«Накриваємо ворога з мінометів і не даємо йому окопуватися біля кордону»

117-та бригада територіальної оборони ЗСУ з перших днів нового етапу російсько-української війни вступила в бої за Суми. Її бійці брали участь у звільненні Охтирки. Пізніше батальйони бригади вели бойові дії на Купянсько-Лиманському напрямку фронту й біля Бахмуту на Донеччині. По сьогодні її підрозділи також захищають кордон та прилеглі території Сумщини: не дають ворогу вести розвідку, перехоплюють диверсійно-розвідувальні групи, захищають небо від дронів та «Шахедів».

Цьогоріч у рамках проєкту «ДОВГІ РУКи ТрО» 117-та бригада отримала від «Повернись живим» розвідувально-ударний комплекс, до якого ввійшли шість 120-мм мінометів, три пікапи, а також радіостанції і прилади нічного бачення, дрони і планшети з ГРК «Armor», генератори і джерела живлення, «Старлінки» і монокуляри.

Доти на озброєнні бригада мала переважно 60-мм та 82-мм міномети. Надавши їй 120-міліметрові, дальність вогневого ураження противника збільшили з 4 км до 7,1 км. 

Ми поговорили з 29-річним командиром мінометного взводу 117-ї окремої бригади ТрО на позивний «Кіт», який працює з цією зброєю.

Із лютого 2022-го він боронить рідну Сумщину. Доти чотири роки воював на Донбасі. У цивільному житті був викладачем училища будівництва і дизайну, навчав мулярів і зварювальників. Із кінця 2017-го служив у 58-ій окремій мотопіхотній бригаді. Був у мінометному розрахунку номером обслуги, потім навідником, а згодом став його командиром. Воював біля Торецька, Пісків на Донеччині.

Далі — пряма мова військового: 

— 2021-го у мене закінчився контракт і я пішов з армії, а вже через три місяці почалася повномасштабна війна, — розповідає «Кіт». — Одразу пішов у 117-ту бригаду ТрО. Відтоді постійно перебуваю на Сумщині. 

Спершу був у роті контрдиверсійної боротьби командиром трофейної БМП. Її забрали у росіян ще в перші дні їх наступу. 

Коли у бригаді створили мінометну батарею, перевівся туди. Був командиром міномета. Згодом мені запропонували стати офіцером. Я поїхав на навчання, отримав посаду командира взводу і тепер свій досвід передаю хлопцям.

У перші тижні нового етапу війни зі зброї у мене був лише ручний кулемет Калашникова. В бригаді ми об’єдналися з хлопцями з сумської піхоти, з якими раніше служив у 58-й. Деякі банки дали нам броньовані автомобілі, щоб мали хоч якийсь захист. Люди з мисливськими рушницями приєднувалися до нас. 

У кожного з нас є родичі по селах, у них ми розміщувалися і отримували інформацію про пересування окупантів. Наприклад, хтось побачив, як п’ятеро бурятів зі зброєю йшли попід трасою. Ми знайшли їх, вони самі здалися в полон. Російською мовою майже не говорили.

Ловили окупантів, які відставали від решти, спалювали їхні машини «коктейлями Молотова», а якщо вони здавалися — забирали техніку

Таку партизанську війну ми вели півтора місяці. З часом нас стало більше. Знайшли РПГ (ручний протитанковий гранатомет, — ред.), тоді працювати стали ефективніше. Ловили окупантів, які відставали від решти, спалювали їхні машини «коктейлями Молотова», а якщо вони здавалися — забирали техніку. 

Якось у Гірному росіяни поїхали не тією дорогою і застряли. Їх знайшли наші хлопці. Тоді у нас з’явилася техніка — два трофейні танки і три БМП, на одній із яких я надалі працював.

Коли росіяни відступали, то знову йшли через Сумщину, але вже меншими групами. Не всі до росії доїхали, бо у нас був час підготуватися, щоб краще їх зустріти.

Зараз лінія фронту на Сумщині проходить по державному кордону. Інтенсивних бойових дій немає, але тривають стабілізаційні. Коли росіяни пішли звідси, ми більше окопалися, закріпилися, вчилися на своїх помилках. Тепер не даємо ворогу по той бік кордону розбудовуватися, окопуватися. 

