи буде успішною: крім української волі до спротиву, росія просто не має достатніх спроможностей для нанесення бомбових ударів авіацією глибоко за лінію фронту, а запаси ракет середньої і великої дальності є обмеженими.

Також вона може призвести до передачі Україні більшої кількості сучасних систем ППО або навіть відродження ідеї «закритого неба» над Україною.

Творимо історію разом! ПІДТРИМАйТе БФ “ПОВЕРНИСЬ ЖИВИМ”

ПІДТРИМАТИ