«Знаю кожного свого бійця в лице»

52-річний Владислав Косенко був кадровим військовим 23 роки. 2012-го звільнився з армії з посади начальника науково-дослідного відділу з мобілізації і комплектування. У цивільному житті мав бізнес у сфері нерухомості. 24 лютого 2022 року став до лав Сил територіальної оборони ЗСУ. Командує 244-м батальйоном 112-ої окремої бригади ТрО з міста Києва.

Військовий розповів, як за місяць пройшов шлях від командира взводу до комбата, завдяки чому не втратив жодного бійця загиблим під час Харківської наступальної операції і якої зброї потребує Тероборона:  

— Днів зо два командував взводом у 129-му батальйоні, потім ротою в ньому ж. 22 березня на базі моєї роти сформували 244-й, мене призначили командиром. Такого стрімкого кар’єрного зростання в мене доти не було. 

Ще командиром роти сам собі поставив завдання — навчити особовий склад. 90 процентів моїх військовослужбовців навіть в армії не служили, автомат не тримали в руках. Я сам шукав інструкторів, домовлявся з ними. У перший тиждень березня ми почали системну підготовку. Коли сформували батальйон, переніс це на його рівень. 

Ненавчений особовий склад — це проблеми і втрати. Треба бути фахівцем, а значить — навчатися. Мої люди не поступаються професійним військовим. Добре знають що і навіщо роблять. 

Якщо хочеш жити — копай

У 2014 – 2020 роках я був волонтером. Бачив різні місця по фронту, розумів: якщо хочеш жити — копай. Усі мої люди навчені із перших днів війни облаштувати собі позиції. Моя рота була в батальйоні Оболонського району. Ми за кілька днів окопалися, облаштували позиції, вогневі точки. Все зробили за правилами війни. 

Це була армія кросівок і кепок, вчорашні цивільні. Усю свою роту вперше одягнув у піксель 3 березня. Тоді ж прийняли присягу ті, хто раніше цього не робив. Ввечері того ж дня мали перший бій. 

Противник намагався прорватися. Нас обстріляли з мінометів, але ближче так і не підібралися. Придушили їх стрілецьким вогнем. Потім підійшла 72 механізована бригада, 101-ша бригада охорони Генштабу, і все закінчилося швидко. Більше спроб прориву не було. Ми стояли на тих позиціях до квітня, поки росіяни не забралися з Київщини. 

Далі мій батальйон формував перший рубіж оборони столиці — Фастів, Біла Церква. Будували укріплення. Цей досвід дав людям розуміння, як і для чого це робиться, який має бути бліндаж, скільки накатів тощо. Крім того, ми стали проводити взводні, ротні, командно-штабні навчання.

Дві роти з мого батальйону з червня воювали на Бахмуті, придані одній із механізованих бригад. Там були наші перші втрати, але мінімальні завдяки попереднім місяцям підготовки. 

Пробили коридор і звільнили декілька сіл, проводили зачистку. Зайшли в місто Вовчанськ

У серпні вийшли в район Харківщини і там вели бойові дії. Зайняли беріг Печенізького озера (водосховище на річці Сіверський Донець, — ред.). У вересні дві мої роти як штурмові брали участь у прориві. Пробили коридор і звільнили декілька сіл, проводили зачистку. Зайшли в місто Вовчанськ, там тримали оборону до листопада. 

За ту наступальну кампанію із втрат у батальйоні були тільки поранені. Коли вчиш людей правильно зайняти позицію, вийти на лінію відкриття вогню і так далі, доводиш ці навички до автоматизму, тоді не допускають помилок у бою — наприклад, не збиваються вкупу, щоб їх можна було одним пострілом накрити. Кожен знає своє місце у бойовому порядку, і ними легко управляти.

На Київщині росіяни діяли професійніше. На Харківщині у них не було навіть нормальних позицій — окопалися по коліно, не глибоко. 

Потім ми пройшли бойове злагодження, відновлення і вийшли на Донеччину. Тут бої відрізняються від попередніх потужною артилерійською підготовкою ворога. Не шкодують боєприпасів, мають більше засобів. Для протидії наша аеророзвідка виявляє цілі і передає інформацію підрозділам, котрі їх вражають. 

Наші аеророзвідники мають більше 5-6 тисяч годин нальоту, займаються цим вже професійно. 

Зараз формуємо так званий ударний рій дронів. Закуповуємо коптери власним коштом, отримуємо від волонтерів. Це пташки швидкі, невеликі, можуть нести до 5 кілограмів, стійкі до РЕБ. Один оператор може управляти 3-4 і наносити вогневе ураження. 

Люди — це основне. Без них я — не комбат

Люди — це основне. Без них я — не комбат. Вони прийшли добровільно воювати, повірили мені як командиру. Знаю кожного бійця в лице. 

Не боїться тільки дурень. Але ми повинні максимально виконати своє завдання — просуватися вперед або не віддавати свою землю ворогу. Тероборона може добре робити це. Треба підготовка і зброя, якої бракує завжди.

На початку війни ми мали тільки автомати. Зараз у нас є СПГ, міномет 60-й, 82-й і 120-й трофейний. 

Просто дати зброю — не результат. Якщо не навчити людей, це лише залізяка. 

Із забезпеченням тяжким озброєнням — кулеметами, гранатометами, мінометами крупного калібру — в теробороні є проблеми. Думаю, тимчасово. 

Командування прийшло до того, що в ТрО має бути тяжче озброєння за міномети. Зараз ввели нам у штат декілька бронемашин, ще дещо. Будемо вчитися працювати з цим. 

У Тероборони немає своєї артилерії. Але в 90 відсотках випадків ми служимо поряд із частинами, в яких це є. Як стрілецький батальйон виконуємо завдання із їхньою підтримкою. 

Бригади інших родів Збройних сил до нас ставляться як до рівних, як до будь-якого бойового підрозділу. Бо ми показуємо результат. 

Найбільша проблема — відсутність єдиної системи управління. Вона залежить від зв’язку. Завдяки співпраці з «Повернись живим» у мого батальйону він є скрізь. 

Хочу перемоги. Поставив собі це за ціль

Хочу перемоги. Поставив собі це за ціль. А далі — просто займатися бізнесом. Нічого не буває просто так. Маєш обрати ціль і йти до неї. Знаю це з підприємництва. В армії — так само. 

У росіян від Бандери смикається око вже 60 років. Після цієї війни вони будуть труситися довше. Треба зробити так, щоб усі розуміли: Україна — держава, яка може дати по зубам. 

У березні цьогоріч фонд «Повернись живим» завершив збір 333 мільйонів гривень на проєкт «ДОВГІ РУКи ТрО», щоб забезпечити 31 бригаду Сил територіальної оборони розвідувально-ударними комплексами з мінометами калібру 120 мм — усього їх передамо 186. Крім того, інструктори Фонду навчать бійців ТрО використовувати зброю максимально ефективно й точно, застосовуючи графічно-розрахунковий комплекс «Armor». Це програмне забезпечення дозволяє швидко визначати координати цілі, розраховувати дані для стрільби із закритих, а отже безпечніших, вогневих позицій.

Зараз триває збір Фонду і компанії ОККО 400 мільйонів гривень на зброю для Тероборони. Наша ціль — закупити 300 мінометів 82-мм калібру, 200 крупнокаліберних кулеметів і 100 автоматичних 40-мм гранатометів. Цією кількістю ми повністю закриємо нагальну потребу Сил ТрО у колективному піхотному озброєнні. ДОЛУЧИТИСЯ до про проєкту можна ТУТ.