Російські диверсійно-розвідувальні групи щотижня намагаються зайти на наші позиції

Стоїмо, щоб вони відчували нашу присутність і сюди не проникали їхні диверсійно-розвідувальні групи. Російські ДРГ щотижня намагаються зайти на наші взводні опорні пункти, на позиції. Шукають слабкі місця. Проникають на нашу територію, пошумлять трішки і тікають.

У росіян поблизу нашого кордону є полігон, де вони навчаються. З весни 2022 року постійно тримають там певну кількість людей і озброєння. Нагнітають ситуацію, щоб ми звідси не забрали свої сили. Взимку торік багато говорили про загрозу другої спроби росіян атакувати Україну з Півночі. Але достатнього збільшення їхніх військ там не було.

Росіяни постійно обстрілюють наші села у п’ятикілометровій зоні з мінометів і 152-мм гаубиць.

Міномет як вогневий засіб нашому батальйону потрібен, у першу чергу, щоб накривати піхоту ворога і не давати їм окопуватися. Його застосування ефективне, дозволяє точково відпрацьовувати по росіянах. Наприклад, вони селяться в якомусь будинку поблизу кордону — можемо відразу вдарити туди.

Ми отримали від «Повернись живим» нові міномети калібру 120 мм в рамках проєкту «ДОВГІ РУКи ТрО». Це класна ініціатива. До того у нас не було планшетів, генераторів, зв’язку, хороших мінометів. Мали лише М74 (зброя 1970-х років, югославського виробництва, — ред.). Вони теж калібру 120-мм, але нові кращі: далі стріляють, у них якісніший метал, тому казенник (задня частина мінометного ствола. — ред.) і ствол витримують більший тиск, навіть 16-кілограмову міну, і не виникає мікротріщин. Міномети М74 не призначені для активних бойових дій. До них тільки легкі міни йшли — 12,5 кілограма. Відстрілюєш десять — і все, місяць не стріляєш. А нові міномети я тільки встигаю чистити.

Тихо приїжджаємо на позиції, працюємо і швидко їдемо

Також нас виручають пікапи від Фонду. Раніше мали старий ГАЗ-66. Коли його заводили, особливо вночі, нас було чутно дуже далеко. І якщо російський дрон за тобою летить, то ствольна артилерія ворога тебе впіймає. А пікапом тихо приїжджаємо на позиції, працюємо і швидко їдемо.

Щодня їжджу по позиціях, шукаю нові. З однієї стріляємо пару разів і постійно треба пересуватися, щоб ворогу було важче нас знайти.

Позиції оглядаю сам або беру ще одну людину стежити, щоб до нас ніхто не підкрався. Потім показую нові вогневі позиції командиру міномета, даю йому кутоміри на орієнтири, щоб він одразу навівся на орієнтир під певним кутом, і в нього вже міномет був зорієнтований в напрямку стрільби.

Ніколи не думав, що доведеться воювати у рідних краях. Боявся, що в нас таке ж буде, як у Луганській і Донецькій областях, де немає доріг, села пусті, що росіяни і тут все зруйнують.

Переважно у нашій місцевості залишилися люди похилого віку, яким нікуди виїжджати. Транспорт сюди не ходить. Ми допомагаємо їм чим можемо. До магазинів підвозимо.

Можливо, росіяни знову спробують піти на нас із Півночі. Але такого як 2022-го не буде. Тепер ми краще підготувалися.

Перемога буде, коли повністю виженемо росіян з України, відновимо кордони 1991 року. Хотілося б поставити високий паркан навколо росії і залити все бетоном.

Наразі триває ініціатива Фонду «Повернись живим» та мережі АЗК «ОККО» «ОКО ЗА ОКО 2. Озброїмо ТрО до зубів». Проєкт стартував у квітні. Його ціль — зібрати 400 мільйонів гривень, щоб закупити 300 мінометів 82 мм калібру, 200 крупнокаліберних кулеметів і 100 автоматичних 40 мм гранатометів. Цієї зброї вистачить, щоб забезпечити в належних обсягах 31 бригаду Тероборони, які нині захищають Україну.

З кожного проданого на АЗК ОККО літра пального Pullls компанія перераховує по 1 гривні на проєкт. Також можна напряму переказати кошти на спецрахунок «Повернись живим».

Фонд уже передав підрозділам Тероборони 200 крупнокаліберних кулеметів та 66 мінометів калібру 82 мм, які закупили у рамках цієї ініціативи. 12 із цих мінометів отримала 117-та окрема бригада ТрО із Сумщини.