Skip to main content

«Скоротіть війну — відсилайте HIMARS!». Огляд західних медіа

Himars
Слабка чи сильна Україна, проблеми російської армії, включаючи нестачу боєприпасів, ризики надходження західної зброї «не у ті руки» та перспективи подальшого розвитку війни

Слабка чи сильна Україна, проблеми російської армії, включаючи нестачу боєприпасів, ризики надходження західної зброї «не у ті руки» та перспективи подальшого розвитку війни — ці та інші питання викликали резонс у світових медіа цього тижня. Подробиці про теми західних ЗМІ та воєнних аналітиків — у нашому огляді.

Цілі та перспективи російсько-української війни і далі залишаються головним предметом дискусії у західних медіа та експертних колах.

Так, дослідник американського аналітичного центру Council on Foreign Relations Макс Бут стверджує, що Сполученим Штатам не обов’язково змирятись з тим, що війна в Україні має ризик затягнутись на місяці, а то і роки. Довга війна грає на користь Росії, і немає жодної гарантії, що Путін відмовиться від своїх планів знищити всю Україну. Україна має достатньо вмотивованих бійців, але потребує більше тренування та сучасної зброї. Всього лиш з дев’ятьма системами HIMARS українська армія наносить величезні втрати росіянам. Чому уряду США не надіслати 60 HIMARS відразу, незважаючи на всі складності навчання та логістики? Це значно підвищить бойовий дух українців, змінить баланс сили на суходолі та зробить можливим контрнаступ для відновлення контролю за територіями. Єдиний шлях скоротити війну та зменшити страждання — забезпечити перемогу України, а не просто уникнути її поразки.

Його думку розділяє німецький генерал у відставці Клаус Віттман у статті для Die Welt: «Анонсований Зеленським наступ на Півдні не утопічний, а невідворотній». Ті німецькі експерти, які говорять зараз про його «нереалістичність», так само закликають до негайного припинення вогню, не розуміючи реальність. Росія знищує цілі міста і села артилерією, на окупованих територіях нормою є викрадення, тортури, грабежі і згвалтування. Російська армія ослаблена, концентрується в основному на Донбасі і навіть там з повною перевагою в артилерії просувається дуже повільно. Тому не дивно, що розробляється операція наступу на Півдні. Коли вона розпочнеться, то це буде велике мотиваційне піднесення для всієї України. Український наступ можливий, але багато що буде залежати від швидкості поставок західної зброї, готовності західних, зокрема і німецьких, політиків надалі підтримувати Україну. Німецький уряд робить помилку, що не дозволяє поставку танків і бронемашин для України, адже саме вони будуть потрібні для контрнаступу.

Менш оптимістичні в своїх оцінках The Financial Times. У статті під назвою «Чи може Росія все ще перемогти у війні» зазначають, що Росія насправді здобула перемогу в Луганській області завдяки значній перевазі в артилерії і тактиці випаленої землі. Хоч взяти укріплені Слов’янськ та Краматорськ буде важче, але і тут артилерійська перевага може відіграти значну роль. Росія все ще може досягти своїх цілей, виснажуючи українські запаси амуніції, людські резерви і терпіння міжнародної спільноти. Водночас, Росія теж вичерпує свої резерви, втративши велику кількість сучасної техніки і не проводячи мобілізації. Але щоб досягти успіху, Україні ще варто довести свої спроможності контратакувати: наприклад, в операції зі звільнення Херсона. Надіслані Сполученими Штатами вісім систем HIMARS доводять свою ефективність, але росіяни очевидно швидко адаптуються до їх наявності, а Україні потрібні десятки таких, щоб змінити ситуацію.

Складність завершення російсько-української війни гарно описує Клінт Річ, політичний аналітик RAND Corporation. На його думку, ця війна навряд чи закінчиться компромісним мирним врегулюванням, яке не вирішить фундаментальних політичних суперечностей, що лежать в основі українсько-російського протистояння, які для Росії виходять далеко за рамки нейтралітету України та присутності іноземних військ. Конфлікт завершиться тільки тоді, коли одна столиця прийме бачення іншої. Або Москва силою зброї встановить у Києві справді дружній до Росії режим, який прийме її вимоги, або в Москві встановиться такий режим, який не сприйматиме інтеграцію України в західний світ як стратегічну загрозу.

