«Пішов би з армії хіба що після звільнення Луганщини»

25 липня в Ростові-на-Дону росія влаштовує судилище над 18 полоненими бійцями 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» Збройних сил України. Їх обвинувачують нібито у насильницькому захопленні влади, зміні конституційного ладу в «ДНР», а також в участі в терористичній організації. 

Серед полонених – 34-річний Ігор Гайоха. Він родом із селища Сєверо-Гундорівське на Луганщині, що за три кілометри від кордону з росією. Коли у 2014 році росіяни вторглися в Україну, вони їхали через город Гайохи. 

Дім його родини тричі грабували, двічі проводили нічні обшуки. Родині погрожували, бо на будинку висів прапор України. Ігоря побили за патріотичну позицію. Старшу сестру Галину Гайоху сусіди «здали» в комендатуру. Місцеві попередили її, що родині треба якнайшвидше тікати, бо їх внесли до розстрільних списків бойовиків. Гайохи встигли виїхати з Луганська останнім потягом до Києва. Згодом Галина з дітьми і матір’ю переїхали на Вінниччину, а Ігор пішов добровольцем на війну, долучився до «Айдару».

«З Ігорем познайомилася у червні 2014 року. Я поверталася з Києва після поранення, а він попросився їхати зі мною і побратимом на війну, — каже колишня замкомандира роти вогневої підтримки батальйону «Айдар», керівниця інструкторського напряму «Повернись живим» Вікторія Дворецька. — Він не мав військової підготовки. Перші місяці допомагав на кухні. Згодом перейшов у бойовий підрозділ. Коли я прийшла на другу ротацію 2016-го, був уже вправним мінометником.

Ми дружили. Ігор ніколи не був у мене в підпорядкуванні, але деякий час ми стояли поруч на опорнику. Дуже відповідальний. Треба копати — копав, треба стріляти — стріляв. У нього завжди був порядок і дисципліна. Займався спортом, дбав про сухий закон у своєму підрозділі. 

Ігор один із небагатьох, хто не звільнявся зі служби від 2014-го. Думаю, він би пішов з армії хіба що після звільнення Луганщини. Вона завжди була для нього домом, який у нього забрали. Повномасштабне вторгнення зустрів на позиціях».

Місцеві місяць переховували його як жертву автотрощі у коронавірусному відділенні лікарні. Але хтось здав окупантам

24 лютого Ігор був на нулі під Волновахою. Того ж дня потрапив в оточення. 

«Йому вдалося вийти з нього живим, — розповідає Галина Гайоха. — На початку березня його колона потрапила під обстріл. Було пряме влучання у вантажівку, в якій їхав брат. Ігоря викинуло з кабіни. Він знепритомнів, у нього були зламані руки і ноги. Хлопці подумали, що він мертвий, не змогли винести його. 

3 березня нам повідомили, що Ігор загинув. А через тиждень мамі зателефонувала невідома жінка і сказала, що живий. Згодом я отримала повідомлення, що він у поганому стані. Ігор був у Нікольському поблизу Маріуполя. Місцеві місяць переховували його як жертву автотрощі у коронавірусному відділенні лікарні. Ми сподівалися, що його автобусом евакуюють як цивільного. Але дива не сталося. Хтось із місцевих здав окупантам. Ігоря вивезли у невідомому напрямку.

Перші два дні в полоні він був у лікарні, але його не лікували. Медсестри навіть не підходили, бо вважали зрадником. Потім його забрали ФСБшники і кинули в СІЗО у так званій «ДНР». Хлопці, які його там бачили, розповідали, що спершу він дуже мучився. Вони зробили йому милиці, щоб пересувався, бо Ігор був на загальних умовах. Поблажок через стан здоров’я йому не робили».

12 квітня 2022 року на російських інтернет-ресурсах з’явилося відео допиту полоненого бійця «Айдару» Ігоря Гайохи. 

«Ми розуміли, що не варто чекати нічого доброго. На нього окупанти полювали вісім років, він був у всіх їхніх списках, йому надходило безліч погроз, — говорить Галина. — Ми зверталися в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Нам відповіли, що працюватимуть над визволенням Ігоря. Мама ходила у Червоний Хрест, але жодної реакції на наші звернення не було. Публічно ми мовчали, щоб не зашкодити йому.

Ігор телефонував мамі торік 7 червня. Говорили дві хвилини. Толком нічого не встигли запитати. Сказали, що любимо і чекаємо. Ігор відповів, що через два роки зустрінемося. Уже рік минув відтоді.

Про суд я дізналася від так званого російського журналіста. 6 липня він написав мені, просив коментар і розповісти історію брата. Я відмовилася. Проте через декілька днів стаття про Ігоря таки вийшла. Журналіст знайшов моє інтерв’ю від 2014 року. Написав, що Ігор був на Майдані. Я не хотіла, щоб росіяни дізналися про це. Боялася, що йому це зашкодить».

У липні Гайоху разом з іншими айдарівцями етапували до Ростова. Він сильно схуд, але тримається позитивно, говорить сестра воїна.

Судити айдарівців як «терористів» — це юридична нісенітниця. Вони військовослужбовці Збройних сил

«Ігор є в списках на обмін з 2022 року, — каже Вікторія Дворецька. — Але росіяни айдарівців не віддають, бо зібралися судити як «терористів». Це юридична нісенітниця. Вони військовослужбовці Збройних сил. «Айдар» — офіційний підрозділ ЗСУ, структура, яка захищає Україну, а його бійці — військовополонені.

Ігор потрапив у полон у тяжкому фізичному стані, навіть сидіти не міг. Його не лікували, кістки зрослися абияк. Йому потрібна невідкладна допомога. Сподіваємося, розголос про судилище допоможе врятувати айдарівців, щоб їх не повезли по тюрмах росії на десятки років».

Разом з Ігорем Гайохою, за даними видання «Кавказ. Реалії», росіяни судять також військовополонених В’ячеслава Байдука, Віталія Грузинова, Владислава Єрмолинського, Семена Забайрачного, Сергія Калинченка, Віталія Крохальова, Володимира Макаренка, Романа Недоступу, Сергія Нікітюка, Євгена П’ятигорця, Тараса Радченка, Олександра Таранця, Дмитра Федченка, Миколу Чуприну, Андрія Шолика, Марину Міщенко та Лілію Прутян.