Також у західних медіа збільшилась кількість матеріалів про побоювання контрабанди західної зброї із України. Зокрема, про це написали The Financial Times. Журналісти стверджують, що країни ЄС та НАТО прагнуть забезпечити більше контролю за наданим озброєнням, тому що побоюються його контрабанди за межі країни та навіть на європейський чорний ринок. Як приклад наводиться колишня Югославія, де не вдалось повністю проконтролювати обіг зброї під час війн. При цьому представник американського уряду заявив, що повністю впевнений у спроможності України контролювати американське озброєння, а радник Міністра оборони України спростував тези про перетворення України на хаб нелегальної торгівлі зброєю.

Політичні аналітики Техаського технічного університету у статті для військового порталу War on the Rocks взагалі називають Україну країною, що «має риси слабкої держави» і «зменшену здатність забезпечувати суверенітет на своїй території». Після 24 лютого в Україну постачається величезна кількість зброї, і автори матеріалу задаються питанням, що станеться з цією зброєю, коли бойові дії припиняться. Автори стверджують, що уряди насамперед будуть контролювати розміщення і використання важких складних платформ — як танки, літаки, артилерія, але ризик незаконного розповсюдження матиме саме легка зброя, яка може потрапити до цивільних, іноземних бійців та самих військових після завершення бойових дій. Автори вписують цю потенційну проблему в загальний контекст нелегального обігу зброї після розпаду СРСР, в країнах Африки, Близького Сходу та Центральної Азії.

На противагу образу України як слабкої, у статті з промовистою назвою «Спроможна до опору Україна» аналітик британського Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ендрю Вілсон стверджує, що з 2014 року, а особливо після 24 лютого, українське суспільство значно зміцнило свою готовність до опору, а також віддалилось від російського за більшістю показників. Він аналізує результати опитувань українських та іноземних соціологічних інститутів, згідно з якими більшість українців готові захищати Батьківщину зі зброєю в руках, проходити тренування для участі в бойових діях, чинити спротив на окупованих територіях, а також продовжувати війну стільки, скільки потрібно — до перемоги. Всього 11% українців шкодують про розпад СРСР (у Росії — 63%), а 80% — вважають 9 травня насамперед Днем пам’яті жертв Другої світової, на противагу російському «побєдобєсію». Також є суспільний консенсус щодо національних героїв – більшість українців позитивно сприймають не лише Богдана Хмельницького та Михайла Грушевського, а і Івана Мазепу, Симона Петлюру та Степана Бандеру, які раніше трактувались неоднозначно.

Експерт з міжнародних відносин Павєл Лузін для Jamestown Foundation розмірковує про те, що не тільки Україна, але і Росія зіткнеться з гострою нестачею боєприпасів і техніки до кінця року. За даними розвідки з відкритих джерел, Росія втратила принаймні 830 танків та 1650 бойових машин, а також десятки літаків та гелікоптерів. Зважаючи на обсяги виробництва та модернізації техніки, на поповнення цих втрат будуть потрібні роки навіть за сприятливих економічних обставин. Також більшість танків та бойових машин до кінця року потребуватимуть заміни двигунів, а їх виробництво в Росії залежне від імпортних складових. Темпи щорічного виробництва у 25-30 гелікоптерів та 30-35 літаків також недостатні для поповнення втрат. Запаси снарядів теж не безмежні — навіть після двох чеченських воєн у Росії був дефіцит боєприпасів. Хоч росіяни налагодили ремонт старих та виробництво нових артилерійських снарядів, використання 60 тисяч снарядів у день у війні з Україною, очевидно, спустошує запаси виробленого за останні 7 років. Тому Росії раніше чи пізніше доведеться піти на деескалацію війни, або на залучення до неї нових учасників.

Творимо історію разом! ПІДТРИМАйТе БФ “ПОВЕРНИСЬ ЖИВИМ”

ПІДТРИМАТИ